Рішення

від 20.03.2024 по справі 399/985/23

ОНУФРІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 399/985/23

Провадження № 2-о/399/4/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2024 року смт Онуфріївка

Онуфріївський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Лях М.М., за участі секретаря судового засідання Гриценко Т.М., представника заявника ОСОБА_1 , розглянувши заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Онуфріївська селищна рада Кіровоградської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком,

встановив:

ОСОБА_2 звернувсь до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області з заявою, в якій просить встановити факт, що він ОСОБА_2 самостійно виховує та здійснює догляд за малолітньою дитиною - сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері - ОСОБА_5 .

В обгрунтування заяви зазначено, що 28.01.2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який вони зареєстрували у відділі РАЦС Онуфріївського РУЮ Кіровоградської області. ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_4 . Рішенням Онуфріївського районного суду від 07.10.2020 року, яке набрало чинності 09.11.2020 року, шлюб між нами розірвано. Після розірвання шлюбу син залишився проживати разом зі заявником на повному його утриманні. Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 17.08.2022 року, яке набрало чинності 19.09.2022 року, визначено місце проживання сина - ОСОБА_4 , разом з батьком - ОСОБА_2 . Мати дитини - ОСОБА_3 перебуває в іншому шлюбі, у зв`язку з реєстрацією якого змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

Починаючи з жовтня 2020 року заявник самостійно виховує та здійснює за сином догляд. У малолітнього сина є матір, ОСОБА_3 , яка вже дуже давно не бере участь у вихованні та догляді за дитиною, фактично відсутня у житті дитини. Малолітній син залишився повністю під опікою лише одного батька.

Таким чином, мати дитини самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. Не займається утриманням, вихованням, доглядом за дитиною, яка перебуває на повному утриманні заявника.

В даний час, на території України, тривають військові дії. Знаходження на території України з неповнолітньою дитиною є досить небезпечним. Оточуюче положення не дає можливості дитині нормально розвиватись, навчатись. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батьку потрібно вивезти її за кордон. Без підтвердження факту того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітнім сином без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері заявник не матиме права перетину державного кордону України у період дії військового стану. Більш того, без підтвердження цього факту заявник може бути у будь-який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатись її вихованням. Така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі неповнолітньої дитини.

Отже у ОСОБА_2 виникає необхідність щодо вирішення питання щодо юридичної фіксації факту самостійного виховання дитини, оскільки в подальшому виникають обставини у необхідності оформлення документів для допомоги на дітей, які виховуються тільки одним із батьків.

Ухвалою суду від 13 березня 2024 року залучено до участі у справі заінтересовану особу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні представник заявника адвокат Остахов В.П. заяву підтримав і просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Заінтересована особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, подала до суд заяву в які не заперечувала проти задоволення заяви, просила розглянути справу без її участі.

Предтавник заінтересованої особи Онуфіївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області в судове засідання не зявилась, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 була повідомлена належним чином.

Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Матір`ю дитини є ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 1 березня 2013 року /а.с. 9/.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 7 жовтня 2020 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної вили 09.11.2020 року /а.с.10-13/.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 17 серпня 2022 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з батьком ОСОБА_2 . Рішення набрало законної сили 19.09.2022року /а.с. 14-17/.

Згідно довідки-характеристики № 1007 від 15 грудня 2023 року заявник проживає разом з сином ОСОБА_4 , займається веденням домашнього господарства. Скарги та нарікання на гр. ОСОБА_2 від сусідів та жителів селища не надходили. За місцем проживання характеризується позитивно /а.с. 18/.

Згідно довіки Онуфріївської селищної ради за вих. № 09-41/41 від 15 грудня 2023 року, що видана заявнику ОСОБА_2 , в тім, що у нього на утриманні перебуває малолітній син ОСОБА_4 . Мати ОСОБА_8 після розлучення із сімєю не проживає, участі у вихованні та розвитку дитини не приймає /а.с. 19/.

Згідно довіки Онуфріївської селищної ради за вих. № 645 від 18 грудня 2023 року, що видана заявнику ОСОБА_2 має наступний склад сімї; ОСОБА_4 /а.с. 20/.

Відповідно довідки про участь батьків учні 5-А класу у шкільному житті дитини вихованням ОСОБА_9 займається батько - ОСОБА_2 . Саме він приводить дитину до школи та забирає її. З жовтня 2020 року колектив школи спілкується лише з батьком, мати дитини ОСОБА_3 жодного разу не відвідувала навчальний заклад та не цікавиться навчанням і життям дитини /а.с. 21/.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заявник ОСОБА_2 проживає разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 та займається його вихованням та доглядом. Мати дитина на даний час перебуває в іншому шлюбі, з 2020 року по місцю проживання дитини не бачили /а.с. 22-28/.

Відповідно до статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом статей 293, 315 ЦПК України, суд може установити будь-який факт, що має юридичне значення для фізичної особи, від якого залежить подальший розвиток цивільних правовідносин, у яких така особа є учасником. Натомість особливістю справ окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, є та обставина, що суд може визнати існування лише тих певних фактичних обставин дійсності, які породжують настання наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення суб`єктивних цивільних прав, юридичних обов`язків, а також цивільних правовідносин в цілому, тобто юридичні факти можуть бути встановлені судом лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Як визначено частини 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Пунктом 2 частини 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Крім того, відповідно до положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) ЦК України при цьому відповідно до частини 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до пункту 2 частини 1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. А тому підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, є встановлення юридичного факту, або декількох, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Заявник зазначає, що шлюб з ОСОБА_3 розірвано, та з жовтня 2020 року, неповнолітній син ОСОБА_4 проживає разом з ним, знаходиться на його утриманні та самостійному вихованні.

Такі твердження в силу статті 141 СК України, суд розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків відносно дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Суд не приймає твердження заявника, про те, що матір ОСОБА_3 проживає з сином ОСОБА_4 за іншою адресою, а тому він одноосібно опікується життям та здоров`ям ОСОБА_4 , оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що, в даному випадку, мати самоусунулась від виховання та утримання дитини та це не звільняє її від обов`язку виховувати та утримувати дитину.

Також інші докази, які подані заявником не спростовують факту, що ОСОБА_3 не виконує покладені на неї обов`язки, як матері відносно її сина ОСОБА_4 .

Суд не приймає до уваги заяву ОСОБА_3 відносно не заперечення нею щодо задоволення заяви ОСОБА_2 про встановлення спірного факту, що має юридичне значення, оскільки вона суперечить матеріалам справи та доказам, які були дослідженні під час судового розгляду.

Заявник не довів, що мати дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків відносно своєї неповнолітньої дитини.

Окремо суд зазначає про наступне.

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері або батька дитини обмежується або припиняється.

В силу ст. 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Отже, підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , неповнолітньої дитина - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у даній справі не вбачається.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності. Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Також суд зазначає наступне.

Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей.

За таких обставин до категорії «чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років» відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Згідно частини 7 статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 95, 229, 258, 259,263-265, 268, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Онуфріївська селищна рада Кіровоградської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком, відмовити.

Судові витрати залишити за заявником.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено 27 березня 2024 року.

Суддя М.М. Лях