Постанова

від 03.04.2024 по справі 308/12583/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12583/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів: Фазикош Г.В., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Розман Сергій Юрійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2023 року, ухвалене головуючою суддею Дегтяренко К.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є: Служба у справах дітей Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав

встановив:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяла адвокат Сідун О.С., звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Службу у справах дітей Баранинської сільської ради Ужгородського району та Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 , яка з народження проживає разом з позивачкою та повністю заходиться на її утриманні.

Після припинення фактичних сімейних стосунків та початку окремого проживання, відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та повністю припинив будь-яку форму спілкування та контакту з донькою. Відповідач участі в житті доньки не бере, внутрішнім світом дитини не цікавиться, духовним та фізичним розвитком дитини не займається.

Позивачка вимушена самостійно та виключно власними силами здійснювати утримання, виховання та опіку над спільною з відповідачем дитиною. Відповідач не надає дитині доступу до культурних, духовних, будь-яких інших цінностей, що є важливими для дитини у відповідному віці та періоді її зростання. Відсутній будь-який особистий контакт між ним та донькою (зустрічі, побачення, спілкування і т.ін.). Поведінка відповідача є винною, свідомою, наведені обставини свідчать про те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Посилаючись на ці обставини, на те, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини є доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо неї, ґрунтуючись на положеннях ст.ст. 150, 157, 164 СК України щодо батьківських обов`язків та можливості позбавлення батька дитини батьківських прав щодо неї у разі його ухилення від виконання обов`язків із виховання дитини, позивачка ОСОБА_1 просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Розман С.Ю., подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд не взяв до уваги надані позивачкою докази, які підтверджують ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків. Суд дав неправильну оцінку наданим сторонами доказам і необґрунтовано надав перевагу висновкам органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, тоді як ці висновки не містять жодного обґрунтування і побудовані виключно на поясненнях сторін спору. Висновки мають лише рекомендаційний характер.

Суд не перевірив і не дав оцінки відношенню відповідача до стану здоров`я дитини. Висновок фахівця-психолога є письмовим доказом, водночас не є висновком судової експертизи, тоді як суд не взяв до уваги висновок фахівця-психолога з тих підстав, що він не відповідає вимогам, які ставляться до висновку судової експертизи (відсутність попередження фахівця про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку).

Укладення 07.12.2021 відповідачем договору банківського вкладу на ім`я дитини не може вважатися належним і допустимим доказом його турботи про дитину, позаяк цей договір може бути розірваний у будь-який момент, а також немає й доказів внесення коштів на банківський рахунок. Суд безпідставно врахував його на користь відповідача при вирішенні спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилася донька ОСОБА_3 , що стверджується, свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 .

Фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені.

Згідно декількох наявних в матеріалах справи довідок про реєстрацію та місце проживання, остання з яких датована 09.01.2023 роком та видана В.о. старости с. Холмець, дитина ОСОБА_3 , 04.07.2017 року проживає разом з позивачем ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи наявна характеристика видана В.о. старости с. Холмець Є.С. Товт, відносно позивача ОСОБА_4 , яка характеризується позитивно.

Відповідно до висновку № 1955 від 09.12.2021, орган опіки та піклування Баранинської сільської ради, в найкращих інтересах малолітньої дитини, вважає за недоцільне: позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При прийнятті такого рішення органом опіки та піклування було враховано, те що ухилення від виховання своєї дитини - це свідома та навмисна відсутність турботи, ігнорування потреб дитини. Оскільки гр. ОСОБА_2 , в силу своїх можливостей та обставин, що склалися після припинення сімейних відносин з гр. ОСОБА_1 , по можливості спілкується зі своєю донькою ОСОБА_3 , не ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дівчинки, для забезпечення найкращих інтересів дитини, буде краще зберегти родинні зв`язки з батьком ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку № 965 від 21.12.2021, орган опіки та піклування Баранинської сільської ради, в найкращих інтересах малолітньої дитини, вважає за недоцільне: позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При прийнятті такого рішення, комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Баранинської сільської ради не встановлено вагомих підстав доцільності позбавлення батьківських прав і ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Постановка питання про позбавлення батьківських прав є безпідставною оскільки в діях батька наполегливо прослідковується зацікавленість в збереженні родинних відносин із донькою. Так позбавлення батьківських прав є заходом крайнього впливу на осіб які не виконують батьківських обов`язків і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення батьком від виконання батьківських обов`язків урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини.

Позивачем надано суду висновок фахівця-психолога, з якого вбачається, що Кузьмич Ксенія виявляє більшу прихильність і прив`язаність до матері, до батька відчуває амбівалентні почуття, у зв`язку з чим переживає стрес та відчуває тривогу, страх, роздратованість образу. Відносин батько-дитина в даний час не має.

Суд першої інстанції не вбачав правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки, з огляду відсутності належних доказів про ухилення останнім від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з врахуванням такого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано належних доказів щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_2 .

При цьому встановлено, що відповідач намагається брати участь у спілкуванні, вихованні та утриманні малолітньої доньки. Зустрічається з донькою у присутності матері, купляє речі та продукти харчування.

Крім того, ним на ім`я доньки відкрито депозитний рахунок і як слідує з довідки АТ КБ «Приватбанк» на рахунку ОСОБА_2 за період з 01.01.2023 по 25.03.2024 наявні грошові кошти в сумі 63108,77 грн.

Також слід зазначити, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з донькою, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19); від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18); від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19); від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19); від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20).

У зв`язку із викладеним, апеляційний суд, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, бажання батька брати участь у вихованні та утриманні доньки, наведені вище положення СК України та судову практику, дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись статтями 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Розман Сергій Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач

Судді