Постанова

від 10.07.2024 по справі 761/13428/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/13428/21 головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.

провадження № 22-ц/824/850/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс капітал», Адвокатського об`єднання «Кросондович Лойерс», третя особа - ОСОБА_4 , про виселення з приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив виселити ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «Альянс капітал», Адвокатське об`єднання «Кросондович Лойерс» та інших, пов`язаних з ними осіб, з нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень №42 (в літ. А)), загальною площею 210 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 є власником нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), загальною площею 210 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач набув право власності на вказані нежилі приміщення за договором іпотеки від 24 квітня 2019 року, що був укладений ним з громадянкою ОСОБА_4 . Після прийняття позивачем у власність нежилих приміщень ОСОБА_1 з метою подальшого розміщення там офісу своїх підприємств 26 грудня 2019 року уклав з позивачем договір оренди нежилих приміщень з правом викупу. Даний договір було укладено на період з 26 грудня 2019 року по 31 грудня 2020 року включно і до спливу даного договору ОСОБА_1 мав право викупити нежилі приміщення, а позивач взяв на себе зобов`язання продати дані приміщення саме ОСОБА_1 29 грудня 2020 року. Позивачем було направлено лист останньому, відповідно до якого позивач повторно просив погасити існуючу заборгованість та звільнити нежилі приміщення до 05 січня 2021 року, передавши представникам позивача ключі від приміщень та всі необхідні документи. Відповідачі у добровільному порядку не звільняють нежилі приміщення, що належать на праві власності позивачу, тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Виселено ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Альянс капітал», АО «Кросондович Лойерс» з нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень №42 (в літ. А), загальною площею 210 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа № 761/15046/23, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 нежилих приміщень з №1 по №6, групи приміщень №42, літера А, загальною площею 210 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач вказує, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на обставини викладені у справі № 761/15046/23. 10 квітня 2023 року до нього звернувся громадянин ОСОБА_5 , який працював нотаріусом КМНО та повідомив про вчинення ним протиправних дій, а саме про факт підроблення довіреності від 28 липня 2016 року, за № 564 (бланк серія НАІ 112836). На підтвердження чого було проведено почеркознавчу експертизу, за результатами якої, висновком № ЕД-19/111-23/7963-ПЧ від 23 лютого 2023 року підтверджено факт підроблення підпису на довіреності від 28 липня 2016 року. На підставі сфальсифікованої Довіреності від 28 липня 2016 року в подальшому було здійснено ряд правочинів, а саме: 29 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в особі ОСОБА_7 , яка діяла на підставі підробленої довіреності від 28 липня 2016 року (бланк серія НАІ 112836), зареєстрованої в реєстрі за № 564, був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 по №6, групи приміщень № 42, літера А, загальною площею 210 м.кв., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , в особі ОСОБА_7 , яка діяла на підставі підробленої довіреності, був укладений договір позики, в простій не нотаріальній формі. 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , в особі ОСОБА_7 , яка діяла на підставі підробленої довіреності, був укладений договір іпотеки серія та номер: 3359, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Василенко O.A. На підставі підроблених документів приватним нотаріусом КМНО Василенко O.A. було прийнято рішення: - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46633515 від 24 квітня 2019 року 14:45:17, та вчинено запис про іпотеку: 31333280; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46633806 від 24 квітня 2019 року 14:52:14, та вчинено запис про обтяження: 31333413. 12 серпня 2019 року державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Чуйко Г.Г. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:48200741 від 12 серпня 2019 року 15:45:43, та вчинила запис про право власності: 32783802. Відтак, не дослідивши у повній мірі обставини справи, знехтувавши матеріалами, наявними у справі та поясненнями (запереченнями) відповідача, а також обов`язком суду зупинити провадження у справі № 761/13428/21 до закінчення розгляду (вирішення) справи № 761/15046/23, фактично суд першої інстанції прийняв незаконне рішення на користь позивача, особи, яка в межах об`єктивного припущення не мала права на звернення до суду із позовом по справі № 761/13428/21, чим завдав істотної шкоди праву та інтересам відповідача. Відповідач звертає увагу про неможливість розгляду справи №761/13428/21 до вирішення іншої справи № 761/15046/23, в межах якої має бути встановлено власника спірних нежилих приміщень, в тому числі, наявність та/або відсутність прав у ОСОБА_3 , як у позивача по даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, вказує про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах закону.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 29 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Коберник Є.В. (зареєстровано в реєстрі за №1409), ОСОБА_1 передав у власність (продав) ОСОБА_4 нежилі приміщення з №1 по №16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), загальною площею 210 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 29 липня 2016 року вбачається, що за домовленістю сторін та з урахуванням загальної вартості нежилих приміщень, продаж здійснюється за ціною 20 000 000.00 грн.

У подальшому, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики від 24 квітня 2019 року.

Зі змісту договору позики, а саме п. 1 вбачається, що: «1. Позичальник, ОСОБА_4 , позичила (взяла у борг) у Позикодавця ОСОБА_3 , кошти у розмірі 6 750 000 (шість мільйонів сімсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін еквівалентно 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів.

Відповідно до п. 4 договору позики сторонами було погоджено, що Позичальник зобов`язується забезпечити позику нерухомим майном, а саме: іпотекою нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 (один) по №16 (шістнадцять) (групи приміщень № 42 (сорок два) (в літ. А), загальною площею 210,0 (двісті десять) кв.м. що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість тире сімдесят вісім).

У забезпечення виконання боргових зобов`язань, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір іпотеки від 24 квітня 2019 року.

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки вбачається, що: «1.1. Згідно з Договором позики, укладеним 24 квітня 2019 року між Позичальником/Іпотекодавцем - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , Позикодавець/Іпотекодержатель надав Позичальнику/Іпотекодавцю позику в сумі 6 750 000 (шість мільйонів сімсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін еквівалентно 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів. Позичальник/Іпотекодадець зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього».

Відповідно до п.2.1 Договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов`язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне їй на праві власності нерухоме майно (надалі іменується «Предмет іпотеки»), а саме (надалі разом - «Предмет іпотеки»): нежилі приміщення з №1 (один) по №16 (шістнадцять) (групи приміщень № 42 (сорок два) (в літ. А), загальною площею 210,0 (двісті десять) кв.м. що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят шість тире сімдесят вісім).

Вказані нежилі приміщення належать Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Коберник Є.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 29 липня 2016 року за реєстровим №1409. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 липня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 488952880000, номер запису про право власності: 15649922.

Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки сторони погодили, що застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя викладене в цьому розділі даного Договору, згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який визначає можливий спосіб звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку».

На момент розгляду справи ОСОБА_3 у відповідності до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №177175202 від 12.08.2019 року є власником нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), загальною площею 210,00 (двісті десять) кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Після прийняття позивачем у власність нежилих приміщень між ним та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено Договір оренди від 26 грудня 2019 року.

Згідно з п.п. 1.1 та 1.2 Договору оренди сторони погодили наступне: «1.1.Орендодавець передає у тимчасове оплатне користування (оренду), а Орендар приймає в оренду Об`єкт оренди на умовах, зазначених в даному договорі.

1.2. Об`єкт оренди складається з наступних приміщень:

- нежилі приміщення з №1 (один) по АДРЕСА_2 , загальною площею 350.60 (триста п`ятдесят цілих шістдесят сотих) квадратних метрів (далі - Приміщення-1).

- нежилі приміщення з №1 (один) по №16 (шістнадцять) групи приміщень №42 (сорок два) в літ. А, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 210.00 (двісті десять) квадратних метрів (далі - Приміщення-2).».

Відповідно до п.п. 6.2, 6.3. Договору оренди даний договір перестає діяти з 01 січня 2021 року без будь-яких повідомлень Сторін і не підлягає подовженню.

Позивач зазначав, що напередодні припинення дії договору 22 грудня 2020 року ним було надіслано лист ОСОБА_1 , яким позивач просив погасити заборгованість у розмірі 20 000.00 доларів США у гривневому еквіваленті, а також повідомив, що не зацікавлений у продовженні дії договору оренди нежилих приміщень на 2021 рік та просив звільнити нежилі приміщення до 05 січня 2021 року.

29 грудня 2020 року позивачем було направлено повторний лист ОСОБА_1 , яким позивач повторно просив погасити існуючу заборгованість та звільнити нежилі приміщення до 05 січня 2021 року, передавши представникам позивача ключі від приміщень та всі необхідні документи.

05 квітня 2021 року позивач звернувся до охоронної фірми для оновлення коду тривожної сигналізації та встановлення посту охорони у нежилих приміщеннях.

Цього ж дня було складено акт, відповідно до якого нежилі приміщення використовуються ТОВ «ФК Альянс-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Кросондович Лойерс», співзасновником та керівником даних юридичних осіб є відповідач ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є власником нежитлових приміщень, в свою чергу, договір оренди, укладений між позивачем та ОСОБА_1 закінчився 31 грудня 2020 року, ТОВ «ФК Альянс-Капітал» та Адвокатського об`єднання «Кросондович Лойерс» жодних договорів з позивачем з приводу користування нежилими приміщеннями не укладали, у відповідачів відсутні будь-які правові підстави для користування нежилими приміщеннями позивача.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема, правочин.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто, слід відрізняти правочин, як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же самого по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про виселення ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «Альянс капітал», Адвокатського об`єднання «Кросондович Лойерс» та інших, пов`язаних з ними осіб, з нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень №42 (в літ. А)), загальною площею 210 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , мотивованою тим, що він набув право власності на вказані нежилі приміщення за договором іпотеки від 24 квітня 2019 року, що був укладений ним з громадянкою ОСОБА_4 .

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та це встановлено судом, громадянка ОСОБА_4 договору купівлі-продажу нежилих приміщень з громадянином ОСОБА_1 не укладала.

Так, відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/23/7963-ПЧ від 23 лютого 2023 року вбачається, що Підпис на Довіреності (бланк серія НАІ 112836) від 28 липня 2016 року, в графі «ПІДПИС», виконано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рукописний запис на Довіреності (бланк серія НАІ 112836) від 28 липня 2016 року, в графі «ПІДПИС», виконано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відповідності до заяви ОСОБА_5 , який, будучи приватним нотаріусом посвідчував Довіреність від 28 липня 2016 року за № 564 (бланк серія НАІ 112836) про право ОСОБА_7 , діяти, в тому числі і підписувати правочини від імені ОСОБА_4 , розпоряджатись її майном не підписувалась ОСОБА_4 . Заява ОСОБА_5 завірена приватним нотаріусом Кривенчук С.В.

За таких обставин, судом встановлено, що всі правочини, які вчинялися від імені ОСОБА_6 , в особі ОСОБА_7 , яка діяла на підставі не підписаної ОСОБА_4 довіреності від 28 липня 2016 року, зареєстрованої в реєстрі за №564 є не укладеними, оскільки не підписувались стороною правочину.

З зазначених підстав є не укладеними договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 29 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Коберник Є.В. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про продаж останній нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , договір позики від 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , договір іпотеки від 24 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Не укладений правочин не створює правових наслідків, які в ньому обумовлені.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частини перша, друга статті 182 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 12 січня 2023 року у справі № 940/1275/20, від 20 грудня 2023 року у справі №323/630/21, від 24 травня 2024 року у справі № 128/3203/21.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 не набув у встановленому законом порядку права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на не укладеність договору іпотеки від 24 квітня 2019 року між ним та ОСОБА_4 , який був підставою до внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності позивача за № 177175202 від 12.08.2019 року (т. 1, а.с. 13).

За змістом ст. 386, 391 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З зазначеного вбачається, що позивач, не будучи власником нежилих приміщень з № 1 по № 16 (групи приміщень № 42 (в літ. А), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не має права вимагати усунення перешкод в користуванні спірними приміщеннями, в даному випадку виселення відповідачів.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення позову, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 362,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача на його користь.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2023 року скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Альянс капітал», Адвокатського об`єднання «Кросондович Лойерс», третя особа - ОСОБА_4 , про виселення з приміщення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , місце проживання - АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 17 липня 2024 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.