Постанова

від 08.04.2024 по справі 522/8479/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2094/24

Справа № 522/8479/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач - Споживче товариство «Право на відпочинок»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

за апеляційною скаргою Споживчого товариства «Право на відпочинок»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Перша донецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Федоряк Ольга Сергіївна,

за апеляційною скаргою Споживчого товариства «Право на відпочинок»,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року,

за позовом Споживчого товариства «Право на відпочинок» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Перша донецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Федоряк Ольга Сергіївна,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року Споживче товариство «Право на відпочинок» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в обґрунтування якого зазначило, що з 30.06.2000 року Споживчому товариству «Право на відпочинок» належала дача АДРЕСА_1 , загальною площею 59,8 кв.м. У березні 2019 року позивачу стало відомо про дарування вказаного нерухомого майна громадянину ОСОБА_2 за договором дарування будинку від 16.10.2009 року. На час укладення договору дарування від імені позивача діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 16.10.2009 року, виданої в м. Донецьк, проте жодних довіреностей позивачем не видавалось та подібних рішень не приймалось. Право власності ОСОБА_2 зареєстровано більш ніж через 6 років з дня укладення договору дарування 16.10.2009 року.

16.02.2016 року та 17.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу дачного будинку АДРЕСА_1 по 1/2 частині, які були посвідчені нотаріусом та зареєстровано право власності, а також змінено цільове призначення на житловий будинок.

Оскільки позивач не був обізнаний про зазначені обставини, Споживче товариство «Право на відпочинок» 08.11.2017 року, уклало договір купівлі-продажу вказаного дачного будинку з ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що договір дарування від 16.10.2009 року посвідчено в м. Донецьку в порушення ч. 4 ст. 55 ЗУ «Про нотаріат», оскільки місцезнаходженням майна є м. Одеса, місцезнаходженням позивача є м. Одеса, а місцем реєстрації відповідача м. Київ з 23.11.1998 року. Крім того, відомості щодо довіреності відсутні в Єдиному реєстрі довіреностей. Також існує невідповідність щодо зазначеного номера печатки зазначеного в договорі та у реєстрі реєстраційних дій. Державний нотаріус ОСОБА_5 не мала права посвідчувати оскаржуваний договір дарування від 16.10.2009 року, якою також проігноровано вимоги законодавства та Статуту товариства щодо необхідності рішення загальних зборів членів товариства для відчуження майна. Назва нотаріальної контори написана з помилкою.

Позивач просив суд визнати недійсним договір дарування дачного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладений між споживчим товариством «Право на відпочинок» та ОСОБА_2 16 жовтня 2009 року, посвідчений державним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 9-819; визнати недійсною довіреність від 16 жовтня 2009 року, що видана від імені Споживчого товариства «Право на відпочинок» на ім`я ОСОБА_3 , посвідчена державним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.; витребувати житловий будинок, загальною площею 59,8 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Споживчого товариства «Право на відпочинок»; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28270950 від 16.02.2016 року та вчинений на його підставі запис про право власності номер 13280342 від 16.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28291906 від 17.02.2016 року та вчинений на його підставі запис про державну реєстрацію про право власності номер 13298077 від 17.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень суду

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 27 червня 2023 року у задоволенні позову Споживчого товариства «Право на відпочинок» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Перша донецька державна нотаріальна контора відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний правочин (договір дарування від 16.10.2009 року) не міг посвідчуватися у м. Донецьку, державним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.

Також судом першої інстанції встановлено, що в Єдиному реєстрі довіреностей відсутня довіреність від імені споживчого товариства «Право на відпочинок» від 16.10.2009 року на ім`я: « ОСОБА_3 », посвідчена приватним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.

За таких обставин суд першої інстанції вважав вимоги про визнання довіреності недійсною на підставі загальних норм цивільного законодавства обґрунтованими, як і вимоги про визнання недійсним договору дарування від 16 жовтня 2009 року укладеного між Споживчим товариством «Право на відпочинок», що є правонаступником Дачно-будівельного кооперативу «Право на відпочинок», оскільки по-перше він укладений на підставі недійсної довіреності. А по-друге поза межами нотаріального округу.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_2 набув право на розпорядження спірним майном на підставі договору дарування який є недійсним, то подальші його дії по продажу майна не породжують правових наслідків, а тому вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 лютого 2016 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також обґрунтованими.

Подавши заяву про застосування строку позовної давності звернення до суду з позовом, представник відповідача стверджував, що 17.02.2016 року ОСОБА_1 стала єдиним законним власником дачного будинку, що підтверджується наведеними Договорами купівлі-продажу та записами про право власності за номерами 13280342 та 13298077 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, доступ до якого будь-яких осіб є відкритим та загальнодоступним.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, до суду із відповідною позовною заявою позивач звернувся лише 17.05.2021 року, що підтверджується відповідною відміткою канцелярії Приморського районного суду міста Одеса на першій сторінці позову із зазначенням вхідного номера 53532/21, тобто через понад три роки з моменту укладення оскаржуваних правочинів, вчинення оскаржуваних реєстраційних дій та набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Споживче товариство «Право на відпочинок» просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2023 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі Споживче товариство «Право на відпочинок», не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано застосував строк позовної давності. Посилається на приховання відповідачем відомостей, а саме площі та статусу об`єкта з «дача № 17» на «дачний будинок».

Зазначає, що з 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 5 будинків (домоволодінь) з різними власниками та 2 земельні ділянки, що не давало можливості ні позивачу, ні державному нотаріусу встановити факт того, що хтось зареєстрував право власності на об`єкт аналогічний дача № НОМЕР_1 та те, що об`єкт вибув з права власності позивача.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.08.2023 року роз`яснювалося ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву у письмовій формі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на те, що весь час з початку придбання будинку ОСОБА_1 відкрито володіла правомірно набутим майном, останньою замовлено технічний паспорт, змінювалось цільове призначення будинку з дачного на житловий для можливості відведення земельної ділянки під ним у власність, подавалась до Одеської міської ради заява на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будинком у власність. Посилається на те, що під час посвідчення державним нотаріусом Шевцовою О.В. договору купівлі-продажу від 08.11.2017 року, відповідно до якого Споживчим товариством «Право на відпочинок» було відчужено спірний об`єкт нерухомості ОСОБА_4 в реєстрі містився запис про реєстрацію права за ОСОБА_1 . Позивач мав можливість ознайомитись з реєстраційним записом принаймні під час продажу спірного будинку ОСОБА_4 08.11.2017 року; під час реєстрації за споживчим товариством права користування на земельну ділянку 07.09.2016 року; під час реєстрації в реєстрі нерухомого майна судового рішення у справі № 522/16585/18.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М., приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Федоряк О.С. отримали особисто 23.08.2024 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Пояснень від третіх осіб не надходило.

Представник ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами отримав 23.08.2023 року, в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Представник позивача, який приймав участь у судовому засіданні, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_6 , який приймав участь у судовому засіданні, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення.

ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Перша донецька державна нотаріальна контора про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М., приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Федоряк О.С. судові повістки отримали 05.03.2024 року та 06.03.2024 року відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний правочин (договір дарування від 16.10.2009 року) не міг посвідчуватися у м. Донецьку, державним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.

Також судом першої інстанції встановлено, що в Єдиному реєстрі довіреностей відсутня довіреність від імені споживчого товариства «Право на відпочинок» від 16.10.2009 року на ім`я: « ОСОБА_3 », посвідчена приватним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.

За таких обставин суд першої інстанції вважав вимоги про визнання довіреності недійсною на підставі загальних норм цивільного законодавства обґрунтованими, як і вимоги про визнання недійсним договору дарування від 16 жовтня 2009 року укладеного між Споживчим товариством «Право на відпочинок», що є правонаступником Дачно-будівельного кооперативу «Право на відпочинок», оскільки по-перше він укладений на підставі недійсної довіреності. А по-друге поза межами нотаріального округу.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_2 набув право на розпорядження спірним майном на підставі договору дарування який є недійсним, то подальші його дії по продажу майна не породжують правових наслідків, а тому вимоги щодо укладених 16.02.2016 року та 17.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також є обґрунтованими.

Подавши заяву про застосування строку позовної давності звернення до суду з позовом, представник відповідача стверджував, що 17.02.2016 року ОСОБА_1 стала єдиним законним власником дачного будинку, що підтверджується наведеними Договорами купівлі-продажу та записами про право власності за номерами 13280342 та 13298077 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, доступ до якого будь-яких осіб є відкритим та загальнодоступним.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, до суду із відповідною позовною заявою позивач звернувся лише 17.05.2021 року, що підтверджується відповідною відміткою канцелярії Приморського районного суду міста Одеса на першій сторінці позову із зазначенням вхідного номера 53532/21, тобто через понад три роки з моменту укладення оскаржуваних правочинів, вчинення оскаржуваних реєстраційних дій та набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачу належало право власності на дачу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_2 , виданим 30 червня 2000 року Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради, зареєстрованим 07 липня 2000 року в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в реєстрову книгу № 1м/с-ДК на стор. 38 під реєстровим № 39.

16 жовтня 2009 року між Споживчим товариством «Право на відпочинок», що є правонаступником Дачно-будівельного кооперативу «Право на відпочинок» (дарувальник), в особі представника по довіреності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено договір дарування дачного будинку, що підтверджується договором дарування дачного будинку, посвідченим державним нотаріусом Першої Донецької Державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 9-819.

Відповідно до п. 1 договору дарування від 16.10.2009 року дарувальник передав безоплатно у власність обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв у власність придатний до використання за призначенням дачний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Дачний будинок побудований з ракушняка, складається з двох основних приміщень, двох допоміжних, двох коридорів, веранди та санвузла, має в цілому 59,8 кв.м. загальної площі та позначений на плані літерою «Ж» ( п. 4 договору).

Дар сторони оцінили в 38950 грн, що відповідає ринковій вартості дачного будинку, зазначеній у звіті про оцінку майна, виданого ТОВ «Кримський інститут оцінки землі» 10.10.2009 року (п. 5 договору).

29 грудня 2015 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою Ольгою Сергіївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27659003 щодо реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 права власності на дачний будинок загальною площею 59,8 кв.м, житловою площею 17,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 822816551101, номер запису про право власності: 12836142. Підставою виникнення права власності зазначено договір дарування, серія та номер: 9-819, виданий 16.10.2009 року, видавник: державний нотаріус Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошникова Н.В. Вказані обставини підтверджуються зокрема реєстраційною справою № 01.02-1.

Місцем знаходження споживчого товариства «Право на відпочинок» є АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 1005178270 від 28.03.2019 року.

Зі змісту договору дарування вбачається, що ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

З відповіді ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області від 30.05.2019 року, паспорта ОСОБА_2 , останній з 21.11.1986 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується, що державним нотаріусом Першої донецької Державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В. 16.10.2009 року посвідчено договір дарування дачного будинку, розташованого на території Одеської області, а місцем знаходження та проживання сторін правочину є м. Одеса та м. Київ.

Положеннями ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Посвідчення правочинів щодо відчуження іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину (ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 2, 3 та 4 глави 1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок) нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законодавством.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 466/2582/18.

Тому, висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування посвідчений з порушенням положень статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» та вищевказаного Порядку є правильними та обґрунтованими.

28 травня 2019 року Споживче товариство «Право на відпочинок» звернулось з заявою до приватного нотаріуса ОМНО Писаренко Є.С. про скасування довіреності, посвідченої державним нотаріусом Першої Донецької Державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В. 16.10.2009 року від імені споживчого товариства «Право на відпочинок» на ім`я: ОСОБА_3 для укладення договору дарування дачного будинку та зареєструвати припинення дії вказаної довіреності.

Згідно листа приватного нотаріуса ОМНО Писаренко Є.С. № 166/01-16 від 28.05.2019 року у Єдиному реєстрі довіреностей, запровадженого на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2006 року № 111/5, відсутній запис про реєстрацію зазначеної довіреності, що унеможливлює скасування такої довіреності чи припинення її дії.

Судом першої інстанції встановлено, що в Єдиному реєстрі довіреностей відсутня довіреність від імені споживчого товариства «Право на відпочинок» від 16.10.2009 року на ім`я: « ОСОБА_3 », посвідчена приватним нотаріусом Першої донецької державної нотаріальної контори Мірошниковою Н.В.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно ч. 7 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

Згідно зі статтею 43 Закону України «Про нотаріат» не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

Тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про визнання недійсною довіреності від 16 жовтня 2009 року, що видана від імені Споживчого товариства «Право на відпочинок» на ім`я ОСОБА_3

16 лютого 2016 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), від імені якої діяв представник по довіреності ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу частини дачного будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 416.

Положеннями п. 1.1 договору купівлі-продажу від 16.02.2016 року продавець передав у власність (продав), а покупець прийняла у власність (купила) 1/2 частину дачного будинку: АДРЕСА_1 .

За домовленістю сторін продаж вчинено за 37129 грн, які продавець одержав від покупця під час підписання цього договору. Згідно зі звітом про оцінку майна ТОВ «ВКФ Спарта» від 24.12.2015 року ринкова вартість дачного будинку становить 74258 грн (п. 2.1, 2.2 договору).

16 лютого 2016 року право власності на 1/2 частину дачного будинку загальною площею 59,8 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Наталією Миколаївною (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 822816551101, номер запису про право власності: 13280342). Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу частини дачного будинку, серія та номер: 416, виданий 16.02.2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М.

17 лютого 2016 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), від імені якої діяв представник по довіреності ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу частини дачного будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 439.

Положеннями п. 1.1 договору купівлі-продажу від 17.02.2016 року продавець передав у власність (продав), а покупець прийняла у власність (купила) 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 .

За домовленістю сторін продаж вчинено за 37129 грн, які продавець одержав від покупця під час підписання цього договору. Згідно зі звітом про оцінку майна ТОВ «ВКФ Спарта» від 24.12.2015 року ринкова вартість дачного будинку становить 74258 грн (п. 2.1, 2.2 договору).

17 лютого 2016 року права власності на 1/2 частину дачного будинку загальною площею 59,8 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Халявкою Н.М (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 822816551101, номер запису про право власності: 13298077). Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу частини дачного будинку, серія та номер: 439, виданий 17.02.2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н.М.

Позивачем заявлено вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28270950 від 16.02.2016 року та вчиненого на його підставі запису про право власності номер 13280342 від 16.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28291906 від 17.02.2016 року та вчиненого на його підставі запису про державну реєстрацію про право власності номер 13298077 від 17.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У відповідності до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

У пунктах 146, 152, 153, Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення) з цієї особи нерухомого майна. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74), 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 148) та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

З огляду на викладене, вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28270950 від 16.02.2016 року та вчиненого на його підставі запису про право власності номер 13280342 від 16.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Наталії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28291906 від 17.02.2016 року та вчиненого на його підставі запису про державну реєстрацію про право власності номер 13298077 від 17.02.2016 року щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно - 1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_1 є неефективним способом захисту.

Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Споживчого товариства «Право на відпочинок» поза його волею, пред`явлення позову до набувача про витребування майна відповідає вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачем.

Відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції 18.11.2021 року подано заяву про застосування строку позовної давності. Заява обґрунтована тим, що з 17.02.2016 року відповідач стала єдиним власником спірного нерухомого майна, а з позовними вимогами, позивач звернувся лише 17.05.2021 року.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20)).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 311/1567/18 (провадження № 61-12371св19) зазначено, що: «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Таким чином, початком перебігу позовної давності для вимоги про визнання договору недійсним є день укладення оспорюваного договору».

Разом з тим Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначено, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (п.п. 7.10 7.12)».

Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апеляційний суд, оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині підстав для застосування строку позовної давності, враховує, що з часу придбання спірного будинку ОСОБА_1 відкрито володіла набутим майном, 19.08.2016 року ПП «Одеське БТІ» на замовлення ОСОБА_1 виготовило висновок щодо технічної можливості зміни цільового призначення дачного будинку у житловий будинок, згідно якого власнику ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 16.02.2016 року № 416 та договору купівлі-продажу від 17.02.2016 року № 439 за адресою: АДРЕСА_1 може бути змінено цільове призначення дачного будинку у житловий будинок. Склад новоутвореного об`єкту нерухомого майна та адреса: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: літ. «Ж» - загальною площею 59,8 кв.м, житловою площею 17,9 кв.м, № 1-2 огорожа, за адресою: АДРЕСА_1 .

19.08.2016 року на замовлення ОСОБА_1 ПП «Одеське БТІ» з виїздом на місцезнаходження спірного будинку виготовлено технічний паспорт (інвентаризаційна справа № 149/5/2016) на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 у 2016 році зверталась до Одеської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та 07.12.2016 року рішенням Одеської міської ради № 1371-VІІ «Про надання дозволів громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» отримала відповідний дозвіл щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 з часу придбання спірного будинку відкрито володіла набутим майном, останньою замовлено технічний паспорт, змінено цільове призначення будинку з дачного на житловий, подавалась до Одеської міської ради заява на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будинком у власність, отримано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка відповідно до Державного акта серії І-ОД № 001820 від 29.12.2001 року надавалась Споживчому товариству «Право на відпочинок» у постійне користування. Обставини відкритого володіння ОСОБА_1 майном зазначались останньою як в суді першої, так і апеляційної інстанції та позивачем спростовані не були.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.

Власність не тільки надає переваги тим, хто їїмає, але й покладає на них певні обов`язки.

За змістом вказаних норм закону ч. 3 ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 ЦК України власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, але й суб`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач Споживче товариство «Право на відпочинок», як власник дачі № 17 та землекористувач цікавилось юридичною долею свого майна принаймні з часу державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 у 2015 році на спірне нерухоме майно, дбало про його стан.

Посилання в апеляційній скарзі на приховування незаконного заволодіння майном, шляхом зміни статусу об`єкта нерухомого майна та площі даного об`єкта, не спростовують висновків про можливість Споживчого товариства «Право на відпочинок», яке на підставі Державного акта серії І-ОД № 001820 від 29.12.2001 року є постійним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:50:004:0271 довідатись про порушення своїх прав, шляхом отримання відомостей з державних реєстрів.

Апеляційний судзвертає увагуна те,що якпід часрозгляду справисудом першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду Споживче товариство «Право на відпочинок» у порушення вимог ст. 81 ЦПК України, належних доказів на спростування презумпції обізнаності особи про порушення його прав та виконання обов`язку знати про стан своїх майнових прав не надало.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судоверішеннябез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судоверішенняз додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, щорішеннясуду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішеннясуду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуСпоживчого товариства«Право навідпочинок» залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонногосудум.Одесивід27червня2023року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

Н.В.Стахова