Рішення

від 17.04.2024 по справі 925/77/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Черкаси справа № 925/77/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:

від позивача: Бабіч Т.Г. - адвокат за ордером;

від відповідача: Мовчанюк М.М. - адвокат за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом приватного підприємства "Дон Івко І С" (с. Маяк, Криворізький район, Дніпропетровська область) до товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" (м. Шпола, Звенигородський район, Черкаська область) про стягнення 63 253,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 63 253,53 з яких: 30 163,09 грн. пені, 2 131,62 грн. 3 % річних та 30958,82 грн. інфляційних втрат на підставі договору поставки № 12/04 від 12.04.2022, укладеного між сторонами у справі, за прострочення розрахунків.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач свої вимоги підтримує повністю і просить їх задовольнити. Позивач через допущену описку уточнив ціну позову за прохальною частиною - 63253,53 грн. без зміни розміру її складових частин (заява а.с. 47), що прийнято судом до відома.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Відповідачем подано суду клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90 % (а.с. 90-93), яке відповідач просить задовольнити. Подану заяву від 18.03.2024 про застосування строків позовної давності (а.с. 85) представник відповідача з урахуванням Перехідних положень до ЦК України відкликав в засіданні 04.04.2024 і просить суд її не застосовувати.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90 %, оскільки тим самим буде знівельована функція стимулювання сторони до дотримання договірної дисципліни.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи і заперечення представників сторін, які були надані ними під час розгляду справи та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що 12.04.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю "Шпола - Продукт" (далі - Покупець, відповідач по справі) та приватним підприємством "Дон Івко І С" (далі-Продавець, позивач по справі) укладено Договір поставки № 12/04 (а.с. 24--27), у відповідності до якого Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець - прийняти і оплатити зерно пшениці 2 класу ( далі - Товар) у повному розмірі на умовах та в порядку визначених цим Договором ( п. 1.1. договору).

Постачальник зобов`язався поставити товар окремими партіями в кількості, визначених у письмових Специфікаціях, покупця ( п. 1.2. договору).

Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно накладних, ТТН, та специфікацій, що є невід`ємними частинами даного договору ( п. 1.3. договору).

Ціна договору складає 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень за 1 тонну з ПДВ ( п. 2.1. договору).

Загальна вартість товару на дату укладення договору складає 380100 грн. (триста вісімдесят тисяч сто гривень) ( п. 2.2. договору).

Поставка кожної партії Товару здійснюється Постачальником протягом не більше ніж п`яти днів з моменту погодження ( п. 4.3. договору).

Покупець оплачує поставлений товар за цінами, вказаними у товаросупроводжувальній документації (рахунку, видатковій накладній, податковій накладній), на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України ( п. 5.1. договору).

Порядок розрахунків визначається у відповідній Специфікації по кожній окремій партії Товару ( п. 5.2. договору).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 599 цього Кодексу зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що позивач свої зобов`язання за Договором поставки виконав, поставивши відповідачу погоджений сторонами у Специфікації № 1 товар (а.с. 23), а саме: зерно пшениці 2 класу у кількості 50,68 тон, загальною вартістю 380 100,00 грн. з ПДВ.

Поставку товару позивач підтверджує видатковою накладною № 11 від 13.04.2022 (а.с. 16) та товарно-транспортними накладними на перевезення вантажу (а.с. 18-22).

Товар прийнято відповідачем без зауважень щодо його кількості та якості.

В п. 2 Специфікації № 1 до Договору (а.с. 23) Сторони погодили, що оплата товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника на умовах відтермінування 21 календарних днів.

Отже, граничний строк оплати за отриманий товар наступив 04.05.2022.

Як вказує позивач і не заперечено відповідачем, розрахунок за поставлений товар було здійснено не вчасно, а саме частина оплати в розмірі 200 000,00 грн. була здійснена відповідачем 05.05.2022, що підтверджується платіжною інструкцією № 527 від 05.05.2022 (а.с. 15), 02.09.2022 було сплачено 150 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 19 від 02.09.2022 (а.с. 13), та 30 100,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 745 від 05.09.2022 (а.с.14).

Дані обставини відповідачем не заперечуються.

За несвоєчасну оплату поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача 30 163,09 грн. пені, 2 131,62 грн. 3 % річних та 30 958,82 грн. інфляційних втрат (розрахунки а.с. 5-11).

Право на нарахування пені сторонами передбачено п. 7.2. Договору - за несвоєчасну оплату за даним договором Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день.

Такі положення Договору відповідають вимогам ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якими передбачено, що пеня встановлюється у договорі за згодою сторін, однак при сплаті її розмір не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період її нарахування.

За правилами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені повинно бути припинено через шість місяців після виникнення права на її нарахування, якщо іншого сторонами не передбачено у Договорі.

Право на рахування інфляційних та 3% річних передбачено для кредитора у ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання боржником. Дана відповідальність, встановлена законом, може бути застосована незалежно від того, чи передбачена вона ще й умовами Договору між сторонами.

З урахуванням обставин виконання умов договору сторонами суд вважає, що суми пені, інфляційних та 3% річних за належним розрахунком становлять:

поставка 13.04.2022 380100,16 грн. кінцевий строк оплати 04.05.2022оплачено і сума пеня інфляційні 3% річних борг 380100,001 день прострочення по 05.05.2022200 000 грн. 05.05.2022208,27031,24 грн. борг 180100,00120 днів прострочення з 05.05.2022 до 01.09.2022150 000 грн. 02.09.202225 312,6814 043,77грн. 1 776,33 грн. борг 30100,002 дні прострочення з 02.09.2022 до 04.09.202230 100,00 грн. 05.09.2022123,7007,42 грн.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат складає 14 043,77 грн., пені - 25 644,65 грн. та 1 814,99 грн. 3 % річних.

Клопотання позивача у додаткових поясненнях від 12.04.2024 про стягнення саме цих сум, суд як зменшення позовних вимог прийняти не може, оскільки таку заяву за правилами ст. 46 ГПК України у спрощеному позовному провадженні позивач може подати лише до першого судового засідання, з яким пов`язується початок розгляду справи по суті.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені, інфляційних та 3% річних і заперечення проти цього, судом встановлено наступне:

Представники сторін зазначають, що згідно нині актуальної судової практики зменшенню підлягає не лише неустойка (штраф та пеня), а й інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач клопотанням від 16.04.2024 уточнив своє клопотання і просить суд зменшити на 90% лише пеню та інфляційні втрати, а стосовно 3% річних дане питання не розглядати.

Згідно ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Штрафними санкціями відповідно до ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тобто щоб неустойка не набула ознак каральної санкції.

Вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, зокрема, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов`язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (за змістом ст.549 Цивільного кодексу України).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому з урахуванням судової практики при вирішенні питання стосовно зменшення розміру пені судом можуть були взяті до уваги такі обставини, як майновий стан обох сторін; попередні договірні взаємовідносини між ними; період прострочення; наслідки порушення; ступінь виконання зобов`язання боржником, вжиття відповідною стороною заходів з усунення негативних наслідків невиконання договірних зобов`язань; інші вагомі обставини у конкретній ситуації між сторонами.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач не заперечує, що станом на час розгляд справи зобов`язання по оплаті поставленого товару відповідач виконав повністю. Сплата коштів в розмірі 200 000 та 30100 грн. проведена із незначним простроченням - 1 та 2 дні.

Тому суд вважає за обґрунтоване досліджувати спірні питання нарахування санкцій та їх зменшення лише у співвідношенні щодо простроченого на 120 днів платежу в розмірі 150 000 грн., про що вказав відповідач у засіданні.

Як вбачається із позовних вимог, Позивач застосував весь спектр можливих до нарахування санкцій за порушення грошового зобов`язання - просить стягнути пеню, інфляційні та 3% річних.

Відповідач вважає, що нараховані йому санкції надмірно великі із допущеним порушенням.

В даному питанні суд враховує наявні у справі докази, що відповідач на час вирішення спору повністю виконав зобов`язання по оплаті товару, істотно простроченим є лише один платіж. Відповідач просить також врахувати, що він забезпечує хлібом заклади соціального типу, через прострочені розрахунки яких не зміг вчасно виконати зобов`язання перед позивачем. Доказів про те, що це єдині споживачі продукції у відповідача, суд не подано. При цьому відповідач, який випускає продукти харчування, що користуються першочерговим попитом і споживаються населенням при любому соціально-економічному становищі, не надав суду належних доказів про свій фінансовий стан, находження йому коштів, розмір дебіторської заборгованості.

Суд зі сторонами вже з`ясував в ході розгляду справи питання, що нарахування коштів за позовними вимогами є невірним (63253,53 грн.) і правильною є загальна сума до стягнення лише 41503,41 грн.

Інфляційні втрати відображають об`єктивне знецінення грошових коштів у країні у їх мінімальному обрахунку за державною статистичною звітністю.

Тому суд вважає, що позивач має право на відповідну компенсацію і тому немає підстав для зменшення інфляційних втрат. При цьому 3% річних суд також не зменшує через їх незначну суму після належного перерахування цього боргу і тому що відповідач вже не підтримує це клопотання.

Стосовно пені суд вважає за обґрунтоване зменшити її розмір до 10 000 грн. враховуючи, що на цьому платежі, який стягується кредитором зі своїх боржників, позивач не будує свої власні фінансові показники та прогнози господарської діяльності. Пеня за своєю правовою природою не формує прибуток позивача від здійснення господарської діяльності. Розмірі пені в сумі 25 644,65 грн. становить шосту частину істотно простроченого до сплати боргу (150000 грн.) відповідача перед позивачем.

Позивач не доводить і не надає доказів виникнення в нього збитків від прострочення оплати відповідачем отриманого товару, не вказує, які саме об`єктивні втрати будуть покриті у позивача від стягнення пені з відповідача.

Тому з урахування необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, неприпустимості перетворення санкцій у необґрунтований фінансовий тягар для сторони договору та з урахування обставин виконання умов договору, доводів та заперечень сторін щодо позовних вимог, суд вважає обґрунтованим зменшити нараховану до стягнення позивачу пеню лише до стягнення її в сумі 10 000,00 грн.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Доказів врегулювання спору та погашення заборгованості суду не подано.

Отже зібраними у справі доказами позивач довів правомірність своїх позовних вимог, але провів неправильні розрахунки складових частин стягнення. З огляду на встановлені обставини справи клопотання відповідача про зменшення нарахованих санкцій підлягає до часткового задоволення, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 10 000,00 грн. пені, 14043,77 грн. інфляційних втрат та 1814,99 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків по Договору поставки № 12/04 від 12.04.2022.

В решті вимог у позові слід відмовити через неправильні розрахунки та зменшення пені за рішенням суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник через неправильні дії боржника, а частково розмір санкцій було зменшено за рішенням суду, то з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 3028,00 грн. на відшкодування витрат на сплату судового збору повністю.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Шпола-Продукт" (код 43687274, м. Шпола, Звенигородський район, Черкаська область, вул. Івана Піддубного, 10) на користь приватного підприємства "Дон Івко І С" ( код 33244939, с. Маяк, Криворізький район, Дніпропетровська область, вул. Степова, 15 кв. 3) - 10 000,00 грн. пені, 14043,77 грн. інфляційних втрат та 1814,99 грн. як 3% річних за прострочення розрахунків по Договору поставки № 12/04 від 12.04.2022 та 3028,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

В решті вимог про стягнення пені у позові відмовити через зменшення її за рішенням суду.

В решті вимог у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 24 квітня 2024

Суддя Н.М. Спаських