Постанова

від 17.04.2024 по справі 695/2132/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/264/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №695/2132/21 Категорія: 302090000 Ушакова К.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

Секретар Матюха В.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «НИВА»;

представник позивача - адвокат Сизько Борис Борисович;

представник відповідача - адвокат Новіков Михайло Володимирович,

розглянувши увідкритому судовомузасіданнівпорядку спрощеногопозовного провадження апеляційні скарги представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» адвоката Новікова Михайла Володимировича та представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» про стягнення заборгованості по орендній платі, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до СТОВ «НИВА» про стягнення заборгованості по орендній платі, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.04.2017 між позивачем та СТОВ «НИВА» був укладений договір оренди землі відповідно до умов якого позивач передала, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,1006 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7121584700:10:005:0517, яка розташована в адміністративних межах Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. Договір був укладений на 10 років з 01.01.2018 по 31.12.2027. 20 липня 2017 була здійснена державна реєстрація права оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 9 договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: І квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає13440,99 грн., ІІ квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає14223,60 грн., ІІІ квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15018,63 грн., IV квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15813,66 грн. Відповідно до умов договору оренди землі відповідач взяв на себе зобов`язання до 31 січня кожного року (поквартально) сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 58496,88 грн.

Відповідач сам розробив текст договору оренди землі та сам визначив умови цього договору. СТОВ «НИВА» щорічно сплачувало орендну плату лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 122857,10 грн., що є порушенням умов договору, які є підставою для його розірвання.

На підставі викладеногопозивач просила суд стягнути з СТОВ «НИВА» на її користь заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою за 2018, 2019 та 2020 роки у розмірі 122857,10 грн., розірвати договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,1006 га з кадастровим номером 7121584700:10:005:0517, яка розташована в адміністративних межах Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, який був укладений 10.04.2017 між позивачем та СТОВ «НИВА», зобов`язати СТОВ «НИВА» повернути позивачу земельну ділянку.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Також відмовлено у стягненні із ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю «НИВА» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 33700 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем в повному обсязі виконані умови договору оренди та сплачено позивачу орендну плату за вказаний в позовній заяві період, згідно визначеного договором розмірі.

Відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу, суд мотивував тим, що ні зміст відзиву на позовну заяву, ні додатки до нього не містять будь-яких посилань, обґрунтувань та розрахунків про те, що представник відповідача буде просити суд стягнути із позивача понесені витрати на правову допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Новіков М.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність рішення обставинам справи, його незаконність та необґрунтованість в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, просить рішення у наведеній часині скасувати та ухвалити нове, яким такі витрати стягнути.

Вказує, що клопотання про стягнення понесених відповідачем судових витрат подано до суду відповідачем 16.05.2023, при цьому, у клопотанні були вказані не попередні розрахунки, а точні витрати на професійну правничу допомогу, які підтверджені доданими доказами , рішення у справі винесено 29.11.2023. Вказаним доведено, що у позивача було 5 місяців для спростування витрат, але позивач такою можливістю не скористався.

Посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 у справі № 909/359/19 та інших, адвокат вказує, що неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, а у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Вказує, що за змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо виник спір внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результату вирішення спору.

Вважає, що судом доведено, що позивач діяла недобросовісно та умисно з метою нанести збитки товариству, а тому має понести відповідальність за свої дії і відшкодувати відповідачу витрати на правову допомогу і таке відшкодування буде справедливим.

Вважає, що відмовляючи у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що у приєднаній до клопотання про стягнення понесених відповідачем судових витрат квитанції від 16.06.2023 не міститься інформації щодо вручення кореспонденції адресату, дати та часу, суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 914/1955/17, де зазначено, що опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності у відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником.

В своючергу представникпозивача адвокатСизько Б.Б.також оскарживрішення судупершої інстанціїв апеляційномупорядку. Вважаючи оскаржуване рішення ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в період з 10.04.2017 по 01.01.2021 в договір оренди землі від 10.04.2017 були внесені зміни в письмовій формі щодо зміни розміру орендної плати.

Оскаржуване рішення суду прийняте без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 409/647/17, у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 та у постанові від 01 березня 2021 у справі № 180/1735/16-ц.

Також не враховано висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 143/923/19 та від 23 березня 2021 року у справі № 922/2754/19 щодо визначення підстав та умов для розірвання договору оренди.

А також судом не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

Крім того, суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, за відсутності у справі допустимих та належних доказів.

06.02.2024 року СТОВ «НИВА» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, вказуючи на те, що позивач у даній справі діє незаконно, недобросовісно та всупереч правовим позиціям Верховного Суду, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вказує, що сторони однаково розуміли умови договору оренди землі та щороку досягали згоди щодо розміру орендної плати.

У скарзі позивач вказала, що статтею 18 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди набирає чинності після державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Проте, вказана стаття Закону втратила чинність з 01.01.2013 року на підставі Закону України №1878-VI від 11.02.2010 року. Таким чином позивач посилається на Закон, який не регулює відносини сторін.

Наголошує на тому, що позивач вказує, що необхідно застосувати принцип contra proferentem тлумачення повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору. Вказане спростовується наступним. У постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 зазначено - принцип contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору. Тобто, вказаний принцип застосовується тоді коли сторони на момент укладення договору по різному розуміли та тлумачили його зміст. У даній же справі сторони на момент укладення договору та протягом 3-х років виконання договору розуміли та тлумачили зміст договору однаково, тобто у позивача на момент укладення договору не було очікувань отримати орендну плату у розмірі який вона вказала у позові. Враховуючи наведене принцип contra proferentem не може бути застосований у даній справі.

Також зазначає, що у скарзі позивач стверджує, що заяви, які подавались нею до СТОВ «НИВА» є заявою про видачу готівки. Проте, такі зави є лише письмовими пропозиціями про встановлення нового розміру орендної плати.

Учасники справи належним чином повідомлені до час, дату та місце розгляду справи.

Представнику позивача адвокату Сизьку Б.Б. про дату та час розгляду справи було повідомлено, зокрема, шляхом направлення документу в електронному вигляді «Внесення дат слухання (Судовий розгляд)» в його електронний кабінет. Згідно з довідкою про доставку електронного документу його було доставлено 12.03.2024 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників, які з`явилися в судове засідання та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що10 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та СТОВ «НИВА» був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,1006 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7121584700:08:005:0517, яка розташована в адміністративних межах Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, строком на 10 років з 01.01.2018 по 31.12.2027.

Відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: І квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає13440,99 грн., ІІ квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає14223,60 грн., ІІІ квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15018,63 грн., IV квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15813,66 грн.

Відповідно до п.п. 11, 13 договору оренди землі орендна плата сплачується до 31 грудня кожного року, розмір орендної плати переглядається щорічно.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №266994529 від 22.07.2021 земельна ділянка площею 3,1006 га, кадастровий номер 7121584700:08:005:0517, що розташована на території Зорівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_1 Орендар: СТОВ «Нива». Орендна плата нараховується орендарем у грошовій формі та розмірі: І квартал - 8,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає13440,99 грн., ІІ квартал - 9,0 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає14223,60 грн., ІІІ квартал - 9,5 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15018,63 грн., IV квартал - 10 % від нормативної вартості земельної ділянки, що складає15813,66 грн.

З довідки фінансового відділу Зорівської сільської ради № 02-44/257 від 26.08.2021 вбачається, що сільськогосподарські підприємства, розташовані в Зорівській сільській територіальній громаді Золотоніського району Черкаської області, виплачували фізичним особам, власникам земельних ділянок, орендну плату за землю у наступному розмірі: за 2016 рік - від 4,5 % до 9,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік; за 2017 рік - від 4,5 % до 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за 2018 рік - від 4,5 % до 10,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за 2019 рік - від 7,5 % до 14,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, за 2020 рік - від 5 % до 17,0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

Відповідно до довідки головного управління ДПС у Черкаській області від 28.08.2021, середній відсоток виплати річної орендної плати фізичним особам, власникам земельних паїв, по Золотоніському району Черкаської області склав: за 2016 рік - 6,7 % від нормативної грошової оцінки; за 2017 рік - 9,0 % від нормативної грошової оцінки; за 2018 рік - 9,4 % від нормативної грошової оцінки; за 2019 рік - 12,1 % від нормативної грошової оцінки; за 2020 рік - 12,8 % від нормативної грошової оцінки.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 30.08.2021, у Черкаській області середня річна орендна ставка від нормативної грошової оцінки за оренду земельних часток (паїв) складала станом на: 31.12.2016 - 5,49 %, 31.12.2017 - 7,31 %, 31.12.2018 - 8,57 %, 31.12.2019 - 9,35 %, 31.12.2020 - 9,64 %.

З довідки фінансового відділу Зорівської сільської ради № 02-44/258 від 26.08.2021 вбачається, що СТОВ «НИВА» виплачувало орендну плату за землю у наступному розмірі: за 2016 році: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 5,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 6,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2017 рік:якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 8,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2018 рік:якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 9,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 10,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2019: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 12,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 14 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

за 2020 рік: якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 1 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 12,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 2 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 3 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 13,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; якщо орендодавець виявляв бажання отримати річну орендну плату у 4 кварталі - то річна орендна плата виплачувалася у розмірі - 15 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про орендну землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в орендну земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України «Про орендну землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про орендну землі», яка кореспондуєтьсяз положеннямичастини першоїст.93ЗК України, визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про орендну землі» договір оренди

землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України «Про орендну землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1-4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).

За положеннями частини першої статті 32 Закону України «Про орендну землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

У ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

При цьому, неналежне виконання умов договору, а саме виконання обов`язків по сплаті орендної плати з порушенням строків сплати, також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься наступний висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту д) ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначив, що у ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 25/306/20.

З матеріалів справи вбачається, що з 2018 року по 2020 рік включно, ОСОБА_1 отримувала орендну плату шляхом подачі заяв СТОВ «НИВА» із зазначенням бажаного розміру орендної плати, а саме: за 2018 рік - в розмірі 13370 грн. (10,5% від нормативно-грошової оцінки); за 2019 рік в розмірі 14000 грн. (14% від нормативно-грошової оцінки), за 2020 рік в розмірі 15000 грн. (15% від нормативно-грошової оцінки).

Вказані обставини підтверджується і даними з відомостей на виплату орендної плати за 2018-2020 роки. СТОВ «НИВА» щорічно сплачувало позивачу орендну плату у розмірі вказаному у поданій нею заяві. Із заявами на отримання орендної плати позивач зверталася письмово до СТОВ «НИВА», вказуючи конкретний розмір орендної плати, що відповідав розміру орендної плати у певному кварталі року.

Як вірно зазначено судом, розмір орендної плати, що отримувала позивач за спірний період складав від 10,5 % до 15 % від нормативно-грошової оцінки землі. Згідно даних фінансового відділу Зорівської сільської ради № 02-44/257 від 26.08.2021, головного управління ДПС у Черкаській області від 28.08.2021, листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 30.08.2021, довідки фінансового відділу Зорівської сільської ради № 02-44/258 від 26.08.2021 вбачається, що середній відсоток виплати річної орендної плати фізичним особам, власникам земельних паїв, по Зорівській територіальній громаді Золотоніського району Черкаської області склав від 4,5 % до 17 % у спірний період. Тобто, розмір отримуваної орендної плати за землю відповідає середньому показнику на цій території у спірний період.

Отже, із наданих доказів вбачається, що орендна плата за вказаний в позові період виплачена і, як зазначено судом першої інстанції, розмір отриманої орендної плати за землю відповідає середньому показнику на цій території у спірний період.

Встановивши, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за орендну плату згідно укладеного між ними договору оренди земельних ділянок, у визначений позивачем період, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи скаржника, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в період з 10.04.2017 по 01.01.2021 в п. 9 договору оренди землі були внесені зміни в письмовій формі щодо зміни розміру орендної плати, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, перегляд розміру орендної плати щороку передбачено умовами договору. Та обставина, що такі зміни не відображені письмово у вигляді окремої додаткової угоди до договору не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про досягнення згоди сторонами щодо такої умови.

Велика Палата Верховного Суду, конкретизуючи правовий висновок, викладений у постанові від 16 червня 2020 року, зроблений у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то оцінка договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У зв`язку з наведеним не підлягають врахуванню доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), постанов Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16 (провадження № 61-17729св19), щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала такі висновки.

Судом встановлено, що позивач як власник земельної ділянки пред`являв відповідачу як орендарю вимоги про сплату орендної плати у певному розмірі, який визначав орендодавець, а відповідач як орендар сплачував орендну плату у визначеному орендодавцем розмірі, що підтверджує досягнення згоди між сторонами щодо зміни розміру орендної плати.

Доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення судуприйняте безурахування висновківВеликої ПалатиВерховного Суду,які викладеніу постановівід 09.11.2021у справі№635/4233/19,також неварті уваги,оскільки Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що зміна умов договору, зокрема й у частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін, а без такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, передбачених за умовами договору, або в силу закону. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду сформувала у межах вирішення спору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, оскільки такої згоди сторони у позасудовому порядку не досягли, проте у даній справі, за встановленими обставинами справи сторони досягали щорічно згоди щодо розміру орендної плати, протилежного під час розгляду справи судом не встановлено.

Щодо застосування до спірних правовідносин правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 948/393/20 ( провадження № 61-17757св20), то потрібно враховувати, що у зазначеній справі суди встановили, що орендар не сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за 20172019 роки з урахуванням індексів інфляції. Зміни в письмовій формі до договору оренди сторони не вносили. Водночас у справі, яка переглядається, таких обставин суди не встановили. Навпаки, орендар сплачував орендну плату у розмірі, визначеному орендодавцем.

Відповідно до висновків Верховного Суду, зробленим у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), про те, що з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати, оскаржуване судове рішення відповідає. За обставинами справи орендар виконував свій обов`язок з орендної плати.

У зв`язку з висновками про повне виконання орендарем умов про орендну плату, сплату її своєчасно та в повному обсязі суд першої інстанції не встановив підстав для висновків про існування обставин для розірвання договору оренди землі через систематичну несплату орендарем орендної плати, що позивач визначив підставою позову в цій частині.

Посилання представника позивача про ухвалення рішення судом першої інстанції на підставі недопустимих доказів є безпідставними, оскільки скаржником в апеляційній скарзі не вказано, які докази є недопустимими у цій справі, на підставі яких суд встановив фактичні обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Щодо незгоди представника відповідача адвоката Новікова М.В. із судовим рішенням в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу колегія суддів приходить до наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першоїстатті 58 ЦПК Українисторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина першастатті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частини першатретястатті 134ЦПК України.)

Аналіз частини другоїстатті 134 ЦПК Українисвідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, вказано, що «подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище колегія суддів зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат».

Отже, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Відтак, відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції, суд дійшов помилкового висновку про те, що сам по собі факт неподання стороною попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат, призвело до порушення принципу змагальності та неможливості іншим учасникам судового розгляду (позивачу та його представнику) бути ознайомленими із їхнім змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавили можливості іншу сторону надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильного їх обрахунку.

До поданого до суду 20.06.2023 клопотання про стягнення понесених відповідачем судових витратна їх підтвердження адвокатом Новіковим М.В. додано рахунки про надання Адвокатським бюро «Новіков та партнери» СТОВ «НИВА» правової допомоги за вересень 2021 року на суму 63700 грн.; за жовтень 2021 3000 грн.; за листопад 2021 26330 грн.; за грудень 2022 - 45100 грн.; січень 2022 12400 грн., березень 2023 року 13800.

З наведених рахунків не вбачається, яка саме правова допомога надана, в чому вона полягала та чи надавалась саме в межах розгляду даної цивільної справи.

Також представником відповідача додано акт про прийняття виконаних робіт від 01.10.2021, згідно до якого: зібрано та вивчено докази; підготовлено та подано клопотання про допит свідком позивача, підготовлено та подано відзив на позов; підготовлено клопотання про виклик позивача для особистих пояснень, вартість наданих послуг визначена в розмірі 10700 грн.; акт про прийняття виконаних робіт від 01.11.2021, згідно до якого 06.10.2021 прийнято участь у судовому засіданні, викликано позивача для особистих пояснень, вартість робіт- 3000 грн.; акт про прийняття виконаних робіт від 30.11.2021: 10.11.2021 прийнято участь у підготовчому засіданні 3600 грн.;акт про прийняття виконаних робіт від 29.12.2022: 07.12.2022 прийнято участь у судовому засіданні 4500 грн.; акт про прийняття виконаних робіт від 01.02.2022: 03.12.2021 прийнято участь у судовому засіданні 7200 грн.; акт про прийняття виконаних робіт від 31.03.2023: 27.03.2023 прийнято участь у судовому засіданні -4700 грн.

Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною восьмою статті 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Надані адвокатом Новіковим М.В. документи відповідно до положень ст. ст.12,81ЦПК України є належними доказами понесення СТОВ «Нива» витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Колегія суддів вважає, що судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції у вигляді витрат на правову допомогу адвоката підлягають розподілу відповідно дост. 141 ЦПК Українина загальних підставах.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що заявлена до стягнення сума за виконану адвокатом роботу, є завищеною, оскільки дана справа не є справою великої складності, тому підготовка до цієї справи в суді першої інстанцій не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що визначена адвокатом Новіковим В.М. сума витрат на правничу допомогу за надання правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 33700 грн. є завищеною.

Приймаючи до уваги надані представником СТОВ «Нива» адвокатом Новіковим М. В.докази, а також враховуючи принципи співмірності, критерії розумностірозміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності а виконаної адвокатом роботи, її обсягу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення зпозивачана користь СТОВ «Нива» витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12000,00 грн.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, що судом доведено, що позивач діяла недобросовісно та умисно з метою нанести збитки товариству, а тому має понести відповідальність за свої дії і відшкодувати відповідачу витрати на правову допомогу і таке відшкодування буде справедливим, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки дані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції і судом було вірно зазначено, що подання позовної заяви про стягнення заборгованості по орендній платі, розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку є недобросовісним з боку позивача та зловживанням процесуальними правами. Подання позову - це право особи.

Відповідно до п.4 ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене,колегія суддівдійшла висновку,що рішення Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 29листопада 2023року підлягаєскасуванню в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю «НИВА»витрат напрофесійну правничудопомогуз постановленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення клопотання адвоката Новікова М.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000 грн. В іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» адвоката Новікова Михайла Володимировича задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2023 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 33700,00 грн. скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції сумі 12000,00 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року.

Судді