Рішення

від 29.04.2024 по справі 200/1217/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2024 року Справа№200/1217/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

01 березня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшов позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про:

визнання бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу ( ОСОБА_1 ) додаткового грошового забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму у розмірі 52149,24 грн.

зобов`язання Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу ( ОСОБА_1 ) додаткове грошове забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму в розмірі 52149,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Департаменту стратегічних розслідувань від 12.10.2020 № 345 о/с, позивача звільнено з Національної поліції (за власним бажанням) на підставі п.7. ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію».

Разом з цим, після ознайомлення з наказом про звільнення, позивачу стало відомо, що йому не нараховано грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період проходження служби в Національній поліції України, за 2015,2016,2017,2018,2019,2020 роки, а саме: в 2015 році (3 доби невикористаної основної відпустки за 2015 рік); в 2016 році (15 діб невикористаної відпустки за 2016 рік); в 2017 році (15 діб невикористаної відпустки за 2017 рік); в 2018 році (15 діб невикористаної відпустки за 2018 рік); в 2019 році (15 діб невикористаної відпустки за 2019 рік); в 2020 році (15 діб невикористаної відпустки за 2020 рік).

Посилаючись на норми діючого законодавства України позивач вважає, що має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму у розмірі 52149,24 грн.

Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.

Ухвалою суду від 11 березня 2024 року виторебувано копії та докази.

03 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що наказом Департаменту від 07.11.2019 року № 35 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено у порядку переведення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України, старшим оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Донецькій області, з 07.11.2019 року. Наказом Департаменту від 12.10.2020 № 345 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), з 15.10.2020, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Повідомляє, що у період з 07.11.2015 по 01.12.2019 позивач проходив службу в Департаменті захисту економіки Національної поліції, отже відомості у відповідача щодо використання додаткової відпустки у цей період відсутні

Вказує, що позивач міг використати щорічну основну оплачувану відпустку та додаткову оплачувану відпустку за 2016-2019 роки до 07.11.2019 в Департаменті захисту економіки Національної поліції України, проте із рапортом на отримання додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 162 Закону України «Про відпустки» як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки не звертався.

Зазначає, що як нормами спеціального законодавства, так і нормами загального трудового законодавства не передбачено виплачувати поліцейському, який звільняється зі служби в поліції грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Позивач з відзивом на позовну заяву не погодився та 05 квітня 2024 року направив до суду відповідь на відзив зі змісту якого позивач просив відхилити заперечення проти позову, наведені відповідачем у відзиві та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року у задоволенні клопотання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про залишення позову без розгляду по справі ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року у задоволенні клопотання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про залучення співвідповідача у справі відмовлено.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом установлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Амвросіївським РВ ГУМВС України в Донецькій області 11 липня 2007 року. Має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою №1426071913 від 29.07.2016 року, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.11.2016 року.

Наказом Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 07.11.2019 № 35 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено у порядку переведення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України, старшим оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Донецькій області, з 07.11.2019.

Наказом Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 12.10.2020 № 345 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 15.10.2020, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року

Судом встановлено, що ОСОБА_1 за період проходження служби в Департаменті захисту економіки Національної поліції України з 07.11.2015 року по 07.11.2019 року використав наступні відпустки:

За 2016 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 31 діб та 16 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2017 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2018 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2019 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Залишок невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік становить 3 доби.

Також, Департаментом захисту економіки Національної поліції України у довідці вказано, що у 2015-2019 роках позивач із рапортом про надання йому додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався, а тому така відпустка йому не нараховувалась та не виплачувалась.

Згідно з доставкою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 01.04.2024 року за час проходження служби ОСОБА_1 у період з 07.11.2019 року по 15.10.2020 року невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпустки за 2019, 2020 роки немає.

Окремо зазначено, що позивач до керівництва Департаменту з рапортом про надання йому додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2019, 2020 роки не звертався.

На запит позивача від 28.10.2021 року Департаментом стратегічних розслідувань в листі від 07.12.2021 року №Л-1627/55/02-2021 повідомлено, що відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки», а відтак не підлягає грошовій компенсації в разі, якщо її не було використано, і відповідно не може бути замінена грошовою компенсацією.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року (далі - Порядок №260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпустки при звільненні з поліції не отримав.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну оплачувану відпустку у кількості 3 діб.

З огляду на вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2015 рік.

Стосовно компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 рік (за 2016 рік - 15 діб, за 2017 рік - 15 діб, за 2018 рік - 15 діб, за 2019 рік - 15 діб, за 2020 рік - 15 діб, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Таким чином, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2020 (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 14 діб), передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Доводи позивача про те, що він має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки , як учасника бойових дій у розрахунку 15 діб на рік є безпідставними, оскільки згідно із ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані дні як основної, так і додаткової відпусток у розмірі 52149,24 грн задоволенню не підлягають, оскільки нарахування компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій відноситься до дискреційних повноважень відповідача

Щодо нарахування та виплати компенсації грошового забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб у розмірі 52149,24 грн у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зауважує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).

Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі N 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі N 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі N 140/1547/19, від 24.01.2023 у справі N 200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."

З огляду на те, що у цій справі відповідач ще не здійснив нарахування належного позивачу грошового забезпечення, тому вимога у цій частині є передчасною. Відтак, задоволенню не підлягає.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 11.08.2023 по справі № 380/103/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб.

Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (місцезнаходження: місто Київ, вул. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 43305056 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя М.М. Крилова