Ухвала

від 22.04.2024 по справі 922/3013/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3013/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

перевіривши касаційну скаргу Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради»

на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог)

та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024

у справі № 922/3013/23

за позовом Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради»

до Товариства з обмеженою відповідальністю « 22 Венчурс»

про стягнення у сумі 610 000 грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача- Харківська міська рада,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 у задоволенні позову відмовлено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю « 22 Венчурс» на користь Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» заборгованість у розмірі 291516, 10 грн, судовий збір в сумі 4 372, 74 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 22 Венчурс» задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 у справі №922/3013/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 22 Венчурс» судові витрати за подання апеляційної скарги 13.725,00 грн.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 922/3013/23, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог; постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 скасувати повністю; постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 вказану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Бенедисюка І.М. (головуючого), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.

Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Бенедисюка І.М., Ємця А.А., Малашенкової Т.М., про самовідвід у справі №922/3013/23 задоволено. Касаційну скаргу у справі №922/3013/23 передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.04.2024 №32.2-01/551 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/3013/23 у зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів Бенедисюка І.М., Ємця А.А., Малашенкової Т.М. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024, визначено колегію суддів у складі: Огородніка К.М. (головуючий), Жукова С.В., Картере В.І.

Здійснивши перевірку касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частини п`ятої ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У п. 1 частини першої ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі є вимога про стягнення 610 000 грн, що є менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 342,000 грн. станом на 01.01.2023 ) та (1 514,000 грн. станом на 01.01.2024 )

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку справи з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Комунальне підприємство «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» в якості підстав подання касаційної скарги зазначає обставини, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України. Так судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального права, грубо порушено норми процесуального права, зокрема не було досліджено зібрані у справі докази. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №904/5935/20, від 30.09.2020 у справі №160/8475/19, від 20.10.2020 у справі №120/1874/19-а, від 14.03.2018 у справі №815/1216/16.

Крім того, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: чи підпадає під визначення «замовник» наведене у п.9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» станом на дату укладеного спірного правочину. Також справа становить значний суспільний інтерес, оскільки розглядається питання нікчемності укладеного правочину внаслідок недотримання посадовими особами КП положень Закону України «Про публічні закупівлі» на тій підставі , що при укладені правочину посадові особи позивача хоч і були обізнані, що підприємство підпадає під визначення «замовник» відповідно до п.9 ч.1 ст. 1 Закону, однак все одно уклали договір без застосування електронної системи закупівлі та проведення процедури відкритих тогрів, чим порушили законодавство про публічні закупівлі.

Крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам ГПК України розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та змісту оскаржуваної постанови, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Щодо вказаної підстави, на яку поширюється дія положення підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що в ухвалі Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 14.07.2023 суд враховував відсутність обставин, передбачених ч.4 ст.247 ГПК України, ціну позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, категорію та складність справи та дійшов висновку, що справа є незначної складності, у зв`язку з чим визнав її малозначною та такою, що підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами з урахуванням положень пункту 2 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Водночас ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2023 зокрема постановлено перейти до розгляду справи №922/3013/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, оскільки встановлено, що справа є складною, а докази сторін є взаємно суперечливими та потребують ретельного дослідження з наданням сторонами додаткових доказів.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа була помилково віднесена до категорії малозначної, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Щодо наведеної скаржником судової практики, то Верховний Суд виходить з правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Верховним Судом аналізуючи доводи та аргументи касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 922/3013/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

На підставі викладеного та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2023 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 922/3013/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.