Постанова

від 20.03.2024 по справі 826/10598/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 826/10598/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Об`єднання співвласників

багатоквартирного будинку «Київські каштани» - Кобилецького В.В.,

Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) -Онищенко Т.О.,

Київської міської ради -Онищенко Т.О.,

Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 (суддя Васильченко Т.В.) в частині задоволеної позовної вимоги

у справі № 826/10598/17

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани»

до Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»,

про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київські каштани» (далі - ОСББ «Київські каштани») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Державний реєстратор Бандура Ю.В.), третя особа - Київська міська рада, про визнання протиправним і скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням від 25.08.2016 Державного реєстратора Бандури Ю.В. протиправно зареєстровано за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради право власності на групу приміщень №№ 31, 45, 46, 63, загальною площею 283,3 кв. м, у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві, оскільки ці приміщення на момент прийняття такого рішення належали позивачу на праві власності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2019, провадження у справі № 826/10598/17 закрито у зв`язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2021 задоволено заяву ОСББ «Київські каштани» про направлення справи № 826/10598/17 за встановленою юрисдикцією та скеровано матеріали справи № 826/10598/17 до Господарського суду міста Києва.

У подальшому ОСББ «Київські каштани» подало заяву про зміну предмета позову (яка прийнята судом), відповідно до якої позивач просив:

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 Державного реєстратора Бандури Ю.В. про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв. м, у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31;

- визнати припиненим право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв. м, у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 залучено до участі у справі як відповідача Київську міську раду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 Державного реєстратора Бандури Ю.В. про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б», загальною площею 283,3 кв. м, у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві та відповідний запис про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31. Стягнуто з Київської міської ради на користь ОСББ «Київські каштани» судовий збір у сумі 1 600,00 грн. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, у лютому 2024 року Державний реєстратор Бандура Ю.В. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 826/10598/17 за касаційною скаргою Державного реєстратора Бандури Ю.В. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.03.2024.

ОСББ «Київські каштани» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також ОСББ «Київські каштани» просило стягнути з Державного реєстратора Бандури Ю.В. судові витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції у сумі 15 300,00 грн.

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» у судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначеного учасника справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 05.11.1991 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою затверджено перелік державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Цією постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) віднесено житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів», яким затверджено перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста, пунктом 3 якого передано до комунальної власності районів майно згідно з переліком (додатки 2 - 15), у тому числі житловий фонд.

У подальшому, рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальних громад районів м. Києва, зокрема, до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва було включено житловий будинок на вул. Пушкінська, 8-Б (позиція 773, таблиця 7 «Житлове господарство», додатка № 11).

У 2010 році рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» вирішено не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні у місті Києві ради, зокрема, і Шевченківську районну у місті Києві раду, у зв`язку з чим, усе майно та підприємства, що перебували у комунальній власності районних рад у місті Києві, передано до комунальної власності міста Києва.

02.12.2010 Київською міською радою прийнято рішення № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення.

Згідно з цим переліком житловий комплекс по вул. Пушкінській, 8-Б у Шевченківському районі м. Києва не належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Києва.

27.10.2011 Київською міською радою прийнято рішення № 397/6613, яким внесено зміни до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096, з урахуванням якого нежитлові приміщення площею 289,3 кв. м житлового комплексу по вул. Пушкінській, 8-Б у Шевченківському районі м. Києва внесено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Отже, на підставі зазначеного рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 (зі змінами від 27.10.2011 № 397/6613) спірні нежитлові приміщення у житловому будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у місті Києві загальною площею 289,30 кв. м перейшли у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 270/9758 «Про питання, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» доручено підприємствам, госпрозрахунковим організаціям та установам, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Києва, та іншим суб`єктам, на балансі яких обліковується майно, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, вчиняти усі дії, пов`язані з проведенням процедури державної реєстрації права власності територіальної громади міста Києва на нерухоме майно (крім земельних ділянок), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У серпні 2015 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна здійснено технічну інвентаризацію нежитлових приміщень у будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві та 13.08.2015 складено технічний паспорт на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок (нежитлові приміщення (група приміщень №№ 31, 45, 46, 63) загальною площею 289,3 кв. м (копія наявна в матеріалах справи).

25.08.2016 на виконання рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 270/9758 здійснено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Києва нежитлових приміщень, групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літ «Б», у будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві.

Зазначена реєстрація відбулася на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 397/6613.

Так, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради зареєстровано право власності на групи приміщень № 31, 45, 46, 63, підвал, літ «Б» загальною площею 283,3 кв. м, у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві.

При цьому, як зазначила Київська міська рада, що не заперечується позивачем і підтверджується матеріалами справи, в результаті переобмірів та уточнення лінійних розмірів було встановлено, що загальна площа цих приміщень становить саме 283,30 кв. м.

Також, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання рішення Шевченківського районної у м. Києві ради від 13.07.2006 № 44 «Про надання згоди на передачу житлових комплексів на баланс співвласників багатоквартирного будинку» та розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 01.09.2006 № 1401 «Про передачу житлових комплексів на баланс об`єднань співвласників багатоквартирного будинку», згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.10.2006 № 1, житловий будинок № 8-Б на вул. Пушкінській, загальною площею 2325,3 кв. м, житловою площею 955,5 кв. м був переданий на баланс ОСББ «Київські каштани».

21.12.2015 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСББ «Київські каштани» на нежитлові приміщення, група приміщень № 31, 45, 46, 63 в літ. «Б» за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 8 на підставі свідоцтв про право власності, виданих 23.12.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а саме: свідоцтво № 50669174 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень № 31 в літ. «Б») площею 74,8 кв. м; свідоцтво № 50670874 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень № 45 в літ. «Б») площею 52,9 кв. м; свідоцтво № 50671587 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень № 46 в літ. «Б») площею 57,9 кв. м; свідоцтво № 50670107 від 23.12.2015 на нежитлове приміщення (група приміщень № 63 в літ. «Б») площею 99,0 кв. м.

Реєстрація права власності на приміщення №№ 31, 45, 46, 63 за ОСББ «Київські каштани» підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2015 (№ 50669318, № 50671011, № 50671678, № 50670226).

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що підтверджено матеріалами справи, спірні нежитлові приміщення, розташовані у будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві, одночасно зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як за позивачем - ОСББ «Київські каштани», так і за відповідачем - територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

У реєстраційних документах ОСББ «Київські каштани» зазначено адресу будинку 8 в літері «Б» по вул. Пушкінській у м. Києві, а в оскаржуваному рішенні державного реєстратора зазначено будинок АДРЕСА_1 .

Водночас у довідці Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації від 20.11.2015 № 15228 (И-2015) наведено інформацію, за якою на земельній ділянці за адресою вул. Пушкінська, 8 за даними технічної інвентаризації станом на 1959 рік розташовано декілька житлових будинків з відповідними літерами А, Б, В. Літера будинку є технічним терміном і до адреси немає ніякого відношення. Нумерація квартир в літері Б починається з 1 поверху з квартири АДРЕСА_2 до квартири № 54. Квартири цокольного поверху (колишні квартири № 29, АДРЕСА_3 ) станом на 13.08.2015 є нежитловими приміщеннями, а саме приміщеннями № 31, № 45, № 46, № 63. Адреса, зазначена в інших документах як вул. Пушкінська, 8-Б відноситься до одного і того ж самого об`єкта нерухомого майна, що й вул. Пушкінська, 8.

ОСББ «Київські каштани» позовні вимоги обґрунтувало тим, що нежилі приміщення №№ 31, 45, 46 та 63 загальною площею 283,3 кв. м у будинку АДРЕСА_1 належать до допоміжних приміщень та є спільною власністю власників квартир будинку, тому реєстрація права власності на ці приміщення за Київською міською радою є протиправною та порушує права співвласників квартир будинку АДРЕСА_1 , в інтересах і від імені яких діє позивач, а тому просить визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради та визнати припиненим право власності відповідача на спірне нерухоме майно.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив частково та мотивував таке рішення тим, зокрема, що оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого було проведено оспорювану державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, було частково визнано недійсним судовим рішення у справі № 5011-58/14165-2012, а також з урахуванням встановленого судом факту припинення права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на частину нежитлових приміщень загальною площею 161,2 кв. м зі спірних 283,3 кв. м у будинку АДРЕСА_1 , то наявні підстави для скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016, щодо державної реєстрації права Київської міської ради на нерухоме майно.

У поданій касаційній скарзі Державний реєстратор Бандура Ю.В. зазначив, зокрема, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог ухвалено з неправильним застосуванням статей 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якими закріплено право власників квартир на допоміжні приміщення, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та частини 4 статті 75 ГПК. Скаржник зазначив, що суди при вирішенні спору не мали застосовувати ці норми права, оскільки спірні приміщення не є допоміжними, не призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, а є нежитловими приміщеннями, які є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. До спірних правовідносин підлягали застосування положення пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якими передбачено, що нежилі приміщення житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних рад. Скасування державної реєстрації прав Київської міської ради на спірні приміщення є непропорційним втручанням у право власності територіальної громади мста в особі ради. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 27.09.2023 у справі № 761/1366/21, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до положень статті 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У частині першій 1 статті 14 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

У справі, що розглядається, позивачем обрано такий спосіб захисту порушеного права як визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 17.14.10 Державного реєстратора Бандури Ю.В. про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 та відповідного запису про право власності: 16139767 від 25.08.2016 17:16:31, а також визнання припиненим права власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63, підвал, літера «Б» загальною площею 283,3 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 . Такі вимоги обґрунтовано, зокрема тим, що реєстрацію права власності за Київською міською радою на зазначені об`єкти нерухомого майна проведено з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію на нежилі (допоміжні) приміщення, які вже зареєстровані за ОСББ «Київські каштани», а тому оскаржуване рішення є таким, що порушує право власності позивача.

За змістом статей 316, 321, 328 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (у редакції, чинній на момент створення ОСББ), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

У рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 зазначено, зокрема, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладові, горища, колясочні і т.ін.) передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

У постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21, від 03.08.2022 у справі № 908/3168/19 наведено правові висновки, за змістом яких чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, передусім відповідач, який є останнім набувачем таких приміщень, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна.

За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини 1 статті 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Установлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Разом із цим за наявності визначених статтею 75 ГПК підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема частиною 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, оспорювана позивачем державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення загальною площею 283,3 кв. м (групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради відбулася на підставі рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 397/6613.

Водночас судами встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 у справі № 5011-58/14165-2012 частково задоволено позов ОСББ «Київські каштани» до Київської міської ради та визнано недійсним пункт 119 таблиці 2 «Культура і мистецтво» до додатку 10 до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 № 397/6613 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» у частині включення до переліку об`єктів комунальної власності допоміжних приміщень площею 161,2 кв. м у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській у м. Києві.

Судовим рішенням у справі № 5011-58/14165-2012 суд апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів, у тому числі висновку експерта від 02.03.2018 № 11283/16-43 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, встановив обставини належності приміщень (кімнат), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 161,2 кв. м зі спірних 283,3 кв. м (289,3 кв. м) до допоміжних і ці приміщення є об`єктами права спільної власності співвласників зазначеного житлового будинку; решта приміщень площею 122,1 кв. м не належить до допоміжних з огляду на відсутність установлених технічних пристроїв, механічного, електричного, санітарно-технічного та іншого обладнання, прокладених мереж інженерних комунікацій з установленою на них запірно-розподільчою арматурою, які необхідні для забезпечення експлуатації та обслуговування квартир мешканців будинку; також установлено, що коректним розміром площі спірних нежитлових приміщень є саме 283,3 кв. м, а не 289,3 кв. м, як зазначено в рішенні ради від 02.12.2010 № 284/5096 із змінами від 27.10.2011 № 397/6613.

Оскільки, за встановлених у справі, що розглядається, обставин з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням у справі № 5011-58/14165-2012, приміщення (кімнати), які розташовані нижче першого поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 161,2 кв. м зі спірних 283,3 кв м (289,3 кв. м) є допоміжними приміщеннями житлового будинку, вони в силу закону є об`єктами права спільної власності співвласників житлового будинку за наведеною адресою, тому віднесення Київською міською радою цих приміщень загальною площею 161,2 кв. м до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади є неправомірним.

Разом із тим судами попередніх інстанцій установлено обставини, за якими спірні нежитлові приміщення, розташовані у будинку № 8-Б на вул. Пушкінській у м. Києві, одночасно зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як за позивачем - ОСББ «Київські каштани», так і за відповідачем - територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.

За змістом частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на час вчинення оспорюваної реєстраційної дії) державний реєстратор, зокрема: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на час подання позову у справі, що розглядається).

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на час ухвалення рішення місцевим судом у справі, що розглядається) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац 3 частини 3 статті 26 зазначеного Закону у відповідній редакції).

При вирішенні спору у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій з огляду на зазначені положення законодавства, що регулюють правовідносини сторін, правомірно зазначили, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Оскільки, за встановлених судами обставин, рішення Київської міської ради, на підставі якого було проведено оспорювану державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, було визнано частково недійсним на підставі судового рішення, що набрало законної сили, а також з урахуванням встановленого судом факту припинення права власності Київської міської ради на частину нежитлових приміщень загальною площею 161,2 кв. м, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування у судовому порядку державної реєстрації прав Київської міської ради на нерухоме майно, проведеної згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31155788 від 30.08.2016 Державним реєстратором Бандурою Ю.В.

Водночас судами попередніх інстанцій зауважено, що з урахуванням того, що державна реєстрація прав власності на спірне нерухоме майно загальною площею 283,3 кв. м (групи приміщень №№ 31, 45, 46, 63) за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради здійснена у вигляді одноактового запису про право власності № 16139767, у суду відсутня можливість для часткового скасування рішення державного реєстратора лише стосовно державної реєстрації прав на допоміжні приміщення площею 161,2 кв. м, проте суди звернули увагу, що Київська міська рада не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку до державного реєстратора з метою здійснення державної реєстрації свого права власності на частину нежитлових приміщень загальною площею 122,1 кв. м зі спірних 283,3 кв. м у будинку № 8-Б по вул. Пушкінській в м. Києві.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Державний реєстратор Бандура Ю.В. у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував неврахуванням судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 27.09.2023 у справі № 761/13667/21, від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Так, суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17 (позов про стягнення безпідставно набутих коштів, доходів, визнання недійсним додаткового договору та зобов`язання усунути перешкоди), від 27.09.2023 у справі № 761/13667/21 (позов про скасування рішень, державної реєстрації прав), від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц (позов про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності), оскільки зазначеними постановами скасовано судові рішення попередніх судових інстанцій, а справи передано на новий розгляд для з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема статусу спірних приміщень, Отже, оскільки у цих справах спір остаточно не вирішено, зазначене не дає підстави для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, про які стверджує скаржник у касаційній скарзі, без урахування висновків Верховного Суду в контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Посилання скаржником у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17 щодо необхідності розмежування допоміжних і нежилих приміщень, що є предметом спору, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, з урахуванням положень частини 4 статті 75 ГПК достеменно встановлено статус спірних приміщень як допоміжних, тому відсутні підстави вважати, що судами відповідних висновків Верховного Суду при постановленні оскаржуваних судових рішень враховано не було.

Доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень частини 4 статті 75 ГПК і не врахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, стосовно того, що Державний реєстратор Бандура Ю.В. не був стороною у справі № 5011-58/14165-2012, тому обставини, встановлені у цій справі, не мають преюдиції для справи № 826/10598/17, що розглядається, відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні, оскільки обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі № 5011-58/14165-2012, що набрало законної сили, встановлено як щодо одного й того ж майна та підстав його державної реєстрації за Київською міською радою, такі і особи - Київської міської ради, яка є відповідачем і у справі № 5011-58/14165-2012, і у справі № 826/10598/17, що розглядається.

Також суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), який узагальнено зводиться до того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Так, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявленого позову (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом), відповідно до фактичних обставин справи і норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановлено, що позивачем обрано такий спосіб захисту, який ефективно захистить його порушене право щодо спірного майна, і такий спосіб захисту не суперечить вимогам законодавства.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи балансу пропорційності втручання у право власності Київської міської ради на спірне майно та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011, щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд касаційної інстанції визнає необґрунтованими, оскільки ці положення Конвенції направлені на захист саме законного права, проте у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин законності набуття відповідачем спірного майна.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені Державним реєстратором Бандурою Ю.В. доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного реєстратора Бандури Юрія Вікторовича Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 у частині задоволеної позовної вимоги у справі № 826/10598/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко