Постанова

від 17.04.2024 по справі 947/5612/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3299/24

Справа № 947/5612/22

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суд м. Одеса від 29 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський блок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Одеса» в особі директора ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

14 лютого 2022 року представник АТ «Альфа-Банк» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський блок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Одеса» про стягнення заборгованості.

Позовна заява вмотивована тим, що згідно із рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року було прийнято рішення щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», в п.п.1.2. якого визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року.

Загальними зборами акціонерів від 09.03.2010 було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та змінено найменування Банку на ПАТ «УКРСОЦБАНК», а з 10.08.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Згідно із Рішення №5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «АЛЬФА-БАНК» з дати визначеної у Передавальному акті, з 15.10.2019 року, а тому, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» набуло всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», а отже є новим кредитором у зобов`язанні, яке виникло на підставі договору кредиту №660/193-302 від 06.10.2008 року.

06 жовтня 2008 року між АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №660/193-302.

Відповідно до Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 72 000 дол. США.

06 жовтня 2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №06-09/2191, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 .

Також, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , 06.10.2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Одеський блок» було укладено Договір поруки №06-09/2193.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачеві, кредит у сумі 72 000 дол. США. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого у нього утворилася заборгованість по кредитному договору у розмірі 1 128 290,09 грн.

29 липня 2014 рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків було частково задоволено позовні вимоги позивача, та було стягнуто солідарно з відповідача та поручителів на користь банку 1 128 290,09 грн. заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати.

Як вказує позивач, у зв`язку з не виконанням умов договору, у відповідача утворилася заборгованість, яка розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 22.11.2021 року становить 380 441,64 грн., та складається з:

- 101546,11 грн. сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість;

- 278 895,53 грн. сума заборгованості за інфляційними витратами.

Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Суворовського районного суд м. Одеса від 29 травня 2023 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Одеський блок», ТОВ «Реал Одеса» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса», ТОВ «Одеський Блок» на користь АТ «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») заборгованість за Кредитним договором №660/193-302 від 06.10.2008 року у розмірі 380 441 гривень 64 копійок, яка складається з: сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 101546 гривень 11 копійок; сума заборгованості за інфляційними витратами - 278 895 гривень 53 копійок. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса», ТОВ «Одеський Блок» на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») (судовий збір у розмірі 5 706 гривень 62 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

1)суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не надав жодних доказів того, що є правонаступником прав та обов`язків стосовно Договору №660/193-302 від 06.10.2008, так як позивачем до суду не був наданий Передавальний акт або його належним чином засвідчена копія. Таким чиним, на думку скаржника, матеріали справи не містять жодного доказу того, що Договір кредиту № 660/193-302 від 06.10.2008 був зазначений у Передавальному акті, а це означає, що немає жодного доказу того, що позивач є правонаступником прав за цим кредитним договором;

2)позивачем не надано належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача;

3)рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.07.2014 є незаконним, оскільки спори щодо захисту прав споживачів не підлягають передачі на розгляд третейським судам.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення інфляційних витрат з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 06 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту №660/193-302, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 72 000 доларів США, зі сплатою на строк до 05.10.2023 року із сплатою визначених договором процентів за користування кредитом (а.с. 7-11).

06 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №06-09/2191, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за Договором кредиту №660/193-302 від 06.10.2008 року (арк.сп.17-18).

06 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ТОВ «Реал-Одеса» укладено Договір поруки №06-09/2192, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за Договором кредиту №660/193-302 від 06.10.2008 року (арк.сп.19-20).

06 жовтня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ТОВ «Одеський блок» укладено Договір поруки №06-09/2192, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за Договором кредиту №660/193-302 від 06.10.2008 року (арк.сп.21-22).

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 липня 2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса», ТОВ «Одеський блок» про стягнення заборгованості задоволено частково (арк.сп.23-24). Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса» та ТОВ «Одеський Блок» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 1128290 грн. 09 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса» та ТОВ «Одеський Блок» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» третейський збір у сумі 11682 грн. 90 коп.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017р. справа № 3-1522 цс 16).

Також, відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 №127/15672/16-ц зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Банком наданий розрахунок заборгованості за період з 22.11.2018р по 22.11.2021, відповідно до якого загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 380 441,64 грн. (а.с. 25).

Із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами.

Доказів на спростування отримання кредитних коштів у розмірі, зазначеному в розрахунку банку, відповідач суду не надав.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів трьох відсотків річних у розмірі 101546 гривень 11 копійок, так як розрахунки позивача є вірними і відповідають обставинам справи та відповідній формулі для розрахунку.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Вирішуючи спір, суд не врахував того, що у даному випадку ПАТ «Укрсоцбанк» як позикодавець за договором кредиту від 06.10.2010 року відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2014 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса», ТОВ «Одеський блок» на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк заборгованості в сумі 1128290 грн. 09 коп, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме таку суму як повний розмір неповернутої позики.

Ухвалюючи рішення у справі, яке набрало законної сили та на виконання якого загальним судом видано виконавчий лист, суд врахував курс валют, який діяв на час ухвалення рішення, та визначив борг в гривні, з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог.

Отже, позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.

Саме таких висновків про застосування відповідних норм права зроблено Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 754/2449/22, і що має застосовуватися судом у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України з огляду на вимоги до судового рішення щодо його законності і обґрунтованості.

Натомість, суд вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про стягнення інфляційних втрат.

Щодо доводів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що позивач не надав жодних доказів того, що є правонаступником прав та обов`язків стосовно Договору №660/193-302 від 06.10.2008, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин другої, третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19).

Тобто такі доводи скаржника про відсутність доказів правонаступництва АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», забезпеченим порукою, є помилковими.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №753/5408/19.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача, то колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд зазначає, що якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, виникли на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Сума заборгованості, яка є базою для нарахування трьох відсотків річних (ч. 2 ст. 625 ЦК України) встановлена рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 липня 2014 року.

Таким чином, позивачем є доведеною сума заборгованості, від якої підлягає нарахування трьох відсотків річних.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.07.2014, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей Закону України «Про споживче кредитування» споживачем є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про третейський суди» встановлено, що спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 6 Закону України «Про третейський суди» зазначено, що третейські суди не розглядають справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Дійсно, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб`єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України, зокрема у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, з яким у подальшому погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18).

Аналіз кредитного договору №660/193-302 від 06.10.2010 дає підставі дійти висновку, що вказаний кредитний договір не є споживчим, текст кредитного договору не містить жодного посилання на Закон України «Про захист прав споживачів».

Крім того, колегія суддів зауважує, що у разі незгоди з рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.07.2014 сторони мають змогу на оскарження у порядку статті 51 Закону України «Про третейські суди», яка містить таку підставу для скасування як «справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону». Однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів наявності такого оскарження, тому на час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції вказане рішення є чинним і ніким не скасованим.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для часткового скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних витрат з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено частково, що становить 26,69% (101546,11*100/380441,64) від загальної ціни позову, а отже з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Реал-Одеса», ТОВ «Одеський Блок» необхідно стягнути судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1523,10 гривень (по 380,78 гривень з кожного відповідача), а за подачу апеляційної скарги стягнути з АТ «Сенс Бак» на користь ОСОБА_1 4183,52 гривні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суд м. Одеса від 29 травня 2023 року скасувати в частині стягнення інфляційних витрат.

Постановити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський блок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Одеса» в особі директора Єлютіна Дмитра Вячеславовича про стягнення інфляційних витрат відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Одеса» (ідентифікаційний номер 34944178, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. 1Травня, 3), Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський Блок» (ідентифікаційний номер 33647696) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») (код ЄДРПОУ: 23494714, 03150, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1523 гривень 10 копійок у рівних частинах, а саме: по 380 гривень 78 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (колишня назва «Альфа-Банк») (код ЄДРПОУ: 23494714, 03150, м. Київ, вул. В. Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4183 гривні 52 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда