Постанова

від 22.04.2024 по справі 398/1069/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2024 року м. Кропивницький

справа № 398/1069/23

провадження № 22-ц/4809/481/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Делівері»,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Горбунов Роман Володимирович, на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Стручкова Л. І.) від 17.11.2023,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

03.03.2023 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Пластмодерн» про захист прав споживача в якому просив розірвати укладений між ними договір купівлі-продажу товару та стягнути з відповідача завдані збитки, а також відшкодування завданої моральної шкоди (а. с. 1-18).

17.08.2023 до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про заміну відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Пластмодерн» на ТОВ «Делівері» та прийняття до розгляду позовної заяви у новій редакції (а. с. 82, 83 - 89).

У зміненій позовній заяві позивач висунув вимоги до відповідача ТОВ «Делівері» про відшкодування збитків в сумі 12160 грн та моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.07.2022 ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Пластмодерн» договір купівлі-продажу товару поліетиленової плівки на суму 12160 грн. З метою доставлення товару він замовив у ТОВ «Делівері» послугу експедирування товару. Експедитор своєю чергою залучив до виконання обов`язків третю сторону перевізника ФОП ОСОБА_2 , який доставив товар 01.08.2022 з механічними пошкодженнями, які спричинили непридатність товару для його цільового використання. Позивач стверджує, що відповідач заподіяв йому прямі збитки та моральну шкоду.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.10.2023 замінено неналежного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Пластмодерн» належним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Делівері» (а. с. 93).

15.11.2023 до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від відповідача ТОВ «Делівері» надійшло клопотання про передачу справи за виключною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (а. с. 98 - 102).

Клопотання обґрунтовано тим, що позивач пред`явив вимоги до ТОВ «Делівері», як до юридичної особи та перевізника, а спір виник з приводу неналежного виконання договору перевезення вантажу. Тому, відповідно до ч. 4 ст. 30 ЦПК України, позов до перевізника, що виник з договорів перевезення вантажу, повинен пред`являються за місцезнаходженням перевізника відповідача, тобто до Шевченківського районного суду м. Києва.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2023 цивільну справу № 398/1069/23 (провадження № 2/398/1318/23) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делівері» про захист прав споживача, стягнення збитків та моральної шкоди передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-а).

Місцевий суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 4 ст. 30 ЦПК України ця справа належить до виключної підсудності суду за місцезнаходженням перевізника (а. с. 108).

3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Горбунов Роман Володимирович, подав до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.11.2023, а справу направити для продовження розгляду до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області (а. с. 132-137).

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що підлягає скасуванню через порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд неправильно визначився з характером спору, не врахував, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, як споживач, а тому, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України, має право вибору підсудності справи за зареєстрованим місцем свого проживання, тобто звернутися до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.

4.Відзив наапеляційну скаргу

08.04.2024 до Кропивницького апеляційного суду від ТОВ «Делівері» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому викладено заперечується, які по суті повторюють зміст клопотання про передачу справи за виключною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва (а. с. 150 - 155).

5. Розгляд справи в апеляційній інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема в п. 9 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (передачі справи на розгляд іншого суду), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

За змістом ч. 4, ч. 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

6. Позиція апеляційногосуду щодоапеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, ч. 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ухваласуду першої інстанції зазначеним нормам закону не відповідає, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

7. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Задовольняючи клопотання відповідача ТОВ «Делівері» й передаючи справу на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області виходив з того, що з огляду на предмет спору та правила виключної підсудності, встановлені ч. 4 ст. 30 ЦПК України, позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред`являються за місцезнаходженням перевізника, а тому ця справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з цим висновком суду через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для застосування правил виключної підсудності.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Згідно зіст. 125 Основного Закону Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи всуді,до юрисдикціїякого вонавіднесена процесуальнимзаконом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, а також компетенцію судів однієї ланки і виду судочинства за територіальністю.

За змістом норм параграфа 3 Глави 2 ЦПК України правила територіальної юрисдикції розмежовують підсудність справ між судам цивільного судочинства однієї ланки за територіальною ознакою.

За загальним правилом, визначеним ч. 2 ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (ст. 28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).

Зокрема, згідно з ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України,позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленоїстаттею 30 цього Кодексу.

Стосовнозастосованої судомпершої інстанціїу ційсправі виключної підсудності,то згідноз ч.4ст.30ЦПК України позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред`являються за місцезнаходженням перевізника.

Тлумачення норм ст. 27, ст.28, ст.30ЦПК України у їх взаємозв`язкусвідчить, що правила підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача чи за вибором позивача не поширюються на позови, які підлягають пред`явленню за правилами виключної підсудності.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.05.2019 у справі № 161/19658/18.

Отже, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали загалом правильно вказав, що правила виключної підсудності, встановлені ст. 30 ЦПК України, становлять виняток серед загальних правил, встановлених іншими статтями параграфа 3 Глави 2 ЦПК України.

Разом з тим, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

А тому, для вирішуючи питання про передачу справи на розгляд іншому суду, суд має дослідити питання підсудності справи, яка перебуває у його провадженні, зокрема встановити обставини, склад яких визначається нормою відповідної статті параграфа 3 Глави 2 ЦПК України,що регулюєправила підсудності справ. Лише у випадку, коли суд встановить, що справа йому не підсудна, він має передати її до належного суду за підсудністю.

Схожий висновок щодо визначення підсудності справи викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від20.01.2021 у справі № 127/30671/18.

Суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали будь-якого обґрунтування того, що позов пред`явлено до відповідача, як перевізника вантажу, що виник з договору перевезення.

Однак у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, поза увагою суду залишилися наведені позивачем підстави прозову, а саме те, що він вказав на неналежну якість наданих йому відповідачем послуг транспортного експедирування із залученням перевізника ФОП ОСОБА_3 .

Відносини з перевезення та транспортного експедирування регулюються різними нормами ЦК України (Глава 64 цього Кодексу Перевезення, а Глава 65 Транспортне експедирування). Крім того, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються ще й Законом України «Протранспортно-експедиторську діяльність» (далі Закон № 1955-IV).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 908, ч. 1 ст. 909 ЦК Україниперевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюються за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Натомість ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договоромтранспортного експедируванняможе бутивстановлено обов`язокекспедитора організуватиперевезення вантажутранспортом іза маршрутом,вибраним експедиторомабо клієнтом,зобов`язанняекспедитора укластивід свогоімені абовід іменіклієнта договірперевезення вантажу,забезпечити відправкуі одержаннявантажу,а такожінші зобов`язання,пов`язаніз перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 929 ЦК України положення Глави 65 ЦК України поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно з визначеннями, наведеними у ст. 1 Закон № 1955-IV:

учасники транспортно-експедиторськоїдіяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів;

експедитор (транспортнийекспедитор) суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1955-IV положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником, а згідно зі ст. 4 Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками.

З наведених норм актів цивільного законодавства вбачається, що діяльність перевізників не є тотожною експедиторській діяльності, хоча законодавство допускає, що ці види діяльності можуть виконуватися однією особою, але договір перевезення не тотожний договору транспортного експедирування.

При цьому норма ч. 4 ст. 30 ЦПК України не може тлумачитися розширено, а її дія поширюватися на позови до експедиторів, які не є перевізниками.

Суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: вид укладеного між сторонами договору та його умови, які визначають обов`язки відповідача. Зокрема, суд не дослідив умови розміщеного в Інтернеті на сайті www.delivery-auto.com.ua договору, на які посилався ТОВ «Делівері» у своїх листах до позивача, що додані до справи (а. с. 6 8).

Суд не встановив, які ж саме послуги надавав відповідач позивачу: перевезення чи експедирування, або ж поєднував ці види діяльності.

Суд також не визначив правовідносини сторін, які випливають з обставин цієї справи, а тому дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про виключну підсудність цієї справи з підстав, визначених ч. 4 ст. 30 ЦПК України.

При цьому колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що, а ні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю від 15.11.2023 (а. с. 98), а ні його відзив на апеляційну скаргу (а. с. 150 -152) не містить обґрунтування того, що у спірних правовідносинах він виступав перевізником.

Вказівка відповідача на те, що нібито позивач пред`явив до нього позов, як до перевізника, суперечить змісту позовної заяви, яку подав позивач.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив підстав, передбачених ч. 4 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, для зміни територіальної підсудності цієї справи.

8. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виявилося у безпідставній передачі справи на розгляд іншому суду є обґрунтованими.

Висновок місцевого суду про те, що до визначення підсудності цієї справи слід застосовувати правила виключної підсудності, передбачені ч. 4 ст. 30 ЦПК України, є такий, що ґрунтується на неповному з`ясуванні судом обставин справи, а тому є необґрунтованим.

Оскільки допущене судом першої інстанції порушення призвело до постановлення помилкової ухвали, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Горбунов Роман Володимирович, задовольнити.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.11.2023 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 22.04.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

С. І. Мурашко