Постанова

від 17.04.2024 по справі 909/967/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа №909/967/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Малех І.Б.,

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маінд Порт", м. Івано-Франківськ

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2024 (повний текст рішення підписано 23.02.2024, суддя Кобецька С.М.)

та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.02.2024 (повний текст рішення підписано 05.03.2024, суддя Кобецька С.М.)

у справі №909/967/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжпромобладнання 2000", м.Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маінд Порт", м.Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості за договором в сумі 275 597,60 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Зелена Р. В.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛИЦЬКА ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ" до Приватного підприємства "Галичина агроресурси" про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути майно (об`єкт оренди).

Короткий зміст рішень суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 провадження у справі №909/967/23 в частині стягнення основної заборгованості в сумі 109 124,61грн закрито. Позов ТОВ "Запоріжпромобладнання 2000" до ТОВ "Маінд Порт" про стягнення заборгованості за договором в сумі 166 472,99 грн задоволено. Стягнуто з ТОВ "Маінд Порт" на користь ТОВ "Запоріжпромобладнання 2000" 114 200,00грн основної заборгованості, 6 453,22грн - 3% річних, 9 819,77грн інфляційних втрат, 36 000,00грн штрафних санкцій та 2 500,28грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.02.2023 заяву представника ТОВ "Запоріжпромобладнання 2000" про стягнення витрат на правничу допомогу б/н від 20.02.2024 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Маінд Порт" на користь ТОВ "Запоріжпромобладнання 2000" 20 000,00грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, ТОВ "Маінд Порт", звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка надійшла до суду 08.03.2024.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення по справі, зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи, порушено норми процесуального права та невірно застосовано норми матеріального права.

У апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що сума, яка підлягає до стягнення, є меншою, на підтвердження чого надав переписку з Viber та WhatsApp, також зазначив, що безпідставним є стягнення штрафних санкцій.

Відтак, апелянт просить скасувати рішення першої інстанції, прийняти нове, яким у позові відмовити. Жодних клопотань заявлено не було.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечила проти доводів апелянта, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання не з`явився, надіслав клопотання про відкладення справи. У клопотанні зазначив, що не може взяти участь в розгляді справи, оскільки братиме участь в інших справах, окрім того, представник просив не призначати справу на 18,19,22,23,26,29,30 квітня та 9,10,12 травня.

Представник позивача заперечила проти відкладення розгляду справи, вказала, що це є навмисним затягуванням справи.

Згідно з ч. ч. 3, 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 ст. 271 цього Кодексу і суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача про час та дату судового засідання було сповіщено належним чином.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін-учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

У цій справі участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 29.03.2024 на 17.04.2024, обов`язковою не визнавалась. Представник відповідача не скористався можливістю дистанційно бути присутнім у судовому засіданні. Окрім того, сторони не обмежені у виборі лише одного представника.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позиція відповідача викладена у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 909/967/23 за відсутності представника відповідача.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, зазначила, що відповідач навмисно затягує розгляд справи, в суд першої інстанції не з`являвся, хоча знав про розгляд справи. Вказала, що навіть після сплати частини боргу, вона сама подавала до суду докази про його сплату. Також представник позивача заявила про намір стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Фактичні обставини вказують на те, що 17.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маінд Порт" (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжпромобладнання 2000" (далі - перевізник) укладено договір-заявку на вантажні перевезення № 4/1/23 (далі - договір-заявка).

За умовами договору-заявки перевізник має перевезти вантаж: кукурудзу, за маршрутом Кам`янець-Подільський р-н, с. Кочубеїв - Киншкунхалаш (Угорщина) шістьма вантажними зерновозами самоскидами. Сума фрахту складає 95 євро за тонну за курсом НБУ на день розвантаження. Маса вантажу - по 25 тонн на шість авто.

У договорі-заявці погоджено марки та номери автомобілів, причепів, якими буде здійснено перевезення та ПІБ водіїв, номери мобільних телефонів: 1) НОМЕР_1 / НОМЕР_2 - водій ОСОБА_1 , 2) НОМЕР_3 /НОМЕР_11 - водій ОСОБА_2 , 3) НОМЕР_4 /НОМЕР_12 - водій ОСОБА_3 , 4) НОМЕР_5 / НОМЕР_6 - водій ОСОБА_4 , 5) НОМЕР_7 / НОМЕР_8 - водій ОСОБА_5 , 6) НОМЕР_9 / НОМЕР_10 - водій

ОСОБА_6 договорі-заявці зазначено, що відповідальна особа в Україні експедитора - Грещук Юрій та зазначено номер мобільного телефону.

Сторонам погоджено у договорі-заявці умови оплати: оплата на поточний рахунок протягом чотирьох банківських днів по скан-копіях з подальшим отриманням оригіналів документів (договір-заявка, рахунок, акт виконаних робіт).

На виконання договору-заявки позивачем надано послуги з перевезення вантажів, а відповідачем їх прийнято без жодних зауважень, що підтверджується підписаним з обох сторін актом надання послуг № 10 від 26.01.2023 на загальну суму 553 324,61 грн.

Перевезення також оформлені міжнародно-транспортними накладними: СМR № 043865, СМR № 043828, СМR № 043864, СМR № 043827, СМR № 043850, СМR № 043826, з яких вбачається факт отримання вантажу 26.01.2023.

Позивачем виставлено рахунок № 6 від 26.01.2023 на загальну суму 553 324,61 грн на оплату наданих послуг.

Курс євро Національного банку України станом на 26.01.2023 становив 39,7629 грн за одну одиницю євро, з урахуванням чого вартість однієї тонни становить: 1*95*39,7629 = 3 777,48 грн.

Сторонами у договорі-заявці передбачено, що за понаднормовий простій автомобіля з вини замовника оплачується 1 000,00 грн на території України, 2 000,00 грн на території ЄС за кожну добу простою на користь перевізника.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок № 8 від 26.01.2023 на загальну суму 36 000,00 грн за простій автомобілів три доби (23.01.2023, 24.01.2023, 25.01.2023) - по 2000,00 грн за кожен автомобіль за одну добу.

Відповідачем частково оплачено отримані послуги: 100 000,00 грн (платіжна інструкція № 118 від 16.02.2023), 50 000,00 грн (платіжна інструкція № 143 від 03.03.2023), 50 000,00 грн (платіжна інструкція № 157 від 14.03.2023), 30 000,00 грн (платіжна інструкція № 2 від 14.04.2023), 30 000,00 грн (платіжна інструкція № 3 від 20.04.2023), 30 000,00 грн (платіжна інструкція № 8 від 08.05.2023), всього оплачено 290 000,00 грн.

В порушення взятих на себе зобов`язань відповідач надані послуги в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість 263 324,61 грн, у зв`язку із чим позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.

Окрім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем оплачено заборгованість в сумах 40 000,00 грн та 109 124,61 грн відповідно.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем із врахуванням часткових оплат за договором-заявкою № 4/1/23 від 17.01.2023 за надані послуги складає 114 200,00 грн.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В частині 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Із змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач на виконання умов договору надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 553 324,61 грн, які останній оплатив частково, до відкриття провадження у справі в сумі 290 00,00 грн та і під час розгляду справи в суді в сумі 149 124,61 грн (загальна сума оплати 439 124,61 грн). Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 114 200,00 грн основної заборгованості правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо доказів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, суд не бере їх до уваги на підставі ч.1, 3 ст 269 ГПК України, оскільки такі докази були подані з апеляційною скаргою і жодним чином не було обгрунтовано, чому такі не були подані до суду першої інстанції. При цьому в матеріалах справи є докази того, що відповідач знав про розгляд даної справи та подавав клопотання до суду першої інстанції. До суду першої інстанції від відповідача надійшли заява про врегулювання спору за участю судді б/н від 16.01.2024 (вх. № 488/24 від 16.01.2024) та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача б/н від 17.01.2024 (вх. № 926/24 від 17.01.2023).

Положеннями частини 1 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Колегія суддів перевірила розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням часткових проплат, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду і встановили, що:

- за період 02.02.2023 по 16.02.2023 на суму заборгованості 553 324,61 грн 3% річних становить 636,70 грн, а розмір інфляційних втрат - 3 873,27 грн;

- за період з 17.02.2023 по 03.03.2023 на суму заборгованості 453 324,61 грн (553 324,61 грн - 100 000,00 грн) 3% річних становить 521,63 грн, розмір інфляційних втрат не нараховувався;

- за період з 04.03.2023 по 14.03.2023 на суму заборгованості 403 324,61 грн (453 324,61 грн - 50 000,00 грн) 3% річних становить 331,49 грн, розмір інфляційних втрат не нараховувався;

- за період з 15.03.2023 по 14.04.2023 на суму заборгованості 353 324,61 грн (403 324,61 грн - 50 000,00 грн) 3% річних становить 871,21 грн, а розмір інфляційних втрат - 5 299,86 грн;

- за період з 15.04.2023 по 20.04.2023 на суму заборгованості 323 324,61 грн (353 324,61 грн - 30 000,00 грн) 3% річних становить 132,87 грн, а розмір інфляційних втрат - 646,64 грн;

- за період з 21.04.2023 по 08.05.2023 на суму заборгованості 293 324,61 грн (323 324,61 грн - 30 000,00 грн) 3% річних становить 409,85 грн, розмір інфляційних втрат не нараховувався;

- за період з 09.05.2023 по 20.10.2023 на суму заборгованості 263 324,61 грн (293 324,61 грн - 30 000,00 грн) 3% річних становить 3 549,47 грн, розмір інфляційних втрат не нараховувався.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розрахунки є арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 6 453,22 грн та інфляційних втрат в сумі 9 819,77 грн за вищезазначені періоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Сторонами у договорі-заявці передбачено, що за понаднормовий простій автомобіля з вини замовника оплачується 1 000,00 грн на території України, 2 000,00 грн на території ЄС за кожну добу простою на користь перевізника.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок № 8 від 26.01.2023 на загальну суму 36 000,00 грн за простій автомобілів три доби (23.01.2023, 24.01.2023, 25.01.2023) - по 2000,00 грн за кожен автомобіль за одну добу.

Також в матеріалах справи наявне листування у застосунку Viber між директором позивача Дідович Вікторією та відповідальною особою від відповідача (як зазначено у договорі-заявці) Грещуком Юрієм , з якого вбачається, що після вивантаження автомобілів, 26.01.2023 року Дідович Вікторією надіслано фото документів та рахунок за простій.

Оригінали документів отримано відповідачем 31.01.2023, що підтверджується листуванням та роздруківкою інформації про посилку № 59000922450668.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 висловила позицію, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 Господарського процесуального кодексу України, у подібних правовідносинах.

Отже, всі документи разом з листуванням між директором позивача та відповідальною особою відповідача у сукупності доводять наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафний санкцій в сумі 36 000,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Також, слід зазначити, що однією з платіжок, відповідач перерахував саме суму в 36 000 грн, а призначення зазначив - оплата штрафу згідно договору. (т. 1, а.с. 131)

Щодо додаткового рішення.

У апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати додаткове рішення. При цьому, зі змісту апеляційної скарги, відповідачем не наведено жодного аргументу для скасування останнього.

Дослідивши додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла висновку про залишення його без змін. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив усі докази та документи надані стороною позивача, враховуючи ціну позову, часткову сплату відповідачем заборгованості, що стало підставою для закриття провадження у справі, незначну складність справи, принципи реальності, співрозмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн..

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 244, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маінд Порт", м.Івано-Франківськ на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.02.2024 у справі №909/967/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.02.2024 у справі №909/967/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст.ст.287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.04.2024.

Головуючий суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Скрипчук О.С.