Ухвала

від 23.04.2024 по справі 183/2120/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1365/24 Справа № 183/2120/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_8 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020041500000009, щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпра, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 197-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у самовільному зайнятті земельної ділянки щодо земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони та у самовільному будівництві будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, вчиненому за наступних обставин.

10 травня 2018 року ОСОБА_7 у встановленому законом порядку зареєстрував Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЛАНТА 2018» (ЄРДПОУ 42124544), основний вид діяльності Товариства 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, і згідно наказу № 1 від 10 травня 2018 року обіймає посаду генерального директора вказаного товариства.

Так, 11 червня 2018 року між КП «НОВОМОСКОВСЬКИЙ КОМСЕРВІС» Новомосковської міської ради та ТОВ «ВІЛАНТА 2018» укладено договори «Про надання в тимчасове платне користування об`єктів (елементів) благоустрою комунальної власності для потреб споживчого ринку і сфери послуг», відповідно до якого ТОВ «ВІЛАНТА 2018» надано в тимчасове користування конструктивний елемент благоустрою комунальної власності - тротуарне покриття за адресою: АДРЕСА_2 , для розміщення тимчасової споруди - торговий павільйон для продажу товарів продовольчої і не продовольчої групи.

Рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 20 липня 2018 року №441/0/6-18 ТОВ «ВІЛАНТА 2018» було дозволено виконання благоустрою території, прилеглої до ж/б АДРЕСА_2 з отриманням паспортів прив`язки на встановлення тимчасових споруд. На підставі заяви ТОВ «ВІЛАНТА 2018» та у відповідності до Наказу Мінрегіонбуду № 244 «Про затвердження Порядку розміщення паспорти прив`язки тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» відділом містобудування та архітектури замовнику були видані паспорти прив`язки тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_2 , які 16 січня 2020 року анульовані в зв`язку з тим, що встановлені з відхиленням від паспортів прив`язки.

Однак в кінці 2018 року, точна дата досудовим розслідуванням не встановлена, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел на самовільне будівництво будівлі - торгівельного павільйону на самовільно зайнятій земельній ділянці з метою використання такої будівлі у господарській діяльності ТОВ «ВІЛАНТА-2018», та як об`єкт злочинного посягання останній визначив для себе земельну ділянку комунальної форми власності площею 505,2 кв.м., яка знаходиться поруч з будинком АДРЕСА_2 , яка є власністю територіальної громади м. Новомосковська.

В подальшому, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 26 січня 2019 року за ТОВ «ВІЛАНТА 2018» (ЄРДПОУ 42124544) зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (торгові павільйони), загальною площею 505,2 кв.м., та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Підставою виникнення права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зазначено повідомлення про початок виконання будівельних робіт ДП 06118363176 від 29 грудня 2018 року та декларація про готовність об`єкту до експлуатації ДП 141190141446 від 14 січня 2019 року. При цьому у повідомленні про початок виконання будівельних робіт ДП 06118363176 від 29 грудня 2018 року за вищевказаною адресою зазначено, що виконання будівельних робіт відбувається на земельній ділянці з кадастровим номером 1211900000:03:006:0098 та міститься посилання на договір суборенди вказаної земельної ділянки № б/н від 03 грудня 2018 року.

Однак згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту земельної ділянки № 565-ДК/498/А ІІ/09/01/-20 від 15 травня 2020 року встановлено, що земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:006:0098 фактично не існує.

Після чого ОСОБА_7 , реалізуючи злочинний умисел, направлений на самовільне будівництво на самовільно зайнятій ділянці, достовірно знаючи, що вказана земельна ділянка у встановленому порядку не надавалась йому чи ТОВ «ВІЛАНТА 2018» у володіння чи користування, а також не передавались у власність або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, збудував на ній об`єкт нерухомого майна нежитлової будівлі (торгові павільйони), загальною прощею 505,2 кв.м., на залізобетонному фундаменті, навколо якого обладнував бетонне вимощення та встановив паркан, огородивши територію навколо павільйону, таким чином зайняв земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,1822 га, частина якої згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту з земельної ділянки № 565-ДК/498/АІІ/09/01/-20 від 15 травня 2020 року, площею 0,0566 га, перебуває в охоронній зоні комунікацій та земель транспорту. Крім того, згідно даних комунального підприємства «Новомосковськ водоканал» торговельні павільйони побудовано в санітарній зоні. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель в санітарній зоні.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 114 Земельного кодексу України у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Таким чином, в період часу з 29 грудня 2018 року по теперішній час генеральний директор ТОВ «ВІЛАНТА-2018» ОСОБА_9 , усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав, умисно, в порушення вимог ст. 14 Конституції України, ст.ст. 81, 116, 125 Земельного кодексу України самовільно, в порушення вищевказаних норм чинного законодавства, зайняв земельну ділянку комунальної форми власності, загальною площею 1822 кв.м., розташовану біля будинку за адресою: АДРЕСА_2 , яка нікому не надана у власність чи користування, здійснив будівництво на залізобетонному фундаменті, навколо якого облаштував бетонне вимощення та встановив паркан, огородивши територію навколо павільйону, при цьому достовірно знаючи, що вказана земельна ділянка у встановленому порядку не надавалась йому у володіння чи користування, а також не передавались у власність або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки.

Тим самим, генеральний директор ТОВ «ВІЛАНТА-2018» ОСОБА_7 самовільно збудував на самовільно зайнятій ділянці комунальної форми власності нежитлову будівлю (торгівельні павільйони), загальною площею 1822 кв.м., біля будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з них 0,0566 га перебуває в охоронній та санітарній зоні.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі зі змінами прокурор просить вирок суду скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, кримінальне провадження закрити у зв`язку із закінченням строків давності, а обвинуваченого звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений хоча і визнав свою винуватість, однак під час надання пояснень вказував, що умислу не мав, понадіявся на розпорядників, які повинні були вирішити всі питання. Вказує, що суд прийшов до необгрунтованого висновку про наявність в матеріалах справи даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду, та зупинення перебігу строків давності. Вказує, що обвинувачений самостійно 14 липня 2022 року з`явився до суду, де у письмовій формі повідомив, що не отримував ніяких повідомлень про дату та час розгляду справи, постійно знаходився за місцем мешкання, не мав умислу на ухилення від явки до суду, та в подальшому з`являвся у кожне судове засідання. Зазначає, що інкриміноване обвинуваченому правопорушення відноситься до нетяжкого злочину та вважається закінченим з моменту повідомлення про початок будівельних робіт, тобто 29 грудня 2018 року.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та закрити кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений хоча і визнав свою винуватість, однак під час надання пояснень вказував, що умислу не мав, понадіявся на розпорядників, які повинні були вирішити всі питання. Вказує, що суд прийшов до необгрунтованого висновку про наявність в матеріалах справи даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду, та зупинення перебігу строків давності. Зазначає, що судом не з`ясовано та не враховано факт знаходження на утриманні обвинуваченого неповнолітньої дитини, 2006 року народження. Вказує, що судом не взято до уваги пояснення представника Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, який повідомив, що збитків діями обвинуваченого завдано не було. Звертає увагу на позицію прокурора, який під час судових дебатів вважав за можливе застосування до обвинуваченого вимог ст. 75 КК України. Вважає, що початком перебігу строку давності є 29 грудня 2018 року, а тому на даний час закінчились передбачені ст. 49 КК України строки притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

Позиції учасників судового провадження.

Під час судового розгляду обвинувачений та захисник підтримали апеляційну скаргу захисника та змінену апеляційну скаргу прокурора, просили звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 197-1 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення зі змінами та апеляційну скаргу захисника.

Представники потерпілого ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та розглянувши апеляційні скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно зі ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно із ч. 3 ст. 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, яке полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки щодо земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони та у самовільному будівництві будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

При цьому, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України самовільне зайняття земельної ділянки вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди, а самовільне будівництво визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Відповідно до висунутого обвинувачення інкриміновані ОСОБА_7 дії вважаються закінченими з моменту повідомлення про початок виконання будівельних робіт ДП 06118363176 від 29 грудня 2018 року, тобто 29 грудня 2018 року.

При цьому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 197-1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів та за його вчинення передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п.2 цієї частини, і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років.

Отже, станом на 23 квітня 2024 року сплинуло 5 років та, відповідно, закінчились визначені ст. 49 КК України строки давності, ухвалений вирок щодо ОСОБА_7 не набрав законної сили, а тому ОСОБА_7 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, а вирок суду - скасуванню та кримінальне провадження закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та ст. 417 КПК України.

Крім того, під час апеляційного перегляду не встановлено обставин, передбачених ч. 2 ст. 49 КК України, а саме фактів ухилення ОСОБА_7 від досудового розслідування або суду чи вчинення ним до закінчення зазначених у ч.ч. 1, 2 ст. 49 КК України строків нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, які б унеможливлювали застосування до ОСОБА_7 звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України.

Посилання судупершої інстанціїнате, що під час досудового розслідування обвинуваченого було оголошено у розшук, само по собі не свідчить про ухилення його від досудового розслідування та відсутність підстав для звільнення останнього від відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялися від слідства або суду та не вчинила нового злочину.

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України), пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення досудового розслідування, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від досудового розслідування або суду.

При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від досудового розслідування або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.

Під ухиленням від органу досудового розслідування або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо)… Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство... При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку (висновок Верховного Суду України, який міститься в постанові від 19 березня 2015 року у провадженні № 5-1кс15, позиція Верховного Суду, яка міститься в постанові від 20 жовтня 2020 року у провадженні № 51-735 км 20).

Саме тому саме по собі винесення ухвали про розшук обвинуваченого ще не може свідчити про ухилення останнього від досудового розслідування та суду.

Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт ухилення обвинуваченого від суду.

Матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_7 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від суду.

Так, ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року ОСОБА_7 було оголошено у розшук. При цьому відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали підставою для оголошення обвинуваченого у розшук було те, що останній був неодноразово повідомлений про дату та час розгляду провадження, однак у судові засідання неодноразово не з`явився та його місце знаходження не встановлено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження факту належного повідомлення ОСОБА_7 про дату та час розгляду провадження.

Крім того, відповідно до матеріалів провадження ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року про розшук ОСОБА_7 була направлена до виконання 11 квітня 2022 року та 27 червня 2022 року отримана ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, на який ухвалою суду було покладено виконання розшуку.

Проведеною уповноваженими особами ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області перевіркою було встановлено місце знаходження ОСОБА_7 , а саме за вказаним в ухвалі місцем проживання останнього, який повідомив, що постійно проживає за цією адресою, нікуди не переховувався, жодних повідомлень про необхідність явки до суду не отримував та з`явиться до суду у разі належного повідомлення його про судове засідання. У зв`язку з викладеним уповноважена особа ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області прийшла до висновку про відсутність необхідності розшуку ОСОБА_7 , про що було повідомлено Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області листом від 15 липня 2022 року №43.5/4802.

Крім того, в матеріалах провадження наявна заява ОСОБА_7 від 14 липня 2022 року, адресована до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у якій останній повідомляє про те, що 14 липня 2022 року від працівників поліції йому стало відомо про те, що він неодноразово викликався до суду у даному провадженні, однак він звертає увагу, що жодних повідомлень про дату та час судових засідань не отримував, перебуває за місцем реєстрації та зобов`язується з`явитись у разі належного повідомлення його про судове засідання.

Також, з матеріалів провадження слідує, що запобіжні заходи в якості заходів забезпечення кримінального провадження до ОСОБА_7 під час судового розгляду судом першої інстанції застосовані не були.

Інших даних,які бсвідчили проте,що ОСОБА_7 вчиняв умисні дії, направлені на ухилення від суду, матеріали кримінального провадження не містять, а тому підстав вважати про протилежне у суду апеляційної інстанції немає.

Отже, станом на 23 квітня 2024 року сплинуло 5 років та, відповідно, закінчились визначені ст. 49 КК України строки давності, ухвалений вирок щодо ОСОБА_7 не набрав законної сили, а тому він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України.

При цьому, апеляційним судом відповідно до ст. 285 КПК України ОСОБА_7 роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, яка не є реабілітуючою.

Водночас, обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу захисника та змінену апеляційну скаргу прокурора, просив звільнити його від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК України на підставі ст. 49 КК України, підтвердивши, що йому зрозуміла як суть обвинувачення, так і підстава звільнення від кримінальної відповідальності, яка неє реабілітуючою,та наслідки такого рішення, на що надав свою згоду.

З оглядуна наведеніобставини ОСОБА_7 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а вирок суду скасуванню в цій частині, та кримінальне провадження закриттю на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, враховуючи правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №203/241/17 та приписи ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК України, віднести судові витрати по кримінальному провадженню на рахунок держави.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що наявні усі необхідні підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, тому обвинувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню, кримінальне провадження щодо нього закриттю у зв`язку із закінченням строків давності, а змінена апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати.

Кримінальне провадженняза №42020041500000009 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України та п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити.

Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 197-1 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Процесуальні витрати на проведення експертизи № 984/05-20 від 06 січня 2021 року в сумі 5 949,47 грн. віднести на рахунок держави.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4