Окрема думка

від 03.04.2024 по справі 916/4093/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Погрібного С. О.

у справі № 916/4093/21

провадження № 12-69гс23

1. 03 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А» (далі - позивач, ТОВ «Спрінт А») до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство) про визнання протиправним та скасування наказу за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» (далі - ЖБК «Баварія») на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023.

2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.

3. З мотивами судового рішення та результатами вирішення цього спору не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.

Рух справи в судах

4. ТОВ «Спрінт А» звернулося до Господарського суду міста Києваз позовом до Міністерства, у якому просило визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_1 від 31.03.2020.

5. Товариство обґрунтовувало пред`явлений позов тим, що набуло право власності на нежитлові приміщення № 6 та № 7, а також квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом внесення їх до статутного капіталу товариства його засновником -ОСОБА_2 . Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 05.01.2018 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

6. 31.03.2020 ОСОБА_1 як член ЖБК «Баварія» та інвестор (пайовик) квартири АДРЕСА_3 у цьому ж будинку, вважаючи, що будинком незаконно заволоділи треті особи, які провели певні реєстраційні дії, що фактично позбавили його та інших членів ЖБК « Баварія » права власності на об`єкти нерухомості, звернувся до Міністерства зі скаргою на дії державних реєстраторів.

7. Колегія Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія Міністерства) у висновку від 18.08.2020 рекомендувала скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2020 задовольнити частково та скасувати всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, зокрема й ТОВ «Спрінт А».

8. На підставі висновку Колегії Міністерства від 18.08.2020 відповідач видав наказ від 26.10.2020 № 3735/5 (далі - наказ), опублікований 27.10.2020 на сайті Міністерства (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik), яким скарга ОСОБА_1 задоволена частково у запропонований Колегією Міністерства спосіб.

9. Позивач посилався на те, що на момент видання оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів

купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим у Міністерства не було повноважень щодо розгляду скарги ОСОБА_1 .

10. Міністерство у 2018 році вже приймало рішення з аналогічного питання за скаргою ЖБК «Баварія». ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк на звернення до Міністерства зі скаргою, оскільки про порушення свого права мав можливість дізнатися з моменту прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів.

11. Позивач зауважив, що діями відповідача з розгляду скарги порушено його право власності на нерухоме майно, відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, визначену Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128(далі - Порядок № 1128). Внаслідок цього висновок, складений за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , та наказ, виданий на підставі такого висновку, не можуть вважатися правомірними, а тому підлягають скасуванню.

12. Рішенням від 05.10.2022 у справі № 916/4093/21 Господарський суд міста Києва задовольнив позов: визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України № 3735/5 від 26.10.2020.

13. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду відповідачем скарги існував судовий спір щодо того самого об`єкту нерухомого майна, та дійшов висновку, що відповідач порушив приписи пункту 1 частини другої, абзацу 3 частини третьої, частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон України «Про державну реєстрацію), пунктів 5, 7 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на дату реєстрації скарги), пункту 11 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на час розгляду скарги).

14. Суд першої інстанції також погодився з доводами позивача про пропуск ОСОБА_1 строку на звернення зі скаргою до Міністерства, а також звернув увагу на наявність рішення Міністерства з аналогічного питання за скаргою ЖБК «Баварія».

15. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , ЖБК «Баварія» та Міністерство звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

16. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства містили доводи про неіснування підстав для скасування наказу з огляду на його правомірність. Скаржники посилалися, що не існував судовий спір станом на момент розгляду скарги, на дотримання скаржником строку на звернення з нею до Міністерства, задоволення скарги відповідачем в межах своєї компетенції. Апеляційна скарга ЖБК «Баварія» містила мотиви щодо необґрунтованості незалучення його до участі у справі з огляду на вплив рішення на права та обов`язки кооперативу.

17. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2023 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 без змін. Провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 закрив.

18. Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства, суд апеляційної інстанції зазначив, що, ураховуючи наявність на момент винесення оскаржуваногонаказу судового спору щодо нерухомого майна у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у відповідача не було повноважень здійснювати розгляд скарги.Суд апеляційної інстанції також визнав, що відбувся пропуск скаржником 60-денного строку на оскарження рішень державних реєстраторів.

19. В частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) постанову мотивував тим, що після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору суд встановив, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки.

20. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

21. Також касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 подав ЖБК «Баварія», в якій просив скасувати зазначену постанову апеляційного суду у частині закриття провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

22. ОСОБА_1 визначив як підстави касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального прав, неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, в якій суд сформулював про таке:

«Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»». Також зазначав, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень застосовано частину другу та пункт 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» без врахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, щодо подібності правовідносин, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16 та ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 910/3410/20. Указував, що при розгляді його скарги Міністерство діяло у межах та у спосіб, передбачений законом, а провадження у справі № 501/2736/20, на яке посилається позивач та суди, стосується іншого предмета спору і не є судовим провадженням у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, що зазначені у його скарзі до Міністерства».

23. ЖБК «Баварія» у касаційній скарзі зазначив, що рішення у цій справі безпосередньо стосується інтересів, прав та обов`язків як безпосередньо ЖБК «Баварія», так і всіх його членів, за рахунок яких був збудований житловий будинок. Звертав увагу, що ОСОБА_1 є членом (учасником) ЖБК « Баварія », і при розгляді скарги ОСОБА_1 . Колегією Міністерства в Офісі протидії рейдерству ЖБК «Баварія» виступав як заінтересована особа. Наголошував, що ЖБК «Баварія» представляє та захищає інтереси всіх своїх членів і увесь об`єкт нерухомого майна належить кооперативу.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 12.09.2023 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами, ухвалою від 01.11.2023 передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

25. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд зазначив таке.

26. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством юстиції України за результатами розгляду скарги рішення в порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» щодо скасування рішень про вчинення реєстраційних дій.

27. Аналіз судової практики підтверджує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду загалом дотримується позиції про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію». Зокрема, аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

28. Водночас із таким підходом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського судуне погоджується, оскільки вважає його таким, що не відповідає розумінню предмета спору як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт.

29. Частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

30. У пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» визначено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

31. Отже, зі змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» випливає, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 25.10.2022 у справі № 910/13671/20, від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 26.09.2023 у справі № 910/7611/22).

32. Наявність підстав для кваліфікації заборони, передбаченої в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», на переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виключає потребу здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»).

33. Відповідно спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, зокрема про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, належать до спорів щодо нерухомого майна. Тому згідно з пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» Міністерство не може розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності такого судового спору.

34. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2024 прийняла до розгляду справу № 916/4093/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

36. Постановою від 03.04.2024 Велика Палата Верховного Суду касаційні скарги залишила без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

37. Постанова містить такі аргументи. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку. Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства співвідносно до судового розгляду є додатковим юридичним механізмом захисту права власності. Таке оскарження може бути швидким та зручним порядком захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, проте не може підміняти собою судовий розгляд.

38. Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, водночас не досліджує помилки або протиправні дії скаржника. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір, пов`язаний з оскаржуваною державною реєстрацією. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду.

39. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що приписами статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» встановленоможливість оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення за результатами такого розгляду рішень. Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент розгляду скарги, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

40. На переконання Великої Палати Верховного Суду, вжите законодавцем у зазначеній правовій нормі слово «щодо» є синонімом до слова «стосовно». Отже, враховуючи смислове навантаження слова «щодо» у частині другій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», у цьому правилі маються на увазі спори саме стосовно нерухомого майна. Тобто потрібно орієнтуватися на предмет (об`єкт) позову. Саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на захист речових прав щодо об`єкта нерухомості або пов`язана з нерухомим майном. Отже, до спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна. Отже, повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав обмежуються, зокрема,у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна.

41. Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» Міністерство та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо є інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Тобто частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної реєстрації у разі розгляду скарги Міністерством чи відповідним територіальним органом, а не підстави для розгляду скарги як такої.

42. За висновком Великої Палати Верховного Суду, частину другу та восьму статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

43. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженніОвідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 (провадження в справі відкрито 01.10.2020) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тобто суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на дату прийняття Міністерством оскаржуваного наказуОвідіопольський районний суд Одеської області розглядав цивільну справу № 501/2736/20, а тому дійшливисновку, що стосовно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

44. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Міністерство, вийшовши за межі власних повноважень та скасовуючи відповідні реєстраційні записи, фактично здійснило врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) стосовно нерухомого майна, що призвело до скасування права власності ТОВ «Спрінт А» на це майно та створило правову невизначеність у відносинах між учасниками справи. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у Міністерства не було повноважень на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію».

45. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що водночас відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства абсолютно не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги з метою виконання чітких законодавчих вимог повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.

46. Щодо закриття апеляційним судом апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія», то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору і встановлення, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

47. З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» частково автори окремої думки не погоджуються з огляду на таке.

Мотиви окремої думки

48. У справі, яка переглядається, ключовим питанням, відповідь на яке мала надати Велика Палата Верховного Суду, є те, які саме обставини в контексті одночасного існування судового спору щодо нерухомого майна перешкоджають розгляду Міністерством скарги на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав або обтяжень на таке нерухоме майно.

49. В ухваленій у цій справі 03.04.2024 постанові Велика Палата Верховного Суду підставно зазначила, що, за загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку. Відповідно оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства (тобто, так зване «адміністративне оскарження») є додатковим, позасудовим механізмомзахисту права власності. Таке оскарження може бути швидким та зручним порядком захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, втім не може підміняти собою судовий розгляд.

50. Автори окремої думки погоджуються з висновком, викладеним у постанові від 03.04.2024, про те, що Міністерство при розгляді скарги оцінює виключно законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір, пов`язаний з оскаржуваною державною реєстрацією, що винятково є компетенцією суду.

51. Водночас автори окремої думки зауважують, що адміністративне оскарження рішення державного реєстратора до Міністерства та судовий спір щодо нерухомого майна з урахуванням різної правової природи питань, які ставляться заінтересованими особами перед Міністерством та судом відповідно, можуть співіснувати, не виключаючи одне одного.

52. Так, Міністерство має компетенцію надавати оцінку дотриманню або недотриманню державним реєстратором порядку та процедури прийняття відповідного рішення, зокрема, в частині наявності у розпорядженні державного реєстратора повного переліку документів, потрібного для вчинення реєстраційної дії.

53. Натомість до повноважень суду належить вирішення більш широкого обсягу спірних питань, які виникають стосовно права власності на нерухоме майно. Оскарження особою в судовому порядку рішення державного реєстратора виключно з підстав порушення ним порядку прийняття рішення не завжди відповідає критерію ефективності обраного порядку захисту.

54. Тому, будучи переконаною в наявності в діях державного реєстратора істотних порушень процедури прийняття рішення, заінтересована особа вправі обрати саме адміністративний порядок вирішення спірного питання, який, як зазначалося, може бути швидким та зручним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника нерухомого майна.

55. Вочевидь, якщо на вирішенні суду вже перебуває спір щодо нерухомого майна, який пов`язаний з безпідставним вчиненням державним реєстратором реєстраційної дії стосовно такого майна, оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно ще й до Міністерства є недоцільним, оскільки до компетенції Міністерства вирішення спору про право не належить.

56. Тому, передбачаючи в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» правило про неможливість розгляду Міністерством скарги за наявності судового спору щодо майна, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на яке оскаржуються до Міністерства, законодавець, на переконання авторів окремої думки, мав на увазі ті випадки, за яких такий спір вже перебуває на вирішенні суду на момент подання скарги до Міністерства та безпосередньо стосується обставин незаконності прийнятих державним реєстратором рішень.

57. За іншого розуміння змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» зростатиме ризик зловживання учасниками спірних правовідносин своїми правами, коли особа, будучи обізнаною про перебування на розгляді Міністерства скарги, має можливість звернутися до суду з будь-яким позовом щодо спірного майна винятково з метою унеможливлення розгляду Міністерством такої скарги, що суперечить принципам та завданню судочинства.

58. У справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Міністерства 31.03.2020.

59. Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржуваний наказ Міністерства, суди виходили з того, що у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

60. Згідно з відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, позов у справі № 501/2736/20 пред`явлено 14.08.2020, а провадження у справі відкрито судом 01.10.2020, тобто через півроку після звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення державних реєстраторів до Міністерства.

61. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

62. Принцип добросовісності зокрема знаходять прояв у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки.

63. Тож автори окремої думки вважають, що пред`явлення ОСОБА_2 позову до ОСОБА_1 у справі № 501/2736/20 про визнання дійсними правочинів, на підставі яких прийняті оскаржувані ОСОБА_1 до Міністерства рішення, після призначення скарги ОСОБА_1 до розгляду має ознаки недобросовісності, оскільки було спрямоване зокрема й на унеможливлення розгляду Міністерством поданої ОСОБА_1 скарги.

64. На переконання авторів окремої думки, пред`явлення позову у справі № 501/2736/20 після звернення ОСОБА_1 до Міністерства зі скаргою не може бути перешкодою для розгляду цієї скарги в розумінні пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію».

65. У цьому контексті автори окремої думки виходять із того, що у справі № 501/2736/20 вирішується питання дійсності правочинів, за якими ОСОБА_2 набув право власності на спірне нерухоме майно. Натомість Міністерство при розгляді скарги ОСОБА_1 питання дійсності чи недійсності правочинів не досліджує, а лише перевіряє дотримання державним реєстратором порядку та процедури при вчиненні відповідної реєстраційної дії.

66. Тому автори окремої думки не можуть погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.04.2024 у цій справі, про те, що «відсутність спору щодо нерухомого майна на момент подання скарги ОСОБА_1 не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ було прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги».

67. На переконання авторів окремої думки, обставини, які унеможливлюють розгляд скарги, повинні встановлюватися Міністерством на момент прийняття такої скарги до розгляду. Тому виникнення спору щодо нерухомого майна (а у справі, яка переглядається, - щодо встановлення дійсності окремих правочинів з розпорядження майном) через тривалий проміжок часу після прийняття скарги та призначення її до розгляду не може впливати на компетенцію Міністерства при розгляді такої скарги.

68. Водночас підставою позову про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства ТОВ «Спрінт А» зазначало те, що ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк на звернення до Міністерства зі скаргою.

69. Рішення про задоволення позову ТОВ «Спрінт А» суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували як перебуванням на вирішенні суду спору щодо того ж нерухомого майна, так і пропуском заявником строку на подання скарги на рішення державного реєстратора.

70. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю (частина третя статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»).

71. Самостійною підставою для відмови в задоволенні скарги на рішення державного реєстратора згідно з пунктом 8 частини восьмої статті 37 цього Закону є закінчення встановленого законом строку для подачі скарги.

72. Тобто, дотримання заявником вимог Закону України «Про державну реєстрацію» щодо строків подання скарги впливає на можливість прийняття Міністерством мотивованого рішення про відмову у задоволенні скарги або її задоволення. У своїй практиці Верховний Суд дотримується підходу, за якого Міністерство позбавлене повноважень при вирішенні питання щодо правових наслідків пропуску заявником строку подання скарги, оскільки це врегульоване імперативно законодавством (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17 та від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17).

73. За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» законодавець пов`язує відлік строку на звернення до Міністерства не лише з безпосередньою обізнаністю особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці факти. Під можливістю довідатися про порушення права в такому разі потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

74. У поданій до Міністерства скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора від 26.12.2017, а також всі подальші (похідні) рішення державних реєстраторів щодо об`єктів нерухомого майна у будинку АДРЕСА_4 .

75. Обґрунтовуючи причини неподання скарги, починаючи з 26.12.2017, ОСОБА_1 посилався на те, що з 2015 року перебуває у Польщі, не маючи зв`язку з головою ЖБК «Баварія», і лише 11.02.2020 йому стало відомо про реєстраційні дії щодо будинку, після чого 11.03.2020 він повернувся з Польщі для отримання потрібної інформації.

76. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доводам позивача щодо пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до Міністерства зі скаргою, зазначивши, що заявник як особа, яка з 2014 року очікує введення будинку в експлуатацію та є обізнаною про наявність численних судових проваджень щодо будинку, пов`язаних з кредитними зобов`язання попереднього забудовника, про що він сам зазначає у скарзі, не міг не знати про вчинення оскаржуваних реєстраційних дій, починаючи з грудня 2017 року.

77. За обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність з огляду на повідомлення йому головою кооперативу інформації щодо судових спорів, пов`язаних з будинком, не був позбавлений можливості вжити заходів для отримання даних про оскаржувані рішення державних реєстраторів, зокрема шляхом перевірки відомостей, наявних Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, або отримати таку інформацію від голови кооперативу.

78. З урахуванням презумпції можливості особи знати про стан своїх майнових прав суди обґрунтовано зазначили, що саме ОСОБА_1 повинен був довести ту обставину, що він не міг дізнатися про порушення своїх прав раніше лютого 2020 року, чого в цій справі зроблено не було, в зв`язку з чим суди, на переконання авторів окремої думки, дійшли правильного висновку про пропуск заявником строку на звернення зі скаргою на рішення державних реєстраторів до Міністерства.

79. Пропуск установленого законом для подачі скарги строку на підставі правил частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» є окремою та достатньою підставою для відмови в задоволенні скарги, проте Міністерство на обставини недотримання ОСОБА_1 зазначеного строку уваги не звернуло, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав оскаржуваний наказ протиправним і скасував його.

80. Оскільки суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ТОВ «Спрінт А», проте частково помилилися з мотивами такого задоволення, зокрема в частині тлумачення пункту 1 частини другоїстатті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», тому автори окремої думки вважають, що Велика Палата Верховного Суду мала підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції своєї постанови.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний