Постанова

від 19.08.2024 по справі 200/1217/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року справа №200/1217/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 200/1217/24 (головуючий І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у ненарахуванні та невиплаті додаткового грошового забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму у розмірі 52149,24 грн.;

- зобов`язати нарахувати та виплатити додаткове грошове забезпечення у вигляді компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2015 - 2020 роки у кількості 78 діб яке дорівнює суму в розмірі 52149,24 грн.

Ухвалою суду від 8 квітня 2024 року у задоволенні клопотання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про залишення позову без розгляду по справі ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позов задоволений частково:

- визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб;

- зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального, процесуального права.

Апелянт зазначив, що згідно вимог ст.ст. 60, 93 Закону № 580-VII передбачено лише грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку, виплата компенсації за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена.

Також, апелянт заперечував проти ухвали суду від 08.04.2024 року, якою відмовлено відповідачу у задоволені заяви про залишення позову без розгляду, вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду через порушення строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного.

Щодо строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно ч. 3 ст. 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

В апеляційній скарзі апелянт заперечує проти ухвали суду від 08.04.2024 року, якою відмовлено відповідачу у задоволені заяви про залишення позову без розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 2 статті 233 Кодексу законів про працю (в редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною 1 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

В рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності частини 1 статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року №2352-IX, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем не пропущено процесуальний строк звернення до суду з цим позовом.

Отже, ухвалою суду першої інстанції від 08.04.2024 року обґрунтовано відмовлено відповідачу у задоволені заяви про залишення позову без розгляду.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.11.2016 року.

Наказом Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 07.11.2019 № 35 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено у порядку переведення з Департаменту захисту економіки Національної поліції України, старшим оперуповноваженим 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Донецькій області, з 07.11.2019 (а.с. 75).

Наказом Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 12.10.2020 № 345 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 15.10.2020, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (а.с. 16).

За довідкою ліквідаційної комісії Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 19.12.2022 року залишок щорічних невикористаних відпусток позивача становить:

- за 2015 рік - 3 доби щорічної основної оплачуваної відпустки;

- за 2016-2019 роки - щорічні основні та додаткові оплачувані відпустки використані в повному обсязі;

- додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки не надавалися (а.с. 24).

Згідно довідки ліквідаційної комісії Департаменту стратегічних розслідування Національної поліції України від 14.03.2024 року позивач за період проходження служби в Департаменті захисту економіки Національної поліції України з 07.11.2015 року по 07.11.2019 року використав наступні відпустки:

За 2016 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 31 діб та 16 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2017 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2018 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

За 2019 рік - основну чергову оплачувану відпустку у кількості 30 діб та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Залишок невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік становить 3 доби.

У 2015-2019 роках позивач із рапортом про надання йому додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався, а тому така відпустка йому не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 129).

Листом Департаменту стратегічних розслідувань в листі від 07.12.2021 року №Л-1627/55/02-2021 на заяву позивача від 28.10.2021 року повідомлено, що у період проходження служби з 07.11.2019 року по 14.10.2020 року позивач із рапортом про надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався (а.с. 17-18).

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно ч. 1 статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно ч.ч. 1, 3 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

За ст. 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За ч.ч. 1-4, 7-11 статті 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року (далі - Порядок №260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

За п. 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За абз. 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.

Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.

В рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Згідно ч. 1 статті 24 Закону №504/96-ВР, ч. 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За правовою позицією в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20 у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав щорічну основну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпустки при звільненні з поліції не отримав.

Отже, позивач має право на отримання грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 3 діб.

Щодо компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020 рік (за 2016 рік - 15 діб, за 2017 рік - 15 діб, за 2018 рік - 15 діб, за 2019 рік - 15 діб, за 2020 рік - 15 діб, суд враховує таке.

Згідно ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Таким чином, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-ХІІ, що узгоджується з правовою позицією в постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Отже, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Таким чином, відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2020 (за 2016 рік - 14 діб, за 2017 рік - 14 діб, за 2018 рік - 14 діб, за 2019 рік - 14 діб, за 2020 рік - 14 діб), передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб;

- зобов`язання Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні оплачувані основні відпустки за 2015 рік у загальній кількості 3 доби та відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік у загальній кількості 70 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 200/1217/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 19 серпня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук