Постанова

від 24.04.2024 по справі 219/1062/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2842/24 Справа № 219/1062/22 Суддя у 1-й інстанції - Лапченко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 219/1062/22 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Лапченко О.М., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12015050150001633 від 25.05.2015 року та 07.07.2015 року вручено обвинувальний акт. 21.12.2021 року ухвалою Донецького апеляційного суду по справі № 219/5909/15-к вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному 25.05.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015050150001633, відносно нього був скасований, кримінальне провадження на підставі п.2 ст.284 КПК України було закрите в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.

На підставі ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», строк знаходження під слідством та судом склав 77 місяців. Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій а також моральна шкода.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 17.06.2015 року №181 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни).

22.07.2015 на підставі його заяви про кримінальне правопорушення ч.2 ст.342, скоєного відносно ОСОБА_2 , були внесені данні до ЄРДР №12015050150002244 та розпочалось досудове розслідування кримінального провадження, в якому позивач був визнаний потерпілим. На теперішній час досудове розслідування не закінчене, слідчим 8 разів виносилися постанови про закриття кримінального провадження, але всі ці постанови були відмінені на підставі скарг позивача. Вважає, що слідство в порушення ч.1 ст.223 КПК України робило все можливе, щоб притягнути його до кримінальної відповідальності, тобто вийшло за межі своїх повноважень, так як шукало факти інших ймовірних кримінальних правопорушень позивачем, а не докази у конкретному кримінальному провадженні, що є порушенням його права на недоторканність, закріпленого в ст.32 Конституції України, та проведення відносно нього незаконних оперативно-розшукових заходів. Зауважує, що внаслідок звинувачень, запобіжних заходів та судових розглядів, які стали наслідком незаконних дій органів слідства, прокуратури та судів, його життя зазнало значних змін, він відчував постійний стрес, занепокоєння, розчарування, виникло постійне безсоння, часто виникали головні болі та запаморочення, хвилювання перекинулось на його сім`ю, погіршились відносини зі знайомими.

Вказує, що у зв`язку з незаконним повідомленням йому про підозру, незаконним обмеженням його свободи, незаконним проведенням відносно його оперативно-розшукових заходів, фальсифікації доказів, прийняття незаконних рішень він вимагає відшкодування нанесеної йому моральної шкоди у розмірі 10000000 грн., які він просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

05 квітня 2023 року позивачем на електронну адресу суду надано заяву про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що в своїй позовній заяві він вказував що, наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 17.06.2015 року №181 о/с він був звільнений з органів внутрішніх справ (з посади начальника відділення ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району УДАІ) за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) на підставі наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 02.06.2015 року №1250. В даному наказі було вказано, що порушення стали можливими внаслідок особистої недисциплінованості, неуважності та ігнорування ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, нормативних документів МВС України та недотримання ст.ст.1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що призвело до пошкодження майна ОСОБА_2 , отримання останньою легких тілесних ушкоджень та викриття відносно ОСОБА_1 кримінального провадження за ч.2 ст.365 КК України.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21.12.2021, закрито кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, суд фактично спростував зазначене в наказі.

В 2015 році позивач оскаржував своє звільнення через адміністративний суд і йому було відмовлено в задоволенні позову. Надалі він звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, однак йому було відмовлено у задоволенні заяви. У зв`язку з цим він уточнив свої позовні вимоги і додав вимогу про компенсацію матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого заробітку за час вимушеного прогулу та просив скасувати наказ про його звільнення. Поновлюватися на службі він не бажає і тому після скасування наказу про його звільнення він хоче, щоб його звільнили з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі пункту 10 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію». З приводу розміру неодержаного ним заробітку зауважує, що так як він проходив службу в органах внутрішніх справ згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про міліцію», він отримував грошове забезпечення. В своїй позовній заяві він вказував, що згідно пункту 38 Постанови Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі № 826/27239/15 правонаступником управління внутрішніх справ України є Головне управління національної поліції. Згідно п. 1 постанови КМУ № 988 від 11.11.2015 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Зазначає, що до того як його наказом начальника ГУМВС України в Донецькій області № 429 о/с від 15.12.2014 р. було призначено начальником відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району УДАІ ГУМВС України в області, він 22 роки 4 місяці 9 днів прослужив в Артемівському слідчому ізоляторі і був звільнений з органів кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) у запас Збройних сил України за станом здоров`я, з посади чергового помічника начальника слідчого ізолятора у званні майор внутрішньої служби. Коли він проходив службу на посаді начальника відділення ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району він подавав в кадровий апарат управління документі для того, щоб йому присвоїли звання майор міліції. Йому повідомили, що документи були направлені до Департаменту кадрового забезпечення МВС України (м.Київ), але присвоєння звання він так і не дочекався. 22 роки 4 місяці 9 днів (з 10.09.1992 по 15.01.2013) він прослужив в Артемівському слідчому ізоляторі, 1 рік 1 місяць та 9 днів (з 08.05.2014 по 17.06.2015) в органах внутрішніх справ та 2 роки і 4 дні (з 16.05.1990 по 20.05.1992) в Збройних силах колишнього СРСР, що разом складає 25 років 5 місяців та 22 дні. Згідно підпункту 1 пункту 5 та додатку 11 Постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року № 988 надбавка за стаж служби в поліції при стажу служби більше 25 років складає 50 %. Вважає, що за те, що його незаконно притягнули до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим його було звільнено зі служби, йому повинні виплатити не отриманий ним заробіток. Грошове забезпечення повинно бути розраховано за посадою в Національній поліції, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ (з якої він був звільнений), окладу за спеціальним званням "майор", надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50% та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), і премії.

Просив доповнити позовні вимоги від 03.02.2022 року наступними пунктами: 1) стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України матеріальну шкоду за час вимушеного прогулу у розмірі грошового забезпечення за 90 місяців, за посадою, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ (з якої він був звільнений), окладу за спеціальним званням "майор", надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50% та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати які мають постійний характер), і премії; 2) скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 17.06.2015 року №181 о/с про його звільнення з органів внутрішніх справ; 4) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області розглянути питання про його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію».

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії, в частині вимог до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 521 729 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Донецької обласної прокуратури на користь держави судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копійок.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити задовольнити позовні вимоги до Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури в розмірі 531 мінімальну заробітну плату виходячи з розміра на 2024 рік на момент винесення рішення суду апеляційного суду.

Задовольнити вимоги до ГУ НП в Донецькій області в частині стягнення з державного бюджету матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу у розмірі грошового забезпечення за 90 місяців за посадою, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ, окладу за спеціальним званням «майор»,надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50% та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і премії, скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 17.06.2015 року №181, зобов`язати ГУ НП в Донецькій області розглянути питання про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 розділу ХІ ЗУ «Про національнц поліцію».

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом не взято до уваги, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у позивача погіршилось здоров`я, він не може відновитись на службі, про нього негативно писали в місцевій пресі та інтернеті , що також сказалось на його психічному стані. На підтвердження чого було надано висновок експерта №10220 від 03.10.2023 року про проведення судово-психологічної експертизи.

Вважає, що розмір грошової компенсації за заподіянні моральні страждання повинен становить 531 мінімальну заробітну плату, установлену на момент розгляду справи.

Також скаржник зазначає, що закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ГУ НП в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу на підставі ст.255 ЦПК України є незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу Донецька обласна прокуратура зазначає, що виходячи з фактичних обставин справи у позивача дійсно виникло право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури. Саме виходячи з наведених законодавчих норм суд першої інстанції і провів розрахунок сум відшкодування моральної шкоди позивачу. Позивач скористався своїм правом на оскарження рішення про його звільнення у порядку адміністративного судочинства і предметом розгляду було саме встановлення правових підстав звільнення позивача з органів внутрішніх справ, що тягне за собою не отримання позивачем заробітної плати. Отже, аргументи суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі в частині вимог про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов`язання вчинити певні дії, є цілком обґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП в Донецькій області зазначило, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. Таким чином, співвідповідач вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. Просили суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Винести нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції, позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просиві її задовольнити.

Представник відповідача Донецької обласної прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення.

Представник ГУ НП в Донецькій області заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників Донецької обласної прокуратури та ГУ НП в Донецькій області, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16.07.2021 року ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України (перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу), та йому було призначене покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 (один) рік.

Вказаним вироком встановлено, що 25.05.2015 р. в період часу з 13 год. 08 хв. по 13 год. 29 хв. ОСОБА_1 , будучи в наряді дорожньо-патрульної служби ВДАІ м. Артемівськ, перебуваючи на стоянці поруч з магазином «АТБ», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зупинив автомобіль «Таврія» під керуванням ОСОБА_3 та почав вимагати від останньої вийти з автомобіля і передати йому документ, що посвідчує її особу. ОСОБА_3 через бокове скло автомобіля пред`явила ОСОБА_1 свій паспорт та відмовилась передавати його в руки. Після чого, ОСОБА_1 , діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності будь-яких законних підстав, повідомив ОСОБА_3 про її затримання та повторно висловив вимогу про передачу йому паспорту для перевірки його справжності. Отримавши від ОСОБА_3 повторну відмову в передачі документів, ОСОБА_1 в присутності інспектора ДАІ ОСОБА_4 підійшов до автомобіля з боку переднього пасажирського сидіння та рукояткою табельного пістолету «Макарова», який тримав в правій руці, вибив бокове скло правої двері вказаного автомобіля. Внаслідок насильницьких дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_3 спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді подряпин на лівому колінному суглобі, на правій гомілці, на 2-му пальці правої руки і на правому передпліччі та завдано матеріальної шкоди на загальну суму 313,62 грн. Відкривши праві пасажирські двері автомобіля, яким керувала ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повторно наказав останній вийти з нього. Після того, як ОСОБА_3 вийшла з автомобіля, ОСОБА_1 діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності відповідної ухвали суду чи письмової згоди ОСОБА_3 , без складання відповідного протоколу та залучення понятих провів огляд її автомобіля, а потім без достатніх на те підстав доставив ОСОБА_3 до Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області за адресою: м. Артемівськ, вул. Петровського, 149.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21.12.2021 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 було скасовано, кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрито в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України (т.1 а.с.63-71).

Прокурором подано касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21.12.2021 року. 05 травня 2022 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої та апеляційної інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року відносно ОСОБА_1 (т.2, а.с.44-46).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду та зазначає наступне.

Згідно статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною другоюстатті 23 ЦК Україниморальна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

В частинах 1, 2, 7ст.1176 ЦК Українизакріплено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом єЗакон України від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі - Закон).

Статтею 1 Закону встановлено, що відповідно до положень цьогоЗакону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цимЗаконом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимогЗакону, є вичерпним.

Відповідно до п.3Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнового) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.2 ч.2ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтями 3, 4 Закону визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону, у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що розмір відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури повинен становити 531 мінімальну заробітну плату виходячи з розміра на 2024 рік є безпідставними.

В п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому при вирішенні цього питання необхідно виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів є підставою для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

За приписами пункту 14 частини першоїстатті 3 КПК Українипритягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 42 КПК Українипідозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченомустаттею 291 цього Кодексу.

У частині першійстатті 278 КПК Українивизначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно достатті 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та надані докази і прийшов до правильного висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, оскільки порушення та розгляд кримінального провадження призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв`язків позивача.

Також апеляційний суд погоджується з наданим судом першої інстанції розрахунком моральної шкоди, так як він зроблений з урахуванням вищезазначених вимог закону, Закону України«Про державнийбюджет на2023рік» (час розгляду справи), яким встановлено мінімальну заробітну плату - 6 700 гривень, з врахуванням періоду знаходження позивача під слідством та судом, а саме з 26.06.2015 року - момент вручення останньому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, по 21.12.2021 року - дату закриття кримінального провадження. Тому сума, яка підлягає до стягнення на користь позивача складає 521 729 гривень. Зазначений розрахунок не спростований сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ГУ НП в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу на підставі ст.255 ЦПК України є незаконним, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 15.12.2014 року №429 о/с ОСОБА_1 старшого сержанта міліції ОСОБА_1 призначено начальником відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС в Донецькій області.

25 травня 2015 року до чергової частини штабу Артемівського МВ ГУМВС в Донецькій області звернулась ОСОБА_3 , яка повідомила про вчинення щодо неї незаконних дій з боку ОСОБА_1 . За даним фактом слідчим відділом Артемівського РВ було відкрито кримінальне провадження № 12015050150001633 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.194 КК України.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 26.05.2015 №1185 було призначене службове розслідування за вказаним фактом.

В ході службового розслідування було встановлено, що начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУМВС в Донецькій області старший сержант міліції ОСОБА_1 порушив вимоги: ст.15 Закону України «Про міліцію», що виразилось у неправомірному використанні вогнепальної зброї; п. 6.5, 11.5 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС (далі - Інструкції), затвердженої наказом МВС України від 27.03.2009 № 111, що виразилося в недотриманні встановленого порядку носіння форменого одягу, знаків розрізнення, світло відбиваючого екіпірування, нагрудного знаку та жезла; п. 8.2 розділу 4 Інструкції із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МАС України від 07.09.2011 № 657, що виразилося у необережному поводженні зі зброєю при розбиванні скла в автомобілі рукояткою пістолету, в якому знаходився магазин з набоями; п. 3.2 розділу 3 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі-Правил), затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, що виразилося в необ`єктивності та упередженості при прийнятті службових рішень, недотриманні толерантності, створенні конфліктної ситуації; п. 1.1, 1.2 розділу 4 Правил, що виразилось у спаплюженні ділової репутації та авторитету працівника міліції, вчинені дій, які викликали неповагу до органів внутрішніх справ; п. 4.1. розділу 3 Правил (вчинення дій, які не є прикладом безумовного дотримання законів); п. 2.3 розділу 4 Правил, що виразилося у прийнятті поспішного рішення щодо затримання ОСОБА_2 ; п. 3.11, 4.12 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 04.10.2013 № 950, що виразилося у не роз`ясненні громадянці прав, передбачених Конституцією України, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 02 червня 2015 року № 1250 начальника ВДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області старшого сержанта міліції ОСОБА_1 за порушення службової дисципліни було звільнено з органів внутрішніх справ (т.1 а.с.23).

Наказом начальника Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с начальника ВДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області старшого сержанта міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту «є» статті 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (за порушення дисципліни) з 17 червня 2015 року в запас (т.1 а.с.22).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про скасування наказів ГУ МВС в Донецькій області від 02.06.2015 року № 1250 та від 17.06.2015 року № 181 о/с та поновлення на службі, залишено без задоволення (т.2 а.с.49-54).

13 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив переглянути постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.07.2015 року по справі № 85/2590/15-а; скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 02.06.2015 року № 1250 та наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 17.06.2015 року № 181 о/с про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУМВС України в Донецькій області; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області розглянути кандидатуру начальника відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУМВС України в Донецькій області у відповідності до п.9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію України, у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області та видати відповідний наказ з даного приводу; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.06.2015 року по час постановлення на посаді.

Вказана заява була обґрунтована тим, що 21.12.2021 року ухвалою Донецького апеляційного суду вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16.07.2021 року відносно позивача був скасований та було закрито кримінальне провадження, внесене 25.05.2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001633 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, в зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Позивач також зазначав, що у вказаному кримінальному провадженні його було звинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, за двома подіями, однією з якої була подія, під час якої позивач розбив скло в автомобілі ОСОБА_3 для її затримання, яка сталася 25.05.2015 року і яка була підставою звільнення позивача. З огляду на викладене позивач звернувся до суду з заявою про перегляд судового рішення на підставі п.2 ч.2 ст.361 КАС України, у зв`язку з закриттям відносно нього кримінального провадження, що позивач вважає нововиявленою обставиною.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року за нововиявленими обставинами, відмовлено (т.2 а.с.18-23).

Суд виходив з того, що наявність ухвали Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі №219/5809/15-к, якою вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, в зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не є нововиявленою обставиною для перегляду постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 р. залишена без задоволення (т.2 а.с.26-31).

Таким чином, закриваючи провадження в цій частині, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку по те, що наявність правових підстав звільнення позивача з посади та не нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, були предметом розгляду Донецьким окружним адміністративним судом та Першим апеляційним адміністративним судом, за результатами розгляду якого ухвалене рішення судом адміністративної юрисдикції, яке набрало законної сили та яке не скасоване.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2023 року року відсутні.

Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складений 29.04.2024

Головуючий суддя О.В. Агєєв