Ухвала

від 22.04.2024 по справі 914/1278/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1278/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Іванчук С. В.

від 31.10.2023 та

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Галушко Н. А., Желік М. Б., Орищин Г. В.

від 20.02.2024

за позовом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Громадської організації інвалідів "Святий Юрій"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області

про стягнення 187 128,67 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Громадської організації інвалідів "Святий Юрій" про повернення до Державного бюджету України коштів фінансової підтримки в сумі 187 128,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Громадська організація інвалідів "Святий Юрій", у зв`язку із самостійним зменшенням розміру власного внеску та необхідністю дотримання встановленого як нормативно, так і умовами договору відсотку співфінансування у розмірі 15%, має повернути до Державного бюджету України надлишково профінансовані кошти у сумі 187 128,67 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 у справі № 914/1278/23 у задоволенні позову Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Громадської організації інвалідів "Святий Юрій відмовлено у повному обсязі.

Суд виходив з того, що, враховуючи надання доказів співфінансування на виконання програми не менше 15%, відсутність доказів прийняття рішення конкурсною комісією та організатором конкурсу про невиконання програми та про повернення коштів, позитивна оцінка результатів виконання програми конкурсу, що також підтверджує виконання договору, відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Постановою від 20.02.2024 Західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 у справі № 914/1278/23.

26 березня 2024 року Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 914/1278/23.

Перевіривши касаційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 914/1278/23 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

В своїй касаційні скарзі Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у малозначній справі, посилається на наявність виключення, передбаченого підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає, що справа стосується повернення бюджетних коштів, а отже має значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Проте лише посилання скаржника на випадок, зазначений у пункті "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтверджує його наявності. Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Зазначення скаржником того, що ця справа має виняткове значення для нього так як стосується повернення бюджетних коштів, має загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на обставини справи, доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не обґрунтоване.

У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини 1 статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обставин, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1278/23 за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

У зв`язку із відмовою у відкритті касаційного провадження, Суд не розглядає заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 914/1278/23.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1278/23 за касаційною скаргою Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Господарського суду Львівської області від 31.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова