Ухвала

від 23.04.2024 по справі 911/1181/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1181/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства «Канів-Граніт» (далі - ПП «Канів-Граніт», скаржник)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024

за позовом Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області

до Приватного підприємства «Канів-Граніт»

про стягнення 134 347, 81 грн,

ВСТАНОВИВ:

ПП «Канів-Граніт» 11.04.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 20.10.2023 у справі № 911/1181/23 залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/1181/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.

Зі змісту касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області (далі - Виконавчий комітет) звернувся до суду про стягнення з ПП «Канів-Граніт» 96 880, 25 грн пені та 37 467, 56 грн штрафу нарахованих за неналежне виконання умов договору підряду від 13.12.2021 № 580/21, а всього 134 347, 81 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.10.2023 у справі № 911/1181/23 у задоволенні позову Виконавчого комітету відмовлено у повному обсязі.

У прийнятті судового рішення місцевий суд виходив з того, що: характер зміни сторонами договору, а саме зменшення загальної ціни договору, дає підстави стверджувати, що такі зміни мають застосовуватися до договору від моменту його укладення, адже загальна вартість робіт за договором не може визначатися станом на певну дату; внесення сторонами 30.11.2022 змін до договору в частині пункту 3.1, за якими загальна вартість робіт визначена сторонами у розмірі 2 465 279, 94 грн, що знайшло своє відображення 20.12.2022 в електронній системі закупівель «Прозорро», означає, що за умовами договору відповідач мав виконати роботи на суму 2 465 279, 94 грн, які ним було виконано станом на момент закінчення строку виконання робіт (01.06.2022), а також те, що обов`язку виконати роботи на суму 3 000 530,78 грн у відповідача не було, адже ціна договору у такому розмірі, із підписанням додаткової угоди № 2 від 30.11.2022, сторонами погоджена не була. Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача обов`язку виконати роботи на суму 3 000 530, 78 грн станом 02.06.2022, внаслідок зміни сторонами умов договору відповідач не може вважатися таким, що порушив умови договору та вчинив господарське правопорушення, за яке щодо нього могли бути застосовані штрафні санкції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2023 у справі № 911/1181/23 скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову Виконавчого комітету повністю. Стягнуто з ПП «Канів-Граніт» на користь Виконавчого комітету пеню у розмірі 96 880, 25 грн, штраф у розмірі 37 467, 56 грн, 2 684, 00 грн судового збору за подання позовної заяви та 4 026, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

У прийнятті судового рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що: сторони, керуючись умовами договору та приписами чинного законодавства щодо свободи договору, визначили, що зміна договірної ціни в бік зменшення до фактичного обсягу виконаних робіт набуває чинності з моменту підписання додаткової угоди, тобто з 30.11.2022; позивачем та відповідачем у додатковій угоді № 2 від 30.11.2022 не встановлено, що її положення застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до укладення зазначеної додаткової угоди, а тому суд погоджується з доводами скаржника про порушення відповідачем умов договору щодо невиконання відповідачем робіт на суму 535 250, 84 грн (3 000 530,78 грн - 2 465 279, 94 грн) у період з 02.06.2022 по 29.11.2022. З огляду на прострочення відповідачем виконання робіт, перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу та пені за відповідний період, які не перевищують розраховані апеляційним судом суми, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог Виконавчого комітету про стягнення з ПП «»Канів-Граніт» 96 880, 25 грн пені та 37 467,56 грн штрафу.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги скаржника у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 911/1181/23 є стягнення 96 880, 25 грн пені та 37 467, 56 грн штрафу нарахованих за неналежне виконання умов договору підряду, а всього 134 347, 81 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 684, 00 = 268 400, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що:

суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків стосовно заборони суперечливої поведінки, викладених у численних судових рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові від 07.03.2024 у справі 910/5658/23, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та багатьох інших;

хоча підстави застосування доктрини заборони суперечливої поведінки в даній справі та у вище перелічених справах, розглянутих Верховним Судом, і мають спільні ознаки, і саме тому в цьому контексті правовідносини у даній справі та у справах, зазначених у вищенаведених справах, розглянутих Верховним Судом є подібними, в іншій частині правовідносини у даній справі, що стосуються виконання та зміни договору із замовником, який є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки та пов`язані зі зменшенням ціни договору з ініціативи цього суб`єкта на підставі заборони подальших видатків, а також намірів цього суб`єкта стягнути штрафні санкції за договором в частині недотримання строку виконання робіт на певну суму вже після підписання угоди про зменшення ціни договору можна вважати такими, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права.

Також ПП «Канів-Граніт» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:

справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки абсолютно очевидним є той факт, що на початку повномасштабного вторгнення по всій Україні з тих чи інших підстав, у тому числі і у зв`язку із забороною здійснення видатків на підставі прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 590 від 09.06.2021 у аналогічних договорах, які є фактично стандартизованими, оскільки проводяться відповідно до встановленої для публічних закупівель процедури, мають місце непоодинокі випадки припинення виконання робіт, які нерідко призводять до порушення передбачених договором строків виконання робіт, у зв`язку з припиненням бюджетного фінансування видатків вказаної категорії. Оскільки відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, то подання позовів у подібних правовідносинах може продовжуватися ще протягом тривалого часу, і тому в разі відсутності практики розгляду подібних спорів Верховним Судом практика їх розгляду може суттєво різнитися, що у свою чергу сприятиме непередбачуваності застосування норм діючого законодавства. Кількість відповідних позовів навіть до одного відповідача може бути доволі значною у той час як ціна кожного окремого позову може не перевищувати розмірів, визначених у пункті 2 частини 3 статті 287 ГПК України, проте в результаті задоволення великої кількості таких позовів у зв`язку з невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема положень статті 653 ЦК України, може призвести до значних наслідків як для відповідача у даній справі, так і для інших суб`єктів господарювання, основною діяльністю яких є виконання робіт за договорами з бюджетними організаціями. Окремою проблемою, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в даній справі є різне тлумачення судами першої та апеляційної інстанції положень статті 653 ЦК України, а тому важливим є формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування положень статті 653 ЦК України в подібних ситуаціях та вирішення питання чи є правомірним звернення сторони договору про стягнення штрафних санкцій за часткове невиконання зобов`язань вже після погодження іншою стороною зміни умов договору, відповідно до яких обсяг зобов`язань зменшено до фактично виконаних і ця зміна умов договору не спричинена істотним порушенням договору однією із сторін договору;

дана справа має значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача у зв`язку з тим, що ПП «Канів-Граніт» відповідно до інформації з інформаційного ресурсу «DOZORRO» (посилання - (https://dozorro.org/search/?query=14207791sort=dateModifiedorder=desc) було переможцем у 910 договорах, укладених з бюджетними організаціями відповідно до вимог законодавства, що регулюють процедуру публічних закупівель, а тому можливість виникнення подібних питань в подальшому навіть для ПП «Канів-Граніт» може бути доволі значною і у випадку, якщо єдина правозастосовча практика не буде сформована, підприємство може стати неплатоспроможним, у той час як ПП «Канів-Граніт» має важливе значення як для міста Канів, так і для регіону в цілому, оскільки на підприємстві офіційно працевлаштовані та працює 41 працівник, що підтверджується, за яких відповідач сплачує податок з доходів та єдиний соціальний внесок, і які можуть втратити роботу в разі задоволення судами інших позовів до ПП «Канів-Граніт» за подібними обставинами.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення у справі № 911/1181/23 фактично зводяться до незгоди відповідача з висновком апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Щодо наведеної скаржником судової практики, то Верховний Суд виходить з правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, наведена сама по собі судова практика не є свідченням щодо релевантності з огляду на характер спірних правовідносин щодо стягнення пені та штрафу нарахованих за неналежне виконання умов договору, а є свідченням щодо власного тлумачення скаржником норм права і обставин справи встановлених судом апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судом під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судом попередньої інстанції, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника та належить до диспозитивних прав відповідача.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП «Канів-Граніт» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 911/1181/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Канів-Граніт» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 911/1181/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець