Рішення

від 19.04.2024 по справі 910/1786/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2024Справа № 910/1786/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» (04050, місто Київ, ВУЛИЦЯ МЕЛЬНИКОВА, будинок 12, Ідентифікаційний код юридичної особи 40253491) поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у розмірі 174 818 грн. 18 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» (надалі також - «Відповідач») про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у розмірі 174 818 грн. 18 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у розмірі 174 818 грн. 18 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року відкрито провадження у справі № 910/1786/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

11.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.03.2024 року через загальний відділ діловодства господарського суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

25.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2024 року направлена до електронного кабінету Відповідача у порядку, визначеному законом, та рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Позивача, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа Відповідачу та поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі Позивача.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО», оформленого протоколом №3 від 17.11.2021 року, вирішено припинити повноваження директора товариства - ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст. 99 Цивільного кодексу України та звільнити з посади директора з 18.11.2021 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; призначити на посаду директора з 19.11.2021 ОСОБА_2 ; внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.4)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 року у справі №910/12676/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" (ідентифікаційний код 40253491), оформлене протоколом загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" № 3 від 17.11.2021; скасовано реєстраційний запис №1000741070002058254, вчинений державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.11.2021 стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" (ідентифікаційний код 40253491): державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4962,00 грн. (а.с.6-9)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не було поновлено Позивача на роботі, а тому в силу вимог ст. 236 КЗпП України наявні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за період з 19.11.2021 року по 31.01.2024 року у розмірі 174 818 грн. 18 коп. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» поновити на посаді директора товариства ОСОБА_1 з 19.11.2021 року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» на користь Позивача заробітну плату у розмірі 174 818 грн. 18 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що поновлення Позивача на посаді директора є неможливим, оскільки відповідно до Протоколу № 6 від 17 лютого 2023 року Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське театральне партнерство», було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади директора з 20 лютого 2023р. та призначення на посаду директора з 21 лютого 2023 року ОСОБА_3 , який є чинним станом на момент розгляду даної справи. Також, розрахунки Позивача щодо стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 19.11.2021р. по 31.01.2024р. не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки при звільненні Позивачу була нарахована та виплачена вихідна допомога у розмірі шестимісячної заробітної плати - 36 600,00 грн. (без врахування податків), заробітна плата Позивача за період з 19.11.2021 по 18.11.2022р. без урахування податків дорівнює 38 053,36 грн. (74 653,36 грн. - 36 600,00 грн. = 38 053,36 грн.) Крім того, заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог Позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО», оформленого протоколом №3 від 17.11.2021 року, вирішено припинити повноваження директора товариства - ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст. 99 Цивільного кодексу України та звільнити з посади директора з 18.11.2021 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; призначити на посаду директора з 19.11.2021 ОСОБА_2 ; внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с.4)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 року у справі №910/12676/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" (ідентифікаційний код 40253491), оформлене протоколом загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" № 3 від 17.11.2021; скасовано реєстраційний запис №1000741070002058254, вчинений державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.11.2021 стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" (ідентифікаційний код 40253491): державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське театральне партнерство" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4962,00 грн. (а.с.6-9)

Так, у вказаному рішенні суду зазначено, що всупереч положенням ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників з ініціативи виконавчого органу товариства (директора ОСОБА_1 ) не скликались, так само як і не скликались на вимогу учасника Товариства, який володіє 10 або більше відсотками статутного капіталу Товариства ( ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 ), у передбачений Законом спосіб. У матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 з вимогою про скликання загальних зборів до виконавчого органу товариства в письмовій формі із зазначенням запропонованого порядку денного, в зв`язку з чим права скликати загальні збори учасників самостійно в порядку ч. 9 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 не набули. Судом встановлено, що про проведення загальних зборів учасників 17.11.2021 року не було повідомлено ОСОБА_1 як учасника ТОВ "Українське театральне партнерство" ані шляхом надсилання повідомлення в порядку ст. 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ані в будь-який інший спосіб, та як наслідок на цих зборах ОСОБА_1 присутнім не був, участі у голосуванні не брав. Таким чином, процедура скликання загальних зборів ТОВ "Українське театральне партнерство" 17.11.2021 не була дотримана, оскільки не надано доказів виникнення права на проведення загальних зборів учасниками Товариства ( ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 ) самостійно, а також повідомлення позивача про їх призначення та проведення в установлений законом спосіб.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/12676/22 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт порушення процедури скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» від 17.11.2021 року, а також порушення процедури повідомлення позивача про їх призначення та проведення в установлений законом спосіб й, як наслідок, факт незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 01.05.2023 року у справі №910/12676/22, яке набрало законної сили.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України).

За змістом ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.

Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19, постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 908/273/21, постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/8343/21.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20 зазначив, що при вирішенні питання щодо порушення прав позивача, зокрема, права на зайняття посади голови, має значення не наявність підстав для припинення повноважень посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Припинення повноважень генерального директора як виконавчого органу підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість припинення повноваження генерального директора підприємства як виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а в ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація власником підприємства корпоративних прав шляхом звільнення його генерального директора стосується також наділення його повноваженнями на управління підприємством або позбавлення таких повноважень на управління підприємством. Хоч таке рішення може мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом.

Якщо статутом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління кооперативом, такі спори мають розглядати в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц.

Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО», оформленого протоколом №3 від 17.11.2021 року, оскільки в матеріалах справи відсутні, а сторонами в свою чергу не надано суду жодних доказів на підтвердження винесення Відповідачем відповідного наказу про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗПП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що даний спір є корпоративним, а трудові відносини Позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, за висновком суду, закон не наділяє орган, який вирішує серед іншого і трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту порушених трудових прав, ніж зазначений в частині 1 ст. 235 КЗПП України, а відтак, встановивши, що звільнення Позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, Суд зобов`язаний поновити позивача на попередній роботі (посаді). А саме, відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП України, позивач має бути поновлений на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО». При цьому, Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача щодо неможливості такого поновлення з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає спір, підлягає негайному виконанню.

В свою чергу, на відміну від положень чинного ГПК України, положеннями п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України, передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

За приписами ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, вищевказаними нормами припинення реєстрації, а з ними і припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов`язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, який, в свою чергу, пов`язаний з днем видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства.

Крім цього, як зазначено у п. 34 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

У даному випадку, Суд зазначає, що вказані норми законодавства є певною гарантією забезпечення, як прав працівника якого незаконно звільнено, так і прав роботодавця щодо забезпечення нормального функціонування трудового колективу підприємства.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що в силу положень ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Що стосується вимог Позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» на користь Позивача заробітну плату у розмірі 174 818 грн. 18 коп., Суд зазначає.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), а також постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року в справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 дійшла висновку, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100. (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін)

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Працівникам плаваючого складу суден флоту рибної промисловості і працівникам, зайнятим на підприємствах із сезонним характером виробництва, з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати, в інших випадках збереження середньої заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за 12 календарних місяців.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з розрахунково - платіжної відомості №11 від 18.11.2021 року, за листопад 2021 року оклад Кваши О.В. складав 6100 грн. (а.с.5)

Судом враховано, що згідно з положеннями пункту 4 Розділу 3 Порядку якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, Суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 19.11.2021 року.

Судом встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з листопада 2021 року становив 6000 грн. погодинна - 36,11 грн.; з 01.12.2021 року по 30.09.2022 року - 6500 грн., погодинна - 39,12 грн.; з 01.01.2022 по 30.09.2022 погодинна - 39,26 грн.; з 01.10.2022 по 31.12.2023 року - 6700 грн., погодинна - 40,46 грн.; з 01.01.2024 по 31.03.2024 - 7100 грн., погодинна - 42,6 грн.

Відтак за розрахунками суду середньоденний заробіток за ці два місяці - вересень 2021 та жовтень 2021 року, таким чином, складає: 290 грн. 48 коп. (6 100 грн 00 коп. + 6 100 грн 00 коп. = 12 200 грн 00 коп. / 42 робочі дні = 290 грн. 48 коп.).

Час вимушеного прогулу позивача у період з 19.11.2021 по 18.11.2022 становить 257 днів, з яких 8 днів у листопаді 2021 року, 22 дні у грудні 2021 року, 19 днів у січні 2022 року, 20 днів у лютому 2022 року, 22 дні у березні 2022 року, 21 день у квітні 2022 року, 22 дні у травні 2022 року, 22 дні у червні 2022 року, 21 день у липні 2022, 23 дні у серпні 2022 року, 22 дні у вересні 2022 року, 21 день у жовтні 2022 року та 14 днів у листопаді 2022 року

При цьому згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік, - Суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, становить 74 652 грн. 38 коп. (290 грн. 48 коп.* 257 днів) за період з 19.11.2021 по 18.11.2022.

Щодо заяви Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до даних правовідносин, Суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, в Кодекс законів про працю України внесено зміни і, зокрема, передбачено:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 233 КЗпП);

- у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП).

Тлумачення вказаних норм свідчить про те, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити необґрунтованості позовних вимог; строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються; у статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами; стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк; суд може поновити пропущений строк, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Суд зазначає, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 року у справі №910/12676/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 року, зазначено, що позивачем долучено до матеріалів справи лист відповідача від 18.11.2021 № 160-11/21 за підписом учасника товариства ОСОБА_4 , яким ОСОБА_1 повідомлено про прийняття загальними зборами товариства 17.11.2021 (протокол № 3) рішення про звільнення з посади директора, нарахування вихідної допомоги. Докази направлення листа суду не надано, проте позивач вказує про його отримання 19.11.2021 (відповідач обставини щодо дати отримання листа не спростував та не заперечив).

Таким чином, Суд зазначає, що саме з 19.11.2021 року ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, оскільки Відповідачем не виносився наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, а було прийнято рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО», оформленого протоколом №3 від 17.11.2021 року. А тому Суд не приймає до уваги доводи Позивача, що лише 22.11.2023 року йому стало відомо про порушення його права.

За таких підстав, місячний строк позовної давності до вимог про поновлення на посаді міг би сплинути 19.12.2021 року, а строк звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу - 19.02.2022.

Водночас відповідно до п. 1 Глави XIX Прикінцеві положення КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. КЗпП доповнено главою XIX згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020.

Отже, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020, строк позовної давності, у тому числі який передбачений ст. 233 КЗпП було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

01 липня 2023 року в Україні завершилася дія карантину у зв`язку з пандемією коронавірусу. Таке рішення ухвалив Кабінет Міністрів України. Карантин в Україні тривав понад три роки від березня 2020.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до суд з вказаним позовом 08.02.2024 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля на поштовому конверті. (а.с.18)

Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав 19.11.2021 року й строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП продовжувався на строк дії карантину до 01.07.2023 року, Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом з пропуском строку, визначеного чинним законодавством України. При цьому, Суд звертає увагу, що Позивачем не було заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у розмірі 174 818 грн. 18 коп. не підлягають задоволенню, у зв`язку з пропущенням строку позовної давності, про що заявлено Відповідачем.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКЕ ТЕАТРАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у розмірі 174 818 грн. 18 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 квітня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин