Рішення

від 12.04.2024 по справі 740/5688/23

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/5688/23

Провадження № 2/740/106/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2024 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Карпуся І.М.,

із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані дні відпустки, матеріальної допомоги, заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 через представника адвоката Приходька Я.М. у вересні 2023 року звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради на її користь кошти в сумі 615264,62 грн., з яких: 272438,19 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 включно; 70352,31 грн. компенсація за невикористані 56 днів відпустки за час вимушеного прогулу; 26176,92 грн. матеріальна допомога; 1189,68 грн. заробітна плата за 03.01.2023; 195107,52 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 21.08.2023; 50000 грн. моральна шкода.

В обгрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 з 21.08.1989 працювала у Ніжинській гімназії № 3 на посаді вчителя російської мови та літератури, а з 23.08.2007 призначена і на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. Наказом директора Ніжинської гімназії № 3 від 15.02.2021 № 9 ОСОБА_1 , заступника директора з навчально-виховної роботи, переведено на строковий трудовий договір тривалістю на один рік з 15.02.2021 по 15.02.2022. Між сторонами 15.02.2021 укледено контракт.

Наказом директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради від 10.02.2022 №8 позивачку ОСОБА_1 , заступника директора Ніжинської гімназії № 3 з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури, звільнено з роботи з 15.02.2022 з підстав закінчення строку дії трудового договору (контракту) згідно п.2 ст.36 КЗпП України та п. 4.7 контракту від 15.02.2021.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 19.12.2022 визнано незаконним та скасовано наказ директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області від 10.02.2022 № 8 та поновлено ОСОБА_2 на роботі в Ніжинській гімназії № 3 на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Позивачка 03.01.2023 звернулася до відповідача з письмовою вимогою про виконання рішення суду. У той же день, т.в.о. директора Ніжинській гімназії № 3 ознайомила позивачку з наказом від 20.12.2022 №110-к про поновлення позивачки на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022. При цьому, наказ від 20.12.2022 №110-к містив аналогічні незаконні положення, що й наказ від 10.02.2022 № 8, в частині необхідності укласти строковий контракт терміном дії на один рік з 15.02.2022 по 15.02.2023.

Розуміючи, що відповідач повторно чинить незаконні дії і намається уникнути трудових відносин з позивачкою, ОСОБА_1 03.01.2023, після поновлення на роботі, звернулася до відповідача з заявою про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наказом Ніжинської гімназії № 3 від 03.01.2023 № 1 позивачку звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак, в день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не надав письмового повідомлення про види нарахованих сум, які підлягали до виплати, а тому на підставі ст. 47, 83, 235 КЗпП України з Ніжинської гімназії № 3 на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023, компенсація за невикористані 56 днів відпустки, заробітна плата за робочий день 03.01.2023, та всі інші виплати, які передбачені законодавством, та які підлягали виплаті їй в період з 16.02.2022 по 03.01.2023, матеріальна допомога, а також згідно з ст. 117 КЗпП України - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 21.08.2023.

Крім того, діями відповідача позивачці заподіяна моральна шкода, яка оцінена нею в розмірі 50 000 грн. В обгрунтування цієї вимоги позивачка зазначає, що відповідач вчинив протиправну поведінку, а саме двічі грубо порушив трудові права позивачки, незаконно звільнивши у лютому 2022 року та не виплативши належні суми при звільненні у січні 2023 року. Відповідач без будь-яких попередженнь, скликавши нараду, за пристуності інших працівників відповідача оголосила про звільнення позивачки з роботи, посеред навчального року, перед самим початком збройної агресії проти України, залишивши позивачку без заробітку, достатнього для нормального існування в такі скрутні часи. Відповідач не вручила під час звільнення наказу про звільнення, внаслідок чого позивачка була змушена звертатися за правовою допомогою до адвоката з метою встановлення причин звільнення та отримання наказу, шляхом подання адвокатського запиту та оскарження наказу відповідача про звільнення. Позивачка особисто приймала участь у трьох судових засіданнях у суді першої інстанції та в одному засіданні у суді апеляційної інстанції у справі за її позовом про поновлення на роботі, надавала усні пояснення та відповідала на запитання суду. Строк вимушеного прогулу становив майже 11 місяців. Через незаконні дії відповідача позивачка тривалий час докладала значних зусиль для відновлення порушених прав в судовому порядку, що негативно упродовж року впливало на її моральний стан. Увесь цей час позивачка зазнавала значних душевних хвилювань, переживання та стресу, адже працювала у Ніжинській гімназії № 3 з 1989 року вчителем, а потім і заступником директора, виконувала посадові обов`язки сумлінно, за що отримала звання «Відмінник освіти» та «Заслужений вчитель України». Віддавала себе роботі, мала стійкі зв`язки з учнями і колегами, які склалися під час навчального процесу, була об`єднана з учнями школи спільними цілями та прагненнями у освітньому процесі, відповідала за роботу з обдарованими дітьми, систематично підготовлювала дітей до шкільних та міжшкільних змагань, приймала участь і організовувала різноманітні заходи для учнів, та не усвідомлювала свого життя без школи. Тому звільнення з роботи стало справжньою несподіванкою та шоком, оскільки освітній процес з учнями був несподівано розірваний, звичний ритм життя змінився, відносини з іншими колегами зі школи погіршилися внаслідок негативного впливу директорки Ніжинської гімназії № 3, позивачка доклала значних зусиль для пояснення учням та людям, які були знайомі з позивачкою, причини її звільнення, що спричинило значних моральних страждань позивачці. При цьому директор відповідача до самого звільнення систематично завіряла про продовження трудових відносин, зокрема у серпні 2021 року затвердила педагогічне навантаження на увесь 2021/2022 навчальний рік. Відповідач продовжує тривалий час порушувати права позивачки, діє зухвало, ігнорує вимоги законодавства, хоча чітко усвідомлює наявність обов`язку здійснити виплати позивачці заробітної плати та інших обов`язкових платежів при звільненні. Крім того, позивачка неодноразово намагалася врегулювати спір в досудовому порядку шляхом направлення 09.06.2023 листа відповідачу, який проігноровано, а також зверталася 29.05.2023 до Управління інспекційної діяльності у Чернігівській області Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, та 21.07.2023 до Центрального управління Державної служби з питань праці, і 08.06.2023 до Ніжинської державної податкової інспекції. Проте дані звернення не призвели до відновлення прав позивачки, а тому вона вимушена вчергове звертатися до суду. Зазначене свідчить, що відповідач систематично, починаючи з 15.02.2022 і до сьогодні, порушує права позивачки, тримає її у постійній напрузі, переживаннях і приниженні.

Відповідачем Ніжинською гімназією № 3 у підготовчому провадженні заяв по суті справи не подано.

Третьою особою - Управлінням освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області, подані письмові пояснення, у яких Управління просить позовні вимоги задовольнити частково.

Не заперечує, що позивачку звільнено з роботи 03.01.2023, і на день звільнення з нею не проведено розрахунок з моменту поновлення і сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідає заявленій позивачкою, як і сума компенсації за невикористані дні відпустки.

Вимога ж про стягнення заробітної плати за 03.01.2023, який є днем поновлення на роботі та днем звільнення, є безпідставною, оскільки заробітною платою є винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до табелю за січень 2023 року по Ніжинській гімназії № 3, ОСОБА_1 03.01.2023 не виконувала свої посадові обов`язки, про що не зазначає сама позивачка, а отже у неї відсутнє право на отримання саме заробітної плати за той день.

Також безпідставною є вимога про стягнення суми матеріальної допомоги, оскільки вона гарантується педагогічним працівникам профільним законом, а саме ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту», згідно з якою даний вид допомоги надається при наданні щорічної відпустки, тобто фактичному отриманні днів відпустки, а не компенсації за їх невикористання.

Не відповідає вимогам закону і заявлена позивачкою до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 21.08.2023, оскільки згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, розрахунок суми виплат по 21.08.2023 суперечить закону, адже піврічний строк, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні закінчився 03.07.2023. Крім того, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначають, що сума, що підлягає стягненню має бути зменшеною до 20000 грн.

Обставини, на які ОСОБА_1 посилається в обґрунтування підстав стягнення моральної шкоди, не доведені жодними доказами. Саме звільнення та судовий розгляд не свідчить автоматично про заподіяння моральної шкоди. ОСОБА_3 не доведено спричинення моральної шкоди саме у заявленій сумі, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідача. За своєю сутністю обов`язок, передбачений ст. 117 КЗпП України по сплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку вже є відповідальністю, покладеною на роботодавця. Таким чином, стягнення виплат, передбачених ст. 117 КЗпП України та моральної шкоди є фактично подвійним стягненням коштів, що є неприпустимим.

Ухвалою судді 07.09.2023 позовну заяву з підстав невиконання вимог ст. 177 ЦПК України у зв`язку з несплатою судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху.

Ухвалою судді 21.09.2023 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду 07.02.2024 заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою додано вимогу про стягнення грошової винагороди в сумі 4947,00 грн, у зв`язку з невиконанням вимог ч. 5 ст.49 ЦПК України і не поданням доказів направлення її копії відповідачу, повернуто представнику позивачки - адвокату Приходьку Я.М., а підготовче провадження закрито і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, подавши заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник позивачки адвокат Приходько Я.М. у заяві позов просив задовольнити повністю, звертав увагу, що позивачкою заявлені до стягнення суми середнього заробітку, заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, матеріальної допомоги, грошової винагороди, моральної шкоди, без врахування податків і обов`язкових платежів.

Представником відповідача ОСОБА_4 також подані письмові пояснення, у яких вважає обгрунтованими пояснення, подані третьою особою, і приєднується до них, вказавши, що заперечують позовні вимоги про стягнення 1189,68 грн заробітної плати за 03.01.2023, та 26176,92 грн матеріальної шкоди, 50000 грн моральної шкоди, 195107,52 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 21.08.2023, стверджуючи, що достатнім, співмірним та обґрунтованим буде розмір суми, що підлягає стягненню 20000 грн. В обґрунтування заперечень наведені ті ж аргументи, що і у письмових поясненнях Управління освіти Ніжинської міської ради.

Представником Управління освіти Ніжинської міської ради у заяві зазначено про підтримання раніше поданих письмових пояснень.

У відповідності до ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури.

Наказом директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради від 10.02.2022 №8 позивачку ОСОБА_1 , заступника директора Ніжинської гімназії № 3 з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури, звільнено з роботи з 15.02.2022 з підстав закінчення строку дії трудового договору (контракту) згідно п.2 ст.36 КЗпП України та п. 4.7 контракту від 15.02.2021.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 19.12.2022 визнано незаконним та скасовано наказ директора Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області від 10.02.2022 № 8 та поновлено ОСОБА_1 на роботі в Ніжинській гімназії № 3 на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Т.в.о. директора Ніжинської гімназії № 3 видано наказ «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 20.12.2022 № 110-к, згідно з пунктом 1 якого поновлено ОСОБА_1 на роботі в Ніжинській гімназії № 3 на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022. Пунктом 2 цього наказу передбачено забезпечити допуск ОСОБА_1 до роботи з 20.12.2022. Пунктом 3 наказу передбачено внести запис про поновлення на роботі до трудової книжки ОСОБА_1 . Пунктом 4 наказу передбачено укласти із заступником директора з навчально-виховної роботи, вчителем зарубіжної літератури та української літератури ОСОБА_1 строковий трудовий договір (контракт) з 16.02.2022 строком на один календарний рік відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 та абзацу першого підпункту 2 пункту 3 розділу Х Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-ІХ.

Позивачка 03.01.2023 звернулася до відповідача з письмовою вимогою про виконання рішення суду. У той же день, т.в.о. директора Ніжинській гімназії № 3 ознайомила позивачку з наказом від 20.12.2022 №110-к про поновлення позивачки на посадах заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури з 16.02.2022.

ОСОБА_1 03.01.2023 звернулася до відповідача з заявою про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наказом Ніжинській гімназії № 3 від 03.01.2023 № 1 позивачку звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи, вчителя зарубіжної літератури та української літератури за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення відповідач не провів з позивачкою повного розрахунку.

Щодо позовної вимоги про стягнення 272438,19 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 включно суд ураховує наступне.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України, з урахуванням її офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Частиною другою статті 235КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.1995№ 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

У постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Як вбачається з матеріалів справи, і визнається учасниками справи, рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 19.12.2022 позивачку поновлено на роботі у відповідача з 16.02.2022, який однак, як при поновленні позивачки на роботі, так і при її звільненні, не провів оплату праці позивачки за період вимушеного прогулу, у строк якого слід зарахувати як період з 16.02.2022 по 19.12.2022, так і з 20.12.2022 по 02.01.2023 включно, оскільки наказ відповідача від 20.12.2022 № 110-к, хоч і передбачав поновлення позивачки на роботі та її допуск до роботи з 20.12.2022, містив положення про укладення із позивачкою строкового трудового договору (контракту) з 16.02.2022, що за мотивами рішення Ніжинського міськрайонного суду від 19.12.2022 про поновлення позивачки на роботі, не відповідає вимогам законодавства. Наведене положення наказу про поновлення позивачки на роботі свідчить про затримку виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі.

Середній заробіток працівника визначається згідност. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 з наступними змінами передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюєтьсяшляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повністю відпрацьовані позивачкою у відповідача місяці за грудень 2021 року становить 25077,93 грн, за січень 2022 року 24888,90 грн (25077,93 + 24888,90 = 49966,83); кількість робочих днів у грудні 2021 року становила 22 дні, у січні 2022 року 19 днів, а загалом 41 день. Середньоденна заробітна плата складає 1218,70 грн (49966,83:41).

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 включно за 228 робочих дні становить 277 863 грн 60 коп. (1218,70 грн х 228 днів).

У статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 523/14396/19, від 16.11. 2020 у справі № 607/3509/17, від 25.03.2021 у справі № 185/2109/18-ц.

З урахуванням наведеного, в силу закріпленого у ч. 1 ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності та оскільки згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, на користь позивачки на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 у межах заявленої позовної вимоги в сумі 272438,19 грн (без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 21.08.2023 суд виходить з наступного.

Статтею 117КЗпП Українивстановлено,що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цьогоКодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівниковійого середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільш якза шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановленосудом,відповідачем порушеністроки виплатиналежних сумпозивачці приїї звільненні03.01.2023,повний розрахунокне проведенийі начас розглядусправи всуді,вина власникане виключаєтьсяпри фінансовихтруднощах підприємствачи відсутностікоштів нарозрахунковому рахунку, отже з відповідача на користь позивачки відповідно до ст. 117 КЗпП України слід стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців, тобто за період з 04.01.2023 по 04.07.2023.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023 по 04.07.2023 за 130 робочих дні становить 158 431 грн 00 коп. (1218,70 грн х 130 днів).

Управління освіти Ніжинської міської ради у письмових поясненнях з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначає, що сума, що підлягає стягненню має бути зменшеною до 20000 грн.

Щодо цих доводів суд бере до уваги, що за висновками Верховного Суду, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. При цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Однак, зазначений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин застосований бути не може, оскільки стосується застосування норми права, а саме ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005, якою граничний строк затримки розрахунку роботодавця з працівником при звільненні, за який підлягає виплаті працівникові його середній заробіток обмежено не було, тобто не встановлювалися чіткі критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, і не чинної на час звільнення 03.01.2023 позивачки, адже з 19.07.2022 положення ст. 117 КЗпП України діють у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, якими строк затримки розрахунку роботодавця з працівником при звільненні, за який підлягає виплатити працівникові його середній заробіток, обмежено шістьма місяцями.

Крім того, дії позивачки у спірних правовідносинах є правомірними. Тоді як дії відповідача є незаконними щодо звільнення позивачки з роботи в лютому 2022 року. Попри встановлення незаконності звільнення і очевидної наявності правових підстав для виплати позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також і проведення повного розрахунку з позивачкою при звільненні, відповідачем всупереч вимогам трудового законодавства цього зроблено не було. При цьому відповідач не надав відомостей про те, з чимбула пов`язанатривалість такогоперіоду змоменту порушенняправа ОСОБА_1 і домоменту їїзвернення звимогою простягнення відповіднихсум,не виплативналежні сумиі начас судовогорозгляду справи. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості із середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 272438,19 грн.

З урахуванням наведеного, на користь позивачки підлягає стягненню компенсація за затримку розрахунку за період з 04.01.2023 по 04.07.2023, що становить 158 431 грн 00 коп, згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КМ України №100 від 08.02.1995, і підстав для її зменшення, ураховуючи розмір простроченоїзаборгованості роботодавцящодо виплатипозивачці призвільненні всіхналежних сум,та діїпрацівника тароботодавця успірних правовідносинах, не встановлено.

Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 70352,31 грн суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 статті 47КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1, 3 статті 83КЗпП України та статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Відповідно до статті 6Закону України«Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 346. Відповідно до Порядку педагогічним працівникам закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Графік надання відпусток педагогічним працівникам складається з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь. За бажанням педагогічних працівників частина щорічної основної відпустки замінюється грошовою компенсацією за можливості забезпечення їх у відповідний період роботою. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної основної відпустки не повинна бути менша ніж 24 календарних дні. Таким чином, оскільки відповідно до статті 12Законом України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, залишок основної щорічної відпустки може бути замінено грошовою компенсацією, в тому числі при звільненні, або він може бути наданий в інший канікулярний період.

Як вбачається з довідки головного бухгалтера, невикористана відпустка ОСОБА_2 за період з 16.02.2022 по 03.01.2023 становить 56 днів (а.с. 110).

Судом встановлено, що при звільненні з позивачкою не проведений розрахунок, у тому числі і по компенсації за невикористані 56 днів відпустки у сумі 70352,31грн згіднонаведенного упозовній заявірозрахунку,розмір якоївизнається іне спростовановідповідачем,який незаперечується ітретьою особоюпо справі.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що вимоги позивачки в частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 70352,31 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 50000 грн моральної шкоди, суд ураховує наступне.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачене ст. 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист (ст. 276 ЦК України). Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Крім цього, у п. 3 вищезазначеної Постанови зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 цієї ж Постанови звернуто увагу судів на наступне: «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яка визначається від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо».

Відповідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст.81 ЦПК України).

Враховуючи засадирозумності тасправедливості,наявність встановленихфактів порушеннявідповідачем трудовихправ позивачки,а саменезаконне звільненняу лютому2022року,значну тривалістьстроку вимушеногопрогулу позивачкичерез незаконнезвільнення,не проведеннявідповідачем повногорозрахунку зпозивачкою призвільненні 03.01.2023,значний строкнездійснення повногорозрахунку таігнорування законнихзвернень позивачкипро йогопроведення,відсутність причину відповідачадля невиконаннявимог законодавстващодо виплатипозивачці спочаткупри поновленіна роботісереднього заробіткуза часвимушеного прогулу,а вподальшому іпроведення повногорозрахунку призвільненні,та надалісереднього заробіткуза часзатримки розрахунку,так яквідповідачем пробудь-якіпричини невиконаннятакого обов`язкусуду неповідомлено,що свідчитьпро демонстративнеі відкритенехтування відповідачемта невиконанняним встановленихтрудовим законодавствомобов`язків роботодавцящодо позивачки,беручи доуваги,що позивачкау лютому2022року буланезаконно звільненапосеред навчальногороку,коли їїпедагогічне навантаженнябуло визначенодо кінцянавчального року,а відтакобґрунтовано могларозраховувати наіснування трудовихвідносин звідповідачем,тривалий час,з 1989року,працювала вчителему відповідачасумлінно,про щосвідчать відзнаки «Відмінник освіти» та «Заслужений вчитель України», а отже і мала усталений упродовж багатьох років життєвий уклад, значну частину якого складали соціальні взаємозв`язки на роботі, в силу специфіки якої пов`язані зі спілкуванням і наданням знань дітям та отримання зворотнього зв`язку від учнів, необхідність докладання додаткових зусиль позивачкою для відновлення своїх порушених трудових прав, так як двічі була змушена звертатися до суду, адже звернення до відповідача і органів виконавчої влади не призвели до відновлення порушених прав, що свідчить і про пережиті позивачкою негативні емоції від почуття розпачу та нсправедливості, суд доходить висновку, що незаконні тривалі дії відповідача призвели до того рівня негативних емоцій, пережитих позивачкою, що свідчать про заподіяння їй моральної шкоди, а глибина її душевних страждань дозволяє вважати обґрунтованим половину з заявленого до відшкодування розміру моральної шкоди, а відтак і про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а саме в розмірі 25 000 грн. 00 коп. У решті позовних вимог суд відмовляє, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачці за допущені відповідачем порушення її трудових прав спричинено моральну шкоду в заявленому розмірі 50 000 грн.

Доводи Управління освіти Ніжинської міської ради про те, що при стягненні моральної шкоди і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку буде порушено принцип недопустимості притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне правопорушення, суд відхиляє, оскільки відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, спрямоване на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення, і метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Тоді ж як відшкодування моральної шкоди спрямоване на компенсацію душевних страждань, втрат немайнового характеру, що виражено у грошовому еквіваленті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь 26176,92грн матеріальної допомоги, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі статтею 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За статтею 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Так, як зазначено судом вище, відповідно до статті 6Закону України«Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Заявляючи вимогу про стягнення матеріальної допомоги, позивачем не конкретизовано про стягнення якого саме виду допомоги заявлено вимогу.

Суд керується положеннями статті 57 Закону України «Про освіту», згідно з якою держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості (стаття 83 КЗпП України).

Отже, аналізуючи вищезазначені положення чинного законодавства України, суд доходить висновку, що основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини). Тобто, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання працівнику щорічної відпустки (або частини такої відпустки).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 761/1091/18, виклавши його в постанові від 30.06.2020.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальної допомоги на оздоровлення за час вимушеного прогулу, відсутні.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відпустки», за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка таким правом не скористалася, про бажання надання їй невикористаної відпустки з наступним звільненням роботодавцю не заявила.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за 03.01.2023 суд ураховує положення ст. 1 Закону України «Про оплату праці», згідно з якою заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як передбачено статтею 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Зокрема, ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці»

У табелі обліку використання робочого часу (типова форма N п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Управлінням освітиНіжинської міськоїради наданодо судувідповідні письмовідокази щодоперебування позивачкина робочомумісці,а самедодатковий табельна нарахуваннязарплати вчителямНіжинської гімназії№ 3з 01по 31.01.2023,акт провідсутність нароботі ОСОБА_1 (а.с.140-141),згідно зякими позивачкане виходилана роботу,у томучислі 03.01.2023.З доводівпозовної заявислідує,що післязвернення позивачки03.01.2023до відповідачаз вимогоювиконання рішеннясуду пропоновлення нароботі,її булоознайомлено знаказом пропоновлення нароботі,і утой жедень позивачказвернулася іззаявою довідповідача прозвільнення напідставі п.1ст.36КЗпП України,та відповідачемвидано наказпро звільненняпозивачки зазгодою сторінз 03.01.2023.Позивачка незазначає,що виконувала03.01.2023роботу згіднопосадових обов`язківза посадамивчителя чизаступника директора.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачці заробітної плати за той час, коли вона не виконувала відповідних трудових обов`язків, що підтверджується наявним в матеріалах додатковим табелем на нарахування зарплати.

Вказаний висновок суду узгоджується із положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» та статті 94 КЗпП України, згідно з якими заробітна плата нараховується та виплачується за виконану роботу. Однак позивачка роботу 03.01.2023 не виконувала, про що містяться відмітки в додатковому табелі на нарахування зарплати вчителям Ніжинської гімназії № 3 з 01 по 31.01.2023.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачка не надала суду доказів на підтвердження виконання нею трудових обов`язків за займаними посадами за 03.01.2023. Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати за 03.01.2023 задоволенню не підлягають.

Порядок оплати та розміри ставок судового збору визначеноЗаконом України «Про судовий збір». Статтею 5 вказаного Закону передбачено пільги щодо сплати судового збору. Так, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За таких обставин, позивачка у справі звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є підставою для стягнення з відповідача в порядку ст. 141 ЦПК України судового збору в дохід держави пропорційно розміру задоволеної позовної вимоги. Виходячи з того, що вказану вимогу позивачки задоволено судом повністю на суму 272438,19 грн, судовий збір в розмірі 1% підлягає стягненню в сумі 2724,38 грн.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 2451,07 грн, з яких - 1951,07 грн за позовну вимогу про стягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні,і 500гривень -за вимогупро стягненняморальної шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено частково, на 81,2% - про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на 50 % - про стягнення моральної шкоди, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати у розмірі 1834,27 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою, на що вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.

Керуючись ст. 47, 83, 115-117, 235 КЗпП України, ст. 141, 263-265, 274, 279, 430 ЦПКУкраїни, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані дні відпустки, матеріальної допомоги, заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.02.2022 по 02.01.2023 в сумі 272438,19 грн (двісті сімдесят дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн 19 коп (без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 70352 (сімдесят тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 31 коп.

Стягнути з Ніжинської гімназії№ 3Ніжинської міськоїради Чернігівськоїобласті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.01.2023по 04.07.2023 в сумі 158 431 (сто п`ятдесят вісім тисяч чотириста тридцять одна) грн 00 коп.

Стягнути з Ніжинської гімназії№ 3Ніжинської міськоїради Чернігівськоїобласті на користь ОСОБА_1 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп моральної шкоди.

У задовленні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Ніжинської гімназії№ 3Ніжинської міськоїради Чернігівськоїобласті на користь ОСОБА_1 1834 (одна тисяча вісімсот тридцять чотири) грн. 27 коп. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Ніжинської гімназії № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області в дохід держави 2724(двітисячі сімсотдвадцять чотири)грн 38коп. судового збору.

Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ніжинська гімназія № 3 Ніжинської міської ради Чернігівської області, ЄДРПОУ 26468137, адреса: 16600, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Станіслава Прощенка, буд. 6А.

Третя особабез самостійнихвимог напредмет спору:Управлінняосвіти Ніжинськоїміської радиЧернігівської області, ЄДРПОУ 02147606, адреса: 16600, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Купецька, буд. 13.

Повний текст рішення складений 22.04.2024.

Суддя І.М. Карпусь