Окрема думка

від 18.04.2024 по справі 916/4093/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Короля В. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А» (далі - ТОВ «Спрінт А») до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Виробничий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» (далі - ЖБК «Баварія») про визнання протиправним та скасування наказу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року

та касаційною скаргою ЖБК «Баварія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року.

Короткий виклад історії справи

1. 31 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державних реєстраторів до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство). Колегія Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія Міністерства) у висновку від 18 серпня 2020 року рекомендувала вказану скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково та скасувати всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи

з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , серед яких і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, зокрема і ТОВ «Спрінт А».

2. На підставі висновку Колегії Міністерства від 18 серпня 2020 року відповідач видав наказ від 26 жовтня 2020 року № 3735/5 (далі - наказ), опублікований 27 жовтня 2020 року на сайті Міністерства (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik), яким скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

3. 30 грудня 2021 року ТОВ «Спрінт А» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача. У позові ТОВ «СПРІНТ А» зазначав про порушення діями відповідача права власності ТОВ «СПРІНТ А» на нерухоме майно та указував, що відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що визначена Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).

4. Також позивач вказував, що на момент винесення оскаржуваного наказу у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 доОСОБА_1 , за участі третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст установлених обставин та рішення судів першої та апеляційної інстанцій

5. Господарський суд міста Києва рішенням від 05 жовтня 2022 року у справі № 916/4093/21 задовольнив позов, визнав протиправним та скасував наказ Міністерства.

6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року - без змін. Провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року закрив.

7. Обґрунтовуючи прийняті рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що відповідач порушив приписи пункту 1 частини 2, абзацу 3 частини третьої, частини 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), пунктів 5, 7 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на дату реєстрації скарги), пункту 11 Порядку № 1128 (в редакції, чинній станом на час розгляду скарги).

8. До Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

9. ОСОБА_1 вказував, що при розгляді його скарги Міністерство діяло у межах та у спосіб, передбачений законом, а провадження у справі № 501/2736/20, на яке посилається позивач та суди, стосується іншого предмета спору і не є судовим провадженням у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, що зазначені у його скарзі до Міністерства.

10. ОСОБА_1 зазначив підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального прав, а саме неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 640/12666/19, в якій суд зробив висновок: «Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV».

11. Також ОСОБА_1 зазначав, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень застосовано частину 2 та пункт 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV без врахування правової позиції щодо подібних правовідносин, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16 та ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/3410/20.

12. На постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року ЖБК «Баварія» подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову в частині закриття провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

13.Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 01 листопада 2023 року передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

14.Як зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду, аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду загалом притримується позиції про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV.

15. З цим підходом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився, оскільки вважає його таким, що не відповідає розумінню предмета спору як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт, та зазначає зокрема таке.

16. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IVвипливає, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України немає повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право необхідно вирішувати у судовому порядку (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 25.10.2022 у справі № 910/13671/20, від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 26.09.2023 у справі № 910/7611/22).

17.Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду звернула увагу на наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування пункту 1 частини 2, пункту 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

- перший підхід - розгляд Міністерствомскарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не допускається за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна. При цьому не має значення нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) такого спору;

- другий підхід - наявність судового спору щодо нерухомого майна між тими самими сторонами, з того самого предмета і підстав є підставою для відмови в задоволенні скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав Міністерством. Водночас нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу судового спору (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги.

18. Велика Палата Верховного Суду постановою від03 квітня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ЖБК «Баварія» залишила без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2024 року відступила від правового висновку, викладеного Касаційним адміністративним судом у постановах від 06 червня 2018 року (справа № 804/2296/17 (пункт 44)), від 22 лютого 2023 року (справа № 640/28931/20) та від 27 червня 2023 року (справа № 640/26706/20), згідно з яким за наявності спору щодо майна нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, зокрема, що частину другу та восьму статті 37 Закону № 1952-IV(в редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних правовідносинах слід застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна; у випадку, якщо спір, що не стосується нерухомого майна, виник між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав- ця обставина виключає можливість задоволення Міністерством юстиції України відповідної скарги.

20. Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, що суди попередніх інстанцій встановили, що на дату прийняття Міністерством оскаржуваного наказу, Овідіопольський районний суд Одеської області розглядав цивільну справу № 501/2736/20, а тому дійшли висновку, що відносно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

21. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства - 18 серпня 2020 року, жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ було прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги, з метою виконання чітких законодавчих вимог, повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.

22. У постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Міністерство, вийшовши за межі власних повноважень та скасовуючи відповідні реєстраційні записи через видачу оскаржуваного наказу, фактично здійснило врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) стосовно нерухомого майна, що призвело до скасування права власності ТОВ «Спрінт А» на зазначене майно та створило правову невизначеність у відносинах між учасниками справи.

23.Велика Палата Верховного Суду визнала, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу).

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Не погоджуюсь із рішенням Великої Палати Верховного Суду, а тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.

Щодо правомірності розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_1 (відсутності підстав для залишення його скарги без розгляду), з огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу Міністерством)

24. Відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України).

25. Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

26. Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

27. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (абз. 1 частини першої статті 37 Закону № 1952-IV).

28. Відповідно до положень частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (тут і далі, якщо не вказано зворотне - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (видання наказу)) Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

29. У той же час, Міністерство юстиції України відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV відмовляє у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

30. Спірні правовідносини у справі № 916/4093/21 виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством за результатами розгляду скарги рішення в порядку статті 37 Закону № 1952-IV щодо скасування рішень про вчинення реєстраційної дії.

31. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, який визнали правильним більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV.

32. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного наказу (26 жовтня 2020 року) був наявний судовий спір відносно того ж об`єкту нерухомого майна, який розглядається та з тих самих підстав. А саме, у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 (провадження в справі відкрито 01 жовтня 2020 року) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А. за реєстровими номерами 61 та 64.

33.З огляду на вказане, визначальним для встановлення наявності чи відсутності повноважень у Міністерства на розгляд скарги ОСОБА_1 (учасника ЖБК «Баварія») від 31 березня 2020 року на дії державних реєстраторів є з`ясування, що слід розуміти під поняттям «судовий спір щодо нерухомого майна».

34.У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року у справі № 910/15946/20,

від 04 жовтня 2022 у справі № 910/21222/20 зазначено, що «спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».

35. Іншими словами можна сказати, що під поняттям «судовий спір щодо нерухомого майна», яке було вжито у пункті 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV, насамперед слід розуміти судовий спір, предметом якого є право на певне нерухоме майно, а його суть пов`язана з порушенням, оспорюванням чи невизнанням цього права конкретними особами або перешкоджанням у його реалізації.

36.У будь-якому випадку для констатації наявності судового спору щодо нерухомого майна за відсутності вказаних вище ознак такого спору (щодо його предмету та суті) недостатньо одного лише факту звернення з позовом до суду.

А тому звернення до суду з позовом про визнання/підтвердження дійсності договорів, за яким це майно і так належить позивачу, не може вказувати на таку ознаку вказаних судових спорів, як порушення, оспорювання чи невизнання права на нерухоме майно конкретними особами або перешкоджання у його реалізації.

37.До того ж аналіз приписів пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV також вказує й на те, що їх метою було недопущення одночасного розгляду спірних питань щодо прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України та судом. Іншими словами, щоб особи, які оспорюють право на нерухоме майно, не звертались одночасно і до Міністерства, і до суду.

У такому випадку приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону № 1952-IV надавали пріоритет саме судовому порядку розгляду спору, як найбільш ефективному способу його остаточного вирішення щодо конкретного нерухомого майна.

38.У позові ТОВ «СПРІНТ А» вказував, що набув право власності на нежитлові приміщення № 6 та № 7, а також квартири АДРЕСА_3 шляхом внесення їх до статутного капіталу товариства його засновником - ОСОБА_2 .Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05 січня 2018 року та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

39.Відповідно до обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, у цивільній справі № 501/2736/20, яка на момент прийняття оскаржуваного наказу перебувала у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 .

За цими договорами ОСОБА_2 передає у власність, а ОСОБА_3 приймає у власність частку двох квартир, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, квартири АДРЕСА_4 загальною площею 1601,2 кв. м, житловою площею 633,8 кв. м та зобов`язується сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених цим договором. (т. 1, а.п. 205, 211-212).

40.Натомість у скарзі від 31 березня 2020 року до Міністерства ОСОБА_1 оскаржував дії державних реєстраторів, посилаючись на те, що інвестував пайовий внесок на рахунок ЖБК « Баварія » для будівництва квартири АДРЕСА_5 . За отриманою ним інформацією будинком нібито незаконно заволоділи треті особи, які провели певні реєстраційні дії, що фактично позбавили його та інших членів ЖБК «Баварія» права власності на об`єкти нерухомості. Оскільки в процесі державної реєстрації первинний стан об`єкта нерухомого майна був поділений, тому неможливо ідентифікувати, який із поділених об`єктів належить саме ОСОБА_1 .

41.З огляду ж на те, що за змістом позовних вимог ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , ні третьою особою ОСОБА_3 у суді не заперечувались як дійсність договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так і сама належність ОСОБА_2 на праві власностінерухомого майна, не можу погодитися із висновками як судів першої та апеляційної інстанцій, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу був наявний судовий спір щодо спірного нерухомого майна.

Щодо наявності підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19

42. Згідно з приписами частин 3 і 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відповідно ж до частини 2 статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Тобто за вказаними приписами йдеться про можливість відступу від конкретної, однієї і тієї ж норми права, яка була застосована у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи Великої Палати.

43.Як убачається зі змісту висновку щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, «нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

44. Натомість у даному провадженні за позовом ТОВ «Спрінт А» апеляційний суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 , враховуючи приписи іншої норми, а саме приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того, у згаданих рішеннях йдеться і про різні правові ситуації - з`ясування наявності/відсутності підстав для відмови у задоволенні скарги за наслідками її розгляду Міністерством (постанова КАС ВС від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19) та з`ясування наявності/відсутності повноважень у Міністерства на розгляд скарги взагалі (у провадженні за позовом ТОВ «Спрінт А»), що вказує й на відсутність такої умови для відступу від висновку щодо застосування норми права, як подібність правовідносин.

45.Відтак, з огляду на приписи частин 3 і 4 статті 302 та частини 2 статті 315 ГПК України, у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19.

Щодо пропуску строку для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України, встановленого частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу Міністерством)

46. Відповідно ж до абзацу першого частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 було допущено пропуск 60-денного строку на оскарження рішень державних реєстраторів, у зв`язку з чим висновки Міністерства щодо її часткового задоволення не можуть бути визнані обґрунтованими.

47. Як убачається з матеріалів справи № 916/4093/21, на електронну адресу суду першої інстанції 05 жовтня 2022 року надійшли пояснення третьої особи щодо позову від представника ОСОБА_1 - адвоката Щелакової К. В., в яких зазначалось, що з 2015 року ОСОБА_1 виїхав на тимчасове проживання до Польщі, де перебуває на теперішній час. Крім того, ОСОБА_1 ніколи раніше не звертався до Міністерства і, відповідно, не отримував ніяких відмов у розгляді скарги. У ОСОБА_1 не було зв`язку з ЖБК «Баварія» і до лютого 2020 року скаржник не знав про порушення його майнових прав. Водночас представник ОСОБА_1 - адвокат Щелакова К. В. до пояснень долучила копії документів, підтверджуючих перебування ОСОБА_1 у Польщі (т. 2, а п. 126-128).

48.Мотивуючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства, суд першої інстанції послався на те, що на сторінці 2 скарги ОСОБА_1 зазначається, що «Ми звернулись до адміністративного суду з позовом у 2017 році» і вказане свідчить, що скаржнику було відомо про обставини, на які він посилається у скарзі, щонайменше у 2017 році, тобто набагато раніше ніж зазначено ним у скарзі - 11 лютого 2020 року.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем були отримані копії ухвал Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року та 02 лютого 2018 року, які підтверджують факт звернення членів кооперативу ЖБК «Баварія» до суду з аналогічними вимогами, що викладені у скарзі до Колегії Міністерства і наведене також свідчить про обізнаність скаржника більше ніж за 60 днів до дня подачі скарги до Колегії Міністерства.

Разом з тим, суд першої інстанції указав й на те, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною, а тому ОСОБА_1 міг дізнатись про порушення свого права з моменту його реєстрації, тобто з 2017 року, і саме з цієї дати слід починати відлік часу на оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права протягом 60 календарних днів.

49. Водночас, як убачається зі змісту оспорюваного рішення, викладені у поясненнях доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Щелакової К. В. залишились поза увагоюсудом першої інстанції.

Апеляційний суд визнав правильними ці висновки суду нижчої інстанції, відхиливши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про дотримання ним строку на звернення зі скаргою до Міністерства. При цьому апеляційний суд зазначив, що виходить із презумпції можливості особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який ОСОБА_1 не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом, недостатньо. ОСОБА_1 повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про спірні рішення державних реєстраторів раніше лютого 2020 року і за висновком колегії суддів наведеногоОСОБА_1 не доведено.

50. Отже суди першої та апеляційної інстанцій належно не перевірили доводиОСОБА_1 та його представника - адвоката Щелакової К. В. про те, що до лютого 2020 року скаржник не знав про порушення його майнових прав, не дали відповідної оцінки доказам, які вони подавали і підтверджували перебування ОСОБА_1 у Польщі, та не зазначили у рішеннях обґрунтованих мотивів, з яких відхилили аргументи учасника справи.

Поряд з тим, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 був обізнаний про подання позову ЖБК «Баварія»і членів кооперативу до адміністративного суду у 2017 році та про його розгляд, при цьому послався як на підтвердження такого факту на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 та 02.02.2018, проте зі змісту цих рішень не вбачається, що саме ОСОБА_1 звертався з указаним позовом.

Наведені обставини належно не перевірив й суд апеляційної інстанції.

51. Враховуючи все вищезазначене, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність підстав для скасування наказу Міністерства, вважаю, що Великій Палаті Верховного Суду слід було касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року в частині задоволення позову

ТОВ «Спрінт А» до Міністерства та визнання протиправним і скасування наказу Міністерства від 26 жовтня 2020 року № 3735/5 - скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя В. В. Король