Ухвала

від 26.04.2024 по справі 916/3112/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2024 року

м. Київ

Cправа № 916/3112/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 (колегія суддів: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Аленін О. Ю.) та рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2023 (суддя Невінгловська Ю. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) про внесення змін до договору та зобов`язання вчинити певні дії,

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" про стягнення коштів, розірвання договору та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (далі - Підприємство), в якому просило провести перерахунок орендної плати за період з березня 2020 року по жовтень 2021 року та внести зміни до договору від 15.06.2018 № 2317-П-ОДФ-18, а також зарахувати надлишково сплачені кошти в рахунок орендної плати за цим договором.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що за названим договором йому в оренду передано рухоме майно, а саме: апарель та понтони №№ 69, 71, 73, 75, 77. Однак у період з кінця березня 2020 року по квітень 2021 року єдиним майном, яке передано в оренду, було апарель, орендні платежі за яке складало 2,1 % вартості орендної плати за договором. Згодом позивач отримав класифікаційні свідоцтва на три понтони (П-71, 75, 77), і станом на жовтень 2021 року функціонує лише три понтони, а інші понтони він не міг використовувати через втрату чинності свідоцтв про придатність до плавання, тоді як договором на відповідача покладений обов`язок поновлення їх строку .

Позивач вважає, що він переплатив грошові кошти за оренду майна, яким він не зміг користуватися через бездіяльність відповідача щодо поновлення чинності свідоцтв про придатність до плавання. У період з березня 2020 року по квітень 2021 року позивач мав обов`язок сплатити орендну плату у розмірі 141 622,50 грн, тоді як сплатив 558 088,75 грн, переплата склала 416 466,25 грн. Цю різницю він вважає доцільне зарахувати в рахунок заборгованості, яка виникла перед Підприємством.

Підприємство у зустрічному позові просило розірвати цей договір, повернути передане за ним майно та стягнути Товариства заборгованість, на яку нарахувало пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог Підприємство послалося на неналежне виконання Товариством умов названого договору, у тому числі обов`язків щодо пред`явлення майна Регістру судноплавства України, проведенню оглядів, отримання дозвільних документів тощо.

20.09.2023 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Відмова у первісному позові мотивована не доведенням Товариством неможливості використання орендованого майна у своїй господарській діяльності з незалежних від нього причин у спірний період, оскільки саме на нього, як судновласника, чинним законодавством покладено обов`язок забезпечення своєї діяльності необхідними дозвільними документами на майно та обирати класифікаційне товариство для проведення технічного нагляду за суднами, які він експлуатує. Тобто суди послалися на не доведення Товариством передбачених частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстав для звільнення його від сплати орендної плати за договором у названий період.

Зустрічні позовні вимоги суди визнали доведеними та обґрунтованими, установили істотні порушення Товариством умов договору оренди щодо несплати орендних платежів протягом п`яти місяців підряд. Тому задовольнили зустрічний позов про розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Товариство оскаржило ці судові рішення до Верховного Суду і в касаційній скарзі просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У касаційній скарзі скаржник визначив, що підставою касаційного оскарження судового рішення є наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження Товариство вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували частину шосту статті 762 ЦК України і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/8040/20, № 616/41/20, № 910/14244/20, № 911/1064/21, № 910/13158/20, № 910/10657/19, № 914/2857/20, № 915/1046/19, № 914/2264/17, № 911/3067/20.

Посилаючись на неправильне застосування судами норм частини шостої статті 762 ЦК України, оскільки з моменту введення карантину та воєнного стану територія морського вокзалу Одеського морського торгового порту, а відтак яхт-клубу "Адмірал" була та залишається такою, що обмежена в доступі для громадян, у зв`язку з особливим режимом зазначеної території, господарських споруд на ній у тому числі для оборони м. Одеси, скаржник не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, на які він посилається, в якій Верховний Суд виклав свої висновки щодо іншого застосування цієї норми матеріального права.

Посилаючись на те, що внаслідок обмежень, пов`язаних з введенням карантину, а також воєнного стану на території Морського вокзалу Одеського морського торгового порту, а відтак яхт-клубу "Адмірал" заборонено перебування, пересування, вхід/вихід громадян, іноземців та осіб без громадянства, в`їзд/виїзд транспортних засобів, що, на його перконання, дає підстави вважати доведеними обставини неможливості користування Товариством переданим йому в оренду майном, з причин, які від нього не залежали.

До того ж Товариство не зазначило дат прийняття цих постанов та не проаналізувало подібності правовідносин у цій справі та у перелічених ним справах, що не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та визначеній скаржником підставі касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Отже, скаржнику слід навести висновки щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України у перелічених ним на сторінці 21 касаційної скарги постановах Верховного Суду із зазначенням дат їх прийняття, обґрунтуванням невідповідності висновків суду касаційної інстанції, сформульованих у цих справах, висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у цій справі.

Ці недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення її у відповідність до вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 288, пункту 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2023 у справі № 916/3112/21 залишити без руху.

2. Установити скаржнику строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

3. У разі усунення недоліків документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".

4. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов