Постанова

від 19.02.2020 по справі 200/12443/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 200/12443/15-ц

провадження № 61-9787св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Центр Інвест Строй ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Лисичної Н. М., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Інвест Строй (далі - ТОВ Центр Інвест Строй ) про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір доручення № 250608, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язався придбати для ОСОБА_1 майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири площею 245 кв.м на 19-ому поверсі житлового будинку, який будується на АДРЕСА_1 , від імені позивача (довірителя) укласти відповідні договори й здійснити оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії.

На виконання умов зазначеного договору він передав відповідачу (повіреному) грошові кошти у розмірі 3 197 500,00 грн, про що 25 серпня 2008 року та 10 вересня 2008 року складені відповідні розписки.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 умов договору доручення, 25 червня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1, за умовами якої встановили еквівалент гривні до долара США щодо переданих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500,00 грн, який дорівнював 475 000,00 доларів США.

25 червня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 2, у якій сторони погодили, що повернення грошових коштів, наданих за договором доручення, має відбутися у розмірі 459 448,00 доларів США, а також процентів у строк до 01 серпня 2013 року. Також сторони погодили, що починаючи з 25 червня 2012 року відповідач (повірений) зобов`язаний виплачувати позивачеві за користування грошовими коштами до повного виконання зобов`язання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 % річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

ОСОБА_2 є засновником (учасником) ТОВ Центр Інвест Строй , розмір внеску у статутному фонді якого становить 250 000,00 грн.

На підставі викладеного та з урахуванням того, що ОСОБА_2 належним чином не виконав умов договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, додаткову угоду від 25 червня 2010 року № 1 до договору доручення і додаткову угоду від 25 червня 2012 року № 2 до договору доручення, ОСОБА_1 просив суд солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 10 172 178, 72 грн та проценти у розмірі 3 160 175,04 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість у розмірі 10 172 178,72 грн, проценти у розмірі 3 160 175,04 грн, судовий збір у розмірі 3 654,00 грн, а всього - 13 336 007,76 грн.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 належним чином не виконав умови договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, у зв`язку з чим з нього на користь позивача підлягають стягненню основне зобов`язання та проценти, визначені додатковими угодами до цього договору доручення. Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, суд дослідив наданий позивачем розрахунок та встановив, що він відповідає умовам додаткових угод до договору доручення від 25 червня 2008 року. Відмовляючи в частині позову до ТОВ Центр Інвест Строй , суд виходив із того, що товариство не повинно відповідати за неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором доручення від 25 червня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасовано.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 на його користь суму боргу з процентами за договором доручення від 25 червня 2008 року № 250608, суд першої інстанції помилково виходив із загальних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про зобов`язання і не звернув увагу на те, що між сторонами був укладений договір доручення, за умовами якого відповідач (повірений) зобов`язався згідно з чинним законодавством від імені позивача (довірителя) придбати майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири в багатоквартирному житловому будинку, про що від імені довірителя укласти відповідні договори та здійснити за ними оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії, що врегульованого статтею 1000 ЦК України.

У подальшому, не дивлячись на те, що стаття 1009 ЦК України є однією із небагатьох статей, які визначають наслідки припинення договору і дають сторонам змогу у зв`язку з цим захистити свої інтереси в межах тих зобов`язань, які виникли на підставі цього договору, суд першої інстанції, не з`ясувавши природу правовідносин, які виникли між сторонами, та не з`ясувавши, якими нормами вони регулюються, застосував закон щодо боргових зобов`язань, який на ці правовідносини не поширюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції. Спочатку між сторонами був укладений звичайний договір доручення. Однак у подальшому та у зв`язку із неналежним виконанням повіреним своїх зобов`язань сторони припинили дію договору доручення шляхом укладення додаткових угод та перейшли в площину боргових зобов`язань. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір доручення № 250608, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язався придбати для ОСОБА_1 майнові права шляхом інвестування (фінансування) капітального будівництва окремої квартири 245 кв. м на 19-ому поверсі житлового будинку, який будується на АДРЕСА_1 , від імені позивача (довірителя) укласти відповідні договори й здійснити оплату за рахунок отриманих (переданих) грошових коштів від довірителя, а також виконати всі інші необхідні дії.

На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 900 000,00 грн та у розмірі 1 297 500,00 грн, що становить 3 197 500,00 грн, про що 25 серпня 2008 року та 10 вересня 2008 року складені відповідні розписки.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 умов договору доручення, 25 червня 2010 року сторони уклали додаткову угоду № 1, за умовами якої встановили еквівалент гривні до долара США щодо нарахованих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500,00 грн, який становив 475 000,00 доларів США.

Відповідно до додаткової угоди від 25 червня 2010 року до договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, у випадку належного виконання зобов`язань за договором доручення від 25 червня 2008 року № 250608 або невиконання зазначених обов`язків, (повірений) зобов`язаний повернути (довірителю) грошові кошти, передані за договором, а також суму відсотків. Оскільки зобов`язання з повернення грошових коштів було визначено в грошовому еквіваленті, то сума, що підлягає поверненню в гривнях, визначається за офіційним курсом Національного банку України (гривня до долара США) на день платежу. Також доповнено розділ 2 Строк дії договору пунктом 2.3. наступного змісту: починаючи з 25 червня 2010 року (повірений) зобов`язаний виплачувати відсотки за користування грошовими коштами, до моменту виконання зобов`язань, зазначених в пункті 1.1 договору.

25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 2, у якій сторони погодили, що повернення грошових коштів, наданих за договором доручення, має відбутися у розмірі 459 448,00 доларів США, а також процентів у строк до 01 серпня 2013 року. Також сторонами було погоджено, що починаючи з 25 червня 2012 року відповідач (повірений) зобов`язаний виплачувати позивачеві за користування грошовими коштами до повного виконання зобов`язання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 % річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

ОСОБА_2 є засновником (учасником) ТОВ Центр Інвест Строй , розмір внеску у статутному фонді якого становить 250 000,00 грн.

Згідно із наданим позивачем розрахунком станом на 25 травня 2015 року проценти за користування коштами становлять 142 736,00 доларів США, що в еквіваленті 3 160 175,04 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час набуття чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).

Відповідно до статті 11 ЦПК України 2004 року розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Подаючи позов, ОСОБА_1 обґрунтовував його тим, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору доручення від 25 червня 2008 року № 250608, правовідносини за цим договором на підставі додаткових угод, укладених 25 червня 2010 року та 25 червня 2012 року, трансформувалися у боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 щодо повернення сум, переданих останнім на виконання вимог договору доручення та сплати процентів за користування неповернутими коштами.

Судами встановлено та не спростовується матеріалами справи, що 25 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору доручення від 25 червня 2010 року, за умовами якої сторони встановили еквівалент гривні до долару США щодо перерахованих позивачем грошових коштів у розмірі 3 197 500,00 грн, який становив 475 000,00 доларів США.

25 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 2, у якій сторони погодили, що повернення грошових коштів, наданих за договором доручення, має відбутися у розмірі 459 448,00 доларів США, а також процентів у строк до 01 серпня 2013 року. Також сторонами було погоджено, що починаючи з 25 червня 2012 року ОСОБА_2 зобов`язаний виплачувати ОСОБА_1 за користування грошовими коштами до повного виконання зобов`язання, в тому числі і у випадку закінчення строку договору, 13 % річних від суми заборгованості у доларовому еквіваленті.

Положеннями статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладення, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Свобода договору проявляється також у наділенні сторін правом включати в договір умови, які є характерними (істотними) для різних видів договорів.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 509, статті 526 ЦК України).

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 1000, 1006 ЦК України, апеляційний суд не звернув уваги на підстави і обґрунтування позову, у порушення вимог цивільного процесуального законодавства України вийшов за межі позовних вимог, не з'ясував правову природу правовідносин, які виникли між сторонами, не врахував, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах акти цивільного законодавства України про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або із суті змішаного договору.

Крім цього, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводи відповідача в частині суми заборгованості. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки розрахунку, який міститься в апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не співставив його з розрахунком, наданим позивачем, та не зробив відповідних правових висновків.

За таких обставин судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не можуть бути визнані такими, що відповідають вимогам законності та обгрунтованості.

У силу положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2015 року і рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк