Постанова

від 30.04.2024 по справі 183/6559/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4208/24 Справа № 183/6559/22 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г. Є. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в м. Дніпро справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких залучено в якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради та за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Носенка Андрія Григоровича про встановлення факту, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_6 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року /головуючий у суді першої інстанції Майна Г.Є./,

В С Т А Н О В И В:

10жовтня 2022року ОСОБА_1 звернуласяз позовомдо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому виклала вимоги встановити факт спільного проживання позивача з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з 2012року по день його смерті; визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 -Спірна квартира; та визнати за ОСОБА_1 право власності на частку Спірної квартири.

Існування таких вимог позивач пов`язувала із тим, що з 2012року вона проживала з ОСОБА_7 та його батьками однією сім`єю в належному їм будинку по АДРЕСА_2 . В цей період 27 вересня 2013року в ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народився син ОСОБА_8 .

З 30 листопада 2016року, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , згідно позовних вимог, почали проживати в квартирі АДРЕСА_1 ,яку придбалив періодспільного проживання. ІНФОРМАЦІЯ_2 в ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народилася друга дитина, донька ОСОБА_9 . Та позивач стверджувала, що у вказаний період вона з ОСОБА_7 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували меблі та проводили спільно дозвілля.

В підтвердження обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги ОСОБА_1 надала письмові докази два акти про фактичне проживання від 28 вересня 2022року та від 30 вересня 2022року, спільні з відповідачем світлини та посилалася на покази двох свідків.

Матеріали справи містять уточнену позовну заяву від 07 жовтня 2022року в якій заявниця ОСОБА_1 в якості відповідачів окрім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначила також малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких залучено в якості третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради. В іншому уточнена позовна заява за своїм змістом є повністю ідентичною позовній заяві.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підтвердила обставин з приводу того, що вона спільно з ОСОБА_7 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати і не підтвердила факту спільного проживання сторін в період часу з 2012року по 30 листопада 2016року, момент придбання квартири спадкодавцем, та наявності в цей час між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Суд вважав що в період часу з жовтня по листопад 2012року та з березня по квітень 2018року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 знаходилась у відносинах, під час яких позивач завагітніла та ці обставини вже встановлено судовим рішенням яке набрало законної сили.

Також, згідно висновків суду, позивачем ОСОБА_1 не доведено, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана за спільні кошти сторін в період їх спільного проживання. Згідно висновків суду не підтверджено майнової участі ОСОБА_1 в купівлі спірної квартири, оскільки про це не зазначено в Договорі купівлі-продажу спірної квартири від 30 листопада 2016року відповідно до змісту положень якого покупець ОСОБА_7 на час укладення договору не був одружений і у фактичних шлюбних відносинах не перебував та придбавав квартиру за особисті приватні кошти. Із змісту зазначеного Договору купівлі-продажу та наданих позивачем Актів про проживання суд першої інстанції виснував, що в них не зазначено про проживання померлого ОСОБА_7 за одним адресом з ОСОБА_1 та малолітніми дітьми однією сім`єю, зокрема до та на час набуття права власності на спірну квартиру.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Щербина Станіслав Володимирович виклав вимоги про скасування рішення суду та задоволення позову повністю.

Згідно доводів скарги, заявник не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за весь час з 2012року по 13 грудня 2021року тільки двічі зустрічались, наслідком чого є народження двох дітей та з приводу того, що ОСОБА_7 решта часу знаходився на заробітках в Донецькій області.

В обґрунтування скарги заявник також посилався на те, що суд не врахував тих обставин, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично в своїх поясненнях визнавали ту обставину що їх син ОСОБА_7 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю.

Також без оцінки суду залишилась та обставина, що фактично ОСОБА_1 з сином вселилася в спірну квартиру, куди їх вселив саме ОСОБА_7 та в подальшому проживала в цій квартирі з двома неповнолітніми дітьми та ОСОБА_7 . Окремо заявник апеляційної скарги зосереджував увагу суду на тих обставинах що померлий ОСОБА_7 забезпечував сім`ю та утримував дітей, що також є підтвердженням фактичних шлюбних відносин між ним та позивачкою.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Павлова Єгора Глебовича зазначала, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Згідно відзиву позивачем не надані докази, які б підтверджували факт спільного проживання позивача та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Також заявник стверджував про те, що вірні обставини якими керувався суд з приводу того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не проживали однією сім`єю, а просто зустрічалися та деякий час проводили разом.

Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , пояснення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх представника ОСОБА_10 , за відсутності представника позивача, відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , Органу опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради та приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Носенка Андрія Григоровича явка яких не є обов`язковою, повідомлених про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 /копія свідоцтва про смерть а.с.11/.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 , батько ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 /копія свідоцтва про народження а.с.13/.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 , батько ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 /копія свідоцтва про народження а.с.12/.

Матеріали справи містять рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2022року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення батьківства і внесення відповідних змін до актових записів про народження, яким задоволено позовні вимоги та встановлено факт батьківства ОСОБА_7 щодо дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 . За змістом цього рішення суд встановив що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з жовтня по листопад 2012року також в березні-квітні 2018року знаходились у відносинах, під час яких позивач завагітніла. Інший висновок суду про те, що ОСОБА_7 може бути біологічним батьком дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали цих дітей своїми онуками /а.с.19-23/.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованому станом на 30 листопада 2016року за ОСОБА_7 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2016року /а.с.29/.

За змістом Договору купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2016року укладеного між продавцем ОСОБА_11 та покупцем ОСОБА_7 , останній придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 за 41405,00грн; та в пункті 6.1 Договору зокрема зазначено, що на час укладення та підписання цього договору надано заяву покупця про те, що на момент придбання квартири він є неодруженим, тобто у зареєстрованому шлюбі або фактичних шлюбних відносинах не перебуває і придбаває квартиру за особисті приватні кошти /а.с.25-26/; водночас матеріали справи містять Попередній договір від 18 листопада 2016року також укладений між продавцем ОСОБА_11 та покупцем ОСОБА_7 , за умовами якого сторони домовились про намір ОСОБА_7 придбати у власність квартиру АДРЕСА_1 в строк до 15 грудня 2016року, однак вартість квартири сторонами вже була визначена в розмірі 14000,00доларів США, 500,00доларів США з яких покупець передав продавцю в якості завдатку /а.с.24/.

В акті ОСББ «Паланочна 41» від 28 вересня 2022року за підписом Голови та двох мешканців будинку по АДРЕСА_3 зазначено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання якої зареєстроване в квартирі АДРЕСА_4 дійсно не проживала за вказаним адресом, так як її фактичне місце проживання з 2019року по час складання цього акту в квартирі АДРЕСА_1 /а.с.30/.

В іншому акті ОСББ «Паланочна 41» № 1122 від 30 вересня 2022року за підписом головного спеціаліста відділу реєстрації ОСОБА_12 та двох мешканців будинку по АДРЕСА_3 зазначено, що ОСОБА_1 1991року народження, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 з 2016року мешкають в квартирі АДРЕСА_1 /а.с.33/.

Також матеріали справи містять Договір купівлі-продажу житлового будинку від 08 листопада 2016року укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_13 за яким продавець продав житловий будинок АДРЕСА_2 за ціною 79623,00грн /а.с.62-63/.

В Договорі про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, інформаційно-консультаційних послуг та додаткових послуг № 22-01/2016 від 25 січня 2016року укладеному між виконавцем фізичною особою підприємцем ОСОБА_14 та замовником ОСОБА_7 , останній замовив послугу з посередництва у працевлаштуванні за кордоном в Польщі /а.с.84-88/.

Та із копії закордонного паспорту вбачається що ОСОБА_7 була відкрита польська віза на строк з 15 березня 2016року по 08 грудня 2016року, та він знаходився за межами України з 15 лютого 2017року по 14 лютого 2018року та з 10 квітня 2017року по 23 червня 2017року /а.с.89-92/.

Згідно Спадкової справи щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а також згідно заяв про прийняття спадщини поданих ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , останні також прийняли спадщину після смерті батька /а.с.129-132/.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові виходив з того, що позивачкою не доведено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єюі веденняспільного господарствадо тана моментнабуття прававласності наСпірну квартиру та згідновисновків суду не підтверджено, що спірне майно було придбане за спільні кошти сторін в період їх спільного проживання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що висновки викладені в рішенні суду першої інстанції відповідають обставинам справи.

Вирішуючи позовні вимоги, суд обґрунтовано виходив з того, що предметом спору за позовом ОСОБА_1 була квартира придбана за Договором купівлі-продажу квартири від 30 листопада 2016року право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 .

Отже, суд правомірно застосував норми сімейного кодексу України (надалі СК України) до спірних правовідносин, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є майно, набуте після набрання чинності цим кодексом.

Відповідно до змісту статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно обставин у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на час набуття права власності на Спірну квартиру у шлюбі не перебували.

Статтею 74 СК України визначено що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, умовою визнання майна спільною сумісною власністю є спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю.

Та, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо спільного проживання сторін в період часу з 2012року по 30 листопада 2016року.

Ствердження позивачки про її спільне проживання з відповідачем однією сім`єю в зазначений період перевірені судом першої інстанції та висновки суду узгоджуються із встановленими обставинами і ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Розглядаючи ключові аргументи висунуті заявницею в її позовній заяві та апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з того, що визначальним у даній справі є не обставини щодо спілкування і підтримання стосунків між сторонами, а саме спільне проживання, єдиний бюджет, утримання житла, спільні видатки та вирішення всіх питань що виникають у шлюбі, та саме після встановлення таких обставин їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту однієї сім`ї.

Суд відреагував на аргументи позивачки стосовно достовірності показів свідків та надійності документальних доказів, які були вирішальними для результатів розгляду справи.

Судом першої інстанції не встановлений факт спільного проживання на підставні актів, які містять суттєві суперечності з приводу обставин і періоду спільного проживання сторін, і дані суперечності не усунуто в ході судового розгляду.

Та вирішення спору у даній справі не може бути покладено в залежність від формального спілкування і періодичного проживання сторін в спірному житлі без ознак проживання однією сім`єю, що не свідчить про наявність об`єктивних підстав для позивача на те, що у неї виникло право спільної сумісної власності, яке остання починаючи з 2012року по 13 грудня 2021року жодним чином не проявляла і не відстоювала.

Водночас фактичними діями відповідач ОСОБА_7 , за свого життя, не підтвердив жодної обставини, яка би вказувала на те, що він сприймає спірне майно, квартиру як спільну сумісну власність, та більше зазначені обставини свідчать про те, що позивач в цей час не проявляла правовий інтерес до спірного майна, та в жодний спосіб не проявляла себе як власник цього майна.

Не підтверджені жодним чином обставини з приводу того, що позивач несла витрати на утримання майна, отримувала поштову кореспонденцію за вказаною адресом чи в інший спосіб виявляла себе як власник.

У той же час, не є беззаперечним доказом спільного проживання та ведення спільного господарства обставини щодо народження дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 спір щодо батьківства яких вирішувався в суді після відкриття спадщини.

Разом з тим, згідно пояснень сторін та показів свідків, які останні давали в ході розгляду справи судом першої інстанції, останні фактично вказували на обставини щодо періодичного спільного проживання сторін, однак не підтверджували що сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет і були однією сім`єю до та на час набуття права власності на спірне майно.

Також пояснення сторін та покази свідків не підтверджуються жодними іншими доказами щодо проживання сторін однією сім`єю, за одним адресом та спільного утримування і виховання дітей в спірний період. Також про спільне проживання за одним адресом та спільне утримання і виховання дітей не свідчать надані позивачкою світлини, інформація на яких не підтверджена іншими доказами.

Отже, з урахуванням наведеного, не підтверджені доводи апеляційної скарги щодо наявності обставин підтверджених належними доказами з приводу спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з 2012року по 30 листопада 2016року та щодо спільного придбання Спірної квартири за кошти сімейного бюджету. В апеляційному суді позивач не заперечувала обставин з приводу того, що саме за кошти ОСОБА_7 булопридбано Спірнуквартиру,котрі вінзаробив зачас перебуванняна заробіткахза межамиУкраїни,що передуваломоменту придбанняСпірної квартири.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, що перевірені в апеляційному суді доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства.

Основоположним принципом цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 12 ЦПК України, за змістом якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Однак за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій та позбавляє суд можливості втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У відповідності до положень частини першої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.

Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності не вказує на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені позивачем вимоги не підтверджують.

Також, ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вона не змогла повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб сторони надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивач ОСОБА_1 беззаперечно мала можливість надати докази та реалізувати свої прав в повному обсязі, та саме сторони несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ними процесуальних дій.

З огляду на викладене, позивачка не підтвердила своїх вимог та не надала доказів в підтвердження обставин, якими вона обґрунтовувала позов.

Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві та зазначені доводи були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині вимог що були предметом оскарження в апеляційному суді здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 29січня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2024року.

Судді: