Постанова

від 22.04.2024 по справі 478/1368/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.04.24

22-ц/812/437/24

Єдиний унікальний номер судової справи 478/1368/21

Номер провадження 22-ц/812/437/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

22 квітня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,яка поданайого представником адвокатомГалач ТетяноюАнатоліївною, рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 13грудня2023 року, під головуванням судді Іщенко Х.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки нерухомого майна та припинення права власності,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості частки нерухомого майна та припинення права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 липня 2021 року є власником 1/4 частки в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 є власником інших 3/4 часток вказаного нерухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позивач проживає на певній відстані від вказаного житлового будинку, відносини з відповідачем у неї не склалися, а тому спільно проживати у вказаному будинку сторони не можуть.

Оскільки 1/4 частка вказаного нерухомого майна є замалою, вказане не дозволяє позивачу повноцінно користуватись нерухомістю за її цільовим призначенням.

ОСОБА_3 зверталась до ОСОБА_1 з пропозицією викупити в неї належну їй 1/4 частку нерухомого майна, проте на момент подачі позову жодної відповіді від нього не отримала.

При цьому, відповідач має у власності декілька земельних ділянок, які приносять та можуть приносити йому дохід, а тому він має матеріальну можливість викупити вказану частку нерухомого майна.

Посилаюсь на викладені обставини, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь з ОСОБА_1 компенсацію за 1/4 частки в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право спільної часткової власності ОСОБА_3 на вказану частку після виплати компенсації за неї.

Також просила стягнути на її користь з відповідача судові витрати у справі.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Задерецького В.А. надав до районного суду відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначав, що він не визнає розподіл часток у праві власності, здійснений приватним нотаріусом, та вважає, що позивач успадкувала 1/8 частку спірного нерухомого майна, 5/8 часток успадкував він, а 1/4 частку успадкував ОСОБА_4 (як зазначено брат відповідача). При цьому, посилання позивача на неможливість поділу нерухомого майна, здійснення ним перешкод у користуванні цим майном, а також можливість відповідача викупити частку спірного будинку, ґрунтуються на припущеннях та не доведені належним чином.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 13грудня2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію 1/4 частки у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 54 570 грн.

Визначено порядок виконання рішення суду, за яким ОСОБА_1 після сплати ОСОБА_3 грошової компенсації вартості 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , отримує право приватної власності на весь житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за вказаною адресою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн., витрати на проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи у розмірі 8000 грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 15000 грн., а всього стягнуто 23 908 грн.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, за змістом положень ст.364ЦКУкраїни співвласник майна може відмовитися від належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості своєї частки. Оскільки відповідач ОСОБА_1 має у власності значно більшу частку житлового будинку, а саме 3/4 частини, у порівнянні з позивачем ОСОБА_3 , та з огляду на те, що відповідач все життя мешкає у вказаному будинку та проживає у ньому разом зі своєю сім`єю і на час розгляду справи, приймаючи до уваги те, що сторони на протязі останніх декількох років мають напружені та неблизькі відносини між собою, що унеможливлює їх спільне проживання у належному їм житловому будинку, суд вважав, що доводи позивача щодо способу виділу їй частки із майна, що перебуває у спільній частковій власності, саме шляхом одержання грошової компенсації вартості частки, за наведених обставин, є доцільними і підлягають застосуванню.

При цьому,районний судвважав,що позивачемналежними тадопустимими доказамипідтверджена вартістьжитлового будинку згідно висновку експерта за результатами oціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, а відтак і вартість належної їй частки у ньому.

Також суд вважав, що відповідач спроможний принаймні частинами сплатити позивачу грошову компенсацію вартості належної їй частки цього будинку. Водночас, суд зауважував, що факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати грошової компенсації позивачу сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.

Окрім того, районний суд зазначив, що оскільки позивачу присуджено грошову компенсацію вартості належної їй 1/4 частки у праві власності на житловий будинок, то право власності останньої на цю частку належить припинити і після її сплати відповідачем визнати право власності на цю частину будинку за останнім.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Галач Т.А., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила судове рішення скасувати та постановити у справі нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом не було встановлено належних та допустимих доказів спроможності відповідача сплатити грошову компенсацію позивачу, і що така виплата не буде для нього надмірним тягарем.

Звернуто увагу на те, що позивач відразу порушила питання про необхідність стягнення з відповідача грошової компенсації частки житла для припинення права власності відповідно до ст.364 ЦК України, позовних вимог про встановлення порядку користування житловим приміщенням не заявляла, та не вказувала про те, що відповідач чинить їй перешкоди у доступі до житлового будинку та користуванні ним.

Зазначено, що відповідач у спірному будинку не проживає, ним не користується, особисті речі та майно останнього в даному будинку відсутні, тобто у позивача відсутні перешкоди у користуванні та розпорядженні своєю часткою.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Так, за змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 липня 2021 року, виданого приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Корж М.В., є власником 1/4 частки в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником 3/4 часток в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12 зворот,13).

Відповідно до висновку експерта за результатами oціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №20-23 від 10 липня 2023 року, ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 76.4 кв.м., житловою площею 53.4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 218 281 грн.

Ринкова вартість 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи (липень 2023 року) складає 54570 грн.

Технічної можливостіз дотриманнямвимог нормативно-правовихактів угалузі будівництвавиділити 1/4 частку з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не можливо (а.с.92-122).

Отже, предметом позову ОСОБА_3 є вимоги про припинення її права власності та стягнення грошової компенсації частки будинку із іншого співвласника ОСОБА_1

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.4 ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч.2 ст.356 ЦК України).

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до вимог ч.1 ст.358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.

Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.

Відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2ст.183цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Тлумачення ч.3 ст.358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані ст.364ЦКУкраїни.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.364ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 має значно більшу частку у житловому будинку, фактично володіє ним одноособово, будинок є неподільним, спільне користування є неможливим, вартість 1/4 частки будинку складає 54570 грн, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо висновків, які стосуються житлового будинку.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що районним судом не було встановлено обставин, на підтвердження того, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні будинком, то слід вказати наступне.

Стаття 358 ЦК України, врегульовує правовідносини щодо встановлення порядку користування частиною спільного майна, однак, як вбачається із матеріалів справи предметом пред`явленого позову є одержання грошової компенсації вартості частки позивачки (ст.364 ЦК України), а не встановлення порядку користування житловим будинком (ст.358 ЦК України).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07квітня2020 року у справі №521/2993/13-ц (провадження №14-736цс19) приписи ст.358 ЦК України та ст.364ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, і їх застосування має різні правові наслідки для співвласників.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.358ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ці приписи регулюють право співвласника отримати матеріальну компенсацію у разі неможливості надання йому у володіння та користування його частини спільного майна в натурі, а не у разі припинення права на частку у праві спільної часткової власності.

Натомість, відповідно до приписів ч.ч.1-3 ст.364ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

У постанові від 23 травня 2022 року у справі №686/29779/19 Верховний Суд зазначив, що тлумачення ч.3 ст.358ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані ст.364ЦКУкраїни.

Крім того, визначальним для виділу частки або поділу квартири в натурі, яка перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування квартирою, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі №208/5323/15-ц, постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №712/1852/19).

Таким чином, твердження відповідача, що у матеріалах справи відсутні докази того, що останній чинить перешкоди у користуванні будинком є безпідставні, оскільки створення чи не створення відповідачем перешкод у користуванні таким майном жодного значення для розгляду цієї справи не має, тому у позивача був відсутній обов`язок подавати докази на підтвердження таких обставин.

Щодо доводів апеляційної скарги про не встановлення судом першої інстанції спроможності відповідача сплати позивачу грошової компенсації, і покладення такої виплати за судовим рішенням буде для нього надмірним тягарем, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц, то слід вказати наступне.

Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2020 року у справі №521/2993/13-ц зазначив, що позиція висловлена Верховним Судом України про те, що при вирішенні спорів про стягнення компенсації належної власникові частки у спільному майні повинна враховуватись спроможність зобов`язаної до сплати компенсації особи, якій спільне майно залишається у власність і користування, сплатити таку компенсацію, фактично позбавляє власника як на володіння своєю власністю, так і на компенсацію своєї частки при встановлені судом, що частка не може бути виділена в натурі, що на думку колегії суддів є порушенням ст.1 Протоколу.

При цьому, закон не передбачає такої підстави для позбавлення власника своєї власності, як сама по собі неспроможність співвласників, у власності та користуванні яких залишається спільне майно, сплатити компенсацію, та, що це є для них надмірним тягарем.

За таких обставин, об`єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки, що є прикладом дотримання балансу інтересів усіх співвласників.

За системним аналізом зазначених норм міжнародного права та національного законодавства, власник може бути позбавлений права власності або його компенсації лише якщо такий захід буде визначено пропорційним визначеним при вирішені спору цілями, та таке позбавлення буде основане на законі та мати суспільний та публічний інтерес.

При цьому, в залежності від обставин справи суди не позбавляються права на застосування принципу пропорційності, якщо у власника який виділяється існує інше житло або інша подібна власність, та його інтереси на користування або володіння спірною власність є меншими, чим інтереси протилежної сторони.Однак, не спроможність відповідача за своїм матеріальним станом до сплати компенсації іншому власнику, що визначено Верховним Судом України як надмірний тягар, сама по собі не може бути підставою для відмови у сплаті такої компенсації.

На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, для правовідносин між фізичними особами співвласниками майна про поділ його в натурі або стягненні компенсації, такепоняття як «неспроможність до сплати компенсації» або «надмірний тягар» не може бути застосовано, а підлягає застосуванню принцип пропорційності інтересів усіх співвласників на володіння і користування спільним майном, або отримання справедливої компенсації частки у цьому майні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21) зазначено, що висновок апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивача компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, є хибним, і суперечитиме принципу пропорційності та порушуватиме баланс приватних інтересів. Тому задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів ч.2ст.364ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 13січня2016 року у справі №6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц і робить ряд нових важливих правових висновків, а саме: підтвердження платоспроможності відповідача законодавство України не вимагає. Така платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає потреби в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.

За вищенаведених обставин, посилання відповідача в апеляційній скарзі, як на підставу скасування судового рішення на той факт, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення про стягнення грошової компенсації не враховано його матеріальний стан, не заслуховують на увагу з огляду на ч.2 ст.364ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених вище норм права в постанові від 08 лютого 2022 у справі №209/3085/20.

Заперечення відповідача щодо неналежності, як доказу висновку експертаза результатами oціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №20-23 від 10 липня 2023 року, є безпідставними, оскільки відповідач на спростування висновку експертизи не заявляв клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи.

Отже, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Галач Т.А., залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,яка поданайого представником адвокатомГалач ТетяноюАнатоліївною, залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 13грудня2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 25 квітня 2024 року