Постанова

від 30.04.2024 по справі 910/16744/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. Справа№ 910/16744/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко А.І.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024

у справі №910/16744/23 (суддя Антон ПУКАС)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА»

про стягнення 7 930, 63 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мкарго» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» (далі, відповідач) про стягнення простою та штрафу за Договором про транспортно-експедиторське обслуговування №0805/01 від 08.05.2023 у загальному розмірі 7 930,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов Договору та заявки відповідача надано транспортно-експедиторські послуги перевезення на суму 680 євро, що еквівалентно 26 906, 99 грн станом на дату курсу НБУ 23.05.2023.

Позивач зазначає, що вартість наданих послуг відповідачем оплачена, однак позивач зазначає, що в ході виконання умов Договору відповідачем порушено пункти 2.2.5., 2.2.8. останнього - не надано у строк до 24.05.2023 документи, необхідні для проходження митного кордону, у зв`язку з чим позивачем на підставі пункту 4.3.8 Договору здійснено нарахування штрафу в розмірі 100 євро (курс станом на 11.07.2023), що еквівалентно 4 006, 27 грн.

Також позивач вказує, що у зв`язку із ненаданням відповідачем необхідних для проходження митного кордону документів допущено простій автомобіля, який здійснював перевезення за замовленням позивача (ФОП Колядюк В.П.), у зв`язку з чим на підставі пункту 4.3.9. Договору здійснено нарахування штрафу 100 євро (курс станом на 28.05.2023), що еквівалентно 3 924, 36 грн.

Отже, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за Договором у розмірі 7 930, 63 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/16744/23 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» штраф за несвоєчасне надання документів в розмірі 4 006,27 грн та судовий збір в розмірі 1 355,86 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на корить позивача штрафу, нарахованого на підставі пункту 4.3.8. Договору за порушення пунктів 2.2.5 та 2.2.8 Договору, оскільки завантаження автомобіля відбулося саме 23.05.2023, про що міститься відмітка в пункті 4 CMR №164023 та про що Відповідач був повідомлений на офіційну електронну пошту sale@setevuha.ua, а документи для проходження митного контролю перевізником були надані лише 29.05.2023, а не 24.05.2023, як це передбачено умовами Договору.

Що стосується заявленого позивачем до стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.9. Договору за простій транспортного засобу з 27.05.2023 по 28.05.2023 (1 доба) у розмірі 3 924,36 грн, судом у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено, оскільки з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити, що дійсно водій транспортного засобу, що перевозив вантаж по Заявці №1 від 18.05.2023, прибув до місця перетину кордону «Устилуг-Зосін» 27.05.2023, а отже такі доводи позивача не є підтверджені належними та допустимими доказами.

19.01.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 195,00 грн пропорційно частині вимог, в задоволенні яких судом відмовлено.

22.01.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 450,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» про стягнення судових витрат задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 278,96 грн.

В задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 195,40 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження понесення відповідних витрат, враховуючи часткове задоволення позову, вважав правомірним відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 278,96 грн, а відповідачу в розмірі 5 195,40 грн із врахування фіксованого розміру таких витрат пропорційно вимог, в задоволенні яких судом відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, 05.02.2024 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Мкарго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 в частині відмови та додатково до штрафу за несвоєчасне надання документів у розмірі 4 006,27 грн стягнути з відповідача суму відшкодування простою у розмірі 3 924,36 грн, що разом становить 7 930,63 грн та змінити додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у даній справі, відмовивши у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 195,40 грн, у решті частини залишити додаткове рішення без змін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що оскільки можливість перетину кордону прямо залежить від наявності належно оформлених відповідачем у відповідності до пункту 2.2.5. Договору документів, строк підготовки яких, як вірно встановлено судом, був порушений відповідачем (надані 29.05.2023 замість 24.05.2023), строк простою автомобіля розпочався з 25.05.2023 та припинився лише 29.05.2023 (після надання відповідачем документів). Позивач, утім, розпочав облік простою з 27.05.2023 (моменту прибуття залученого перевізника ФОП Колядюка В.П. до місця перетину кордону), а не з 25.05.2023. Відповідача систематично інформували про порушення ним пункту 2.2.5. Договору, але він так і не надав попередню митну декларацію. Зокрема, відповідача інформували 26.05.2023 електронним листом на адресу sale@setevuha.ua та повідомленням у месенджері Telegram, 28.05.2023 відповідачу повідомили, що водій вже 1 день стоїть на кордоні і не може без його декларації перетнути кордон.

Позивач наголошує, що Договір не вимагає від позивача здійснити таке інформування, водночас обов`язок відповідача надати документи імперативно визначений у пункті 2.2.5. Договору, так само указаний пункт визначає строки надання таких документів - 24 години. У свою чергу, пункт 4.3.9. Договору встановлює, що відповідальність за простій настає у разі порушення відповідачем пункту 2.2.5. Договору, а факт його порушення установлено судом. Таким чином, у сукупності, вказане є достатньою підставою для вимоги відшкодувати простій не з 27.05.2023, як цього вимагає позивач, а з 25.05.2023, що може збільшити суму вимоги.

Щодо відшкодування судових витрат, то позивач не погоджується із додатковим рішенням суду в частині задоволення заяви відповідача, оскільки судом при його прийнятті порушено вимогу частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки заяву у порядку, передбаченому абзацом 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не подавав, що унеможливлює оцінку доказів.

08.02.2024 через систему «Електронний суд» апелянт звернувся до Північного апеляційного господарського суду з клопотанням про доповнення апеляційної скарги, поновлення строку на його подання й визнання поважними причин пропуску й поновлення строку на подання додаткових доказів, яке мотивоване тим, що 07.02.2024 ТОВ «Мкарго» на електронну пошту отримало від ФОП Колядюка В.П. (перевізника) додаткові докази - претензію ФОП Колядюка В.П. вих.№050224 від 05.02.2024 з вимогою про відшкодування перевізнику простою та картку простою. Оскільки такі документи були отримані позивачем лише 07.02.2024, позивач не міг долучити їх до суду першої інстанції разом із позовом.

Позивач наголошує, що отриманою від перевізника карткою простою підтверджується, що перевізник зупинився на паркуванні для вантажівок за адресою Karola Namyslowskiego 5, 22-400 Zamosc, Польща, що розташоване за 70 кілометрів до пункту перетину та виїхав з паркінгу 29.05.2024.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача

10.03.2024 відповідач через систему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити її без задоволення, оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду в даній справі залишити без змін.

У відзиві відповідач наголосив на тому, що скаржник фактично спростовує висновки, що містяться в оскаржуваному судовому рішенні, поданням нових доказів - претензією ФОП Колядюка В.П. та карткою простою. Однак, позивачем у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду об`єктивної неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції. Позивач під час розгляду справи судом першої інстанції повідомляв суду про здійснення досудових переговорів із перевізником, відповідно, мав бути обізнаний з існуванням такого доказу як картка простою, яка датована 27-29.05.2023. Більш того, такі докази не відповідають критеріям належності та достовірності, оскільки підписання картки простою здійснювалося в лютому 2024 року; відсутній зв?язок між ФОП Колядюком В.П. та електронною поштою ІНФОРМАЦІЯ_1 ; всі нові докази містять факсимільні підписи; претензія ФОП Колядюка В.П. від 05.02.2024 №050224 є редагованою претензією ТОВ «Мкарго» від 11.07.2023 №1107/02, адресованою ТОВ «Сєтєвуха.ЮА». Створена картка простою не має спеціальних реквізитів/реєстрації, тому могла бути підписана в будь-який час. Знаходження транспортного засобу на паркувальному майданчику передбачає сплату коштів, доказів чого матеріали справи не містять; у графі «прибуття на паркінг» перед п/п Устилаг замість печатками і підпису представника іноземної компанії міститься печатка та підпис ФОП Колядюка В.П., що дає можливість зазначити йому будь-які відомості. Картка складена українською мовою, що свідчить про те, що її підписант - представник компанії Leszek Reder «REDER» не розумів зміст підписаного документа. Із наданих скаржником доказів/тверджень неможливо встановити дійсне місцезнаходження перевізника 28.05.2023, оскільки за одними відомостями він знаходився на паркінгу перед п/п Устилаг, за іншими - за 70 км від пункту перетину (на паркінгу).

Щодо посилань скаржника на те, що насправді він має право нараховувати простій з 25.05.2023, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів прибуття перевізника 25.05.2023 на пункту пропуску Устилуг, натомість час подолання відстані від міста Born (Нідерланди) до п/п Устилуг (1479 км) не може вважатись простоєм, оскільки не пов`язаний із перетином кордону та необхідністю оформлення відповідачем документації.

Відповідач просить суд врахувати долучені до відзиву докази при розгляді клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: лист Державної митної служби України від 22.02.2024 №19-02/19-02-02/8.19/958, лист виконавчого комітету Ратнівської селищної ради від 23.02.2024 №318/01-06/2-24, лист Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) від 05.03.2024 №3256/2.1.1/15-24, надані у відповідь на адвокатські запити адвоката Кір`якова А.С.

Твердження позивача про порушення відповідачем вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не відповідає доказам, що містяться у матеріалах справи, оскільки відзив містить заяву відповідача про подачу доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення і така заява була подана на другий день від дати отримання рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач також зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, пов`язаних із поданням відзиву на апеляційну скаргу, становить 5 500,00 грн, на підтвердження чого надає копію додаткової угоди №3 від 09.02.2024 до договору про надання правничої допомоги від 26.08.2021, рахунку на оплату від 01.03.2024 на суму 5 500,00 грн, платіжної інструкції №215 від 05.03.2024 на суму 5 500,00 грн, виписку по рахунку з АТ КБ «Приватбанк», довіреність від 13.11.2023, ордер серії АН №1368453 від 01.03.2024 на представництво інтересів ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» адвокатом Кір`яковим А.С., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5283.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16744/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

19.02.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23, розгляд справи, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі є вимоги про стягнення 7 930, 63 грн, а отже вказана справа відноситься до малозначних у розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано, зокрема, відповідачу надати суду у письмовій формі свої доводи та міркування з приводу заявленого позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а позивачу - пояснення з приводу неможливості отримання картки простою від перевізника та подання її до Господарського суду міста Києва під час розгляду справи.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідок про доставку ухвали в електронному вигляді до електронних кабінетів позивача та відповідача в системі «Електронний суд»), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

08.05.2023 між позивачем (як експедитором) та відповідачем (як клієнтом) укладено Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №0805/01 (далі, Договір), відповідно до пункту 1.1. якого його предметом є забезпечення експедитором за дорученням і за рахунок клієнта транспортно-експедиторського обслуговування експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, а також надання інших послуг за взаємною згодою сторін (далі, послуги).

Відповідно до пункту 1.2. Договору послуги надаються на підставі заявки клієнта, у якій зазначаються детальні умови надання послуг.

Пунктом 2.2.5. Договору визначено, що клієнт зобов`язується своєчасно (але не пізніше ніж 24 години після завантаження транспортного засобу) здійснювати направлення ліцензій, транспортних та інших дозволів, ветеринарних, санітарних, карантинних сертифікатів, специфікацій, попередніх митних декларацій, транзитних декларацій та інших необхідних документів, а в разі перевезення небезпечного вантажу - вказівки на їхню класифікацію згідно міжнародних договорів.

Пунктом 2.2.8. Договору визначено, що клієнт зобов`язується завчасно відправляти експедитору інструкції, додаткову інформацію та необхідні документи для укладання транспортних та товаросупровідних документів.

Згідно пункту 2.2.19. Договору клієнт наділений правом вимагати від експедитора надання інформації про перебіг виконання перевезення.

Із пункту 3.2. Договору вбачається, що розмір плати експедитора за надання послуг визначається в кожному конкретному випадку в залежності від обсягу послуг та може узгоджуватися сторонами у додатковій угоді, зазначатися в заявці або листі клієнта, в електронних листах або узгоджуватися будь яким іншим зручним для сторін шляхом.

Послуги експедитора сплачуються клієнтом на підставі виставлених рахунків попередньою оплатою - до надання послуг, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення ккспедитором відповідного рахунку, якщо інші умови оплати не передбачені заявкою (пункт 3.3. Договору).

Факт надання послуг експедитором підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом інших відповідних документів, про що складається акт надання послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін (пункт 3.4. Договору).

Порядок погодження додаткових витрат визначено пунктом 3.6. Договору.

Пунктом 4.3.8. Договору визначено, що у разі несвоєчасного надання документів, зазначених у пунктах 2.2.5., 2.2.8. Договору клієнт за вимогою експедитора сплачує експедитору штраф в розмірі 100 євро за курсом НБУ на дату пред`явлення письмової вимоги експедитором.

Пунктом 4.3.9. Договору визначено, що у разі виникнення простою транспортного засобу понад 1 добу внаслідок несвоєчасного надання документів, зазначених у пункті 1.2.5., 2.2.8. Договору, клієнт оплачує понаднормовий простій згідно відповідної заявки до Договору.

Згідно пункту 7.1. Договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31.12.2023.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами підписано Заявку №1 від 18.05.2023, якою визначено наступне:

- маршрут перевезення: м. Берн (Нідерланди) - м. Київ (Україна);

- вид перевезення (авто): Renault АС8474СМ ;

- перелік послуг: міжнародне перевезення автомобільним транспортом до місця призначення;

- характер вантажу: обладнання для протипожежної сигналізації до 60 кг;

- дата і час завантаження: 23.05.2023;

- вантажовідправник: згідно CMR;

- адреса завантаження: 6121, Netherlands, Re Born, Hoitum Noordweg 11, un 2;

- адреса розвантаження: 03113, Україна, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 20;

- контактні особи при розвантаженні і митному оформленні: Анастасія Думенко, т. +380637930175;

- орієнтовний строк доставки: 29.05.2033;

- вартість послуг: 680 євро;

- умови оплати: безготівково до розвантаження;

- нормативний час на завантаження/ розвантаження і митне оформлення: нормативний час на завантаження і митне оформлення 24 години;

- оплата понаднормового простою: 100 євро за курсом НБУ по Україні за кожну годину розпочатого за добу простою / 100 євро за курсом НБУ за межами України за кожну розпочату добу простою;

- відповідальний за перевезення з боку клієнта: Анастасія Думенко, т. +380637930175;

Пунктом 5 вказаної заявки сторонами з метою обміну відомостями погоджено такі нікнейми (адреси, номери) одна одної:

- Експедитор: е-mail - будь яка адреса з доменним ім`ям @mcargo.ua; Viber - +380674572535; Telegram - +380674572535;

- Клієнт: е-mail - sale@setevuha.ua; Viber - +380637930175 ; Telegram - +380637930175.

Вантаж згідно заявки №1 від 18.05.2023 супроводжувався CMR №164023, пунктом 21 якої зазначено місце та час її складання: Born, 23.05.2023; пунктом 4 якої зазначено, що завантаження відбулося в Netherlands, Born, 23.05.2023.

Також із вказаної накладної вбачається, що перевезення здійснювалося третьою особою (ФОП Колядюк В.П.), 29.05.2023 вантаж ввезено під митний контроль України, а 31.05.2023 отримано відповідачем.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №258 від 23.05.2023 на послуги з міжнародного перевезення на суму 26 906, 99 грн, які відповідачем згідно платіжної інструкції №587 від 30.05.2023 оплачено без зауважень та претензій.

Спір між сторонами даної справи виник щодо нарахування позивачем штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем умов Договору, а саме за ненадання у відповідності до пунктів 2.2.5. та 2.2.8. Договору митних документів, що призвело до понаднормового простою автомобіля.

Згідно доводів позивача відповідач згідно пунктів 2.2.5. та 2.2.8. Договору зобов`язаний був надати позивачу документи, необхідні для проходження митного контролю у строк до 24.05.2023 включно, тобто не пізніше на 24 години від дати завантаження - 23.05.2023.

Однак, відповідач надав попередню митну декларацію (електронну декларацію) 29.05.2023 о 18:06:08 год, при тому, що згідно доводів позивача водій, який здійснював перевезення, прибув до місця перетину кордону «Устилуг-Зосін» 27.05.2023.

Із наданого позивачем скрін-шоту електронної переписки з sale@setevuha.ua вбачається, що позивач 23.05.2023 повідомляв відповідача про необхідність ПП (попереднього повідомлення, яке складалося до вступу в дію Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа), тобто попередньої митної декларації та додатково направляв CMR від 23.05.2023.

Відповідач у відзиві стверджує, що подання декларації 29.05.2023 зумовлено виключно повідомленням Позивача про прибуття транспортного засобу на кордон лише 29.05.2023, а відповідач не є відправником товару, що виключає його обізнаність про час завантаження.

Відповідач посилався на належне з його боку виконання договірних зобов`язань, що виключає можливість нарахування штрафних санкцій та застосування заходів відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією від 11.07.2023 вих. № 1107/02 про необхідність сплати заявлених до стягнення штрафних санкцій в сумі 7 856, 04 грн.

У відповідь відповідач листом від 26.07.2023 №85 відмовився від відшкодування останніх з огляду на відсутність достатніх доказів, на які експедитор посилався.

Враховуючи зазначену відмову, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:

- штраф згідно пункту 4.3.8. Договору у розмірі 100 євро за несвоєчасне надання документів, зазначених у пункті 2.2.5. Договору впродовж 24 годин (ПМД), що становить еквівалент у гривні 4 006,27 грн (100 євро х 40,0627 курс НБУ на дату вимоги 11.07.2023)

- відшкодувати простій згідно пункту 4.3.9. Договору у розмірі 100 євро за простій понад 1 (одну) добу внаслідок несвоєчасного надання документів, зазначених у пунктах 2.2.5., 2.2.8. Договору, що становить 3 924,36 грн (100 євро х 39,2436 грн курс НБУ станом на дату простою 28.05.2023);

Місцевий господарський дійшов висновку про часткове задоволення позову в даній справі та стягнення з відповідача на користь позивача штрафу на підставі пункту 4.3.8. Договору за несвоєчасне надання документів в розмірі 4 006,27 грн. У частині стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.9. Договору судом відмовлено.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.8. Договору суд встановив таке:

- завантаження товару відбулося 23.05.2023, про що міститься відмітка в пункті 4 CMR №164023 та про що відповідач був повідомлений на офіційну електронну пошту sale@setevuha.ua;

- дата завантаження «23.05.2023» визначена сторонами у Заявці №1 від 18.05.2023, а пунктом 2.2.4. Договору на клієнта покладено, в тому числі, і обов`язок завантаження транспортного засобу, наданого для виконання перевезення протягом часу, зазначеного у такій заявці, тобто у випадку недотримання дати 23.05.2023 на завантаження було б допущено порушення обов`язку з боку клієнта в цій частині;

- товар було прийнято відповідачем 31.05.2023 з підписом CMR №164023 без зауважень та претензій, а отже відповідач погодився із зазначеними в ній даними, зокрема, й щодо дати завантаження;

- враховуючи положення пункту 2.2.5. Договору відповідач зобов`язаний був надати електронну митну декларацію у строк до 24.05.2023, а не 29.05.2023, що, відповідно, свідчить про порушення відповідачем визначених таким пунктом строків й, як наслідок, про правомірність нарахування позивачем штрафу в розмірі 100 євро на підставі пункту 4.3.8. Договору за порушення пунктів 2.2.5 та 2.2.8 Договору, що станом на 11.07.2023 (дату вимоги) по курсу НБУ 40, 0627 становить 4 006,27 грн.

Рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.8. Договору учасниками справи наразі не оскаржується.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.9. Договору за простій транспортного засобу з 27.05.2023 по 28.05.2023 (1 доба), то судом у її задоволенні відмовлено з тих підстав, що з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити, що дійсно водій транспортного засобу, що перевозив вантаж по Заявці №1 від 18.05.2023 прибув до місця перетину кордону «Устилуг-Зосін» 27.05.2023, тобто такі доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Предметом апеляційного оскарження за поданою ТОВ «Мкарго» апеляційною скаргою в даній справі є рішення суду саме у вказаній частині.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу на підставі пункту 4.3.9. Договору, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України останнє переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Мкарго» не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

За змістом частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Позивачем до позовної заяви долучена копія міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №164023, згідно якої завантаження товару згідно Заявки відповідача №1 відбулося 23.05.2023 в Netherlands, Born, 29.05.2023 вантаж ввезено під митний контроль України, а 31.05.2023 отримано відповідачем.

Із пункту 23 транспортної накладної CMR №164023 вбачається, що перевезення здійснювалося третьою особою - ФОП Колядюк В.П.

За змістом статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» однією з істотних умов договору транспортного експедирування є, зокрема, відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Так, у пункті 4.3.9. Договору сторони погодили, що у разі виникнення простою транспортного засобу понад 1 добу внаслідок несвоєчасного надання документів, зазначених у пункті 1.2.5., 2.2.8. Договору, клієнт оплачує понаднормовий простій згідно відповідної заявки до Договору.

За умовами Заявки №1 від 18.05.2023 сторони визначили такий порядок оплати понаднормового простою: 100 євро за курсом НБУ по Україні за кожну годину розпочатого за добу простою / 100 євро за курсом НБУ за межами України за кожну розпочату добу простою.

Враховуючи те, що пункт 4.3.9. міститься у розділі Договору «Відповідальність сторін», плата за понаднормовий простій за своєю правовою природою фактично є штрафом.

Позивач у позові зазначає, що залучений ним перевізник ФОП Колядюк В.П. прибув до місця перетину кордону 27.05.2023, про що позивачем було повідомлено відповідача за допомого месенджеру, та знаходився на кордоні до 29.05.2023 включно без можливості перетнути та пройти митний контроль через відсутність попередньої митної декларації відповідача.

Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Отже, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, принцип змагальності сторін, позивач належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказами повинен довести суду факт простою транспортного засобу Renault НОМЕР_1 на кордоні з 27.05.2023 по 28.05.2023 (1 доба) внаслідок несвоєчасного надання відповідачем документів, зазначених у пункті 1.2.5., 2.2.8. Договору.

Простій - це в будь-якому разі затримка чи невикористання транспортного засобу, яка починається після закінчення, перевищення або порушення строків, передбачених для вчинення якихось дій.

Колегія суддів зазначає, що для здійснення відшкодування відповідачем простою позивачем має бути чітко доведено період такого простою й те, що такий простій стався саме з вини клієнта.

Так, дійсно, як встановлено судом першої інстанції та не оскаржується наразі сторонами, відповідач зобов`язаний був надати електронну митну декларацію позивачу у строк до 24.05.2023, однак зробив це лише 29.05.2023.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив на позовну заяву позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що водій транспортного засобу Renault АС8474СМ, який перевозив вантаж по Заявці №1 від 18.05.2023, прибув до місця перетину кордону «Устилуг-Зосін» саме 27.05.2023.

Позивач посилався на те, що повідомляв відповідача про обставину прибуття автомобіля на кордон 27.05.2023 шляхом направлення повідомлення через месенджер Telegram на контакт «Сергій Сєтєвуха.юа».

Однак, по-перше, позивачем не надано номер такого контакту як «Сергій Сєтєвуха.юа», а відповідачем висловлені заперечення щодо вказаної контактної особи. При цьому сторони у Заявці №1 від 18.05.2023 відповідальною особою за перевезення погодили саме директора відповідача - Анастасію Думенко.

По-друге, із вказаної переписки вбачається, що станом на 24.05.2023 водій був готовий їхати на кордон, а станом на 28.05.2023 водій вже був на митному кордоні з Україною. Переписка за 27.05.2023 відсутня.

З огляду на це судом критично сприймаються докази такої переписки та розцінення її як належного та достатнього доказу при вирішенні спору, оскільки відсутня можливість підтвердити його належність пункту 5 Заявки №1 від 18.05.2023, яким сторонами погоджувалися засоби комунікації між собою

Інших доказів на підтвердження того, що автомобіль Renault НОМЕР_1 прибув для перетину кордону з Україною саме 27.05.2023 позивач до суду першої інстанції не надав.

У свою чергу, подаючи апеляційну скаргу (із урахуванням доповнень до неї), позивач на підтвердження такої обставини надає новий доказ - картку простою автомобіля Renault НОМЕР_1 , якою, як зазначає ТОВ «Мкарго», підтверджується, що перевізник 27.05.2023 зупинився на паркуванні для вантажівок за адресою Karola Namyslowskiego 5, 22-400 Zamosc, Польща, що розташоване за 70 кілометрів до пункту перетину, та виїхав з паркінгу 29.05.2024.

Позивач просить суд апеляційної інстанції поновити строк на подання нового доказу та долучити його до матеріалів справи, посилаючись на те, що лише 07.02.2024, тобто після прийняття оскаржуваного рішення, ТОВ «Мкарго» на електронну пошту отримало від ФОП Колядюка В.П. (перевізника) додаткові докази - претензію ФОП Колядюка В.П. вих.№050224 від 05.02.2024 з вимогою про відшкодування перевізнику простою та картку простою.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти долучення до матеріалів справи вказаних доказів, оскільки позивачем у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції (зокрема, картки простою). Більш того, такі докази не відповідають критеріям належності та достовірності.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання нових доказів та про їх долучення до матеріалів справи, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частини статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, згідно частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як зазначає скаржник у своєму клопотанні, картку простою ТОВ «Мкарго» отримало від ФОП Колядюка В.П. (перевізника) на електронну пошту 07.02.2024 разом із претензією вих.№050224 від 05.02.2024 про відшкодування перевізнику простою.

Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У позовній заяві скаржником зазначалося про наявність договірних відносин між ТОВ «Мкарго» та ФОП Колядюк В.П. як перевізником.

Як вбачається зі змісту відповіді на відзив на позовну заяву від 13.12.2023, станом на дату її складання перевізник ФОП Колядюк В.П. письмово до позивача не звертався, однак між позивачем та перевізником вчинялися дії для досудового врегулювання спору на рівні ділових переговорів.

Однак, позивачем не надано суду доказів того, що ним вчинялись дії задля отримання від ФОП Колядюка В.П. документально підтверджених даних по періоду простою автомобіля Renault НОМЕР_1 на кордоні, при тому, що така обставина входить до предмету доказування в даній справі й обов`язок щодо її доведення покладається саме на позивача. Картка простою містить відомості за період з 27.05. по 29.05.2023, а отже мала існувати станом на дату проведення переговорів між перевізником та позивачем.

За змістом статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Тобто відповідач, у разі неможливості самостійно надати докази, також не був позбавлений права звернутися до суду у встановлений законом строк із клопотанням про їх витребування у ФОП Колядюка В.П.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості отримання від перевізника та подання доданого до доповнення до апеляційної скарги доказу - картки простою до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Сама ж по собі інформація, викладена у претензії ФОП Колядюка В.П. вих.№050224 від 05.02.2024 до позивача, не може підтверджувати період простою автомобіля на кордоні.

Більш того, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання нових доказів, подані позивачем нові докази не досліджуються, не оцінюються судом апеляційної інстанції та не враховуються при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач повідомляв суду, що вже 27.05.2023 автомобіль прибув на пункт пропуску Устилуг (Україна), наразі ж згідно відомостей картки простою вказує, що 27.05.2023 перевізник прибув на паркінг, розташований за 70 км від кордону.

Враховуючи зазначене у сукупності, позивач у передбаченому законом порядку не довів суду факт простою автомобіля у період з 27.05.2023 по 29.05.2023, що міг бути підставою для нарахування відповідачу штрафу на підставі пункту 4.3.9. Договору.

Посилання скаржника на те, що насправді він мав право нараховувати простій ще з 25.05.2023, оскільки відповідач ще 24.05.2023 мав надати йому документи, передбачені пунктом 2.2.5. Договору, суд до уваги не приймає, оскільки простоєм, як зазначалося, є час, протягом якого транспортний засіб не міг використовуватись через певні обставини, натомість час подолання відстані від міста Born (Нідерланди) до п/п Устилуг (1479 км) не може вважатись простоєм, оскільки не пов`язаний із перетином кордону та необхідністю оформлення відповідачем документації. Доказів прибуття перевізника 25.05.2023 на пункт пропуску Устилуг матеріали справи не містять.

Таким чином, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Щодо апеляційної скарги позивача в частині оскарження додаткового рішення суду колегія суддів встановила наступне.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 278,96 грн. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 195,40 грн.

Додаткове рішення суду оскаржується позивачем в частині стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 195,40 грн.

За доводами скаржника судом при його прийнятті порушено норми процесуального права, оскільки відповідач заяву у порядку, передбаченому абзацом 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суду не подавав.

Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, колегією суддів встановлено, що у відзиві на позовну заяву представником відповідача адвокатом Кір`яковим А.С. було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс (очікує понести) у зв`язку з розглядом справи - 12 000,00 грн.

Водночас, у відзиві відповідач вказав, що відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України докази судових витрат будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Після прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 15.01.2024 відповідач 18.01.2024 подав через систему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ТОВ «Мкарго» на його користь 5 195,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, матеріалами справи спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про порушення відповідачем вимог частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що до відзиву та заяви про ухвалення додаткового рішення на підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надані:

- договір про надання правової допомоги від 26.08.2021, укладений між ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» та адвокатом Кір`яковим А.С.;

- додаткова угода №1 від 15.11.20233 до договору про надання правової допомоги від 26.08.2014, якою сторонами погоджено обсяг та вартість адвокатських послуг в межах справи №910/16744/23 (пункт 2.1. угоди - складання та подання відзиву) в розмірі 7 000,00 грн, а все, що поза межами вказаного пункту - складання та подання заперечень, відповіді на відзив визначено вартістю гонорару 3 500 грн (пункт 4 угоди);

- додаткова угода №2 від 13.12.2023 до договору про надання правової допомоги від 26.08.2014, якою сторонами погоджено вартість складання та подання письмових пояснень щодо наслідків порушення строків подачі заяв по суті справи та доказів, а також складання та подання додаткових пояснень у справі - 3 500,00 грн.

- платіжна інструкція №1333 від 27.11.2023 на суму 7 000,00 грн та №74 від 17.01.2024 на суму 3 500,00 грн.

Отже, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи Господарським судом міста Києва становлять 10 500,00 грн, а в частині вимог, у задоволенні яких судом було відмовлено, 5 195, 40 грн, які й було правомірно присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни додаткового судового рішення в даній справі в оскаржуваній частині.

Щодо витрат відповідача на правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлені до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн за подання відзиву на апеляційну скаргу.

До відзиву на підтвердження вказаних витрат долучені додаткова угода №3 до Договору про надання правової допомоги від 26.08.2021, укладеного між ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» та адвокатом Кір`яковим А.С., рахунок на оплату від 01.03.2024 на суму 5 500,00 грн, платіжна інструкція №215 від 05.03.2024, виписка по рахунку Кір`якова А.С. у АТ КБ «Приватбанк».

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, не є обов`язковими для суду. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Дослідивши надані відповідачем на підтвердження витрат докази, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається зі змісту додаткової угоди №3 до Договору про надання правової допомоги від 26.08.2021, укладеної між ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» та адвокатом Кір`яковим А.С., сторони погодили надання адвокатом клієнту правничої допомоги, зокрема, в судовій справі №910/16744/23 в наступному обсязі: складання та подача відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 №910/16744/23, що зокрема включає опрацювання аргументів скаржника, викладених в апеляційній скарзі та клопотанні про доповнення або зміну апеляційної скарги; перевірку нових доказів та формування позиції щодо подачі їх позивачем тощо.

Згідно пункту 2 додаткової угоди №3 розмір гонорару Адвоката за надання правничої допомоги в обсязі, передбаченому пунктом 1.1. Додаткової угоди, становить 5 500 (п?ять тисяч пятсот) гривень.

???Клієнт сплачує гонорар після виконання відповідного обсягу робіт або шляхом попередньої оплати (пункт 3 додаткової угоди №3).

???Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами, є невід?ємною частиною Договору та підлягає виконанню сторонами (пункт 4 додаткової угоди №3).

01.03.2024 адвокат Кір`яков А.С. виставив відповідачу рахунок на оплату згідно Договору про надання правової допомоги від 26.08.2021 на суму 5 500,00 грн.

05.03.2024 відповідач згідно платіжної інструкції №215 сплатив адвокату Кір`якову А.С. 5 500,00 грн на підставі Договору про надання правової допомоги від 26.08.2021.

Як уже зазначалося, у відповідності до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У даному випадку гонорар адвоката погоджено сторонами Договору у додатковій угоді №3 у фіксованому розмірі - 5 500,00 грн, що не суперечить положенням наведеної норми закону та, відповідно, не потребує зазначення адвокатом інформації щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Отже, згідно поданих відповідачем документів під час розгляду справи апеляційним господарським судом відповідачу були надані послуги правничої допомоги на загальну суму 5 500,00 грн.

Водночас, як уже зазначалося, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подані стороною документи на підтвердження факту понесення нею витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивачем не заявлено.

Водночас, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, те, що при розгляді даної справи правова позиція відповідача була сталою і не зазнавала змін, представництво інтересів відповідача у судах здійснювалось одним і тим же адвокатом, розгляд справи здійснювався у письмовому провадженні, вважає, що розмір заявлених ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 5 500,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру.

З огляду на встановлене, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку, що заява ТОВ «Сєтєвуха.ЮА» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 2 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу за простій автомобіля, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду в оскаржуваних частинах.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення та додаткове рішення суду у даній справі обґрунтованими, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права та такими, що відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для їх скасування чи зміни в оскаржуваних частинах не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у даній справі є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 у справі №910/16744/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 у справі №910/16744/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Мкарго».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мкарго» (вул. Антоновича, буд. 3-Б, 4 поверх, м. Київ, 01004; ідентифікаційний код 43202806) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєтєвуха.ЮА» (пр.-т. Берестейський, буд. 20, прим. 500, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код 44096315) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи №910/16744/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Тищенко