Ухвала

від 09.04.2024 по справі 925/80/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/80/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю:

представника позивача - Музики С.М.,

представника відповідача - Постригань С.Г.,

представника третьої особи - Шевченко В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чигиринської міської ради

на рішення Господарського суду Черкаської області

(суддя - Гладун А.І.)

від 23.05.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(Козир Т.П. - головуючий, судді - Мальченко А.О., Агрикова О.В.)

від 06.02.2024

у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Чигиринської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Госпрозрахункове підприємство "Чигиринські теплові мережі"

про стягнення 6 092 868,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору. Спір у справі стосується питання субсидіарної (додаткової) відповідальності органу місцевого самоврядування перед АТ "НАК "Нафтогаз України" за борги комунального підприємства (теплопостачальної або теплогенеруючої організації) у разі прийняття рішення про ліквідацію.

1. 11 січня 2023 року АТ "НАК "Нафтогаз України" (надалі - Нафтогаз) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Чигиринської міської ради (надалі - Міськрада) про стягнення 6 092 868,11 грн заборгованості за поставлений природний газ, а також нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

2. Підставою для позову стало невиконання Госпрозрахунковим підприємством "Чигиринські теплові мережі" (надалі - КП) своїх зобов`язань за договорами щодо оплати вартості поставленого природного газу з січня 2015 року по березень 2017 року. Позивач вважає, що Міськрада після прийняття 19 лютого 2018 року рішення про ліквідацію теплогенеруючої організації несе субсидіарну відповідальність за її борги перед постачальниками енергоносіїв відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" та статті 619 ЦК України.

3. Міськрада заперечувала проти позову з таких підстав:

- позивач не звертався до основного боржника (КП) з позовними вимогами в судовому порядку:

- станом до 31 грудня 2022 року ліквідаційна комісія не подавала проміжний ліквідаційний баланс на затвердження Міськради;

- субсидіарна відповідальність не може бути застосована, оскільки: немає доказів відсутності у боржника коштів та майна; не доведено, що неплатоспроможність боржника виникла через протиправні дії Міськради; у боржника наявне майно, за рахунок якого можна здійснити задоволення вимог; процедура реалізації арештованого майна триває;

- позивач пропустив п`ятирічний строк позовної давності, що встановлений у договорах постачання природного газу.

4. Третя особа заявила клопотання про застосування строку позовної даності, який сплив 05.04.2021 - через три роки від заявлення вимоги позивачем про включення кредиторських вимог до ліквідаційного балансу. За договорами, на думку третьої особи, 5-ти річний строк позовної даності сплив 24.02.2022.

5. Позивач заперечував проти клопотання з таких підстав:

- строк позовної давності за вимогами до субсидіарного відповідача не може бути меншим, ніж за вимогами до основного боржника;

- здійснення платежів третьою особою, затвердження проміжного ліквідаційного балансу боржника та звернення з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство перервало строк позовної давності;

-третя особа не має права заявляти про застосування позовної давності;

- лист ліквідаційної комісії від 15 листопада 2018 року не був отриманий позивачем.

6. 23 травня 2023 року Господарський суд Черкаської області ухвалив рішення. Суд частково задовольнив позов, стягнув з Міськради на користь Нафтогазу:

- 4 346 487,14 грн боргу за газ за договорами 2014-2016 років;

- 65 197,31 грн судового збору.

У решті позову відмовлено.

7. Суд мотивував своє рішення так:

- Нафтогаз постачав КП природний газ протягом 2015-2017 років. КП не виконувало свої зобов`язання з оплати за газ, що призвело до виникнення заборгованості;

- у 2018 році було прийнято рішення про ліквідацію КП;

- 15 листопада 2018 року ліквідаційна комісія на виконання судового рішення включила до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги Нафтогазу в сумі 4346487,14 грн;

- грошові вимоги Нафтогазу не задоволено. Вартість майна КП становить 1 041 667,00 грн, в останнього немає достатнього майна (коштів), необхідного для виконання зобов`язання;

- Міськрада несе субсидіарну відповідальність за борги КП відповідно до статті 24, частини сьомої статті 77, частини десятої статті 78 ГК України, статті 619 ЦК України, частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання", а також враховуючи позицію, висловлену ЄСПЛ у справі "Єршов проти Російської Федерації" від 10 квітня 2010 року;

- норми статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства не застосовуються, тому суд не враховує висновки Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 у справі № 910/21232/16 та у постанові від 16.06.2020 у справі № 924/1076/17, на чому наполягає відповідач;

- відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання", який є спеціальним законом, виникнення права вимоги кредитора до субсидіарного боржника не залежить від: наявності/відсутності майна у боржника; доведення кредитором протиправних управлінських рішень; можливості виконання зобов`язання основним боржником;

- строк позовної давності закінчився 19 лютого 2021 року, але був продовжений на строк дії карантину до 30 червня 2023 року, тому позивач, який звернувся 11 січня 2023 року, не пропустив строк позовної давності.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 лютого 2024 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

9. Суди врахували висновки щодо застосування норми статті 619 ЦК України, що викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/836/18 та від 22.09.2021 у справі №924/1274/20.

10. 22 лютого 2024 року Міськрада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

11. Скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень випадки, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

12. Скаржник стверджує, що суди неправильно застосували норму частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання".

13. На його думку, орган місцевого самоврядування не несе додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов`язаннями КП. Ця норма встановлює обов`язок засновника забезпечити погашення боргу перед постачальниками енергоносіїв, що може реалізовуватися шляхом стягнення дебіторської заборгованості; збереження майна, що входить до ліквідаційної маси. Законодавець у цій нормі не використовує прямий текст про субсидіарну відповідальність засновника.

14. Скаржник зазначає, що висновки у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/836/18 та від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20, на які посилалися суди, стосуються неподібних правовідносин, а висновок Верховного Суду щодо застосування норми частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" у подібних правовідносинах в аспекті субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства відсутній (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

15. Скаржник також вказує, що суди неправильно застосували норми частини сьомої статті 77, статті 78 ГК України стосовно субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, від 20.05.2021 у справі № 8711/3297/17 та від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

16. Скаржник наполягає, що в даній ситуації єдиним правильним способом покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування як засновника підприємства - боржника, є спосіб, передбачений статтею 61 Кодексу України з питань банкрутства. На даний час триває процедура банкрутства КП. Нафтогаз бере в ній активну участь, очолив комітет кредиторів та заявив вимоги в загальній сумі 6 848 297,79 грн (ухвала Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі № 925/439/23).

17. Нафтогаз у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, стверджуючи, що:

1) у контексті приписів статті 619 ЦК України законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність його засновника, є частина п`ята статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у поєднанні з положеннями статті 24 ГК України;

2) згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання", засновник (учасник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації несе субсидіарну відповідальність за її борги перед постачальниками енергоносіїв, якщо:

- прийнято рішення про ліквідацію організації;

- засновник (учасник) не забезпечив погашення боргу організації перед постачальниками енергоносіїв;

3) право на звернення з відповідними вимогами до субсидіарного боржника виникає в кредитора не тільки в разі підтвердження недостатності коштів підприємства-боржника, й у інших випадках, зокрема:

- відмови боржника задовольнити вимогу кредитора (активна форма);

- ненадання кредитору відповіді на пред`явлену вимогу в розумний строк (пасивна форма);

4) застосування субсидіарної відповідальності до осіб, які безпосередньо керують юридичною особою, є ефективним способом захисту прав кредиторів у разі добровільної ліквідації, коли ліквідація спрямована на ухилення від погашення кредиторської заборгованості або приховування майна боржника.

18. Верховний Суд, розв`язуючи питання застосування норми частини п`ятої статті 22 Закону України від 2 червня 2005 року № 2633-IV "Про теплопостачання" в аспекті доводів та вимог касаційної скарги щодо субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства, виходить з такого.

19. За загальним правилом юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями (частина перша статті 96 ЦК України).

20. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (частина третя статті 96 ЦК України).

21. Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

22. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина десята статті 78 ГК України).

23. Правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

24. Частиною п`ятою статті 74 ГК України передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

25. Водночас, частиною сьомою статті 77 цього Кодексу визначено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

26. Отже, нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами (пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18)), у такому разі орган місцевого самоврядування несе повну субсидіарну відповідальність у разі недостатності коштів у комунального некомерційного підприємства.

27. Водночас субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17 (провадження № 61-25288сво18)). Цей висновок є сталим в судовій практиці і неодноразово був застосований у справах цивільної та господарської юрисдикції (від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20; від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20; від 11.06.2020 у справі № 711/3342/17; від 17.06.2020 у справі № 712/3776/17; від 17.06.2020 у справі № 711/3529/17; від 17.06.2020 у справі № 711/3342/17; від 01.07.2020 у справі № 711/3293/17; від 06.08.2020 у справі № 711/3308/17; від 22.06.2022 у справі № 401/2004/21; від 15.02.2023 у справі № 756/10603/17).

28. Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства (постанова від 21.04.2021 у справі № 304/1745/18).

29. Ці висновки були зроблені щодо відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства перед постачальниками енергоносіїв.

30. Щодо відповідальності органу місцевого самоврядування, як засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації, Верховний Суд у пунктах 5.19 - 5.20 постанови від 22 вересня 2021 року у справі № 924/1274/20 зробив такі висновки щодо застосування частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", яку доповнено Законом України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про теплопостачання" від 15.03.2012 N 4521-VI (набрав чинності 08.04.2012):

"відповідно до вказаної статті учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв;

наведеними законодавчими положеннями закріплено гарантію стабільності правовідносин у сфері теплопостачання, незалежно від організаційної зміни складу їх учасників, у зв`язку з чим на засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації в разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника було покладено обов`язок забезпечити погашення боргу такої особи перед постачальником енергоносіїв;

тобто, вказаною нормою визначено саме умови виникнення зобов`язань з погашення заборгованості перед постачальником енергоносіїв у засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації, як субсидіарного боржника;

при цьому умови та порядок субсидіарної відповідальності врегульовані у статті 619 Цивільного кодексу України".

31. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у пунктах 5.19 - 5.20 постанови від 22 вересня 2021 року у справі № 924/1274/20, щодо тлумачення змісту норми частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" як такої, що встановлює субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника.

32. Цивільне законодавство не містить загальних норм, що регулюють питання змісту субсидіарного зобов`язання (на противагу солідарного зобов`язання (статті 541-543 ЦК України)). Проте існують положення про субсидіарну відповідальність. Зокрема, у частині першій статті 619 ЦК України визначено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

33. За змістом цієї норми особа несе субсидіарну відповідальність за зобов`язання основного боржника, якщо це передбачено договором або законом.

34. Відповідно до частини третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

35. Щодо виникнення додаткового обов`язку іншої особи виконати вимогу кредитора, якщо основний боржник відмовився задовольнити її, Верховний Суд вважає, що зміст частини першої статті 619 ЦК України та принцип правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, вимагає прямої вказівки в законі або договорі щодо субсидіарної відповідальності третьої особи. Не можна в питанні наявності субсидіарної відповідальності дійти відповідного висновку шляхом розширювального тлумачення змісту норми закону у правозастосовній практиці, оскільки відповідно до частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

36. З`ясовуючи зміст частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у процесі її тлумачення, Верховний Суд встановив, що текстуально в нормі не закріплена пряма вказівка про субсидіарну відповідальність засновника у спірних правовідносинах (див. для порівняння, наприклад, частина сьома статті 77, частина шоста статті 126 ГК України, частина п`ята статті 107, частина третя статті 109, статті 119, 133, 141, 163 ЦК України), а використовується формулювання "забезпечує погашення боргу", що не виражає той же юридичний зміст, що і слова "додаткова (субсидіарна) відповідальність". Питання погашення боргу у процедурі ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників вирішується у порядку статей 110 - 112 ЦК України. Загальні умови та види забезпечення виконання зобов`язання врегульовано у главі 49 ЦК України.

37. Верховний Суд враховує також, що норма частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не регулює питання виключно органу місцевого самоврядування, як засновників комунальних підприємств, де держава в аспекті відповідальності має ширший розсуд, а стосується також засновників теплопостачальної або теплогенеруючої організації приватної форми власності, що вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища учасників відповідних правовідносин.

38. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд доходить висновку, що норма частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлює субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника. Тому у такому разі - якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства (частина третя статті 110 ЦК України).

39. Відповідно до частини другої статті 61 цього Кодексу під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

40. Суб`єктами правопорушення є особи, визначені частиною другою статті 61 КУзПБ, до яких віднесені: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб. Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення). Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності (пункти 63 -67 постанови Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14).

41. Отже, у разі недостатності майна боржника - комунального підприємства для задоволення всіх вимог кредиторів, перелік яких включено в проміжний баланс питання субсидіарної відповідальності засновника - органу місцевого самоврядування за його зобов`язаннями має вирішуватися у порядку статті 61 КУзПБ. Норма частини п`ятої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлює субсидіарну відповідальність засновника.

42. Наведене є підставою для відступу від висновку, викладеного у пунктах 5.19 - 5.20 постанови від 22 вересня 2021 року у справі № 924/1274/20 передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з частиною другою статті 302 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 925/80/23 разом із касаційною скаргою Чигиринської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко