Окрема думка

від 17.04.2024 по справі 741/1183/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 741/1183/21

провадження № 61-16442св23

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: витребувати у ОСОБА_2 з чужого незаконного користування належні позивачу земельні ділянки, а саме:

земельну ділянку площею 3,7946 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7423810000:02:003:0417, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 602668 від 23 червня 2011 року;

земельну ділянку площею 0,2404 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7423810000:02:003:1142, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 038778 від 23 червня 2011 року;

скасувати реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 7423810000:02:003:0417) від 03 лютого 2021 року б/н, який зареєстрований Державним реєстратором нерухомого майна Передерій Т. В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, шляхом видалення запису про реєстрацію;

скасувати реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 7423810000:02:003:1442) від 03 лютого 2021 року б/н, який зареєстрований Державним реєстратором нерухомого майна Передерій Т. В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, шляхом видалення запису про реєстрацію.

Вимоги мотивував тим, що є власником вищезазначених земельних ділянок, які розташовані на території Носівської міської ради Чернігівської області, але у липні 2021 року йому випадково стало відомо, що вказані земельні ділянки передано в строкове платне володіння та користування відповідачу на підставі нібито підписаних ним двох договорів оренди земельної ділянки від 03 лютого 2020 року та двох актів приймання-передачі від 03 лютого 2020 року.

Позивач стверджував, що він особисто не підписував даних договорів і третім особам не передавав повноваження на їх підписання від свого імені, а отже повністю відсутнє його волевиявлення на вчинення вищезазначених правочинів.

З огляду на те, що права та обов`язки у сторін за оспорюваними договорами оренди земельних ділянок не виникли через їх неукладення, вважав, що ефективним способом захисту його порушених прав є усунення перешкод у користуванні належними йому земельними ділянками шляхом їх витребування у відповідача.

Також вказував, що реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди на підставі неукладеного договору на спірні земельні ділянки за відповідачем не відповідає вимогам закону, порушує його права та законні інтереси вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 26 липня 2023 року позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_2 з чужого незаконного користування земельні ділянки, що належать ОСОБА_1 , на підставі: державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 602668 від 23 червня 2011 року, площею 3, 7946 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7423810000:02:003:0417, яка знаходиться на території Носівської міської ради Носівського району; державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 038778 від 23 червня 2011 року, площею 0,2404 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7423810000:02:003:1442, яка знаходиться на території Носівської міської ради Носівського району.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди, державний реєстратор: Передерій Т. В., Носівська міська рада, Чернігівської області за індексним номером 51710676 від 20 березня 2020 року, номер запису про інше речове право: 36024192. Скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди, державний реєстратор: Передерій Т. В., Носівська міська рада, Чернігівської області за індексним номером 51710464 від 20 березня 2020 року, номер запису про інше речове право: 36023969.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у даному випадку спірні земельні ділянки вибули з володіння їх власника та порушене право позивача підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Документ, на підставі якого державним реєстратором проведено державну реєстрацію прав, власником майна не підписувався, а тому його звернення з позовною вимогою про скасування державної реєстрації є належним способом захисту прав та законних інтересів.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 26 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки у цій справі заявлено вимогу про витребування земельних ділянок у відповідача у порядку віндикації, з посиланням як на правову підставу цієї вимоги на статті 387, 388 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки позивачем заявлено не негаторний, а віндикаційний позов.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року змінив, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У решті постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року залишив без змін.

Змінюючи мотиви відмови у позові, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Констатували що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляв, а тому відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди від 03 лютого 2020 року, як неукладених.

При цьому посилались на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду щодо законності відмови позивачу у позові та мотивами такої відмови.

Стаття 125 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений законом визначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У цій справі судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельних ділянок: площею 3,7946 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7423810000:02:003:0417 та площею 0,2404 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7423810000:02:003:1142.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка номер 328702491) про право власності та речові права на земельні ділянки кадастровий номер 7423810000:02:003:0417 (площа 3,7946 га) та 7423810000:02:003:1442 (площа 0,2404 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власником яких є позивач ОСОБА_1 , убачається, що 18 березня 2020 року зареєстровано право оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 , номер запису про право: 36024192 та 36023969, державний реєстратор: Передерій Т. В., Носівська міська рада, Чернігівської області.

Cуд першої інстанції встановивши, що документ, на підставі якого державним реєстратором проведено державну реєстрацію прав, власником майна не підписувався, а тому позовні вимоги про витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Апеляційний суд теж погодився з наявністю підстав для захисту порушених прав власника земельних ділянок, але вважав, що спосіб захисту є неефективним. В такому разі позивач повинен заявити негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Колегія ж суддів Верховного Суду у цій справі погодилась з відмовою у позові, але вважала, що спосіб захисту обраний позивачем (віндикація та скасування реєстрації права власності) є неефективним, тобто таким, що на її думку не допоможе захистити порушене право власності позивача. Також вважала неефективним і зазначений апеляційним судом спосіб захисту у цій справі (негаторний позов про усунення перешкод власнику).

При цьому колегія суддів Верховного Суду вважала, що належним способом захисту буде звернення до суду з іншим позовом - про відсутність права оренди, яким позивач не скористався у цій справі.

Відмова у позові з таких підстав не відповідає завданням цивільного судочинства та принципу верховенства права.

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України). При цьому суд, відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, зобов`язаний захистити порушене право у спосіб визначений законом.

Способи захисту передбачені частиною другою статті 16 ЦК України серед яких є і відновлення становища, яке існувало до порушення і визнання незаконним рішення посадових та службових осіб органів (органу) влади.

Належність, тобто визначеність у законі, такого способу захисту, як скасування державної реєстрації права (рішення державного реєстратора), визначена, як в ЦК України (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України) так і прямо передбачено право на оскарження рішення державного реєстратора до суду спеціальним законом (частина перша статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Заявлена вимога відповідає і такому способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Очевидно, що за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відповідність закону обраного позивачем способу судового захисту та порушення права власності позивача зокрема незаконною реєстрацією права оренди на його земельні ділянки, скасувавши їх.

2. Обраний позивачем та використаний спосіб судового захисту є ефективним як на думку позивача, що також має важливе значення з огляду на принцип диспозитивності, так і по суті спору, оскільки реєстрація права оренди на його земельні ділянки позбавляє позивача права розпорядження своєю власністю, наприклад передачі в оренду іншій особі, так і продовжує фіксувати за відповідачем визнане державою право оренди.

Віндикація земельних ділянок, їх повернення, або усунення перешкод у їх користуванні також може бути тим способом судового захисту, який реально захистить права позивача та допоможе повернути належні йому земельні ділянки у повноправне володіння, користування та розпорядження. Ні Велика Палата Верхового Суду ні Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду не викладали правових висновків з відповідними мотивами про неналежність, або неефективність негаторних чи віндикаційних позовів у подібних справах.

Натомість відмова у позові з пропозицією звернутися повторно чи втретє до суду з іншим способом захисту, не відповідає завданням цивільного судочинства щодо обов`язку суду ефективно та своєчасно вирішити спір з дотримання принципу верховенства права. Іншими словами порушене право мало б бути захищено судом у один із способів передбачених законом, якими позивач і скористався, а не відмовлено у позові з формальних міркувань.

3. Запропонований спосіб захисту, як «відсутність права оренди», є неналежним, тобто таким, що не передбачений законом. Ні стаття 16 ЦК України ні інші закони не передбачають такого способу захисту.

Рішення суду «про відсутність права» не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що передбачено пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже, за рішенням суду набуття, зміна чи припинення права оренди не відбулося, оскільки як встановлено судом у цій справі його не існувало.

4. Рішення суду про відсутність права не є підставою передбаченою законом для скасування реєстрації права оренди в реєстрів прав. По суті у державного реєстратор, який зобов`язаний діяти лишу у спосіб і з підстав визначених законом, не буде правових підстав скасовувати реєстрацію, що очевидно не можна віднести до ефективного захисту права позивача, яке в такому разі відновлено не буде.

5. Відмова у задоволенні позову вимоги якого суд вважав доведеними, а спосіб захисту передбачений законом, лише з підстав його «неефективності на думку суду з 2024 року», при тому, що обраний спосіб захисту багато років використовувався в тому числі і Верховним Судом, відновлював порушені права та був зрозумілим і сталим, не відповідає як статтям 6, 13, статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини так і основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя А. Ю. Зайцев