Ухвала

від 19.04.2024 по справі 173/1518/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 173/1518/23

провадження № 61-5234ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Заведієм Владиславом Ігоровичем, на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року за клопотанням Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

АТ «ПУМБ» також звернулося до суду з клопотанням, просило застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача (із забороною вчиняти будь-які дії щодо його відчуження) на: земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221010100:43:010:0003, дата державної реєстрації: 02 квітня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1803655812210; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 49,4 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 28 серпня 2008 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20241806.

Клопотання обґрунтоване тим, що 24 вересня 2022 року на рахунок відповідача помилково зараховані кошти в розмірі 276 125,85 грн замість правильної суми - 2 761,29 грн, за однією операцією переказу із-за кордону на загальну суму 31 192 960 малагасійських аріарі (МСА) замість дійсної суми переказу - 311 929,60 малагасійських аріарі (МСА), з конвертацією цих коштів у гривню.

У зв`язку із помилковим зарахуванням 24 вересня 2022 року коштів, у відповідача виник несанкціонований овердрафт, які він негайно протягом години зняв з рахунку того ж дня одразу після їх безпосереднього надходження.

Помилково зараховані кошти на рахунок відповідача є коштами банку, а не відповідача, а тому підлягають поверненню банку на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки їх відповідач отримав без достатніх правових підстав.

Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідач з метою уникнення від виконання обов`язку, може відчужити зазначені земельну ділянку та квартиру, а це в свою чергу може утруднити захист та відновлення права позивача у разі задоволення позову, оскільки продаж цього нерухомого майна унеможливить повне та своєчасне виконання рішення суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року клопотання АТ «ПУМБ» про забезпечення позову задоволено частково.

Застосовано заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 відчужувати та розпоряджатись будь-яким іншим способом і вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме: земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221010100:43:010:0003, дата державної реєстрації: 02 квітня 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1803655812210; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 49,4 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 28 серпня 2008 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20241806.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем наведено достатньо аргументів, які підтверджують, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та застосовані види забезпечення позову є співмірними та мають на меті лише заборонити подальше відчуження земельної ділянки та квартири, проведення щодо них реєстраційних дій.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дзюби М. Ю. залишено без задоволення.

Ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що забезпечення позову спрямоване, насамперед, проти можливих дій відповідача, за яким зареєстровано речове право на нерухоме майно, який за час розгляду справи може продати спірне майно, обраний судом вид забезпечення позову не забороняє відповідачу проживати та користуватись нерухомим майном. Суд першої інстанції відповідно до статті 150 ЦПК України правомірно забезпечив позовні вимоги, для захисту матеріально-правових інтересів позивача та забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що вжиті заходи забезпечення позову не є співмірними з предметом спору, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки між сторонами існує спір, а згідно зі статтею 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати забороною вчиняти певні дії щодо майна, що належить відповідачу і знаходиться у нього або в інших осіб.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та підстави оскарження

У квітні року ОСОБА_1 через адвоката Заведія В. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 200/12227/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 14 січня 2021 року у справі б/н, провадження № 61-16635ав20, від 03 квітня 2023 року у справі № 908/2317/22.

Суди першої та апеляційної інстанцій, за відсутності будь-яких доказів реальної загрози невиконання судового рішення про задоволення позову (якщо таке буде ухвалено), дійшли передчасних висновків про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України: неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19).

Під час оцінки зазначеної співмірності, необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) вказано, що: «Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору; такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).

Між сторонами у справі існує спір щодо стягнення коштів, які на думку банку, отримані відповідачем без достатніх правових підстав, а тому підлягають стягненню.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив, що ефективним заходом забезпечення позову у цій справі є заборона ОСОБА_1 відчужувати та розпоряджатись будь-яким іншим способом і вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно належного ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме зазначених земельної ділянки та квартири. Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами.

Застосований судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість відчужувати та розпоряджатися ним. Отже, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 200/12227/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 14 січня 2021 року у справі б/н, провадження № 61-16635ав20, від 03 квітня 2023 року у справі № 908/2317/22, сформульовані щодо загальних підстав застосування заходів забезпечення позову та не суперечать висновкам, викладеним у судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не впливають на законність і обґрунтованість судових рішень, а є лише незгодою заявника з їх змістом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

Правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування, тому касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Заведієм Владиславом Ігоровичем, на ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 березня 2024 року за клопотанням Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштіввідмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська