Постанова

від 25.04.2024 по справі 761/13428/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 761/13428/21

провадження № 61-16982в23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Червинської М. Є.

суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс капітал», Адвокатське об`єднання « Кросондович Лойерс»,

третя особа ? ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Штеренберг Олесею Олександрівною, на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс капітал» (далі - ТОВ «ФК «Альянс капітал»), Адвокатського об`єднання «Кросондович Лойерс» (далі - АО «Кросондович Лойерс»), третя особа ? ОСОБА_3 , про виселення з приміщення.

Позов мотивований тим, що 24 квітня 2019 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав у борг 243 000,00 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань цього ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), загальною площею 210,00 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_3 позику не повернула, він звернув стягнення на предмет на предмет іпотеки та 12 серпня 2019 року набув у власність вказані нежилі приміщення.

До того як ОСОБА_3 набула право власності на указані нежилі приміщення, вони належали ОСОБА_2 (дядько ОСОБА_3 ). Проте не зважаючи на перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , а у подальшому до нього, ОСОБА_2 протягом цього часу використовував ці приміщення для розміщення в них власних підприємств. З метою і подальшого користування ОСОБА_2 зазначеними нежилими приміщеннями 26 грудня 2019 року вони уклали договір оренди з правом викупу, відповідно до якого на період з 26 грудня 2019 року до 31 грудня 2020 року включно і до спливу цього договору ОСОБА_2 мав право викупити нежилі приміщення, а він взяв на себе зобов`язання продати приміщення саме ОСОБА_2 . Проте орендар своїм правом викупу у визначений договором строк не скористався. Пунктами 6.2, 6.3 договору оренди передбачено, що цей договір перестає діяти з 01 січня 2021 року без будь-яких повідомлень і не підлягає продовженню. Відповідно ОСОБА_2 зобов`язаний заздалегідь підготуватись до звільнення нежилих приміщень та звільнити їх не пізніше 01 січня 2021 року.

22 грудня 2020 року та 29 грудня 2020 року він направляв ОСОБА_2 листи з вимогою погасити заборгованість, повідомив, що не зацікавлений у продовженні дії договору оренди, просив звільнити приміщення до 05 січня 2021 року, просив передати ключі від приміщень та всі необхідні документи. Проте у вказаний термін нежилі приміщення не було звільнено.

05 квітня 2021 року він звернувся до охоронної фірми для оновлення коду тривожної сигналізації та встановлення посту охорони у нежитлових приміщеннях. Також було складено акт про те, що належні йому житлові приміщення використовуються ТОВ «ФК «Альянс-Капітал» та АО «Кросондович Лойерс», співзасновником та керівником яких є ОСОБА_2 . При цьому, з указаними юридичними особами відповідних договорів щодо користування нежитловими приміщеннями він не укладав.

ОСОБА_1 просив суд виселити ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Альянс Капітал», АО «Кросондович Лойерс» та інших пов`язаних з ними осіб з нежилих приміщень з № 1 по № 16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), загальною площею 210,00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Альянс капітал», АО «Кросондович Лойерс» з нежилих приміщень з № 1 по № 16 (групи приміщень №42 (в літ. А), загальною площею 210,00 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є власником нежитлових приміщень, в свою чергу, договір оренди, укладений між позивачем та ОСОБА_2 закінчився 31 грудня 2020 року, ТОВ «ФК Альянс-Капітал» та АО «Кросондович Лойерс» жодних договорів з позивачем з приводу користування нежилими приміщеннями не укладали, тому у відповідачів відсутні будь-які правові підстави для користування нежилими приміщеннями позивача.

Одночасно з цим, позивач просив суд виселити «інших пов`язаних з ними осіб», не конкретизуючи та не обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині. У зв`язку з чим суд доходить висновку щодо залишення позовних вимог в цій частині без задоволення.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено.

Зупинено провадження у цивільній справі № 761/13428/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №761/15046/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №761/15046/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування на користь ОСОБА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 нежилих приміщень з № 1 по № 16 (групи приміщень № 42, літ. А), загальною площею 210 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані тим, що 10 квітня 2023 року до ОСОБА_2 звернувся громадянин ОСОБА_4 , який працював нотаріусом Київського міського нотаріального округу та повідомив про вчинення ним протиправних дій, а саме про факт підроблення довіреності № 564 від 28 липня 2016 року за (бланк серія НАІ 112836). На підтвердження чого було проведено почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої висновком від 23 лютого 2023 року підтверджено факт підроблення підпису на довіреності від 28 липня 2016 року. На підставі сфальсифікованої довіреності від 28 липня 2016 року в подальшому було здійснено ряд правочинів, на підставі яких ОСОБА_1 набув право власності на спірні приміщення.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене, не надав оцінки обставинам, наведеним ОСОБА_2 та безпідставно не розглянув його заяву про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 761/15046/23. З матеріалів справи вбачається, що у справі № 761/15046/23 ОСОБА_2 оспорює право власності ОСОБА_1 , вказуючи, що таке право він набув в результаті правочинів, що були укладені представником, що не мав жодних повноважень. Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 слідує, що їх задоволення фактично позбавить його як права власності на спірні нежитлові приміщення, так і права вимоги до відповідачів, яка є похідним від права власності.

Отже, вирішення спору про витребування спірних приміщень з чужого незаконного володіння (справа №761/15046/23) безпосередньо впливає на можливість розгляду вимог позивача про виселення зі спірних приміщень, оскільки усуває або підтверджує право вимоги позивача до відповідачів.

Аргументи учасників справи

27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу повернути для продовження її розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що заява про зупинення провадження у справі подавалася представником ОСОБА_2 03 травня 2023 року, тоді як провадження у справі № 761/15046/23 було відкрито ухвалою від 04 травня 2023 року (в день ухвалення рішення по справі № 761/13428/21). Таким чином, суд першої інстанції правомірно не задовольнив заяву представника ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, а не «не розглянув її», як зазначено в оскаржуваній ухвалі.

Апеляційний суд помилкового вважав, що вирішення спору про витребування спірних приміщень з чужого незаконного володіння (справа № 761/15046/23) безпосередньо впливає на можливість розгляду вимог позивача про виселення зі спірних приміщень, оскільки зібрані у цій справі докази дають можливість повною мірою встановити і оцінити обставини справи, а тому відсутня необхідність у розгляді будь-яких інших справ.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Проте апеляційний суд знехтував вказаним положенням та не врахував той факт, що ОСОБА_1 є законним власником нежилих приміщень і вважається таким до того моменту, поки правочин, за яким він набув приміщення у власність, не буде визнано недійсним або приміщення не будуть витребувані з його володіння. Зупинивши провадження у справі, суд апеляційної інстанції фактично обмежив його, як власника, у реалізації його законного права на судовий захист від порушення його права власності іншими особами, які незаконного і без будь-яких правових підстав продовжують користуватися його приміщеннями. При цьому якщо в подальшому власник приміщення й зміниться, то це буде давати можливість для укладання нових правочинів з відповідачами, в тому числі, договорів оренди та інших, але це не зробить діючим закінчений договір оренди, укладений між ним та ОСОБА_2 . Крім того, навіть у випадку задоволення позову, заявленого ОСОБА_2 у справі № 761/15046/23, така обставина може бути підставою для перегляду судового рішення, ухваленого у цій справі за нововиявленими обставинами. Сам по собі факт подання позовної заяви, позовні вимоги у якій спрямовані на оспорювання законності права власності особи, не створює об`єктивної неможливості розгляду іншої справи, у якій така особа виступає як законний власник.

Крім того, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від10 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 371 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі

№ 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження

№ 61-5752сво21) вказано, що:

«метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апеляційний суд у даній справі на порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, в якій встановлюються обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, не врахував, що про наявність спору щодо законності наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 позивачу було відомо ще до звернення з позовом у цій справі, проте при розгляді справи судом першої інстанції такого клопотання, з урахуванням вимог частини третьої статті 210 ЦПК України, не заявляв. За таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про зупинення провадження і оскаржена ухвала апеляційного суду перешкоджає подальшому провадженню у справі.

При вирішенні клопотання щодо зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд має враховувати приписи статті 367 ЦПК України, якою регламентується межі розгляду справи судом апеляційної інстанції й не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У справі, що переглядається:

апеляційний суд не врахував, що при вирішенні клопотання щодо зупинення апеляційного провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд має враховувати приписи статті 367 ЦПК України, якою регламентується межі розгляду справи судом апеляційної інстанції й не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;

необґрунтованим є висновки апеляційного суду про те, що суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки обставинам, наведеним ОСОБА_5 , та не розглянув його заяву про зупинення провадження, оскільки таке клопотання було розглянуто судом першої інстанції, що підтверджується протокольною ухвалою від 04 травня 2023 року (т. 2, а. с. 246). Ця справа розглядалась судом з 19 квітня 2021 року, 14 вересня 2021 року було закрито підготовче провадження у справі, відповідне клопотання про зупинення провадження у справі подане представником ОСОБА_2 03 травня 2023 року, а провадження у справі № 761/15046/23відкрите 04 травня 2023 року, тобто в день ухвалення рішення у цій справі судом першої інстанції. Тому у суду першої інстанції не було підстав для зупинення провадження у справі.

За таких обставин апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі, порушив принцип ефективності судового процесу, направлений на недопущення порушення розумних строків розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати.

Справу № 761/13428/21 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча М. Є. Червинська

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков