Рішення

від 25.10.2010 по справі 2-1460-10

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                              Спр. № 2-1460\10

                             Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

      25 жовтня 2010 року.  

       Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Розман М.М. , при секретарі Цех Г.М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ,

В  с  т  а  н  о  в  и  в:

    ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В позовній заяві зазначив , що 11 грудня 2009 року між ним та відповідачем укладено договір позики , за яким він передав відповідачу 25000 доларів США гривень , що еквівалентне 199250 гривень , а відповідач зобов’язався повернути позику до 18.12.2009 року.

    Свої зобов’язання за договором відповідач не виконав , а тому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 199250 гривень та проценти із розрахунку на рівні облікової ставки Нацбанку України в розмірі 5% річних на суму 10947.67  гривень.

    Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Доводи відповідача про наявність правовідносин з приводу купівлі автомобіля вважає безпідставними , оскільки цей договір укладався з іншою особою, а не з позивачем і позивач до цього відношення немає. Просить позов задовольнити.

    Відповідач і його представник в судовому засіданні проти позову заперечили. Відповідач позов не визнав і пояснив , що позивача знає , так як вони до цього разом працювали. Ніяких відносин з позивачем з приводу позики не мав. Мова йшла про придбання позивачем автомобіля від ОСОБА_3 і позивач передав йому гроші за куплений у ОСОБА_3 автомобіль , які він передав продавцю ОСОБА_3. Інших боргових зобов’язань перед позивачем немає. Чому він написав саме боргову розписку пояснити не може. Просить в задоволенні позову відмовити.

    Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 11 грудня 2009 року між сторонами  укладено договір позики , за яким позивач передав відповідачу в борг 25000 доларів США , а відповідач зобов’язався повернути позику до 18 грудня 2009 року , що стверджується письмовою розпискою відповідача  , оригінал якої наданий суду для огляду в судовому засіданні представником позивача.

Факт надання письмової розписки визнав в судовому засіданні відповідач.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі , визначені родовими ознаками , а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики , згідно до ст.. 1047 цього Кодексу  укладається в письмовій формі , якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

А згідно до ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов’язаний повернути позику у строк та в порядку , що встановлені договором.

За змістом ст. 1051 ч.2 ЦК України якщо договір позики мав бути укладений в письмовій формі , рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того , що гроші насправді не були одержані. Ці положення не застосовуються тільки до випадків , коли договір був укладений під впливом обману , насильства , зловмисної домовленості представника позивальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ст. 11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.

А згідно до ст.60 цього Кодексу кожна сторона зобов’язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. ст. 58 , 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи , які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч.2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину , для якого законом визначена письмова форма , або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами , засобами аудіо- , відеозапису та іншими доказами. Рішення не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Доводи відповідача про те , що він ніяких відносин з позивачем з приводу позики не мав та мова йшла про придбання позивачем автомобіля від ОСОБА_3 і позивач передав йому гроші за куплений у ОСОБА_3 автомобіль , які він в свою чергу передав продавцю ОСОБА_3 , суд вважає такими , що належними і допустимими доказами не стверджені.    

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_4 пояснив, що в минулому році  він через посередника ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 належний йому автомобіль марки Мерседес-Бенц Спрінтер. При цьому укладалася біржова угода. Гроші за автомобіль в сумі 25000 дол. США передав йому ОСОБА_2 , а не покупець. Чи надавав він доручення на розпорядження автомобілем ОСОБА_2 не пам’ятає.

Наведені дані свідок підтвердив і даною ним письмовою розпискою.

Згідно до письмової інформації інформаційної системи ДАІ та копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль Мерседес-Бенц Спрінтер , на який вказує відповідач та свідок ОСОБА_3, перереєстрований за ОСОБА_5.

Вказану обставину не заперечила в судовому засіданні і представник позивача.

Таким чином із зазначених доказів встановлено , що договір купівлі-продажу автомобіля укладався між ОСОБА_3  і ОСОБА_5 , а не позивачем ОСОБА_1.

Інших належних і допустимих доказів , які б вказували на повернення боргу , чи неотримання позики , або що договір був укладений під впливом обману , насильства , зловмисної домовленості представника позивальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини , сторонами не наведено.

Враховуючи наведене , суд вважає , що позов в частині стягнення основної суми боргу слід задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 11.12.2009 року в сумі 199250 гривень із розрахунку 797 гривень за 100 дол. США(а.с. 7).    

При вирішенні позовних вимог про стягнення суми боргу з урахуванням процентів за весь час прострочення суд бере до уваги , що згідно до ст. 1048 ч.1 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики , якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Пунктом 5 розділу 8 "Прикінцевих положень" Закону України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено , що до приведення законодавства у відповідність із цим законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині , що не суперечать цьому закону , якщо інше не передбачено цим законом.

Відповідно до положень зазначеного Закону надання коштів ( грошових) у позику є фінансовою послугою ( п.6 ст.4 Закону ) , фінансова послуга надається з метою отримання прибутку , різновидом якого є проценти ( п.5 ч.1 ст.1 Закону ). Фінансові послуги надаються фінансовими установами , а також фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. А отже в інших випадках надання коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Враховуючи наведене , вимоги позивача  про стягнення суми боргу з урахуванням  процентів по договору позики за весь час прострочення до задоволення не підлягають.

Судові витрати в частині сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду цивільної справи покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 , 10 , 60 , 209 , 212-215 ЦПК України , ст.ст. 218 , 625 , 1046 , 1047 , 1048 , 1051 ЦК України , п. 5 розділу 8 "Прикінцевих положень" Закону України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" , суд ,

Р  І  Ш  И  В:

    Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  199250  ( сто дев’яносто дев’ять тисяч двісті п’ятдесят ) гривень боргу , 1700 гривень сплаченого судового збору та 120 гривень сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської  області через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення , а особами , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Головуючий :                                                                 М.М.Розман