Ухвала

від 24.04.2024 по справі 910/8077/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8077/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тищенко О. В., Гончаров С. А., Тарасенко К. В.

від 13.02.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс"

до Національної служби здоров`я України

про стягнення 441 722,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної служби здоров`я України про стягнення 441 722,50 грн вартості лікарських засобів (реімбурсацію) за укладеним між сторонами договором № 0000-1Р7Р-М000.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Національна служба здоров`я України не здійснила відшкодовування вартості лікарських засобів за період 16.11.2022 - 30.11.2022 на суму 441 722,50 грн у повному обсязі відповідно до звіту № 31392783R22K2A.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі № 910/8077/23 позов задоволений повністю. Присуджено до стягнення з Національної служби здоров`я України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" заборгованість у розмірі 441 722,50 грн та судовий збір у сумі 6 625,84 грн.

Постановою від 13.02.2024 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі № 910/8077/23. Прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" до Національної служби здоров`я України про стягнення 441 722,50 грн - відмовив.

15 квітня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 910/8077/23.

Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення 441 722,50 грн, що менше, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 342 000,00 грн).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики оцінки надзвичайності і невідворотності обставин непереробної сили при їх впливі на можливість виконання суб`єктами господарювання господарських відносин протягом дії воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" і їх підтвердження. Крім того, скаржник наголошує, що справа має виняткове значення для нього, оскільки між сторонами продовжують тривати аналогічні господарськи відносини за договором про реімбурсацію протягом дії воєнного стану та реально можливо настання обставин непереробної сили, аналогічних з тими, які по різному оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/8077/23, наявність яких має звільнити позивача від відповідальності за неналежне виконання господарських зобов`язань внаслідок їх безпосереднього впливу на господарську діяльність (підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Водночас Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" вказуючи на фундаментальне значення своєї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики, не навело обґрунтованих доводів та не надало жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами. Крім того, скаржником не зазначено конкретно щодо застосування якої норми права (норм права) відсутня єдина правозастосовча практика чи щодо застосування якої норми права (норм права) наявна виключна правова проблема. Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, за висновком Суду зводяться до незгоди із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції, заперечення встановлених судом обставин справи з одночасним тлумаченням власного їх викладення та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" на те, що справа № 910/8077/23 має виняткове значення для нього, також не заслуговують на увагу, оскільки касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове значення, а ті, що вказані в обґрунтування наявності випадку, передбаченого пунктом "в" частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мають загальний характер, позаяк будь-яким чином ніж посиланням на існування аналогічних господарських відносин між сторонами справи № 910/8077/23, не обґрунтоване.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судове рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8077/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/8077/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелекс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова