Постанова

від 10.04.2024 по справі 638/5319/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 638/5319/23

провадження № 61-18195св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІВАЛЕКС ПЛЮС»,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІВАЛЕКС ПЛЮС», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Клопотов Станіслав Давидович, про скасування державної реєстрації речових прав, визнання недійсним та скасування акта прийому-передачі майна до статутного капіталу, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан

за касаційною скаргою Харківської міської ради на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2023 року у складі судді Невеніцина Є. В.та постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати державну реєстрацію права власності з відкриттям розділу на нежитлові будівлі літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1», що розташовані на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ; визнати недійсним та скасувати акт прийому-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІВАЛЕКС ПЛЮС» (далі - ТОВ «ДІВАЛЕКС ПЛЮС») від 21 вересня 2021 року № 2664, №2665; скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1», що розташовані на АДРЕСА_1 за ТОВ «ДІВАЛЕКС ПЛЮС»; зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на АДРЕСА_1 від нежитлових будівель літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1» з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Харківська міська рада посилалася на те, що ОСОБА_1 незаконно спорудив на земельній ділянці комунальної власності нежитлові будівлі, які, на думку позивача, є самочинним будівництвом. ОСОБА_1 усупереч вимогам закону зареєстрував право власності на об`єкти самочинного будівництва, а в подальшому з метою уникнення цивільної відповідальності на підставі акта прийому-передачі передав спірні об`єкти нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «ДІВАЛЕКС ПЛЮС», директором якого він є.

У зв`язку з цим міська рада просила позов задовольнити.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 05 червня 2023 року позовну заяву повернув позивачу з мотивів поєднання в одному позові вимог, які мають розглядатися у порядку господарського та цивільного судочинства, роз`єднання яких є неможливим.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що позивач порушив правила об`єднання вимог, оскільки у позовній заяві об`єднано вимоги, які належить розглядати за правилами різного судочинства (цивільного та господарського).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишив без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви позивачу через порушення правил об`єднання вимог, які належить розглядати за правилами різного судочинства.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У грудні 2023 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17, від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 06 квітня 2021 року у справах № 910/4998/20, № 910/10011/19, від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 та постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 206/1501/19, від 30 жовтня 2022 року у справі № 522/14900/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що основною вимогою є визнання недійсним та скасування акта прийому-передачі майна до статутного капіталу, та, як наслідок, безпідставно вважали, що спір відноситься до корпоративних спорів.

Виникнення спірних правовідносин у цій справі зумовлене незгодою Харківської міської ради з правомірністю набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. При цьому зі змісту позовних вимог та обставин, якими міська рада їх обґрунтовує, випливає, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав міської ради у сфері саме приватноправових відносин, оскільки подання цього позову спрямоване на поновлення порушених прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розташовані зареєстровані до 21 вересня 2021 року за ОСОБА_1 , а з 21 вересня 2021 року за ТОВ «ДІВАЛЕКС ПЛЮС» спірні об`єкти нерухомості.

Отже, основною вимогою у цій справі є саме вимога скасувати державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові будівлі за ОСОБА_1 . Саме під час вирішення цієї вимоги мають бути дослідженні підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірні об`єкти та вирішено питання про віднесення їх до об`єктів самочинного будівництва. Всі інші позовні вимоги є похідними і їх вирішення залежить тільки від задоволення основної.

Таким чином позовні вимоги в цій справі є однорідними, нерозривно пов`язані між собою, і від вирішення однієї з них залежить вирішення інших позовних вимог, а тому зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та в одному провадженні. Проте суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, неправильно визначилися з юрисдикцією цього спору, внаслідок чого безпідставно повернули позовну заяву.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді й переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 3, 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

При цьому роз`єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз`єднав позовні вимоги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 9901/458/19.

У цій справі міська рада звернулася до суду з позовними вимогами до відповідачів про скасування державної реєстрації речових прав, визнання недійсним та скасування акта прийому-передачі майна до статутного капіталу, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) дійшла висновку, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Оскільки позивач порушив правила об`єднання позовних вимог, роз`єднання яких є неможливим з огляду на те, що їх слід розглядати в порядку різного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в цілому правильно повернув позовну заяву на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Водночас неправильне визначення судами основної та похідних вимог позову, помилкової їх кваліфікації як корпоративних не вплинуло на правильність висновків суду про повернення позову через об`єднання позивачем вимог, які належить розглядати за правилами різного судочинства (цивільного та господарського).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов