Постанова

від 16.08.2024 по справі 925/80/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/80/23

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Бенедисюка І. М., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Волкова А. С. (адвокат),

відповідача - Постригань С. Г. (у порядку самопредставництва),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чигиринської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 (суддя Гладун А. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (головуючий - Козир Т. П., судді Агрикова О. В., Мальченко А. О.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Чигиринської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Госпрозрахункового підприємства "Чигиринські теплові мережі",

про стягнення 6 092 868,11 грн.

Суть правозастосовного питання, переданого на вирішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

1. Перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:

1.1. Чи може орган місцевого самоврядування, який є засновником теплопостачального комунального комерційного підприємства - боржника та прийняв рішення про його ліквідацію, вважатися суб`єктом, який в розумінні положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" має нести субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов`язаннями зазначеного комунального підприємства перед постачальниками енергоносіїв, , із урахуванням того, що згідно з частиною 5 статті 24 Господарського кодексу України (далі - ГК України) органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом;

1.2. Якщо відповідь на перше питання не є ствердною, то чи йдеться тоді в нормі частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" про можливість забезпечення учасником (засновником) теплопостачальної або теплогенеруючої організації погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв шляхом застосування видів забезпечення виконання зобов`язання, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст і підстави позовних вимог

2. 11.01.2023 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Товариство, постачальник, позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Чигиринської міської ради (далі - Чигиринська міськрада, Міськрада, відповідач) про стягнення з відповідача 6 092 868,11 грн, з яких: 4 346 487,14 грн заборгованості за поставлений природний газ; 1 746 380,97 грн нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

3. Позовна заява обґрунтовується тим, що Госпрозрахунковим підприємством "Чигиринські теплові мережі" (надалі - ГП "Чигиринські теплові мережі", Підприємство, покупець, боржник) не виконано свої договірні зобов`язання з оплати вартості поставленого природного газу в період з січня 2015 року по березень 2017 року, тому на підставі частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" та статті 619 ЦК України Міськрада після прийняття нею 19.02.2018 рішення про ліквідацію теплогенеруючої організації несе субсидіарну відповідальність за борги Підприємства перед постачальниками енергоносіїв.

Чигиринська міськрада заперечувала проти позову з огляду на те, що: 1) позивач не звертався до основного боржника (ГП "Чигиринські теплові мережі") з позовними вимогами в судовому порядку; 2) станом до 31.12.2022 ліквідаційна комісія не подавала до Міськради проміжного ліквідаційного балансу на затвердження; 3) субсидіарна відповідальність не може бути застосована, оскільки: а) немає доказів відсутності у боржника коштів та майна; б) не доведено, що неплатоспроможність боржника виникла через протиправні дії Міськради; в) у боржника наявне майно, за рахунок якого можна здійснити задоволення вимог кредитора; г) процедура реалізації арештованого майна триває; 4) позивач пропустив 5-річний строк позовної давності, встановлений в договорах постачання природного газу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з Чигиринської міськради на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 4 346 487,14 грн боргу з оплати за поставлений природний газ за договорами постачання природного газу від 25.11.2014 № 3010/15-БО-36, від 15.12.2015 № 2066/16-БО-36, від 31.10.2016 № 2584/1617-БО-36, від 08.09.2016 № 2364/1617-ТЕ-36, від 15.12.2016 № 2656/1617-КП-36, а також 65 197,31 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

5. Рішення та постанова мотивовані посиланням на норми статей 111, 112, 257, 261, 610, 612, 619, 714 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статей 24, 77, 78, 136 ГК України, частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", статей 13, 14, 73, 76- 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) впродовж 2015- 2017 рр. АТ "НАК "Нафтогаз України" постачало на користь ГП "Чигиринські теплові мережі" природний газ, проте Підприємство не виконувало свої зобов`язання з оплати газу, що призвело до виникнення заборгованості, а після прийняття рішення про ліквідацію ГП "Чигиринські теплові мережі" 15.11.2018 ліквідаційна комісія на виконання судового рішення включила до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" в сумі 4 346 487,14 грн, які (вимоги) втім не було задоволено, оскільки вартість майна боржника становить 1 041 667 грн, тобто немає достатнього майна (коштів), необхідного для виконання зобов`язання;

2) Міськрада несе субсидіарну відповідальність за борги Підприємства відповідно до статті 619 ЦК України, статті 24, частини 7 статті 77, частини 10 статті 78 ГК України, частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" (аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/836/18, від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20);

3) норми статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства не застосовуються, тому суд не враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09.10.2019 у справі № 910/21232/16, від 16.06.2020 у справі № 924/1076/17, на чому наполягає відповідач;

4) за змістом положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", який є спеціальним законом, виникнення права вимоги кредитора до субсидіарного боржника не залежить від наявності/відсутності майна у боржника, доведення кредитором протиправних управлінських рішень, можливості виконання зобов`язання основним боржником;

5) перебіг позовної давності закінчився 19.02.2021, але оскільки її було продовжено на строк дії карантину до 30.06.2023, тому позивач, який звернувся до суду 11.01.2023, не пропустив позовну давність;

6) оскільки позивач не заявляв до основного боржника вимог про стягнення 1 746 380,97 грн неустойки (пені), інфляційних нарахувань і 3 % річних, нарахованих на заборгованість, що залишилася непогашеною, то такі вимоги не можуть бути пред`явлені до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Чигиринська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 4 346 487,14 грн боргу та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 711/3297/17 висновку щодо застосування положень статей 176, 619 ЦК України та статей 24, 74, 77, 78 ГК України, а саме про те, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування;

2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в подібних правовідносинах (у контексті субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства, яке є теплопостачальною організацією;

3) в цій ситуації єдиним правильним способом покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування як засновника підприємства - боржника, є спосіб, передбачений статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства, позаяк наразі триває процедура банкрутства ГП "Чигиринські теплові мережі", в якій (процедурі) Товариство бере активну участь, зокрема, очолило комітет кредиторів та заявило до боржника грошові вимоги в загальній сумі 6 848 297,79 грн, що підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі № 925/439/23.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. АТ "НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

ГП "Чигиринські теплові мережі" не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 (Кондратова І. Д. - головуючий, судді Баранець О. М., Губенко Н. М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чигиринської міськради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 925/80/23 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 09.04.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2024 справу № 925/80/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладеного в пунктах 5.19- 5.20 постанови Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20 висновку щодо розширеного тлумачення норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" як такої, що встановлює субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації перед постачальниками енергоносіїв у разі прийняття засновником рішення про ліквідацію такої організації - боржника, а саме в правовідносинах, що виникають у зв`язку з відповідальністю органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства перед постачальниками енергоносіїв.

Зокрема, постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що:

1) субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств, до яких належить ГП "Чигиринські теплові мережі", не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування (постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17). Цей висновок є сталим у судовій практиці і неодноразово був застосований в справах цивільної та господарської юрисдикцій (див. постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20, від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, від 11.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 17.06.2020 у справі № 712/3776/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3529/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 01.07.2020 у справі № 711/3293/17, від 06.08.2020 у справі № 711/3308/17, від 22.06.2022 у справі № 401/2004/21, від 15.02.2023 у справі № 756/10603/17);

2) зміст частини 1 статті 619 ЦК України та принцип правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, вимагає прямої вказівки в законі або договорі щодо субсидіарної відповідальності третьої особи, як наслідок, не можна в питанні наявності субсидіарної відповідальності дійти відповідного висновку шляхом розширеного тлумачення змісту норми закону в правозастосовній практиці, оскільки відповідно до частини 2 статті 14 цього Кодексу особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї;

3) у разі недостатності майна боржника - комунального підприємства для задоволення всіх вимог кредиторів, перелік яких включено до проміжного ліквідаційного балансу, питання субсидіарної відповідальності засновника (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями боржника має вирішуватися в порядку статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (частина 3 статті 110 ЦК України), а норма частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не встановлює субсидіарної відповідальності засновника.

При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 09.04.2024 акцентовано звертає увагу на те, що, виходячи зі змісту частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", текстуально в цій нормі, на відміну від положень частини 7 статті 77, частини 6 статті 126 ГК України, частини 5 статті 107, частини 3 статті 109, статей 119, 133, 141, 163 ЦК України, не закріплено прямої вказівки про субсидіарну відповідальність засновника в спірних правовідносинах, а використовується формулювання "забезпечує погашення боргу", що не виражає того ж юридичного змісту, що в слові "додаткова (субсидіарна) відповідальність". Питання ж погашення боргу в процедурі ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників вирішується в порядку статей 110- 112 ЦК України. Загальні ж умови та види забезпечення виконання зобов`язання врегульовано в главі 49 ЦК України.

Ухвалою об`єднаної палати від 17.05.2023 прийнято касаційну скаргу Чигиринської міськради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 925/80/23 до розгляду об`єднаною палатою та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 05.07.2024.

Ухвалою об`єднаної палати від 23.05.2023 зупинено виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 у справі № 925/80/23 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

05.07.2024 розгляд справи № 925/80/23 за касаційною скаргою Чигиринської міськради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 не відбувся у зв`язку з відсутністю кворуму, про що учасники справи були завчасно повідомлені телефонограмами.

Ухвалою об`єднаної палати від 09.07.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Чигиринської міськради на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 925/80/23 відбудеться 16.08.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. У період з січня 2015 року по березень 2017 року АТ "НАК "Нафтогаз України" поставляло на користь ГП "Чигиринські теплові мережі" природний газ на підставі договорів постачання природного газу від 25.11.2014 № 3010/15-БО-36, від 15.12.2015 № 2066/16-БО-36, від 31.10.2016 № 2584/1617-БО-36, від 08.09.2016 № 2364/1617-ТЕ-36, від 15.12.2016 № 2656/1617-КП-36.

Так, 25.11.2014 між Товариством (продавець) і Підприємством (покупець) укладено договір № 3010/15-50-36 купівлі-продажу природного газу, за умовами пунктів 1.1, 3.3, 6.1, 7.2 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Приймання-передача газу переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. В разі прострочення покупцем оплати він зобов`язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На виконання умов зазначеного договору постачальник передав покупцю природний газ в обсязі 279,142 тис. м3 на загальну суму 2 410 028,74 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, від 28.02.2015, від 31.03.2015, від 30.04.2015, від 31.10.2015, від 30.11.2015, від 31.12.2015.

15.12.2015 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і ГП "Чигиринські теплові мережі" (споживач) укладено договір № 2066/16-БО-36 постачання природного газу, за умовами пунктів 2.1, 3.4, 5.2, 6.1, 8.2 якого постачальник зобов`язався передати споживачу у період з 01.01.2016 по 31.03.2016 газ обсягом до 320 тис. м3. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Ціна за 1000 м3 на дату укладання договору становить 6474 грн (без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування та розподіл природного газу), крім того, збір у виді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2 %. До сплати за 1000 м3 природного газу - 6603,48 грн, крім того ПДВ 20 %, всього з ПДВ - 7924,18 грн. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у пункті 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах; Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. У разі прострочення споживачем оплати він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

На виконання умов зазначеного договору постачальник передав споживачу природний газ 193,076 тис. м3 на загальну суму 1 548 036,68 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016.

08.09.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і ГП "Чигиринські теплові мережі" (споживач) укладено договір № 2364/1617-ТЕ-36 постачання природного газу, за умовами пунктів 2.1, 3.4, 5.2, 5.4, 6.1, 8.2 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві в період з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1300 тис. м3. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Ціна за 1000 м3 природного газу за цим договором становить 4942 грн, крім того ПДВ - 20 %. Усього до сплати разом з ПДВ - 5930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У разі прострочення споживачем оплати він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На виконання вказаного договору постачальник передав споживачу природний газ в обсязі 644,578 тис. м3 на загальну суму 3 822 605,37 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 31.03.2017.

31.10.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і ГП "Чигиринські теплові мережі" (споживач) укладено договір № 2584/1617-50-36 постачання природного газу, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.4, 5.2, 6.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016- 2017 рр. природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Постачальник передає споживачу у період з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 460 тис. м3. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Ціна за 1000 м3 природного газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5916 грн, крім того ПДВ (20 %) 1183,20 грн, до сплати за 1000 м3 природного газу з ПДВ - 7099,20 грн. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки природного газу. У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На виконання умов зазначеного договору протягом жовтня-грудня 2016 року та січня і березня 2017 року постачальник передав споживачу природний газ в обсязі 195,123 тис. м3 на загальну суму 1 385 228,79 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 31.03.2017.

15.12.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і ГП "Чигиринські теплові мережі" (споживач) укладено договір № 2656/1617-КП-36 постачання природного газу, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.4, 5.2, 6.1, 8.2 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016- 2017 рр. природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Постачальник передає споживачу у період з 01.12.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 20 тис. м3. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Ціна за 1000 м3 природного газу за цим договором з 01.12.2016 становить 7148 грн, крім того ПДВ (20 %) - 1429,6 грн. До сплати за 1000 м3 природного газу з ПДВ - 8577,60 грн. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяці поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки природного газу. У разі прострочення споживачем оплати він зобов`язується сплатити постачальнику, кріс суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На виконання зазначеного договору постачальник передав споживачу природний газ в обсязі 8,625 тис. м3 на загальну суму 74 832,01 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 31.03.2017.

11. Відповідно до статуту ГП "Чигиринські теплові мережі" підприємство створене рішенням виконкому Чигиринської міськради від 17.08.2000 № 8-320 і підпорядковане Міськраді (засновник, орган управління майном). Підприємство створене з метою забезпечення теплом і підігрівом води споживачів згідно з підписаними угодами шляхом чіткої організації та безпечної експлуатації котельних, теплових пунктів і тепломереж, роботи аварійно-диспетчерської служби Підприємства. Вищим органом управління Підприємства є засновник (орган управління майном). Ліквідація та реорганізація Підприємства здійснюється за рішенням засновника (органу управління майном) або суду згідно з чинним законодавством. Ліквідація Підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється засновником. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління Підприємством. Ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс Підприємства, подає його органу, який призначив ліквідаційну комісію. Кредитори та інші юридичні особи, які перебувають у договірних відносинах з Підприємством, що ліквідується, повідомляють про його ліквідацію у письмовій формі.

09.02.2018 Чигиринська міськрада прийняла рішення № 413-40/VII "Про припинення Госпрозрахункового підприємства "Чигиринські теплові мережі" шляхом ліквідації", згідно з яким утворено ліквідаційну комісію з припинення та доручено їй провести заходи щодо припинення ГП "Чигиринські теплові мережі" шляхом ліквідації згідно з вимогами чинного законодавства впродовж шести місяців з дати прийняття цього рішення. Встановлено двомісячний строк заявлення кредиторами своїх вимог до ГП "Чигиринські теплові мережі" з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи..

19.02.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис щодо рішення засновника про припинення ГП "Чигиринські теплові мережі".

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що ГП "Чигиринські теплові мережі" є юридичною особою, комунальним підприємством, засновником (учасником) Підприємства є Чигиринська міська рада (ідентифікаційний код 04061560). Основним видом діяльності Підприємства є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Підприємство перебуває в стані припинення шляхом ліквідації за рішенням засновника. Строк, визначений засновником для заявлення кредиторами своїх вимог, - до 26.04.2018.

12. 05.04.2018 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до ліквідаційної комісії ГП "Чигиринські теплові мережі" із заявою № 14/7-350 про включення грошових вимог в розмірі 4 346 487,14 грн до проміжного ліквідаційного балансу.

Оскільки комісія з припинення ГП "Чигиринські теплові мережі" не надала позивачу відповіді за результатами розгляду вказаної вимоги, Товариство в травні 2018 року звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до ГП "Чигиринські теплові мережі" про зобов`язання включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги на суму 4 346 487,14 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.09.2018 у справі № 925/466/18, яке набрало законної сили 18.10.2018, позов Товариство було задоволено Зобов`язано Підприємство включити грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" на суму 4 346 487,14 грн до проміжного ліквідаційного балансу.

Зазначеним судовим рішенням встановлено обставини виникнення між АТ "НАК "Нафтогаз України" та ГП "Чигиринські теплові мережі" майнового господарського зобов`язання на підставі договорів купівлі-продажу природного газу від 25.11.2014 № 3010/15-50-36, від 15.12.2015 № 2066/16-БО-36, від 31.10.2016 № 2584/1617-БО-36, від 08.09.2016 № 2364/1617-ТЕ-36, від 15.12.2016 № 2656/1617-КП-36 та невиконання Підприємством зобов`язання з оплати поставленого газу, внаслідок чого розмір невиконаного грошового зобов`язання ГП "Чигиринські теплові мережі" з урахуванням неустойки, інфляційних втрат і 3 % річних становить 4 346 487,14 грн, а розмір грошових вимог позивача до третьої особи становить 4 346 487,14 грн.

13. Листом від 15.11.2018 № 122/06 ліквідаційна комісія ГП "Чигиринські теплові мережі" повідомила позивача про те, що кредиторські вимоги Товариства до Підприємства в сумі 4 346 487,14 грн на виконання рішення суду включено до реєстру вимог кредиторів.

14. Постановою головного державного виконавця Чигиринського районного відділу Державної виконавчої служби (далі - ДВС) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 31.01.2020 ЗВП № 61127621 накладено арешт на майно, що належить боржнику - ГП "Чигиринські теплові мережі".

Постановою начальника Чигиринського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.05.2020 описано та накладено арешт на майно боржника - ГП "Чигиринські теплові мережі".

Відповідно до висновків про вартість майна, рухомого майна, основних засобів, які належать ГП "Чигиринські теплові мережі", вартість майна боржника становить 1 041 667 грн (625 000+416 667).

15. 13.04.2021 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до ліквідаційної комісії ГП "Чигиринські теплові мережі" з листом № 39/2-2753-21 про надання інформації щодо включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу та забезпечення погашення заборгованості за рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.09.2018 у справі № 925/466/18.

16. Постановою начальника Чигиринського районного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.01.2022 ВП № 62221071 оголошено в розшук майно боржника.

13.02.2023 ліквідаційна комісія ГП "Чигиринські теплові мережі" затвердила проміжний ліквідаційний баланс, до якого включила кредиторські вимоги позивача в розмірі 4 346 487,14 грн.

27.03.2023 Підприємство звернулося до Господарського суду Черкаської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача з оскаржуваними судовими рішеннями саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення 4 346 487,14 грн боргу, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині позову.

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, об`єднана палата вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про обґрунтованість позовних вимог, що зумовлено, по-перше, покладанням на Міськраду субсидіарної відповідальності за борги Підприємства перед позивачем як постачальником енергоносіїв, на підставі статті 619 ЦК України, статті 24, частини 7 статті 77, частини 10 статті 78 ГК України, частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" (аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/836/18, від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20), а по-друге, норми статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли в зв`язку з відповідальністю органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства перед постачальниками енергоносіїв, оскільки застосування до Міськради, як субсидіарного боржника, положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", який є спеціальним законом, не залежить від наявності/відсутності майна в боржника, доведення кредитором протиправних управлінських рішень, можливості виконання зобов`язання основним боржником.

Щодо відступу від викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20 висновку про покладання на орган місцевого самоврядування, який є засновником теплопостачального комунального комерційного підприємства та прийняв рішення про його ліквідацію, субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями зазначеного комунального підприємства як боржника перед постачальниками енергоносіїв

20. Постановляючи ухвалу від 09.04.2024 про передачу справи № 925/80/23 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пропонує відступити від висновку щодо застосування норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20, з тих мотивів, що вказана норма закону не містить прямої вказівки про субсидіарну відповідальність засновника теплопостачальної організації в спірних правовідносинах, як того вимагає зміст частини 1 статті 619 ЦК України, натомість вжите в цій нормі формулювання "забезпечує погашення боргу" не виражає юридичного змісту терміну "додаткова (субсидіарна) відповідальність", позаяк загальні умови та види забезпечення виконання зобов`язання врегульовано положеннями глави 49 ЦК України.

21. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування підстав для відступлення від зазначеного правового висновку посилається на усталену правову позицію Верховного Суду в справах цивільної та господарської юрисдикцій (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17 та постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20, від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, від 11.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 17.06.2020 у справі № 712/3776/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3529/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 01.07.2020 у справі № 711/3293/17, від 06.08.2020 у справі № 711/3308/17, від 22.06.2022 у справі № 401/2004/21, від 15.02.2023 у справі № 756/10603/17), суть якої полягає в тому, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств, до яких належить ГП "Чигиринські теплові мережі", не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

22. Об`єднана палата погоджується з обґрунтованими доводами колегії суддів, викладеними в ухвалі від 09.04.2024, і водночас убачає достатні правові підстави для відступлення від покладеного в основу оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування норм частини 1 статті 619 ЦК України та частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20, з огляду на таке.

23. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

24. За загальним правилом, визначеним частиною 3 статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Наведене правило узгоджується з положеннями частини 5 статті 24 ГК України та частини 1 статті 176 ЦК України, відповідно до яких органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

25. Відповідно до частин 1- 3 статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

При цьому особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 10 статті 78 ГК України).

26. Таким чином, правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

Схожий висновок у контексті регулювання нормами ГК України діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, але без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, викладено в пункті 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

27. Так, згідно з частиною 7 статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Натомість частиною 5 статті 74 ГК України передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

28. В свою чергу стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства. Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Тлумачення статей 74, 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено ГК України , іншими законами або статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Отже, аналізуючи зазначені норми права в їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина 7 статті 77 ГК України).

Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Об`єднана палата враховує, що аналогічні усталені правові висновки, які стосуються всіх без винятку комунальних комерційних підприємств незалежно від виду їх виробничої чи іншої господарської діяльності (у сфері водопровідно-каналізаційного господарства, теплопостачання та теплогенерації, утримання житлових будинків, вивезення відходів тощо) викладено в постановах Верховного Суду в справах цивільної та господарської юрисдикції, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 17.06.2020 у справі № 712/3776/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3529/17, від 17.06.2020 у справі № 711/3342/17, від 01.07.2020 у справі № 711/3293/17, від 06.08.2020 у справі № 711/3308/17, від 20.05.2021 у справі № 711/3297/17, від 22.06.2022 у справі № 401/2004/21, від 15.02.2023 у справі № 756/10603/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20.

29. Дійсно, в пунктах 5.18- 5.20 постанови від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20 Верховний Суд сформулював такий висновок щодо застосування частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" та статті 619 ЦК України:

"5.18. Умови зміни права власності та особливості правонаступництва зобов`язань у сфері теплопостачання визначено статтею 22 Закону України "Про теплопостачання", яку Законом України "Про внесення змін до статті 22 Закону України від 15.03.2012 № 4521-VI "Про теплопостачання" (набрав чинності 08.04.2012), було доповнено частинами третьою-п`ятою.

5.19. Так, відповідно до частини п`ятої вказаної статті учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв.

5.20. Отже, наведеними законодавчими положеннями закріплено гарантію стабільності правовідносин у сфері теплопостачання, незалежно від організаційної зміни складу їх учасників, у зв`язку з чим на засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації в разі прийняття рішення про ліквідацію особи первісного боржника було покладено обов`язок забезпечити погашення боргу такої особи перед постачальником енергоносіїв.

Тобто, вказаною нормою визначено саме умови виникнення зобов`язань з погашення заборгованості перед постачальником енергоносіїв у засновника теплопостачальної або теплогенеруючої організації, як субсидіарного боржника.

При цьому умови та порядок субсидіарної відповідальності врегульовані у статті 619 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред`явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред`явлення позову, - подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну відповідальність, основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність, заперечення, які він мав проти кредитора".

30. Проте об`єднана палата вбачає достатні правові підстави для відступлення від зазначеного правового висновку, покладеного судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних рішення та постанови, з огляду на таке.

31. Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв.

Згідно з частиною 1 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

32. Відповідно до частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

33. Суб`єктами правопорушення є особи, визначені частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, до яких належать: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних із боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб. Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення). Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності (див. пункти 63- 67 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14).

34. Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України. За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а в подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже, притягнення до відповідальності згідно з частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства можливе лише в межах справи про банкрутство (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 908/2694/20 (пункт 60)). Тому у справі, що переглядається, об`єднана палата не розглядає питання про наявність чи відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності за зазначеною частиною.

35. Також об`єднана палата виснувала, що ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (див. пункти 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

36. Об`єднана палата погоджується з викладеними в ухвалі від 09.04.2024 міркуваннями колегії суддів про те, що, зміст частини 1 статті 619 ЦК України та принцип правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, вимагає прямої вказівки в законі або договорі щодо покладання на особу субсидіарної відповідальності, як наслідок, не можна в питанні наявності субсидіарної відповідальності дійти відповідного висновку шляхом розширеного тлумачення змісту норми закону в правозастосовній практиці, оскільки відповідно до частини 2 статті 14 цього Кодексу особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Адже, виходячи зі змісту частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", текстуально в цій нормі, на відміну від положень частини 7 статті 77, частини 6 статті 126 ГК України, частини 5 статті 107, частини 3 статті 109, статей 119, 133, 141, 163 ЦК України, не закріплено прямої вказівки про субсидіарну відповідальність засновника в спірних правовідносинах, натомість вжите в цій нормі формулювання "забезпечує погашення боргу" не виражає юридичного змісту терміну "додаткова (субсидіарна) відповідальність", позаяк загальні умови та види забезпечення виконання зобов`язання врегульовано положеннями глави 49 ЦК України.

Водночас питання погашення боргу в процедурі ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників до початку процедури банкрутства такої юридичної особи має вирішуватися в порядку, передбаченому статтями 110- 112 ЦК України.

37. Отже, з огляду на наведене вище об`єднана палата зазначає, що з урахуванням того, що згідно з частиною 5 статті 24 ГК України органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом, то орган місцевого самоврядування, який є засновником теплопостачального комунального комерційного підприємства та прийняв рішення про його ліквідацію, не може вважатися суб`єктом, який в розумінні положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" має нести субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов`язаннями зазначеного комунального підприємства - боржника перед постачальниками енергоносіїв (див. підпункт 1.1 пункту 1 цієї постанови).

38. Об`єднана палата звертає увагу на те, що в розумінні частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію може вважатися особою, яка забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв.

39. Однак загальні умови та види забезпечення виконання зобов`язання врегульовано саме положеннями глави 49 ЦК України, а не статтею 619 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 1 статті 583 ЦК України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 11 Закону України "Про заставу".

40. Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

41. Зважаючи на викладене вище, об`єднана палата виснує, що в разі недостатності майна боржника - комунального комерційного підприємства для задоволення всіх вимог кредиторів, перелік яких включено до проміжного ліквідаційного балансу, питання субсидіарної відповідальності засновника (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями боржника має вирішуватися в порядку статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (частина 3 статті 110 ЦК України), оскільки норма частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не покладає на засновника субсидіарної відповідальності за борговими зобов`язаннями заснованого ним комунального комерційного підприємства.

Крім того, об`єднана палата зазначає, що на підставі частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" стосовно органу місцевого самоврядування як засновника теплопостачального комунального комерційного підприємства можуть бути застосовані види забезпечення виконання зобов`язання комунального комерційного підприємства, визначені статтею 546 ЦК України, якщо це відповідає вимогам частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та передбачено відповідним договором (застави, іпотеки, поруки тощо), укладеним за участю відповідного органу місцевого самоврядування як поручителя або заставодавця (майнового поручителя).

У зв`язку з цим об`єднана палата відхиляє передчасне твердження скаржника про те, що в цій ситуації єдиним правильним способом покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування як засновника підприємства - боржника, є спосіб, передбачений статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства, позаяк наразі триває процедура банкрутства ГП "Чигиринські теплові мережі", в якій (процедурі) Товариство бере активну участь, зокрема, очолило комітет кредиторів та заявило до боржника грошові вимоги в загальній сумі 6 848 297,79 грн, що підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06.09.2023 у справі № 925/439/23, оскільки чинне цивільне законодавство допускає можливість альтернативного погашення засновником боргів комунального комерційного підприємства в разі врегулювання відповідних правовідносин на договірних засадах (статті 546, 554, 583 ЦК України та частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

42. Таким чином, у нормі частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" йдеться про можливість забезпечення учасником (засновником) теплопостачальної або теплогенеруючої організації погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв шляхом застосування видів забезпечення виконання зобов`язання, передбачених статтею 546 ЦК України, які (види) мають відповідати вимогам частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та оформлюватися відповідним договором, укладеним за участю відповідного органу місцевого самоврядування (див. підпункт 1.2 пункту 1 цієї постанови).

Разом з тим вжите у нормі частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" словосполучення "забезпечує погашення боргу такої організації" також може передбачати обов`язок учасника (засновника) забезпечувати вчинення всіх передбачених законом необхідних організаційно-розпорядчих і юридично значимих дій, спрямованих на погашення боргу, як-от: призначення ліквідаційної комісії; забезпечення її належної роботи з метою включення боргу теплопостачального підприємства до ліквідаційного балансу; звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство такого підприємства в разі, якщо у процедурі його ліквідації виявиться, що майна недостатньо.

43. Отже, з метою формування єдиної правозастосовчої практики в питанні комплексного застосування положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", статей 176, 546, 619 ЦК України, статей 24, 74, 78 ГК України та статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні відповідної категорії спорів щодо тлумачення норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", об`єднана палата вбачає підстави для відступу від викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 924/1274/20 висновку щодо застосування цієї норми права.

Щодо підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та зумовленої цим необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 4 346 487,14 грн боргу з Міськради

44. Об`єднана палата вважає помилковим зазначений висновок судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Міськради 4 346 487,14 грн заборгованості та водночас погоджується з доводами скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування положень статей 176, 619 ЦК України та статей 24, 74, 77, 78 ГК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 711/3297/17 (в контексті того, що субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування), з огляду на таке.

45. Судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено ті обставини, що ГП "Чигиринські теплові мережі", яке створене та ліквідується за рішенням Чигиринської міськради (засновника), є комунальним унітарним комерційним підприємством та здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку, а закріплене за Підприємством майно належить йому на праві господарського відання.

46. У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

47. Ураховуючи викладені вище обставини, об`єднана палата з мотивів, наведених у пунктах 24- 28, 34- 43 цієї постанови, вважає, що апеляційний суд помилково погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з Міськради 4 346 487,14 грн боргу, позаяк такий висновок судів не відповідає висновку щодо застосування положень статей 176, 619 ЦК України та статей 24, 74, 77, 78 ГК України, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 711/3297/17.

48. Оскільки скаржник належним чином обґрунтував і довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 4 346 487,14 грн боргу , що ухвалені з порушенням норм процесуального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

49. З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

50. Ураховуючи викладені вище обставини, об`єднана палата погоджується з доводами скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в подібних правовідносинах.

51. Так, враховуючи особливості комплексного регулювання положеннями частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", статей 176, 546, 619 ЦК України, статей 24, 74, 78 ГК України та статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства спірних правовідносин, що виникають у зв`язку з відповідальністю органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства, та з метою забезпечення сталості практики вирішення відповідної категорії спорів об`єднана палата вважає за необхідне сформулювати такий висновок щодо питання застосування положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" як норми спеціального закону в подібних правовідносинах:

"З урахуванням того, що згідно з частиною 5 статті 24 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом, то орган місцевого самоврядування, який є засновником теплопостачального комунального комерційного підприємства - боржника та прийняв рішення про його ліквідацію, в розумінні положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не є тим суб`єктом, який має нести субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов`язаннями зазначеного комунального підприємства перед постачальниками енергоносіїв, оскільки в цій нормі закону йдеться виключно про можливість забезпечення учасником (засновником) теплопостачальної або теплогенеруючої організації погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв шляхом застосування тих видів забезпечення виконання зобов`язання, які передбачено статтею 546 Цивільного кодексу України, зокрема, в разі, якщо на договірних засадах засновник (учасник) є поручителем такого боржника (частина 1 статті 554 цього Кодексу) або заставодавцем - майновим поручителем (частина 2 статті 11 Закону України "Про заставу", частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")".

52. Об`єднана палата зауважує, що формування зазначеного правового висновку незалежно від попереднього підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, також спростовує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 346 487,14 грн боргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

55. Відповідно до частин 1 та 3 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

56. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості з Міськради, яка не несе субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального комерційного підприємства, не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України.

57. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 4 346 487,14 грн боргу, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову в цій частині позову ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

58. Отже, зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, отримали підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлено як здійсненням апеляційним судом перегляду рішення місцевого господарського суду без врахування висновку щодо застосування положень статей 176, 619 ЦК України та статей 24, 74, 77, 78 ГК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 922/2394/20, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц і в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 711/3297/17, так і необхідністю формування об`єднаною палатою вищенаведеного висновку щодо застосування норми частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в спірних правовідносинах що, в свою чергу, є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення позовних вимог про стягнення 4 346 487,14 грн боргу з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову.

Висновки про застосування норми права

59. Згідно з частиною 2 статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

60. Ураховуючи фактичні обставини справи та особливості комплексного регулювання положеннями частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", статей 176, 546, 619 ЦК України, статей 24, 74, 78 ГК України та статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства спірних правовідносин, що виникають у зв`язку з відповідальністю органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства, та з метою забезпечення сталості практики вирішення відповідної категорії спорів, об`єднана палата вважає за необхідне сформулювати такий висновок щодо застосування частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" як норми спеціального закону в подібних правовідносинах:

"З урахуванням того, що згідно з частиною 5 статті 24 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом, то орган місцевого самоврядування, який є засновником теплопостачального комунального комерційного підприємства - боржника та прийняв рішення про його ліквідацію, в розумінні положень частини 5 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не є тим суб`єктом, який має нести субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов`язаннями зазначеного комунального підприємства перед постачальниками енергоносіїв, оскільки в цій нормі закону йдеться виключно про можливість забезпечення учасником (засновником) теплопостачальної або теплогенеруючої організації погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв шляхом застосування тих видів забезпечення виконання зобов`язання, які передбачено статтею 546 Цивільного кодексу України, зокрема, в разі, якщо на договірних засадах засновник (учасник) є поручителем такого боржника (частина 1 статті 554 цього Кодексу) або заставодавцем - майновим поручителем (частина 2 статті 11 Закону України "Про заставу", частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")".

Розподіл судових витрат

61. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 4 346 487,14 грн боргу, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору в загальній сумі 202 111,67 грн (97 795,97+104315,7), понесених у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання на позивача обов`язку з відшкодування цих судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чигиринської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 925/80/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Чигиринської міської ради 4 346 487,14 грн боргу.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Чигиринської міської ради 202 111 (двісті дві тисячі сто одинадцять) грн 67 коп. витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Наказ доручити видати Господарському суду Черкаської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді І. М. Бенедисюк

Т. Б. Дроботова

О. Р. Кібенко

Т. М. Малашенкова

В. Г. Пєсков

Л. І. Рогач