Вирок

від 18.04.2024 по справі 991/8131/21

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 991/8131/21

№ 1-кп/207/66/24

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Кам`янське .

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретареві ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське кримінальне провадження №52021000000000215 за звинуваченням :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області , громадянки України , не працюючої , яка зареєстрована по АДРЕСА_1 , мешкає по АДРЕСА_2 , раніше не судимої ,

за ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року ,

В С Т А Н О В И В

До 1987 року нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» , побудований як стратегічний об`єкт у 1957 - 1987 роках , входив до системи Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами .

Згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 «Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами» Рада Міністрів СРСР Постановою №193 від 12 лютого 1988 «Про передачу об`єднань , підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами у відання відповідного Державного комітету РРФСР» передала 1 січня 1988 року на баланс останнього , в тому числі і нафтопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова (лист Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами № 8 від 17 лютого 1988 року та лист Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів № 01-1/690 від 20 травня 1994 ) .

Відповідно до наказу начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР №48а від 3 квітня 1970 року створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. Водночас , наказом №94 від 5 серпня 1970 року місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівне .

Декларацією про державний суверенітет України , що прийнята Верховною Радою Української РСР від 16 червня 1990 року № 55-ХІІ , проголошено державний суверенітет України як верховенство , самостійність , повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах .

Крім того визначено , що народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України . Також визначено , що земля , її надра , повітряний простір водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони , весь економічний і науково-технічний потенціал , що створений на території України , є власністю її народу , матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян (Розділ VI Декларації) .

Верховною Радою Української РСР прийнято постанову «Прозахист сувереннихправ власностіУкраїнської РСР»№506від 29листопада 1990 року , якою введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна .

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 № 1427-ХІІ Україну проголошено незалежною демократичною державою . З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція , закони , постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки .

Відповідно до ст. 1 Указу Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств , установ та організацій союзного підпорядкування , розташованих на території України , у власність держави» від 30 серпня 1991 року №1452-ХІІ , підприємства , установи та організації союзного підпорядкування , розташовані на території України , з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України . Водночас , ст.8 даного Указу Кабінету Міністрів України доручено провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси , що знаходяться на території України , а також майнові комплекси і фінансові ресурси України , що знаходяться на території інших республік . Про належність підприємств , установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування , розташованих на території України , до власності держави Україна також зазначено у ст. ст. 1, 3Закону України«Про підприємства,установи таорганізації союзногопідпорядкування ,розташованих натериторії України»від 10вересня 1991 року .

Також , цими нормами Закону визнано недійсними майнові договори , якими змінено форму власності , укладені під час дії мораторію , встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року .

Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України . На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну «Роснафтопродукт» створено Прикарпатське управління «Прикарпаттранснафтопродукт» , що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації №169 від 22 лютого 1993 року .

У подальшому правонаступником Прикарпатського управління «Прикарпаттранс-нафтопродукт» стало дочірнє підприємство «Прикарпатзахідтранс» Південно Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (код ЄДРПОУ 13990932 , зареєстровано розпорядженням міського голови міста Рівне №2790-р від 23 листопада 2001 року ) , а пізніше ТОВ «Прикарпатзахідтранс» (код ЄДРПОУ 13990932 , юридична адреса : м. Рівне , вулиця Котляревського , будинок 18) .

Основним видом діяльності ДП «ПрикарпатЗахідтранс» визначено трубопровідний транспорт загального користування . По трубопроводу транспортуються світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі . Об`єкти ДП «Прикарпатзахідтранс» знаходяться на території Житомирської , Хмельницької , Рівненської , Волинської , Тернопільської , Львівської та Закарпатської областей .

Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26 липня 1995 року укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова , що проходять по території України , а також виробничо-технологічний зв`язок на них , що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів «Транснафтопродукт» . Зазначена Угода ратифікована Верховною Радою України (Закон України№820-ХІVвід 2липня 1999 року ) .

При цьому , з абзацу 2 преамбули , а також із змісту ст. 1 Угоди , вбачається, що нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова , що проходять по території України Сторонами визначені як магістральні .

Статтею 2 цієї ж Угоди визначено , що «магістральний трубопровід» - нафтопродуктопровід з лінійними засувками і станціями катодного захисту , насосні перекачувальні станції з резервуарними ємностями і без них , пункти контролю і управління нафтопродуктопроводом , виробничо-технологічний зв`язок на ньому , лінії електроживлення споживачів нафтопродуктопроводу , ремонтно-експлуатаційні пункти і інфраструктура , що забезпечує безпечну експлуатацію нафтопродуктопроводу .

За дорученням Уряду України №14837/96 від 2 серпня 1995 року Фонд державного майна України зобов`язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року . Фондом державного майна України з 1995 року проводилась робота з російською стороною по збору документів , необхідних для врегулювання прав власності . Фондом державного майна України передача зазначеного підприємства російській стороні не здійснювалась .

Відповідно до ст. 21 Закону СРСР «Про власність в СРСР» від 6 березня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт , яким є нафтопродуктопровід , перебував у загальносоюзній власності . Таким чином , до моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) зазначене майно перебувало у всесоюзній власності . Відтак з 24 серпня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт , що перебуває на території України , зокрема і нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова стали власністю України на підставі правонаступництва .

Відповідно до ст.7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України .

У той же час , після розпаду СРСР , службові особи Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів структурного підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну «Роснафтопродукт» (суб`єкт господарювання Російської Федерації , в подальшому реорганізований в АК « ОСОБА_6 ») діючи умисно , всупереч вимогам вищезазначених нормативно-правових актів України , упродовж часу з моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) , протиправно безоплатно використовували будівлі , споруди , технологічні об`єкти , інші основні засоби технологічного комплексу частина магістрального нафтопродуктопроводу трубопроводу Самара-Західний напрямок , що проходить територією України для здійснення господарської діяльності та отримання прибутку .

У зв`язку з тим , що об`єкти нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та Грозний Армавір Трудова протягом тривалого часу всупереч вищезазначеним вимогам законів не передавалися державі Україна ,

Заступником Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Господарського суду Рівненської області 2 вересня 2005 року подано позов (вхідний номер суду 3496) про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та ОСОБА_7 Армавір Трудова , що проходять по території України , загальною довжиною 1433 км. та витребування зазначених нафтопродуктопроводів з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії « ОСОБА_6 » та передати їх Фонду державного майна України .

За результатами судового розгляду , суддею Господарського суду Рівненської області ОСОБА_8 у справі №14/312 від 22 березня 2011 року прийнято рішення про задоволення позову заступника Генерального прокурора України та визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та ОСОБА_9 Трудова , що проходять по території України , загальною довжиною 1433 км. за державою в особі Фонду державного майна України та витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та ОСОБА_9 Трудова , що проходять по території України , загальною довжиною 1433 км. з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передано їх Фонду державного майна України .

Позов задоволеноз тихпідстав,що відповіднодо нормативно правовихактів ,зокрема :Наказу начальникаголовного управлінняпо транспортуі постачаннюнафтою танафтопродуктами приРаді МіністрівРРФСР №48авід 3квітня 1970року ;Наказу ПрезидіїВерховної РадиСРСР від29грудня 1987року «Проскасування союзно-республіканськогоДержавного комітетуСРСР позабезпеченню нафтопродуктами»;Постанови РадиМіністрів СРСР№193від 12лютого 1988року «Пропередачу об`єднань,підприємств іорганізацій скасованогоДержавного комітетуСРСР позабезпеченнюнафтопродуктами увідання відповідногоДержавного комітетуРРФСР» ;Закону СРСР«Про власністьв СРСР»від 6березня 1991року ;Постанови ВерховноїРади УРСР «Прозахист сувереннихправ власностіУкраїнської РСР»№506від 29листопада 1990року ; Указу Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств , установ та організацій союзного підпорядкування , розташованих на території України , у власність держави» №1452-ХІІ від 30 серпня 1991 року ; Закону України «Про підприємства , установи та організації союзного підпорядкування , розташованих на території України» від 10 вересня 1991 року , а також Декларації про державний суверенітет України , що прийнята Верховною Радою Української РСР від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ та постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року № 1427-ХІІ та інших , частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова , що проходять по території України , належить державі Україна на праві власності . Крім того було встановлено , що право власності на жоден із спірних нафтопродуктопроводів чи їх частини не зареєстровано за будь-якою особою .

Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року та Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 рішення господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 залишено без змін .

30 березня 2015 року ДП «ПрикарпатЗахідтранс» подало до Господарського суду Рівненської області заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 .

В обґрунтування підстав перегляду рішення господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі №14/312 за нововиявленими обставинами ДП «ПрикарпатЗахідтранс» надало в якості доказу акт АТ «Чорномортранснафта» про списання основних засобів від 5 квітня 2002 року , згідно з яким НПП «Грозний - Армавір - Трудова» виведено з експлуатації ще у 1992 році , а сам нафтопродуктопровід , розкрадено . Про існування вказаного Акту ДП «ПрикарпатЗахідтранс» нібито дізналося лише 10 березня 2015 року від ВАТ «АК «Транснафтопродукт» (РФ) .

Вказана заява була прийнята до провадження суддею господарського суду Рівненської області ОСОБА_10 у справі №14/312 , яку призначено до розгляду .

Рішенням судді господарського суду Рівненської області ОСОБА_10 від 21 квітня 2015 року задоволено заяву ДП «ПрикарпатЗахідтранс» про перегляд за нововиявленими обставинами та скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 , справу призначено до судового розгляду .

Під час судового розгляду ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року задоволено клопотання ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та призначено інженерно-технічну судово-будівельну експертизу , проведення якої доручено Державному підприємству «Український державний науково дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» (код ЄДРПОУ 04687867, юридична адреса: Дніпропетровська область , м. Дніпродзержинськ (нині м. Кам`янське) , вулиця Горобця , 2 , що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (Раніше Міністерства промислової політики України) . На вирішення експертизи ,

з-поміж інших , поставлені також питання : «Чи є нафтопродуктопровід новоствореним чи є частиною побудованого за часів існування СРСР?» (питання № 8) та «Чи є нафтопродуктопровід магістральним?» (питання № 11) .

Також вказаною ухвалою експертів ДП «УкрДІАП» попереджено про відповідальність , передбачену ст. ст. 384 , 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків .

Вказана ухвала суду разом із матеріалами судової справи №14/312 направлена для виконання на адресу ДП «УкрДІАП» листом від 25 лютого 2016 року № 14/312/256/16 .

Наказом по ДП «УкрДІАП» від 16 січня 2017 року №1-р проведення дослідження доручено експертній комісії у складі голови комісії заступника директора з будівництва ДП «УкрДІАП» ОСОБА_5 , яку на вказану посаду призначено на підставі наказу від 21 листопада 2014 року № 38-р ; заступника головного інженера , завідуючого випробувальною лабораторією

ДП «УкрДІАП» ОСОБА_11 та виконуючого обов`язки начальника виробничого комплексного відділу будівельного проектування

ДП «УкрДІАП» ОСОБА_12 .

Згідно з ч. 2 ст. 31 ГПК України (у редакції станом на 5 жовтня 2016 року) та ч. 3 ст. 41 ГПК України особа , яка проводить судову експертизу (далі судовий експерт) користується правами і несе обов`язки , зазначені у ст. 31 цього Кодексу та Законом України «Про судову експертизу» .

У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК України судовий експерт зобов`язаний за ухвалою судді з`явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань .

Також, судовий експерт , оскільки це необхідно для дачі висновку , має право знайомитися з матеріалами справи , брати участь в огляді та дослідженні доказів , просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів

(ч. 4 ст. 31 ГПК України) .

Положеннями ч. 5 ст. 31 ГПК України передбачено , що судовий експерт має право відмовитись від дачі висновку , якщо наданих йому матеріалів недостатньо або він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов`язку .

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судову експертизу» (в редакції станом на 1 січня 2016 року) судово-експерта діяльність здійснюється на принципах законності , незалежності, об`єктивності і повноти дослідження .

На судового експерта відповідно до ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства покладені наступні обов`язки :

1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок ; 2) на вимогу особи або органу , які залучили експерта , судді , суду дати роз`яснення щодо даного ним висновку ; 3) заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав , які виключають його участь у справі . Інші обов`язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством .

Згідно ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства судовий експерт має право : 1) ознайомлюватися з матеріалами справи , що стосуються предмета судової експертизи , і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів ; 2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти , які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання ;

3) з дозволу особи або органу , які призначили судову експертизу , бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи ; 4) подавати скарги на дії особи , у провадженні якої перебуває справа , якщо ці дії порушують права судового експерта ; 5) одержувати винагороду за проведення судової експертизи , якщо її виконання не є службовим завданням ; 6) проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань , що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб , з урахуванням обмежень , передбачених законом . Інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством .

При цьому ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» встановлено , що судовий експерт на підставах і в порядку , передбаченими законодавством , може бути притягнутий до дисциплінарної , матеріальної , адміністративної чи кримінальної відповідальності .

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року (зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 3 листопада 1998 року за № 705/3145) експерта наділено правами : ознайомлюватися з матеріалами справи , які стосуються предмета експертизи ; відповідно до процесуального законодавства заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій , пов`язаних із проведенням експертизи та інше . Експерт може відмовитися від проведення експертизи , якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов`язків , а витребувані додаткові матеріали не надані , або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань . Повідомлення про відмову повинно бути вмотивованим .

У свою чергу , на експерта покладаються такі обов`язки : особисто провести повне дослідження , дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені питання , а в разі необхідності роз`яснити його ; повідомити в письмовій формі органу (особі) , який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) , про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи , якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання , а витребувані додаткові матеріали не були надані та інше . (п. 2.2. Інструкції) .

У той же час , відповідно до п. 2.3. експерту забороняється : самостійно збирати матеріали , які підлягають дослідженню , а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи , якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно ; вирішувати питання , які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур , регламентованих нормативно-правовими актами ; вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами , якщо такі особи прямо чи опосередковано зацікавлені в результатах експертизи та інше .

Із огляду на викладене , враховуючи , що ОСОБА_5 не відмовилася від проведення призначеної господарським судом експертизи , попереджена про кримінальну відповідальність , зокрема за ст. 384 КК України , отже відповідно до вимог ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» є іншою особою, яка не є державним службовцем , посадовою особою місцевого самоврядування , але здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням послуг експерта відповідно до положень ч. 1 ст. 365-2 КК України .

Так , ОСОБА_5 , як головою експертної комісії , в порушення вимог ч. 4 ст. 31 ГПК України , якими передбачено , що судовий експерт має право просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів та ст. 13 Закону України «Про судову експертизу» відповідно до якої судовий експерт має право подавати клопотання про надання додаткових матеріалів , у порушення п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 , згідно з яким експерту заборонено самостійно збирати матеріали , які підлягають дослідженню , а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи , якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно , ОСОБА_5 спільно з членом експертної комісії виконуючого обов`язки начальника виробничого комплексного відділу будівельного проектування ДП «УкрДІАП» ОСОБА_12 та виконувачем обов`язків директора ДП «УкрДІАП» , які не були обізнані із її злочинним наміром , поза межами судового розгляду самостійно період часу з 18 січня по 27 січня 2017 року отримали матеріали стосовно нафтопродуктопроводу «Самара Західний напрямок» шляхом їх фотографування та часткового копіювання в приміщенні ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , що за адресою : АДРЕСА_3 .

Так , ОСОБА_5 , як головою експертної комісії , в період січня березня 2017 року за результатами вивчення отриманих від

ДП «Прикарпатзахідтранс» копій документів та отриманих систематизованих даних дослідження від інших експертів експертної групи ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , особисто складено проект висновку інженерно-технічної судово-будівельної експертизи із висновком на питання № 8 у наступній редакції « … Порівняння складу і технічних характеристик об`єктів МНПП станом на 1992 рік (Таблиці 2.2 і 2.3) і станом на теперішній час (Таблиці 2.8 та 2.9) показує, що загалом характеристики МНПП суттєво не змінилися .

З паспортів обладнання , будинків і споруд більша частина основного обладнання , трубопроводів , будинків і споруд було введено в експлуатацію ще за часів СРСР . За результатами виконаної роботи , вивчення і аналізу наданих документів , матеріалів і експлуатаційних матеріалів (паспортів обладнання і споруд , бухгалтерських документів) можна зробити висновок , що частина МНПП «Самара-Західний напрямок» не є новоствореним об`єктом , а був побудований (в основному) під час існування СРСР» .

Крім того , ОСОБА_5 особисто сформувала відповідь на питання

№ 11 Висновку у такій редакції : «Магістральний нафтопродуктопровід

«Самара Західний напрямок» відповідає визначенню магістрального трубопроводу , що наведено в Законі України «Про трубопровідний транспорт» , згідно з яким магістральний трубопровід це технологічний комплекс , що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами , зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом , або кілька трубопроводів , якими здійснюються транзитні , міждержавні , міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам , або інші трубопроводи , спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів , тобто є магістральним» .

У подальшому , у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_5 виник умисел на зловживання своїми повноваженнями як особи, яка не є державним службовцем , посадовою особою місцевого самоврядування , але здійснює професійну діяльність , пов`язану з наданням послуг експерта під час складення висновку інженерно-технічної судово-будівельної експертизи у судовій справі №14/312 в інтересах ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , з метою його використання вказаним підприємством , як підстави прийняття суддею Господарського суду Рівненської області рішення про відмову в задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та Грозний - Армавір Трудова , що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км. за державою в особі Фонду державного майна України , а також витребування вказаного майна з володіння ДП «Прикарпатзахідтранс» та передання їх Фонду державного майна України , з метою отримання ДП «Прикарпатзахідтранс» неправомірної вигоди у вигляді непозбавлення підприємства права володіння та користування вказаним майном та можливості його використання з метою одержання прибутку та який би містив протилежні висновки , у порівнянні з раніше складеним проектом висновку вказаної експертизи .

Так , ОСОБА_5 , переслідуючи мету отримання неправомірної вигоди для ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , у порушення п. 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5 , відповідно до якого судовому експерту заборонено вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами , якщо такі особи прямо чи опосередковано зацікавлені в результатах експертизи , у період часу з 10 березня 2017 року по 13 березня 2017 року з використанням програми обміну цифровими повідомленнями надсилала службовим особам ДП «ПрикарпатЗахідтранс» проект висновку інженерно-технічної судово-будівельної експертизи у судовій справі №14/312 та спілкувалася з ними , щодо редагування та кінцевого формулювання відповідей зокрема і на питання № 8 та №11 Висновку в інтересах вказаного підприємства .

У березні-квітні 2017 року ОСОБА_5 , після неодноразового спілкування з представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , діючи в інтересах

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , склала проект відповіді на питання № 8 Висновку інженерно-технічної судової будівельної експертизи у такій редакції : «… За результатами виконаної роботи , вивчення і аналізу наданих документів , матеріалів і експлуатаційних матеріалів (паспортів обладнання і споруд , бухгалтерських документів) можна зробити висновок , що частина МНПП «Самара-Західний напрямок» був побудований (в основному) під час існування СРСР , але за рахунок грамотної експлуатації , своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень , заміни обладнання і трубопроводів , що вичерпали свій ресурс , технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів , а також будівництва нових , нафтопродуктопровід , що експлуатується ДП«ПрикарпатЗахідтранс» , фактично обновлений і знаходиться в задовільному технічному стані» .

Також , ОСОБА_5 відповідь на питання № 11 Висновку особисто викладено у наступній редакції: «Згідно визначенню магістрального трубопроводу , який наведено в Законі України «Про трубопровідний транспорт», це технологічний комплекс , що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами , зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом , або кілька трубопроводів , якими здійснюються транзитні , міждержавні , міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам , або інші трубопроводи , спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів . Згідно з СНиП 2.05.06-85 до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції , які розташовані , як правило , на майданчиках постачальників нафтопродуктів , проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції . Виходячи з того , що на трасі МНПП , що проходить територією України , відсутні головна і кінцева насосні станції , а є тільки проміжні , то об`єкти , що знаходяться у віданні ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , є частиною магістрального нафтопродуктопроводу».

Продовжуючи свій злочинний умисел , направлений на зловживання повноваженнями експерта , керуючись корисливим мотивом , діючи в інтересах

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , достовірно знаючи , що формулювання відповідей у інженерно-технічної судової експертизи матимуть вирішальне значення в судовій справі №14/312 , оскільки від відповідей на вказані питання залежить вирішення Господарським судом Рівненської області правового статусу нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» , який перебуває у користуванні ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , в період часу з березня до

квітень 2017 року включно , перебуваючи у м. Кам`янське Дніпропетровської області , склала висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі №14/312 , висновки на питання № 8 та № 11 у якому сформулювала особисто з метою подальшого скерування до Господарського суду Рівненської області в іншій у порівнянні з вищезазначеними редакції .

Так , на питання № 8 висновку інженерно-технічної судової експертизи ОСОБА_5 шляхом зловживання своїм службовим становищем , як особою , яка не є державним службовцем , посадовою особою місцевого самоврядування , але здійснює професійну діяльність , пов`язану з наданням послуг експерта , у порушення ст. ст. 3 та 12 Закону України «Про судову експертизу» , а також п. 2.2. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року , відповідно до яких на експерта покладений обов`язок провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок , усупереч відомостей , визначених в дослідницькій частині Висновку , згідно з якими об`єкти НПП «Самара-Західних напрямок» побудовані в період 1965-1987 років , у порушення положень розділу 3 ДБН А.2.2-3-2014 , згідно з яким перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва , що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення , внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції , потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва , підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції , що виготовляється , поліпшення умов експлуатації та якості послуг відноситься до робіт з реконструкції , умисно , з метою отримання ДП «ПрикарпатЗахідтранс» неправомірної вигоди особисто умисно складено висновок , що : «…За результатами виконаної роботи , вивчення і аналізу наданих документів , матеріалів і експлуатаційних матеріалів (паспортів обладнання і споруд , бухгалтерських документів) можна зробити висновок , що частина МНПП «Самара Західний напрямок» , яка проходить через територію України , була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації , сучасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень , заміни обладнання і трубопроводів , що вичерпали свій ресурс , технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів , а також будівництва нових , нафтопродуктопровід , що експлуатується та утримуються ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , фактично є новим об`єктом , переробленим за кошти ДП «ПрикарпатЗахідтранс» . Зазначений висновок виходить за межі поставлених експерту питань та документально не підтверджується .

Крім того , ОСОБА_5 у порушення ст. ст. 3 та 12 Закону України «Про судову експертизу» , а також п. 2.2. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень , затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року , усупереч ст. ст. 1 та 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт» , шляхом зловживання своїм службовим становищем , умисно , з метою отримання неправомірної вигоди

ДП «ПрикарпатЗахідтранс» складено висновок інженерно-технічної судової експертизи у відповіді на питання № 11 якого нею особисто складено висновок , що : «Згідно визначенню магістрального трубопроводу , який наведено в Законі України «Про трубопровідний транспорт» , це технологічний комплекс , що функціонує як єдина система і до якого входять окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами , зв`язаними з ним єдиним технічним процесом , або кілька трубопроводів , якими здійснюються транзитні , міждержавні , міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам , або інші трубопроводи , спроектовані та побудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів . Згідно з СНиП 2.05.06-85 до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції , які розташовані , як правило , на майданчиках постачальників нафтопродуктів , проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції . Виходячи з того , що на трасі НПП , що проходить територією України , відсутні головна і кінцева насосні станції , а є проміжні , то об`єкти , що знаходяться у віддані ДП «ПрикарпатЗахідтранс» є нафтопродуктопроводом , який не є магістральним , оскільки не функціонує , як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві і іншими частинами нафтопродуктопроводу «Самара Західний напрямок» , які перебувають поза межами України . Розташована на території України ділянка НПП по суті є лише об`єктом магістрального трубопровідного транспорту , який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції /технічного переоснащення/ поліпшенням , зробленим ДП «ПрикарпатЗахідтранс» за його кошти» . Зазначений висновок документально не підтверджується .

У подальшому ОСОБА_5 , будучи повідомленою про відповідальність , передбачену ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку експерта , що підтверджується її особистим підписом , достовірно знаючи , що складений нею висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі №14/312 містить неправдиві відомості , особисто підписала його як голова експертної комісії , а отже як особа , яка надає послуги експерта .

Даний Висновок разом з матеріалами судової справи №14/312 супровідним листом № 2804-1 від 28 квітня 2017 року направлено до Господарського суду Рівненської області .

За результатами розгляду справи №14/312 , рішенням судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_13 від 30 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та Грозний - Армавір Трудова , що проходять по території України , загальною довжиною 1433 км. за державою в особі Фонду державного майна України та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара Західний напрямок та Грозний - Армавір Трудова , що проходять по території України , загальною довжиною 1433 км. з володіння дочірнього підприємства «Прикарпатзахідтранс» південно західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та їх передання Фонду державного майна України .

Як підставу відмови в задоволенні позову судом зазначено , що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок , яка проходить територією України , була побудована (в основному) під час існування СРСР , але за рахунок грамотної експлуатації , своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень , заміни обладнання і трубопроводів , що вичерпали свій ресурс , технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів , а також будівництва нових , нафтопродуктопровід , що експлуатується та утримується відповідачем , фактично є новим об`єктом , переробленим за його кошти , що встановлено висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 (абз. 3, арк. 141 Висновку експерта) .

Зазначений висновок за змістом є ідентичним формулюванню відповіді на питання № 8 висновку інженерно-технічної судової експертизи від

20 березня 2017 року у справі № 14/312 , зробленого ОСОБА_5 .

У зв`язку з цим , судом зазначено , що відповідно до ч. 4 ст. 332

ЦК України ,якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу , право власності на нову річ набуває за її бажанням особа , яка здійснила таку переробку , а отже суд дійшов висновку , що власником частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок , що проходить по території України , є відповідач , а не держава в особі позивача .

Крім того, судом у рішенні від 30 серпня 2017 року із посиланням на висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 зазначено , що до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції , які розташовані , як правило , на майданчиках постачальників нафтопродуктів , проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції. Проте на трасі нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок , що проходить територією України , відсутні головна і кінцева насосні станції , а є тільки проміжні , а об`єкти , що знаходяться у віданні ДП «ПрикарпатЗахідтранс» , є нафтопродуктопроводом , який не є магістральним , оскільки не функціонує як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві з іншими частинами нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» , які перебувають поза межами України» (абз. 1, арк. 143 Висновку експертизи) .

Крім того , згідно вищенаведеного висновку розташована на території України ділянка вказаного нафтопродуктопроводу по суті є лише об`єктом магістрального трубопровідного транспорту , який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції /технічного переоснащення/

поліпшенням , зробленим ДП «ПрикарпатЗахідтранс» за його кошти (абз. 2,

арк. 143 Висновку експертизи) .

Зазначений висновок за змістом є ідентичним формулюванню відповіді на питання № 11 висновку інженерно-технічної судової експертизи від

20 березня 2017 року у справі № 14/312 , зробленого ОСОБА_5 .

Вищезазначений висновок інженерно-технічної судової експертизи від

20 березня 2017 року став підставою для застосування судом положення

ч. 3 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» , відповідно до якої об`єкти магістрального трубопровідного транспорту , побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб`єктів господарювання , належать таким комунальним підприємствам або приватним суб`єктам господарювання на праві власності .

Таким чином було нівельовано положення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт» , відповідно до якого магістральним трубопроводом є технологічний комплекс , що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами , зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом , або кілька трубопроводів , якими здійснюються транзитні , міждержавні , міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам , або інші трубопроводи , спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів та стало підставою для незастосування положень ч. 1 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» , якою передбачено , що магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України .

Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року та Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 травня 2018 року , які прийняті із урахуванням висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 , складеного експертами ДП «УкрДІАП» , рішення господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі №14/312 залишено без змін .

Таким чином , унаслідок зловживання ОСОБА_5 своїми повноваженнями , як особою , яка не є державним службовцем , посадовою особою місцевого самоврядування , але здійснює професійну діяльність , пов`язану з наданням публічних послуг експерта під час складення висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі №14/312 , з метою отримання неправомірної вигоди ДП «ПрикатпатЗахідтранс» частина магістрального нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок , що проходить територією України (з усіма будівлями , спорудами , лінійною частиною та технологічними об`єктами) на суму 212280000,00 гривень , що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян вибула із державної власності , унаслідок чого державним інтересам заподіяні тяжкі наслідки .

Таким чином , ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення , передбачене ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року , тобто зловживання своїми повноваженнями особою , яка не є державним службовцем , посадовою особою місцевого самоврядування , але здійснює професійну діяльність , пов`язану з наданням публічних послуг у тому числі послуг експерта з метою отримання неправомірної вигоди , якщо вони спричинили тяжкі наслідки .

18 квітня 2024 року відповідно до ст. 472 КПК України між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено угоду про визнання винуватості .

Згідно угоди про визнання винуватості прокурор та обвинувачена дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року . Обвинувачена повністю визнала свою винуватість у вказаному діянні . Також угодою було узгоджене покарання та згода обвинуваченої на його призначення за ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю , пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 1 рік , без конфіскації майна . На підставі ст. 75 КК України 2001 року звільнити її від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий строк від 1 рік з покладанням на неї обов`язків , передбачених ст. 76 КК України 2001 року : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання , роботи або навчання . ОСОБА_5 зобов`язалася переказати 39873,76 гривень процесуальних витрат на користь держави ( щодо понесених органом досудового розслідування процесуальних витрат при оплаті судових експертиз ) .

Суд , дослідивши матеріали кримінального провадження , вважає , що угода про визнання винуватості підлягає затвердженню .

Згідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості .

Згідно ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків , нетяжких та тяжких злочинів ; особливо тяжких злочинів , віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину , віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України , якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами ; особливо тяжких злочинів , вчинених за попередньою змовою групою осіб , організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним , який не є організатором такої групи або організації , злочинних дій інших учасників групи чи інших , вчинених групою або організацією злочинів , якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами .

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків , злочинів , внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам . Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи , яка вчинила кримінальне правопорушення , у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи , а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень , внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб , у яких беруть участь потерпілий або потерпілі , не допускається , крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди .

У судовому засіданні було встановлено , що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року , яке згідно ст. 12 КК України 2001 року , є тяжким злочином .

Судом з`ясовано , що обвинувачена розуміє права , визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України , наслідки укладення та затвердження угоди , передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України , характер обвинувачення , вид покарання та інші заходи , які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом .

Суд переконався , що укладення сторонами угоди є добровільним , тобто не є наслідком застосування насильства , примусу , погроз чи наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин , ніж ті , що передбачені в угоді .

Суд вважає , що обставин , що пом`якшують покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України 2001 року , є щире каяття , активне сприяння розкриттю злочинів . Обставин , які обтяжують покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України 2001 року, не встановлено .

При призначенні покарання суд враховує , що ОСОБА_5 раніше не судима , щиро кається у вчиненні злочину , активно сприяла розкриттю злочинів.

Судом встановлено , що умови угоди відповідають вимогам КК України 2001 року та КПК України , що відсутні умови , які суперечать інтересам суспільства чи порушують права , свободи та інтереси сторін або інших осіб .

Тому суд дійшов до висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 та ОСОБА_5 із призначенням ОСОБА_5 узгодженого сторонами покарання .

Суд вважає необхідним речові докази по справі повернути за належністю , а ті , що знаходяться у матеріалах кримінального провадження , зберігати у матеріалах кримінального провадження ; запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді застави .

Керуючись ст. 369 371 , 373 376 , 475 КПК України , суд

У Х В А Л И В

Затвердити укладену 18 квітня 2024 року угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України 2001 року , та призначити їй узгоджене сторонами покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю , пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 1 рік , без конфіскації майна .

На підставі ст. 75 КК України 2001 року ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий строк 1 рік .

На підставі ст. 76 КК України 2001 року зобов`язати ОСОБА_5 : періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації ; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання , роботи або навчання .

Речові докази по справі оригінал висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20 березня 2017 року у справі № 14/312 , проведеної працівниками Державного підприємства «Український державно-науково дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» та документи , що містяться в додатках до висновку ; носій інформації типу MicroSD марки «Strontium NINRO 32 Gb» маркувальне позначення «SRN32GTFU1QR» ; карта пам`яті марки «Adata» типу «MicroSD» об`ємом 128 Gb, з маркуванням «G128G121529199796A01» ; карту пам`яті марки «SanDisk Ultra» формату «MicroSD» з маркуванням «9277ZVRVG37R» ; карту пам`яті марки «Kingston» типу Micro SD об`ємом 64 GB ; документи , вилучені 22 липня 2020 року під час обшуку робочого кабінету начальника служби розробки проектної документації ДП «Укрхімтрансаміак» ОСОБА_5 , а саме : візитку директора ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_14 ; візитку директора ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_14 , на якій міститься рукописний текст, виконаний барвником синього кольору ; проект останньої сторінки Висновку інженерно-технічної експертизи від 24 лютого 2017 року у справі №14/312 з чорновими записами ; проект комерційної пропозиції від ТОВ «Промінжирінг-діагностика» , в особі директора ОСОБА_11 до ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс» в особі головного інженера ОСОБА_15 від 24 квітня 2019 року №2404-1, з додатком у виді проекту кошторису № 2 на проектні роботи ; проект кошторису на вишукувальні роботи , організація замовника ТОВ «Прикарпатзахідтранс», вид вишукувальних робіт влаштування ЕХЗ ЛЧ МНПП на 162 траси № 1 смт. Щирець ; карту пам`яті типу «MicroSD» марки «Strontium» об`ємом 32Gb , маркувальне позначення OLJPBF18164102 SRN32GTFU1QR ; карту пам`яті типу MicroSD марки Kingston об`ємом 16Gb ; оптичний носій типу DVD-R марки Verbatim , серійний номер MAP634X107073823 ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 16 серпня 2020 року , том 71 (а.с. 4554) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 2 липня 2020 року , том 79 (а.с. 1263) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 9 липня 2020 року , том 80 (а.с. 1252) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 11 березня 2021 року , том 81 (а.с. 137167) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 16 серпня 2020 року , том 71 (а.с. 4554) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 16 березня 2021 року , том 85 (а.с. 217218) ; документ згідно постанови про визнання речовим доказам від 17 березня 2021 року , том 85 (а.с. 272273) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 23 березня 2021 року , том 89 (а.с. 237275) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 24 березня 2021 року , том 91 (а.с. 277291) ; копію експертного звіту №06-0005-17 щодо розгляду проектної документації за робочим проектом «Реконструкція авто наливного пункту з розширенням на 4 стоянки, резервуарів РВС-10000 № 3 і № 4 резервуарного парку ЛВДС «Новоград-Волинський» ДП «Прикарпатзахідтранс» ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 26 березня 2021 року , том 92 (а.с. 144147) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 26 березня 2021 року , том 92 (а.с. 150151) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 25 березня 2021 року, том 93 (а.с. 173177) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 25 березня 2021 року , том 96 (а.с. 208212) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 29 березня 2021 року , том 98 (а.с. 192195) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 29 березня 2021 року , том 99 (а.с. 208211) ; документи згідно постанови про визнання речовими доказами від 29 березня 2021 року , том 100 (а.с. 273277) ; оптичний носій типу DVD-R марки Axent , серійний номер PSP330XD08020842 зі скан-копіями документів ; карту пам`яті типу MicroSD марки Apacer , на якій збережена верифікована інформація з мобільного телефону «Sony Xperia H8324» , які зберігаються в матеріалах кримінального провадження , зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази по справі флеш-накопичувач «Christal SBN», який зберігається у ОСОБА_5 , повернути ОСОБА_5 .

Речові докази по справі телефон марки Iphone X A1901, серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , який зберігається у ОСОБА_16 , повернути ОСОБА_16 .

Речові докази по справі НЖМД марки Wastern Digital , серійний номер НОМЕР_3 , який зберігається у ОСОБА_12 , повернути ОСОБА_12 .

Речові докази по справі мобільний телефон «Sony Xperia H8324» (серійний номер: НОМЕР_4 , ІМЕІ1: НОМЕР_5 , ІМЕІ2: НОМЕР_6 ; переносний накопичувач інформації марки «Seagate» ; ноутбук марки «Asus» з маркуванням «J5N0CV00461418A» ; НЖМД марки «Seagate» серійний номер НОМЕР_7 та НЖМД марки «WD» , серійний номер НОМЕР_8 ; ноутбук марки «Hewlett-Packard» , модель «ProBook 4520s» , серійний номер 2CE02110ZV , які зберігаються у камері зберігання речових доказів Національного антикорупційного бюро України , повернути ОСОБА_5 .

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді застави . Після набрання вироком законної сили заставу у сумі 272400 гривень , визначену ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 1 березня 2021 року ( справа № 991/1199/21 ) повернути ОСОБА_5 .

Вирок може бути оскаржено з підстав , передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України , до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на протязі тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано , набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції .

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку . Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення .

Суддя ОСОБА_1