Рішення

від 10.11.2022 по справі 200/12443/15-ц

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/12443/15

Провадження № 2/932/2629/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2022 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.,

при секретарі - Скрипниченко К.Г.,

розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інвест Строй про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інвест Строй» про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 25 червня 2008 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір доручення № 250608, згідно умов якого відповідач повинен був придбати для позивача майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири у житловому будинку, який будується за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 245 кв.м. на 19-ому поверсі, про що від імені позивача (довірителя) відповідач ОСОБА_3 повинен був укласти відповідні договори та провести по ним оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії. На виконання умов вказаного вище договору позивачем (довірителем) були передані, а відповідачем (повіреним) - отримані грошові кошти у розмірі 3 197 500 гривень, про що свідчать складені відповідачем розписки від 25 серпня 2008 року та від 10 вересня 2008 року. 25 червня 2010 року, у зв`язку з тим, що доручення позивача за договором № 260608 від 25 червня 2008 року відповідачем виконано не було, сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору доручення № 250608 від 25 червня 2008 року, за умовами якої встановили еквівалент гривні до долару США відносно перерахованих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500 гривень, що дорівнювало 475 000 доларів США.

З причин продовження невиконання умов договору доручення та неповернення відповідачем в послідуючому грошових коштів позивачеві, 25 червня 2012 року між ними знову була укладена додаткова угода № 2 до договору доручення № 250608 від 25 червня 2008 року, згідно умов якої сторони дійшли згоди щодо повернення позивачеві грошових коштів, наданих за договором доручення, але вже в розмірі 459 448 доларів США, а також процентів за користування грошовими коштами, переданими позивачем відповідачеві, в строк до 01 серпня 2013 року. Також сторонами було погоджено, що, починаючи з 25 червня 2012 року відповідач (повірений) зобовязаний виплачувати позивачеві за користування грошовими коштами до повного виконання зобовязання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 відсотків річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що взяті на себе зобовязання відповідачем ОСОБА_3 не виконані досьогодні, позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму основного боргу у розмірі 10 172 178, 72 грн. та суму відсотків у розмірі 3 160 175,04 грн., а всього 13 332 353,76 грн. та понесені витрати по оплаті судового збору у розмірі 3654 гривень.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2015 року для розгляду даної справи була визначена суддя Єлісєєва Т.Ю., яка ухвалою від 25.06.2015 року відкрила провадження у справі та призначила справу до судового розгляду.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2015 року, ухваленим у даній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інвест Строй»» про стягнення грошових коштів були задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 10 172 178 грн.72 коп., суму відсотків у розмірі 3 160 175 грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 3654 грн., а всього 13 336 007 грн. 76 коп., решту позовних вимог залишено без задоволення.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року була залишена без задоволення заява представника ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2015 року, ухваленим у даній справі.

Не погодившись із заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, яка рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року була задоволена частково, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено, в іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року залишено без змін.

Не погодившись із рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року для розгляду даної справи був визначений суддя Литвиненко І.Ю., який ухвалою від 29 квітня 2020 року прийняв справу до провадження, визначив про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначив проведення підготовчого засідання.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату суду від 03 листопада 2020 року № 412 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2020 року для розгляду даної справи був визначений суддя Яковлев Д.О.

У відповідності до Розпорядження керівника апарату суду від 09 грудня 2020 року № 473 та Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями суду від 09 грудня 2020 року для розгляду даної справи визначено суддю Кудрявцеву Т.О.

Ухвалою від 22 грудня 2020 року дана справа прийнята суддею до провадження, визначено про розгляд справи в порядку загального провадження з проведенням підготовчого засідання.

ОСОБА_3 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України,09 серпня 2021 року через свого представника адвоката Зосименко С.Г. подав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що позивачем заявлений предмет позову у вигляді неналежного виконання ОСОБА_3 умов договору доручення №250608 від 25 червня 2008 року, укладеного у відповідності до ст.ст.1000,1003 ЦК України, де п.1.1. передбачено, що Повірений зобов`язується вчинити від імені та за рахунок Довіретиля юридичні дії: придбати майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири 245 кв.м. на 19-му поверсі житлового будинку, який будується по АДРЕСА_1 , та від імені Довірителя укласти відповідні договори і здійснити оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії. Однак, на вимогу ст. 1007 ЦК України, після укладання договору доручення, позивач у встановленій законом формі довіреність відповідачеві на представництво своїх інтересів не видав, тому, на думку відповідача, відсутні підстави вважати, що сторони приступили до виконання умов договору доручення та у позові позивач не визначає, які саме дії відповідача щодо невиконання умов договору доручення порушують права позивача та яким нормам ЦК України вони суперечать. Умовами договору доручення від 25 червня 2008 року також передбачався строк дії договору, тобто до отримання у власність довірителем окремої квартири згідно п.1.1 договору. Відповідач відзначає, що станом на тепер договір доручення не припинив свою дію, а позивачем не було надано жодного доказу направлення письмового повідомлення про повернення отриманих повіреним коштів на інвестування (фінансування) капітального будівництва відповідно до п.2.2. договору доручення. За змістом договору доручення довіритель уповноважив повіреного (надав право) на здійснення певних юридичних дій без покладення на нього будь-яких обов`язків, у зв`язку з чим відповідач вважає, що його діями чи бездіяльністю внаслідок відмови повернути грошові кошти були порушені права та інтереси позивача. Разом з цим відповідач стверджує, що позивач звертається до суду з віндикаційним позовом, який передбачає відновлення володіння річчю, а не заміну її іншою. Оскільки грошові кошти не визначаються родовими ознаками, то майнові інтереси власника не можуть бути захищені шляхом задоволення віндикаційного позову. Крім цього, відповідач наголошує і на тому, що, укладаючи 25 червня 2010 року додаткову угоду до договору доручення, сторони змінили правову природу договору, тобто було введено еквівалент суми грошових коштів у доларах США та визначено сплату процентів за користування грошовими коштами, починаючи з 25 червня 2010 року до 25 червня 2012 року, а довіритель не вправі вимагати від повіреного повернення грошових коштів до 25 червня 2012 року. З укладанням додаткової угоди №2 відбулась зміна умов договору на змішану форму договору з елементами доручення та позики, які змінили зобов`язання, що виникло на підставі договору доручення в частині предмету та строків виконання зобов`язань, що є наслідком набуття договору форми змішаного.

Відповідач наголошує, що, в силу ст. 653 ЦК України, сторони повинні були укласти окремий договір про зміну умов договору, оскільки умовами договору доручення передбачені правові наслідки зміни договору, з чого просить вважати безпідставною вимогу позивача про стягнення з нього грошових коштів, отриманих в рамках договору доручення з урахуванням процентів за користування цими коштами. Крім того, відповідач відзначає, що у разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України, що поширюється на всі види грошових зобов`язань, як про це зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17. При цьому відзначає, що за правилами ч.2 ст. 628 ЦК України розмір процентів, що підлягає сплаті божникові за період, на який надається відстрочка, визначається за правилами ст. 1048 ЦК України. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підставі для застосування положень ч.1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, або визначити розмір процентів, відсутні. За таких обставин відповідач вважає, що позивачем не вірно проведено розрахунок процентів за користування коштами, адже він не вправі вимагати від повіреного повернення грошових коштів до 01 серпня 2013 року, що свідчить про те, що сторони домовились про відстрочення сплати цієї суми, тому розмір процентів, що підлягає сплаті повіреним за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами ст. 1048 ЦК України, а в подальшому розмір процентів нараховується у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України. За таких обставин відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

13 вересня 2021 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 179 ЦПК України, подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що всі юридичні дії, які повірений зобов`язався здійснити за договором, були чітко визначені п.1.1. договору. Початкові зобов`язання повіреного складались з виконання ним певних дій, направлених на отримання довірителем права власності на нерухоме майно, яке чітко визначено умовами договору, тому саме повірений повинен ініціювати всі необхідні дії щодо виконання своїх зобов`язань за договором. Відсутність довіреності вказує на відсутність її необхідності та бездіяльності повіреного, як і не може бути підставою для відмови повіреного повернути довірителю грошові кошти. В свою чергу, сторона позивача зазначає, що останній повністю виконав свої зобов`язання за договором та передав грошові кошти, про що свідчать розписки, тому твердження сторони відповідача про те, що сторони не приступили до виконання умов договору, є безпідставним, на думку позивача.

Також зазначає, що відповідач не виконав жодного зобов`язання, визначеного умовами договору доручення та додаткових угод, що порушує права та інтереси позивача, враховуючи, що позивач ще у 2008 році передав відповідачеві грошові кошти у розмірі 475 000 доларів США, якими відповідач весь цей час користується, не виконуючи взятих на себе зобов`язань та уникаючи відповідальності. Саме у зв`язку із невиконання відповідачем умов договору і укладались додаткові угоди, де вже передбачалось повернення коштів, переданих позивачем відповідачеві та визначалась відповідальність відповідача за невиконання умов договору та додаткових угод. Для стягнення коштів з відповідача на користь позивача не має значення припинення чи не припинення дії договору, оскільки сторони погодили термін повернення грошових коштів, а факт прострочення узгодженого строку є підставою для пред`явлення відповідної вимоги, як і не має значення письмова вимога довірителя щодо повернення коштів, на якій наполягає відповідач, оскільки своїми наступними домовленостями сторони скасували її необхідність. Разом з цим, сторона відповідача не вірно визначила форму позову, який вважала віндикаційним, тоді як такий позов передбачає вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна та регулюється ст.ст. 387, 388 ЦК України, тоді як правовідносини, що виникли між сторонами є договірними та регулюються іншими нормами матеріального права. Також наголошує, що, змінюючи умови договору доручення шляхом укладання додаткових угод, що містять елементи договору позики, сторони не порушували форму договору, а тому немає підстав для відмови у задоволенні позову з цих підстав. Разом з цим сторони погодили, уклавши додаткові угоди, порядок виплати процентів за користування грошовими коштами, а тому застосування положень ст. 625 ЦК України, в даному випадку не може бути застосовано а твердження відповідача про невірний розрахунок процентів не відповідає дійсним обставинам справи.

04 лютого 2022 року представник відповідача надала заперечення на відповідь на відзив, де зазначила, що ч.1 ст. 1007 ЦК України зобов`язує довірителя видати довіреність повіреному на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, однак після укладення договору доручення позивач у встановленій законом формі довіреність відповідачу на представництво своїх інтересів не видавав, що свідчить про небажання позивача виконання відповідачем конкретної юридичної дії, визначеної договором доручення. Позивач уповноважив відповідача на здійснення певних юридичних дій без покладання на нього будь-яких обов`язків, у зв`язку з чим не можна вважати, на думку відповідача, що діями чи бездіяльністю відповідача внаслідок відмови повернути грошові кошти були порушені права та інтереси позивача. Разом з цим зазначила, що сторони вносили зміни до договору доручення додатковими угодами, а не укладали окремі договори про зміну умов договору, а умовами договору доручення не передбачено правові наслідки зміни договору, як і законом такі наслідки не передбачаються, щоб надавало позивачеві можливість стягнення в рамках цього договору грошових коштів. Також стороною позивача не доведено домовленості сторін щодо скасування необхідності письмової вимоги довірителя про повернення коштів, а невірність розрахунку процентів за користування коштами є не актуальним, оскільки питання внесення змін до договору доручення не відповідають вимогам законодавства, що унеможливлює стверджувати про правомірність нарахування процентів. За таких обставин просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 серпня 2022 року підготовче провадження у даній справі закрито та справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, однак 30 серпня 2022 року подала заяву через канцелярію суду про розгляд справи за її відсутності, в якій просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у поданій суду 25 жовтня 2022 року заяві просила розглядати справу за її відсутності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ТОВ «Центр Інвест Строй» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомляв, заяв чи клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав.

Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

За повторним розглядом справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах позовних вимог та наданих сторонами письмових доказів, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір доручення № 250608, згідно з яким ОСОБА_3 зобов`язався придбати для ОСОБА_1 майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири 245 кв.м. на 19-ому поверсі житлового будинку, який будується на АДРЕСА_1 , від імені позивача (довірителя) укласти відповідні договори й здійснити оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії.

На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 900 000,00 грн та у розмірі 1 297 500,00 грн, що становить 3 197 500,00 грн, про що 25 серпня 2008 року та 10 вересня 2008 року складені відповідні розписки.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 умов договору доручення, 25 червня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1, за умовами якої встановили еквівалент гривні до долара США щодо нарахованих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500,00 грн, який становив 475 000,00 доларів США.

Відповідно до додаткової угоди від 25 червня 2010 року до договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, у випадку належного виконання зобов`язань за договором доручення від 25 червня 2008 року № 250608 або невиконання зазначених обов`язків, (повірений) зобов`язаний повернути (довірителю) грошові кошти, передані за договором, а також суму відсотків. Оскільки зобов`язання з повернення грошових коштів було визначено в грошовому еквіваленті, то сума, що підлягає поверненню в гривнях, визначається за офіційним курсом Національного банку України (гривня до долара США) на день платежу. Також доповнено розділ 2 «Строк дії договору» пунктом 2.3. наступного змісту: починаючи з 25 червня 2010 року (повірений) зобов`язаний виплачувати відсотки за користування грошовими коштами, до моменту виконання зобов`язань, зазначених в пункті 1.1 договору.

25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 2, у якій сторони погодили, що повернення грошових коштів, наданих за договором доручення, має відбутися у розмірі 459 448,00 доларів США, а також процентів у строк до 01 серпня 2013 року. Також сторонами було погоджено, що, починаючи з 25 червня 2012 року, відповідач (повірений) зобов`язаний виплачувати позивачеві за користування грошовими коштами до повного виконання зобов`язання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 % річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

ОСОБА_3 є засновником (учасником) ТОВ «Центр Інвест Строй», розмір внеску у статутному фонді якого становить 250 000,00 грн.

Згідно із наданим позивачем розрахунком станом на 25 травня 2015 року проценти за користування коштами становлять 142 736,00 доларів США, що в еквіваленті 3 160 175,04 грн.

Позивач обґрунтовував позов тим, що внаслідок невиконання ОСОБА_3 умов договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, правовідносини за цим договором на підставі додаткових угод, укладених 25 червня 2010 року та 25 червня 2012 року, трансформувалися у боргові зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 щодо повернення сум, переданих останнім на виконання вимог договору доручення та сплати процентів за користування неповернутими коштами.

Судом встановлено та не спростовується матеріалами справи, що 25 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до договору доручення від 25 червня 2010 року, за умовами якої сторони встановили еквівалент гривні до долару США щодо перерахованих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500,00 грн., який становив 475 000,00 доларів США.

25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 2, у якій сторони погодили, що повернення грошових коштів, наданих за договором доручення, має відбутися у розмірі 459 448,00 доларів США, а також процентів у строк до 01 серпня 2013 року. Також сторонами було погоджено, що, починаючи з 25 червня 2012 року, ОСОБА_3 зобов`язаний виплачувати ОСОБА_1 за користування грошовими коштами до повного виконання зобов`язання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 % річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

Частиною першою статті 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина перша статті 244 ЦК України).

Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що договір доручення, може посвідчуватись довіреністю, але не виключно, та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

З цього суд доходить висновку, що у даній справі обов`язковість надання довіреності позивачем на ім`я відповідача для вчинення останнім дій, направлених на придбання майнових прав на квартиру шляхом інвестування грошових коштів позивача не потребувала, оскільки умовами договору доручення позивачем відповідачеві вже було делеговано таке право. При цьому, умовами договору доручення також були надані права позивачем відповідачеві від імені та в інтересах позивача укладати договори, пов`язані із чітко визначеним у договорі нерухомим майном, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності довіреності від позивача, виданої на ім`я відповідача.

Статтею 1006 ЦК України визначено обов`язки повіреного, серед яких, у пункті 3 вказаної статті встановлено, що повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів передачі ОСОБА_3 довірителю виконаних за договором доручення послуг, які б пов`язувались із виконання умов цього договору доручення, чи дій щодо неможливості його виконання у зв`язку із відсутністю виконання умов договору самим позивачем як довірителем, а отже, в порушення вимог пункту 3 статті 1006 ЦК України, ним порушено обов`язок передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

З цього суд дійшов висновку про порушення майнових інтересів позивача, який безпосередньо очікував належного виконання в його інтересах дій з боку відповідача з придбання нерухомості для позивача, що виразилось у невиконанні умов договору доручення відповідачем.

В свою чергу, на виконання умов договору доручення, позивач передав відповідачеві двома траншами грошові кошти на загальну суму 3 197 500 грн., чим здійснив повне виконання умов договору, що сторона відповідача не заперечувала, а тому, в силу ч.1 ст.82 ЦПК України, такі обставини доказуванню не підлягають у даній справі.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 628ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 509, статті 526 ЦК України).

Згідно із вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Станом на день розгляду справи сторона відповідача ОСОБА_3 не надала жодного доказу щодо вчинення певних дій, які б свідчили про хоча б намір відповідача виконати свої зобов`язання за договором доручення перед позивачем, зокрема, передача коштів позивача третім особам взамін на майнові права у вигляді укладання договору від імені та в інтересах позивача щодо визначеного у договорі доручення нерухомого майна, що свідчить про незаконне утримання відповідачем у себе грошових коштів у розмірі 3 197 500 грн. протягом тривалого часу, переданих йому позивачем як повіреному за договором доручення.

Разом з цим, суд відзначає, що з огляду на умови договору доручення його правова природа не може бути визначена виключно як правовідносини, що передбачають виконання певного доручення у розумінні положень глави 68 ЦК України, оскільки сукупність його умов фактично регулює інвестування грошових коштів у будівництво квартири з метою одержання певного прибутку у вигляді майнових прав, а позивач з вимогами про тлумачення умов договору на підставі статті 213ЦК України незвертався,тому доводивідповідача суддо увагине приймає.

Виходячи зізмісту пункту3частини першоїстатті 3(свободадоговору якзасада цивільногозаконодавства),пункту 1частини другоїстатті 11,частини першоїстатті 509,частини першоїстатті 627ЦК Україниукладення договоруіз погодженнямсторонами йогоумов,що визначеніна розсудсторін зурахуванням вимогцього Кодексу,інших актівцивільного законодавства,звичаїв діловогообороту,вимог розумностіта справедливості,та становлятьзміст договору,зобов`язуєсторони виконуватизобов`язанняза цимдоговором належнимчином відповіднодо йогоумов тавимог цьогоКодексу,інших актівцивільного законодавства,а завідсутності такихумов тавимог -відповідно дозвичаїв діловогообороту абоінших вимог,що звичайноставляться (частинаперша статті526,частина першастатті 628,стаття 629ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також належитьвідзначити,що зобов`язанняприпиняється йоговиконанням,проведеним належнимчином (стаття599ЦК України).Належним євиконання зобов`язання,яке прийнятекредитором ів результатіякого припиняютьсяправа таобов`язкисторін зобов`язання.

З огляду на викладене та враховуючи, що з 2008 року, тобто з моменту передачі позивачем відповідачеві грошових коштів за розписками у загальному розмірі 3 197 500 грн., відповідач свої зобов`язання за договором доручення станом на день розгляду справи не виконав, а також грошові кошти позивачеві не повернув, тому суд доходить висновку про наявність у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем у зазначеній сумі, адже доказів вкладення у інвестування будівництва квартири відповідачем не надавалось, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 3 197 500 грн.

Що стосується укладених між сторонами додаткових угод, суд наголошує на тому, що правова природа цих угод є відмінною від основного договору доручення, адже умови додаткових угод перейшли у площину вирішення питання між сторонами грошових коштів, які зазначені у розписках, а не виконання основних зобов`язань щодо інвестування коштів позивачем у будівництво квартири та отримання майнових прав на таке майно, на що був уповноважений відповідач діяти від імені та в інтересах позивача, що свідчить про наявність окремих від договору доручення правовідносин між сторонами, однак, таких окремих договорів сторонами не укладалось.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2018 року у справі №541/2246/16, тлумачення статей 638, 651, 653, 654ЦК України свідчить,що змінадоговору зазгодою сторінє правочином,спрямованим назміну цивільнихправ таобов`язків.Під формоюзміни договорурозуміється формаправочину,на підставіякого відбуваєтьсязміна договору.Зміна договорупризводить дозміни зобов`язанняв частині,зокрема,предмета,місця,строків виконання.У разізміни договоруза взаємноюзгодою сторінзобов`язаннязмінюється змоменту досягненнядомовленості прозміну договоруі втіленнітакої змінив належнуформу.

За таких підстав суд, приймаючи доводи відповідача, доходить висновку, що додаткові угоди до договору доручення не можуть змінювати умови договору доручення, адже такі правові наслідки зміни умов такого договору главою 68 ЦК України не передбачені, а тому стягнення коштів в рамках умов цих додаткових угод задоволенню не підлягає.

Розв`язуючи питання позовних вимог до відповідача ТОВ Ценрт Інвест Строй, суд вважає, що доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_3 є керівником зазначеного Товариства та останнє повинно відповідати за цим позовом разом із ОСОБА_3 , до уваги прийняти не можна, оскільки зазначене Товариство, засновником якого є ОСОБА_3 , не є стороною договору доручення, а ОСОБА_3 діяв як фізична особа при укладанні договору доручення, за яким особисто зобов`язався виконати дії, направлені на набутті позивачем майнових прав на нерухоме майно, що виключає відповідальність вказаного Товариства за цим позовом, а, відтак, і стягнення з останнього на корить позивача грошових коштів.

З огляду на зазначене, суд дійшов переконливого висновку, що в задоволенні вимог позивача, пред`явлених до відповідача ТОВ Ценрт Інвест Строй належить відмовити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, понесений позивачем при поданні позову до суду судовий збір у розмірі 3654 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інвест Строй» про стягнення грошових кошті задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти в розмірі

3 197 500 грн. та судовий збір в розмірі 3654,00 грн., а всього 3 201 154 грн. (три мільйона двісті одну тисячу сто п`ятдесят чотири гривні).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева