Рішення

від 27.03.2024 по справі 761/1422/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/1422/24

Провадження № 2/761/5143/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач інтереси якого представлені адвокатом Віценком А.Г. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 57 000,00 дол. США основної заборгованості та 285,78 дол. США 3% річних за період 01.11.2023-31.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 02.10.2023 позивач надав відповідачу в борг під розписку 57 000,00 дол США, які відповідач зобов`язався повернути у строк до 30.10.2023. На момент подання позовної заяви відповідач не виконав свого зобов`язання щодо повернення коштів за договором позики. Оскільки відповідач гроші не повернув та прострочив виконання зобов`язання, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.За захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2024 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Сіромашенко Н.В.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України судом направлений запит щодо місця реєстрації відповідача.

Згідно відповіді на запит від 15.01.2024, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позичу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19.01.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.

27.03.2024 суд закрив підготовче провадження.

Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Відповідач повторно не з`явився у судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

. Суд, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 02.10.2023 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 57 000,00 дол. США, зобов`язавшись повернути борг у строк до 30.10.2023.

Передача та отримання зазначених сум підтверджується письмовими доказами, а саме розпискою від 02.10.2023, оригінал якої був наданий суду та досліджувалась в судовому засіданні.

Правовідносини, які випливають з договору позики, врегульовані нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відтак розписки відповідача, які посвідчують передання їй позивачем грошових коштів і містять вказівку на її зобов`язання повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, розцінюються судом як доказ укладення між сторонами договору позики.

За приписами частини 1 статті 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

З пояснень позивача, викладених у позовній заяві вбачається, що зобов`язання за договором позики позичальник ОСОБА_3 не виконав.

Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов`язання, зокрема, передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наведене означає, що повне виконання боржником позикового зобов`язання підтверджується наявністю у нього боргового документа або розписки позикодавця, а належним доказом часткового повернення позики можуть бути лише власноручна розписка кредитора або відповідні записи у борговому документі.

Дослідженням оригіналу боргового документу (розписки від 02.10.2023) установлено, що жодних записів про часткове чи повне повернення позик у них немає, також суду не надано відповідних розписок позивача, у зв`язку з чим суд вважає доведеним факт невиконання відповідачем зобов`язання за договором позики.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позикових, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 04.07.2018 по справі № 14-134цс18 та від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц.

Наслідки порушення позикових зобов`язань визначені нормою статті 1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник характеристики динаміки загального рівця цін на товари та послуги, а ціни в України встановлені в національній валюті - гривні.

Відтак норма статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначено договором у гривні.

Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.

Суму боргу за розпискою від 02.10.2023 відповідач повинен був повернути у строк до 30.10.2023.

Неповернутий борг позичальника за даною розпискою становить 57 000,00 дол США.

За період з 01.11.2023 по 31.12.203 (дату, визначену у позовній заяві) прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором позики від 02.10.2023 склало 61 дні, звідси розмір трьох процентів річних від простроченої суми становить 285,78 дол США (75000х3х61/365/100), що відповідає розрахункам, наведеним у позовній заяві.

Отже з огляду на зміст принципу диспозитивності цивільного процесу суд, розглядаючи позов межах позовних вимог, визнає обґрунтованою вимогу про стягнення трьох процентів річних у заявленому позивачем розмірі.

Підсумовуючи викладене, суд визнає обґрунтованими та доведеними вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 57 000 дол. США основоної заборгованості та 285,78 дол. США 3% річних за період 01.11.2023-31.12.2023.

За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже з огляду на результат розгляду справи суд покладає на відповідача судовий збір в сумі 16351,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) 57000 (п`ятдесят тисяч) доларів США основної заборгованості та 285 (двісті вісімдесят п`ять) доларів 78 центів США 3% річних за період 01.11.2023-31.12.2023.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 16351 (шістнадцять тисяч триста п`ятдесят одна) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко