Постанова

від 14.11.2007 по справі 43/184

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.11.2007                                                                                          

№ 43/184

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Кондес  Л.О.

 суддів:            Михальської  Ю.Б.

       Куровського  С.В.

 при секретарі:           Василів О.В.

 За участю представників:

 від позивача:          ОСОБА_1. - приватний підприємець

від відповідача:          не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"УкрАгроІнвест"

 на рішення Господарського суду м.Києва від

18.05.2007

 у справі № 43/184 (Пасько М.В.)

 за позовом                               Суб"єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

 до                                                   Товариства

з обмеженою відповідальністю "УкрАгроІнвест"

 про                                                 

стягнення 8 481грн. 81коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.

Києва від 18.05.2007 р. позов Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної

особи ОСОБА_1 (далі - СПД - ОСОБА_1., позивач) до Товариства з обмеженою

відповідальністю “Украгроінвест” (далі - Товариство, ТОВ “Украгроінвест”,

відповідач) про стягнення 8 481,81 грн., був задоволений в повному обсязі. Було

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгроінвест” на користь

суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1. 5 091,58 грн.

пені, 2 363,31 грн. інфляційних нарахувань, 802,91 грн. 3 % річних, 106,00 грн.

державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

Частково не погодившись з рішенням

господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного

господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення

скасувати. В своїй скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції

неправомірно стягнув з нього пеню за весь час прострочення грошового

зобов'язання в сумі 5 091,58 грн., не взявши до уваги вимоги ч. 6 ст. 232 ГК

України. Так, ТОВ “Украгроінвест” погодилось із розміром пені в сумі 548,22

грн. В подальшому, відповідач уточнив розрахунок пені і визнав, що сума пені

складає 4 146, 48 грн.

Позивач відзив на апеляційну скаргу

не надав. В судовому засіданні вимоги відповідача не визнав, пояснивши, що

вважає їх необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним. Позивач

просив суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду м. Києва залишити

без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою від 15.07.2007 р.

апеляційна скарга була прийнята до провадження і призначена до розгляду на

25.09.2007 р.

В судовому засіданні оголошувалась

перерва на 16.10.2007 р., а потім розгляд було відкладене на 14.11.2007 р.

В судове засідання 14.11.2007 р. з'явилась

позивач, представник відповідача - не з'явився. Про дату, час та місце слухання

справи відповідач повідомлявся належним чином, в зв'язку з чим колегія вважає

можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в

апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника

відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної

скарги, заслухавши пояснення, перевіривши матеріали справи та дослідивши

докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи

правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія

встановила наступне.

11.04.2006 р. між суб'єктом

підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою

відповідальністю “Украгроінвест” було укладено договір № 11/04-11 (далі

Договір), відповідно до умов якого, відповідач зобов'язується поставити

позивачу цукор, у кількості 20 тон загальною вартістю 76 500,00 грн., а

відповідач зобов'язувався здійснити оплату товару не пізніше 21.04.2006 р.

Позивач на виконання умов договору

здійснив поставку товару, що підтверджується накладною № 30 від 19.04.2006 р.

та не заперечується відповідачем.

Відповідач виконав свої

зобов'язання неналежним чином, оплату товару здійснив несвоєчасно, що

підтверджується актом звірки розрахунків від 20.12.2006 р., підписаного

повноважними представниками сторін.

Враховуючи порушення відповідачем

договірних зобов'язань, позивач визнав за доцільне застосувати встановлену

договором та чинним законодавством відповідальність.

Відповідно до наданого позивачем

розрахунку, заборгованість відповідача за договором № 11/04-11 від 11.04.2006

р. складає 5 091,58 грн. пені, 2 363,31 грн. інфляційних нарахувань та 802,91

грн. 3 % річних. Сплата пені передбачена п. 8.3 договору.

Позивач направив на адресу

Відповідача претензію № 3 від 22.01.2007 р. з вимогою погасити заборгованість,

відповіді на яку не надійшло.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог та заперечень.

Згідно приписів ст.34 ГПК України

господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а

обставини, що відповідно до законодавства можуть бути підтверджені певними

засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Судова колегія приходить до

висновку, що позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню з наступних

підстав.

Внаслідок укладання спірного

договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та

обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські

правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу

України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у

господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст.

193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні

положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених

цим кодексом.

Відповідно до ст. 202 Цивільного

кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або

припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є

погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин

може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму

правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не

встановлена письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін

засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК

України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його

зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими

обмінялись сторони.

Як вбачається з договору обидві

сторони правочину брали на себе окремі, чітко визначені зобов'язання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України

зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

Відповідно до ст. 225 ЦК України

одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не

допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює,

що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та

вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за

відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або

інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 11, 526 ЦК

України зобов'язання повинні виконуватись своєчасно та належним чином, а

одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК

України).

Дії відповідача є порушенням

договірних зобов'язань та вимог законодавства, тому є підстави для застосування

встановленої договором відповідальності.

Відповідно до п. 8.3 Договору, у

випадку порушення строків оплати товару Покупець зобов'язується сплатити пеню у

розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за

кожен день прострочки.

Однак, відповідно до ст. 232

Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення

виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором,

припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 509 ЦК України

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана

вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,

виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної

дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав,

встановлених ст. 11 ЦК Кодексу України, а саме підставами виникнення цивільних

прав та обов'язків, зокрема, є:

-          договори та інші правочини;

-          завдання майнової (матеріальної) та

моральної шкоди іншій особі;

-          інші юридичні факти.

Зобов'язання між суб'єктом

підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою

відповідальністю “Украгроінвест” виникли внаслідок укладання договору поставки

№ 11/04 11 від 11.04.2006 р.

Як вбачається з доданого до

матеріалів справи договору 11/04-11 від 11.04.2006 р. та додатковій угоді № 1

від 18.04.2006 р., відповідач зобов'язувався сплатити отриманий товар по факту

поставки, але не пізніше 21.04.2006 р. Отже, зобов'язання, щодо оплати товару

виникло 22.04.2006 р. Таким чином, нарахування штрафних санкцій припиняється 22.10.2006

р.

Отже, позивачем, безпідставно

визначено дату припинення нарахування пені - 13.12.2006 р.

Відповідач також надав судам

невірний розрахунок нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання,

оскільки він помилково визначив період нарахування пені з жовтня 2006 р. до

моменту подання позову.

Наданий відповідачем уточнений

розрахунок нарахування пені, також є невірним, оскільки при його розрахунку

були взяті до уваги розмірі облікових ставок Національного Банку України, які

не відповідали зазначеним в цьому розрахунку періодам.

Враховуючи викладене, колегія

суддів зазначає, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення пені в

розмірі 4 610,85 грн. Розмір інфляційних нарахувань і 3 % річних позивачем

здійснений вірно.

Дослідивши оскаржуване рішення,

колегія суддів Київського апеляційного господарського суду констатує те, що суд

першої інстанції в мотивувальній частині зазначеного рішення вірно застосовує

всі норми матеріального і процесуального права, однак в резолютивній частині,

не зважаючи на ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає про задоволення позову в

повному обсязі.

Таким чином судова колегія вважає,

за необхідне рішення Господарського суду м. Києва змінити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України,

державне мито при частковому задоволенні вимог покладається на обидві сторони

пропорційно розміру задоволених вимог.

Пунктом 1 частини 1 ст. 8 Декрету

Кабінету міністрів України “Про державне мито” передбачено, що сплачене  державне 

мито  підлягає  поверненню 

частково  або повністю у випадках

внесення мита в більшому розмірі, ніж 

передбачено  чинним

законодавством.

Згідно п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету

Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, із заяв майнового характеру, що

подаються до господарських судів, державне мито сплачується у розмірі 1% ціни позову,

але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому мито за

подання позовної заяви в даній справі складає 102 грн. За подання апеляційних і

касаційних скарг на рішення мито складає 50 відсотків ставки, що підлягає

сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів

майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної

суми. Таким чином, державне мито за подання апеляційної скарги на оскаржуване

рішення складає 51 грн.

Таким чином, державне мито,

сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги, має бути частково

повернуто з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -

105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю “Украгроінвест” задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.

Києва від 18.05.2007 р. в справі № 43/184 - змінити в частині стягнення пені і

викласти в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю “Украгроінвест” (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського,

4-а, оф. 405, код ЄДРПОУ 31758823, р/р 260005198 в ВАТ АБ “Укргазбанк”, МФО

320478) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ХОД “Райффайзен банк Аваль” м.

Харків, МФО НОМЕР_2): 4 610,85 грн. (чотири тисячі шістсот десять грн. 85 коп.)

пені, 2 363, 31 грн. (дві тисячі триста шістдесят три грн. 31 коп.) інфляційних

нарахувань, 802, 91 грн. (вісімсот дві грн. 91 коп.) 3 % річних, 97,19 грн.

(дев'яносто сім грн. 19 коп.) державного мита, 108,19 грн. (сто вісім грн. 19

коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.”

Повернути Товариству з обмеженою

відповідальністю “Украгроінвест” (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського,

4-а, оф. 405, код ЄДРПОУ 31758823, р/р 260005198 в ВАТ АБ “Укргазбанк”, МФО

320478) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК у

Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО

820019, код ЄДРПОУ 26077968) державне мито у розмірі 51,00 грн. (п'ятдесят одну

грн. 00 коп.), сплачене згідно платіжного доручення № 362 від 18.06.2007 р.

Оригінал платіжного доручення № 362 від 18.06.2007 р. знаходиться в матеріалах

справи № 43/184.

Видати накази. Видачу наказів

доручити Господарському суду м. Києва.

Справу № 43/184 повернути до

Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з

моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду

України.

 Головуючий суддя                                                                     

Кондес  Л.О.

 Судді                                                                                         

Михальська  Ю.Б.

Куровський  С.В