Ухвала

від 26.02.2024 по справі 200/22328/17

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 200/22328/17

Провадження № 2/932/1176/20

УХВАЛА

Іменем України

26 лютого 2024 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Кондрашова І.А., за участі секретаря судового засідання Мотуз Я.А., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про розірвання удаваного правочину, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа.

17 січня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 через канцелярію Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська подала заяву, в якій просила провадження в частині вимог зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 України.

В обґрунтування заяви зазначила, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.03.2012 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.06.2021 року, по даній справі провадження у справі за зустрічним позовом закрито. 22.03.2023 року постановою Верховного Суду ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в частині вимог зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року, скасовано, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Верховним судом у мотивувальній частині постанови було встановлено, що предметом зустрічного позову є розірвання удаваного правочину. Згідно із зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 вказує на удаваний правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, який об`єднує два самостійні договори: договір про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року (укладений ФОП) та договір про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року (укладений фізичними особами). Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_4 , об`єднавши два самостійні договори: договір про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року та договір про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року, просила визнати удаваним правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, який між сторонами безпосередньо не укладався. Тобто, слід дійти висновку, що відсутній предмет спору. Однак, при цьому, в супереч своїм же висновкам про неукладання сторонами договору, який е предметом зустрічного позову, Верховний суд задовольняє частково касаційну скаргу, направляючи справу в частині вимог зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В свою чергу, позивачка за зустрічним позовом, станом на день подачі даної заяви, не врахувала висновків, висвітлених у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 та не скористалась своїм процесуальним правом надати зустрічну позовну заяву з урахуванням таких висновків. Аналізуючи зазначене, слід дійти висновку про відсутність предмету позову, так як, встановив Верховний суд, правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, який просила визнати удаваним позивачка за зустрічним позовом, між сторонами безпосередньо не укладався.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 наполягала на поданій заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні залишила вирішення зазначеного питання на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників справи, вивчивши заяву та матеріали цивільної справи, суд дійшов таких висновків.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя. Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 05 лютого 2015 році. За час шлюбу 18 грудня 2014 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя. Згідно з договором усе спільне майно перейшло в особисту приватну власність ОСОБА_4 , яка зобов`язалася як компенсацію виплатити чоловіку протягом трьох років до 17 грудня 2017 року в еквіваленті 240 000,00 євро. Станом на 19 грудня 2017 року ОСОБА_4 кошти не виплатила, чим порушила умови договору про поділ майна. Просив стягнути з ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за договором про поділ майна подружжя за компенсацію частки у праві спільної сумісної власності на майно кошти у розмірі 7 890 456,00 грн.

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом про розірвання удаваного правочину, що укладений між фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 . Зустрічний позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 1990 року. Вона зареєстрована як ФОП з 22 грудня 1994 року, а ОСОБА_3 - з 26 червня 1999 року.

16 грудня 2014 року між ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 укладено договір про передачу прав орендаря та передачу товару, згідно з пунктом 2 якого ФОП ОСОБА_3 зобов`язаний протягом місяця з моменту підписання договору передати ФОП ОСОБА_4 весь товар, який знаходиться у його власності станом на дату підписання договору. 18 грудня 2014 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя, в якому сторони підтвердили, що на дату підписання договору вони проживають окремо, спільного бюджету не мають, фактичних шлюбних відносин не підтримують. З метою приховування від орендарів реального фінансового стану та мінімізування податкового навантаження сторони оформили вказані вище два правочини. Відповідно до пункту 7 договору про поділ майна подружжя загальна вартість майна подружжя у спільній сумісній власності становить 2 650 000,00 грн. Отже, грошова компенсація частки ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на майно становить 1 325 000,00 грн. У підпункті 5.3 пункту 5 договору про поділ майна подружжя передбачено грошову компенсацію такої частки - 5 880 000,00 грн., що перевищує майже у 4,5 разів частку ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на майно, визначене у підпунктах 4.1, 4.2 пункту 4 цього договору. Тому в частині виплати ОСОБА_4 компенсації ОСОБА_3 у розмірі 4 555 000,00 грн. договір є удаваним, оскільки приховує правочин з купівлі-продажу та поставки активів у частині оплати їх ціни. Просила розірвати удаваний правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом підписання договору про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року та договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року в частині виплати ОСОБА_4 компенсації ОСОБА_3 у розмірі 4 555 000,00 грн., що еквівалентно 185 918,37 євро, згідно з підпунктом 5.3 пункту 5 договору про поділ майна подружжя.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, провадження у справі за зустрічним позовом закрито.

Закривши провадження за зустрічним позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням суб`єктного складу сторін зустрічного позову та предмета договору про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року, виходив з того, що такий договір має ознаки господарського, і спір про визнання його удаваним та розірвання не може розглядатись за правилами цивільного судочинства. Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Верховного суду від 22 березня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_4 задоволена частково. Ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в частині вимог зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року,скасувано, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишені без змін.

У своїй постанові Верховний Суду зазначив, що ОСОБА_4 , об`єднавши два самостійні договори: договір про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року та договір про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року, просила визнати удаваним правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, який між сторонами безпосередньо не укладався.

У первісному і зустрічному позовах сторони посилаються на договір про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року, отже, обидва позови є взаємопов`язаними і спільний їх розгляд є доцільним, оскільки вони виникли з одних правовідносин, тому вимоги зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 рокупідлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже,суди закрившипровадження вчастині зустрічногопозову повністю,на вказанене звернулиуваги,належним чиномне перевірилипідстави позовів,помилкововизначили характерспірних правовідносину частинізустрічного позову,неправильно застосувалинорми процесуальногоправа,зокрема,статтю19 ЦПК України, тому оскаржувані судові рішення в частині вимог зустрічного позову про розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Проте вимога зустрічного позову у частині розірвання удаваного договору про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року має ознаки господарського спору,оскільки спірнийдоговір укладенийміж ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 ,предметом йогоє передачаправ орендаряза всімадоговорами оренди,укладеними ФОП ОСОБА_3 до дати підписання цього договору для здійснення підприємницької діяльності. За суб`єктним складом сторін та предметом договору вимога про його розірвання не може розглядатись за правилами цивільного судочинства. Тому в цій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 року у справі № 638/3792/20.

Водночас, у даній справі встановлено, що між сторонами наявний предмет спору, адже Верховним Судом у своїй постанові чітко розмежовано вимоги зустрічного позову ОСОБА_4 , та саме яка їх частина має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

За таких умов, закриття провадження в частині вимог зустрічного позову у даній справі не спрятиме здійсненню ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів ОСОБА_4 .

Таким чином,з оглядуна вищевикладенета беручидо увагитой факт,що ОСОБА_4 протягом судового розгляду від свого позову не відмовилась, суд доходить висновку, що у даній справі наявний спір щодо розірвання удаваного правочину купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , шляхом підписання договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року, як то визначено Верховним Судом, у зв`язку з чим заявлене представником позивача клопотання про закриття провадження в частині вимог зустрічного позову у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 49, 142, 206, 247, 255, 260-261, 353-354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника представник позивача ОСОБА_1 про закриття провадження в частині вимог зустрічного позову у цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про розірвання удаваного правочину, - відмовити.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ