Постанова

від 03.04.2024 по справі 369/9756/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/9756/22 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.

Провадження №22-ц/824/4216/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем Українии

03 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горщара Сергія Васильовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що на підставі рішення 10 сесії V скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 15.11.2007 № 123 їй надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

05.02.2008 їй було видано державний акт серії ЯД № 969333 на право власності на вказану земельну ділянку та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 3222485900:03:008:0327, який зареєстровано 05.02.2008 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900111.

26.10.2010 вона склала заповіт, яким належну їй на праві власності земельну ділянку заповіла ОСОБА_7

03.06.2016 за заявою ОСОБА_7 сертифікованим інженером-землевпорядником було перенесено земельну ділянку в натуру, встановлено межові знаки у відповідності з планом меж та схемою перенесення земельної ділянки, за результатами чого складено акт перенесення в натурі (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межових знаків земельної ділянки.

У кінці 2019 року їй стало відомо, що 14.11.2009 ОСОБА_6 , яка діяла, начебто, на підставі довіреності від 14.10.2009 в інтересах ОСОБА_2 , було укладено з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С. В.

Позивачка вказувала, що не вела перемовин з жодною особою щодо продажу земельної ділянки, продавати її не збиралася, довіреність не підписувала та не видавала жодній людині, окрім ОСОБА_7 .

Вона не знайома ні з ОСОБА_6 , ні з ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка вибула з її володіння поза її волею внаслідок протиправних дій третіх осіб.

Крім того, їй стало відомо, що ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку через 10 років після укладення договору, а в подальшому - 03.07.2019 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_4 , який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В. Ю.

У липні 2019 року ОСОБА_4 поділив земельну ділянку на 2 земельні ділянки площею по 0,05 га кожна, внаслідок чого утворилися два нових об`єкти нерухомого майна, яким було присвоєно кадастрові номери 3222485901:01:052:5264 та 3222485901:01:052:5265.

Зазначені земельні ділянки знаходяться за тією ж адресою, як і земельна ділянка з кадастровим номером 3222485900:03:008:0327.

05.10.2020 адвокат в її інтересах подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Іванченка В.Ю., державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії (справа № 369/12533/20).

Під час розгляду зазначеної справи їй стало відомо, що 04.03.2020 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали два договори купівлі-продажу земельних ділянок, які були посвідчені нотаріально.

У свою чергу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено два договори купівлі-продажу земельних ділянок, тобто останнім власником спірних земельних ділянок є ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи № 369/12533/20 було зроблено запит до Київського обласного державного нотаріального архіву щодо надання копії довіреності.

Згідно з відповіддю Київського обласного державного нотаріального архіву від 11.08.2022 № 1186/01-17 надати копію довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С. В. 14.10.2009 за реєстровим № 364, не вбачається за можливе, оскільки за реєстровим № 364 вчинено іншу нотаріальну дію за датою 13.10.2009; надати копію сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 364 від 14.10.2009 не вбачається за можливе, оскільки реєстровий № 364 записано нотаріусом 13.10.2009, а за датою 14.10.2009 записані інші реєстрові номери.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васько А.В. на її звернення було надано відповідь, згідно з якою в Єдиному реєстрі довіреностей відсутня інформація про видачу від імені позивача довіреності на ім`я ОСОБА_6 , а міститься лише інформація про видачу від імені позивача трьох довіреностей на ім`я ОСОБА_7 у період з 15.03.2007 до 26.10.2010.

Викладене свідчить, що довіреність від 14.10.2009 року, на підставі якої ОСОБА_6 уклала оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2009 року, приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С.В. не посвідчувалася та відповідно позивачем не підписувалася.

Оскільки наявними доказами встановлений факт вибуття нерухомого майна з володіння позивача не з її волі наявні підстави стверджувати, що позивач має право на витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:052:5264 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872995732224) та 3222485901:01:052:5265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872988132224), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:052:5264 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872995732224) та 3222485901:01:052:5265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872988132224), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 331,66 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Горщар С.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки запереченням, наведеним відповідачем по справі. Фактично позивач стверджує, що стала жертвою злочину з підробки документів, внаслідок якого земельна ділянка вибула з її володіння. Зокрема, стверджує, що невстановленими особами було підроблено довіреність, яку позивач склала на ОСОБА_6 , а також підроблено сам договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Однак, дані твердження позивача не доведені належними та допустимими доказами, яким може бути лише вирок у кримінальній справі, яким буде встановлено факт підробки документів та осіб, які відповідальні за вчинення цього кримінального діяння.

Судом не взято до уваги висновок Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-1528цс15 щодо застосування статті 228 ЦК України.

Крім того, судом першої інстанції не здійснено належної оцінки добросовісності дій як відповідача, так і позивача. Так, позивач зазначає, що дізналась про вибуття від неї земельної ділянки в кінці 2019 року, коли земельна ділянка належала ОСОБА_4 , однак звернулась до суду з першим позовом лише 06.10.2020, тобто майже через рік, при цьому до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину не зверталась, з заявами про накладення арешту на земельні ділянки у межах кримінальної справи чи заявами про забезпечення позову у цивільній справі №369/12533/20 не зверталась також. Такими діями позивач допустила протиправну бездіяльність з захисту своїх прав, внаслідок якої право власності на земельні ділянки набув ОСОБА_8 , а після нього ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції не враховано, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалась на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №922/3537/17).

Судом також не було надано оцінки пропорційності втручання держави у мирне володіння відповідачем майном.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Шупик О.А. посилається на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обгрунтоване. Звертає увагу апеляційного суду на те, що досліджені у суді першої інстанції докази свідчать про те, що довіреність від 14.10.2009 р., на підставі якої ОСОБА_6 уклала спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2009 року, приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С.В. не посвідчувалася та, відповідно, позивачем не підписувалася. Апелянтом зазначені обставини не були спростовані жодними доказами.

Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Горщар С.В. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Третя особа ОСОБА_5 також підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представники позивача ОСОБА_2 , адвокати: Володько С.С., Шупик О.А. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини у даній справі.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16.11.2006 № 90 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки під індивідуальну житлову забудову ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 . Доручено землевпорядній організації розробити проект відводу земель та подати його на розгляд і затвердження сільської ради.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 15.11.2007 № 123 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1000 га у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 . Передано безоплатно в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га за вищевказаною адресою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Доручено ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» винести проект в натуру та виготовити державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 969333, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право влсаності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832900111, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка 0,1000 га на АДРЕСА_2 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

26.10.2010 ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Габрієль Л. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 5514, згідно з яким належну їй на праві приватної власності земельну ділянку розміром 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485900:03:008:0327, заповіла ОСОБА_7

03.06.2016 сертифікованим інженером-землевпорядником складено акт перенесення в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межових знаків земельної ділянки, згідно з яким межі земельної ділянки на території АДРЕСА_1 закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка в кількості 4 шт. у відповідності з планом меж, та схемою перенесення земельної ділянки.

До вказаного акту долучено схему місця розташування земельної ділянки та схему перенесення меж земельної ділянки, які складені сертифікованим інженером-землевпорядником.

Встановлено також, що 14.11.2009 між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С.В. 14.10.2009 та зареєстрованої в реєстрі за № 364, діяла ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Фатхутдіновим С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 484, згідно з яким ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485900:03:008:0327.

03.07.2019 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2532, продав земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485900:03:008:0327 ОСОБА_4 .

Відомості щодо права власності ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

05.07.2019 ОСОБА_4 звернувся до компетентних органів із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковим Д.Ю. та зареєстрованою в реєстрі за № 968, в якій просив розділити належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485900:03:008:0327, згідно з планом поділу земельної ділянки.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 зверталася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Іванченка В.Ю., державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії (справа № 369/12533/20), який ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.09.2022 залишено без розгляду.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11.02.2022 № 29-10-0.221-1343/2-22, адресованим адвокату Шупику О. А., земельна ділянка з кадастровим номером 3222485900:03:008:0327 знаходиться в архівному шарі Державного земельного кадастру. Відповідно до даних автоматизованої системи ведення ДЗК, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222485901:01:052:5264 та 3222485901:01:052:5265 зареєстровані 09.07.2019 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відповідно до інформації про зареєстровані речові права, отриманої в порядку інформаційної взаємодії, власники зазначених земельних ділянок - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , і ОСОБА_1 .

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васько А.В. від 26.05.2022 № 14/01-09, адресованого ОСОБА_2 , у Єдиному реєстрі відомостей відсутня інформація про видачу від імені ОСОБА_2 довіреності на ім`я ОСОБА_6 . У вказаному реєстрі міститься лише інформація про видачу ОСОБА_2 трьох довіреностей 15.03.2007, 09.02.2008, 26.10.2010 на ім`я ОСОБА_7 . При реєстрації довіреностей від 09.02.2008 та від 26.10.2010 ОСОБА_2 було вказано в описі майна, що такі довіреності стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 3222485900:03:008:0327.

На підтвердження наведеного в листі, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васько А.В. було надано повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей № 47447936 від 26.05.2022.

Під час розгляду справи № 369/12533/20 у Київського обласного державного нотаріального архіву було витребувано ряд документів.

Згідно з листом Київського обласного державного нотаріального архіву від 11.08.2022 № 1186/01-17 надати копію довіреності, посвідчену приватним нотаріусом Фатхутдіновим С.В. від 14.10.2009 за реєстровим № 364, не вбачається за можливе, оскільки за реєстровим № 364 вчинено іншу нотаріальну дію за датою 13.10.2009. Надати копію сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 364 від 14.10.2019 не вбачається за можливе, оскільки реєстровий № 364 записано нотаріусом 13.10.2019, а за датою 14.10.2009 записані інші реєстрові номери. Надати копію договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Фатхутдіновим С. В. від 14.11.2009 за реєстровим № 484 не вбачається за можливе, так як за реєстровим № 484 вчинено іншу нотаріальну дію за датою 09.11.2009. Надати копію сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 484 від 14.11.2009 не вбачається за можливе, так як реєстровий № 484 записано нотаріусом 09.11.2009, а за датою 14.11.2009 записані інші реєстрові номери.

04.03.2020 ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.І. та зареєстрованих в реєстрі за № № 1941, 1943, продав ОСОБА_5 земельні ділянки площею 0,05 га та площею 0,05 га на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастрові номери 3222485901:01:052:5265 та 3222485901:01:052:5264, що також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

10.12.2021 ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. та зареєстрованих в реєстрі за № № 3783, 3784, продав ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,05 га та площею 0,05 га на АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222485901:01:052:5265, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформацією з Державного земельного кадастру на право власності та речові права на земельну ділянку.

З Київського обласного державного нотаріального архіву на запит суду надійшли сторінки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій ОСОБА_9 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу, Київської області за період з 01.10.2009 до 30.11.2009; довіреності посвідчені Фатхутдіновим С.В. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим № 484 з додатками.

Також у вказаному листі суду було повідомлено, що відповідно до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 364 ОСОБА_9 було засвідчено копію; за датою 14.10.2009 за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , як зазначено в ухвалі, ОСОБА_9 жодних нотаріальних дій не вчинялося; за датою 14.11.2009 за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , як зазначено в ухвалі, ОСОБА_9 жодних нотаріальних дій не вчинялося.

Надаючи оцінку дослідженим у даній справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 не наділяла ОСОБА_6 повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, дії ОСОБА_6 не відповідали волі власника земельної ділянки ОСОБА_2 , вона не схвалювала у подальшому вчинений від її імені правочин, а тому оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено без волевиявлення власника нерухомого майна.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (п. 1), так і інші юридичні факти (п. 4).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідачем ОСОБА_1 чи третіми особами у даній справі не спростовано доводів позивача про те, що ОСОБА_2 не наділяла ОСОБА_6 відповідними повноваженнями щодо відчуження належного їй на праві власності майна, оригіналу довіреності не надано, належних доказів на підтвердження її посвідчення у відповідності до вимог законодавства не представлено.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Очевидно, що, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

У окремих випадках колишні власники, отримавши відмову в задоволенні своїх речово-правових вимог про повернення їм майна, що перебуває у нових власників, які придбали його в результаті правочинів, оспорюють самі ці правочини, посилаючись на недійсність першого правочину з ланцюжка таких правочинів (укладених за їх участю як відчужувачів спірної речі).

Прикметно зазначити, що застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна, яке може бути витребувано у них у порядку реституції. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах: від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи наведене, спірна земельна ділянка може бути витребувана від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України без визнання недійсними довіреності та договору, на підставі яких відбулося відчуження спірного майна.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування на користь ОСОБА_2 земельних ділянок з кадастровими номерами 3222485901:01:052:5264 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872995732224) та 3222485901:01:052:5265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1872988132224), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття земельної ділянки з власності позивача та набуття відповідачем права власності на земельні ділянки в контексті його добросовісності, слід звернути увагу, що земельна ділянка вибула на підставі нікчемної довіреності, тобто воля позивача на відчуження земельної ділянки була відсутня. В подальшому, земельна ділянка була перепродана, розділена на дві окремих земельних ділянки з присвоєнням їм нових кадастрових номерів. Відповідачка набула право власності на земельні ділянки за оплатним договором, отримавши їх від ОСОБА_5 , який в свою чергу придбав їх за відплатним договором у ОСОБА_4 , який зареєстрував своє право власності на земельні ділянки, як нові об`єкти нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було надано належної оцінки добросовісності дій відповідача, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідач може захистити своє право на отримання сплачених ним за договором купівлі-продажу грошових коштів шляхом пред`явлення відповідного позову до продавця ОСОБА_5 .

За змістом частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини справи, у даному випадку не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у практиці ЄСПЛ. Задоволення позову та витребування у відповідача спірних земельних ділянок, які вибули з володіння позивача поза його волею, не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідатиме справедливому балансу інтересів сторін.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій щодо обґрунтованості вимог позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як обов`язкові підстави для скасування рішення суду.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горщара Сергія Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.