Ухвала

від 18.11.2024 по справі 991/8131/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

18 листопада 2024 року

м. Київ

справа №991/8131/21

провадження № 51-622 ск 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року,

встановив:

Вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2024 року затверджено укладену 18 квітня 2024 року угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, та засуджено до узгодженого сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, пов`язаною із наданням публічних послуг на 1 рік, без конфіскаціїї майна; звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК України зі встановленням іспитового строку терміном на 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Захисником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 подано апеляційну скаргу на вказаний вирок суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, відповідно до ч. 3 ст. 399 КПК України, повернуто апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2024 року.

Захисник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- на думку автора скарги, забезпечення права на апеляційний перегляд даного вироку передбачено ч. 2 ст. 24 КПК України;

- судом першої інстанції при ухваленні вироку порушено приписи ст. 474 КПК України, а саме затверджено угоду, яка порушує права, свободи чи інтереси сторін чи інших осіб, у даному випадку ОСОБА_4 ;

- у поданій апеляційній скарзі зауважувалось про те, що оскаржуваний вирок стосується прав та інтересів ОСОБА_4 , а саме порушує його право на захист та презумпцію невинуватості, оскільки обвинувачення, в якому була визнана винуватою ОСОБА_7 , та обставини, інкриміновані їй, пов`язані із тими самими обставинами, які інкриміновані ОСОБА_4 , оскільки останній, серед іншого, підозрюється у тому, що розробив злочинний план, до виконання якого залучив ОСОБА_8 , який у свою чергу підбурив ОСОБА_7 до складання завідомо неправдивого експертного висновку, який остання надала до Господарського суду Рівненської області та тим самим ввела суд в оману, та такі обставини встановлені у вироку суду на підставі угоди від 18 квітня 2024 року;

- обставини та факти, встановлені в межах вказаного судового провадження, будуть безпосередньо впливати на доказування фактів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 ;

Крім того, захисник зауважує, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали про повернення апеляційної скарги послався на текст затвердженої угоди про визнання винуватості, проаналізувавши який, дійшов висновку про відсутність причетності підозрюваного ОСОБА_4 до встановлених судом дій ОСОБА_7 , чим, на думку захисника, вдався до перевірки доводів апеляційної скарги, що не передбачено на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки така перевірка має здійснюватися судом апеляційної інстанції колегіально, крім того, тексту такої угоди не було додано до апеляційної скарги, відтак, незрозуміло, за яких обставин суддею вивчався її зміст.

З огляду на вказане, захисник вважає, що при вчиненні таких дій суддею-доповідачем проігноровано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 липня 2023 року (справа №522/12266/22, провадження №51-1832 км 23), де вказано, що на стадії прийняття апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які вирішуються на стадії апеляційного розгляду.

Крім того, вказує, що судом апеляційної інстанції не досліджені мотиви апеляційної скарги, про які детально зазначено у касаційній скарзі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Зокрема, надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині незаконності дій апеляційного суду при поверненні апеляційної скарги, колегія суддів зауважує про таке.

Положення п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 КПК.

Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Згідно з позицією, що міститься у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 03 березня 2016 року (справа № 5-374кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19 (№ в ЄДРСР 89372564), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Суд апеляційної інстанції, формуючи висновок про необхідність повернення апеляційної скарги її автору, зазначив, що:

- зі змісту вироку Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 квітня 2024 року вбачалося, що судом була затверджена угода про визнання винуватості між прокурором САП ОСОБА_6 та обвинуваченою за ч.3 ст.365-2 КК України ОСОБА_7 ;

-ОСОБА_7 визнала себе винною у вчиненні дій по зловживанню нею своїми повноваженнями як експерта під час складання висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року, який згодом вплинув на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.09.17 року про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова довжиною 1433 км за державою України.

На підставі наведеного, суддя-доповідач наголосив, що текстом затвердженої угоди і вироком суду не констатована жодна причетність підозрюваного ОСОБА_4 до встановлених дій експерта ОСОБА_7 та у тексті вироку відсутнє прізвище останнього, з урахуванням чого зауважив, що ОСОБА_4 не є особою підозрюваною або обвинуваченою у межах саме цього кримінального провадження і його, відповідно, не можна ідентифікувати, відтак, дійшов висновку, що вирок Баглійського райсуду м. Дніпродзержинська від 18 квітня 2024 року не можна вважати таким, що стосується прав, свобод та інтересів підозрюваного ОСОБА_4 .

Таким чином, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 не є стороною затвердженої угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_7 , а тому ОСОБА_4 не відноситься до суб`єктів оскарження зазначеного вироку.

Колегія суддів зауважує, що такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вище положеннями кримінального процесуального закону.

Зокрема, як убачається зі змісту вказаного вироку місцевого суду, жодних безпосередніх чи знеособлених даних щодо ідентифікації особи ОСОБА_4 в тексті вироку немає.

Враховуючи зазначене, посилання адвоката у касаційній скарзі на те, що ідентифікація ОСОБА_4 у вироку лишається можливою, оскільки зміст фактичних обставин та інкримінованих останньому дій, викладених у повідомленні про підозру збігається із обставинами, встановленими у вироку щодо ОСОБА_7 , на переконання колегії суддів, є безпідставними, адже вказані доводи не стосуються наявності даних, які безсумнівно уможливлюють безпосередню ідентифікацію конкретної особи без залучення додаткової інформації або проведення додаткових досліджень, порівнянь, перевірок тощо, оскільки сам лише збіг щодо фактичних обставин інкримінованих особам кримінальних правопорушень не може бути безумовною вказівкою на ідентифікацію визначеної особи, а повідомлення про підозру ОСОБА_4 не є процесуальним документом у межах даного кримінального провадження.

Крім того, твердження касаційної скарги про те, що обставини та факти, що встановлені в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , будуть впливати на доказування фактів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 , є неспроможними, оскільки вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження стосовно інших осіб, та факт визнання винуватості однієї особи не є доказом винуватості останніх.

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 19 листопада 2019 року (у справі № 759/10575/16-к, провадження № 51-1951км19, № в ЄДРСР 85966705), від 15 квітня 2020 року (у справі № 344/2514/19, провадження № 51-232км20, № в ЄДРСР 88857300), від 26 травня 2021 року (у справі № 263/15273/17, провадження № 51-7558км18, № в ЄДРСР 97286192), згідно з якою вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадженнях стосовно інших осіб.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення.

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Такіобмеження повинні переслідувати легітимну мету та зберігатирозумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах «Мушта проти України», заява № 8863/06, п. 37; «Kreuz v. Poland», заява № 28249/95, п. 53; «Golder v. the United Kingdom», заява № 4451/70, п. 38, «Stanev v. Bulgaria», заява № 36760/06, п.п. 229-230).

За таких обставин наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже, не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Підсумовуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, зазначивши в своїй ухвалі підстави прийняття такого рішення, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням наведеного, суддя суду апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги діяв, відповідно до вимог кримінального процесуального закону та оскаржуване рішення Дніпровського апеляційного суду відповідає вимогам статей 399 та 419 КПК, а відтак, твердження автора скарги про можливість забезпечення права на апеляційний перегляд положеннями ч. 2 ст. 24 КПК України є безпідставними.

Крім того, оцінюючи твердження апеляційної скарги про те, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали про повернення апеляційної скарги послався на текст затвердженої угоди про визнання винуватості, якої до скарги долучено не було, та, проаналізувавши який, дійшов висновку про відсутність причетності підозрюваного ОСОБА_4 до встановлених судом дій ОСОБА_7 , чим, на думку захисника, вдався до перевірки доводів апеляційної скарги, що не передбачено на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, колегія суддів вказує про їх необгрунтованість, з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 398 КПК апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, у випадках, коли апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу, апеляційна скарга повертається.

При цьому, враховуючи те, що адвокатом подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, яке судове рішення ним оскаржується із вказанням Єдиного унікального номеру справи, суддя-доповідач не був позбавлений можливості проаналізувати зазначене рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з огляду на те, що аналіз змісту тексту вироку перебував у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із вирішенням питання про відкриття провадження і суддя-доповідач мав необхідність з`ясувати, чи стосується оскаржуваний вирок прав та інтересів особи, в інтересах якої подано скаргу.

Разом із цим, суддя суду апеляційної інстанції, перевіряючи апеляційну скаргу захисника, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати, у зв`язку з чим постановив ухвалу про повернення апеляційної скарги та ухвалив відповідне рішення одноособово, як того і вимагає кримінальний процесуальний закон на відповідній стадії, без перевірки доводів по суті апеляційної скарги, оскільки оцінка таким доводам могла бути надана лише за наслідками апеляційного перегляду, проте за вказаних обставин були відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не містить доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів, наведених у ній, немає, а тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 слід відмовити.

Керуючись частинами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3