Ухвала

від 12.09.2024 по справі 200/1217/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2024 року

м. Київ

справа №200/1217/24

адміністративне провадження № К/990/33442/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Жука А.В.,

перевіривши касаційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі №200/1217/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у ненарахуванні та невиплаті додаткового грошового забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму у розмірі 52149,24 грн;

- зобов`язати нарахувати та виплатити додаткове грошове забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює сумі в розмірі 52149,24 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб.

Зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У решті позовних вимог відмовлено.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

28 серпня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі №200/1217/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно протоколу передачі судової справи між суддями від 28 серпня 2024 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Жук А.В., Мартинюк Н.М.,

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2024 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Жук А.В., Губська О.А.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Виключень щодо посади позивача у цій справі відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» не встановлено.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень слідує, що предметом позову у цій справі є визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки та відпустки як учаснику бойових дій, стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки та відпустки як учаснику бойових дій.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Зокрема, заявник зазначає, що справа має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, однак крім цитування вказаного твердження, скаржником жодним чином не обґрунтовано вказане посилання та не доведено, що в результаті зазначеної справи зацікавлена необмежена кількість осіб.

Верховний Суд зазначає, що оцінка судом такої «винятковості» справи для учасника справи може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Проте твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що суди задовольняючи частково позовні вимоги, застосували до даних правовідносин правові висновки, які викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19 щодо пріоритетного застосування спеціальних норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

У касаційній скарзі відповідач як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №620/3663/19.

Верховний Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас, у даному випадку не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справі №620/3663/19, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаної відповідачем справи, переведення працівника поліції відбулось на роботу в іншу місцевість.

Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі відповідач як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Проте доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із застосованою судами попередніх інстанцій постановою Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що заявник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.

Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини «с» статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі №200/1217/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук