Рішення

від 30.04.2024 по справі 910/20156/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2024Справа № 910/20156/23За позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1) Північно-Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області,

2) Комунальне підприємство «Спецеко»

про стягнення 163 020,00 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП» (надалі - відповідач) про стягнення суми надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-1, 142 Конституції України, ст.208, 236, 655, 656, 669, 670, 712 Цивільного кодексу України, ст.175, 208, Господарського кодексу України, ст.7, 22 Бюджетного кодексу України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», мотивовані тим, що в судовому порядку визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020, а тому грошові кошти, що перерахувались відповідачу на її виконання, підлягають стягненню з останнього.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 за №01.3-16/278/24 призначено повторний автоматичний розподіл заяви, в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Яковенко А.В., в результаті якого позовну заяву 11.01.2024 передано на розгляд судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

26.01.2024 від прокурора надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/20156/23, у задоволенні клопотання керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Північно-Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області (надалі - третя особа).

02.02.2024 від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, в яких остання підтримує позовні вимоги.

14.02.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про застосування строків позовної давності. У поданому відзиві, відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що в даній справі Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області не є належним позивачем у справі, оскільки не виступає стороною договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020 та додаткової угоди №2 до нього, а також не перераховувала кошти відповідачу, при цьому судом у справі №917/1009/22 вже було відмовлено прокурору про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020,00 грн.

Також 14.02.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунального підприємства «Спецеко».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2024 клопотання відповідача про залучення до участі в справі третьої особи задоволено, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство «Спецеко» (надалі - третя особа-2).

16.02.2024 від третьої особи-1 надійшли пояснення щодо відзиву.

22.02.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

22.02.2024 від третьої особи-2 надійшли пояснення щодо позову, в якому остання зазначає про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем не зазначено та не надано детального розрахунку в межах яких видатків (за рахунок бюджетних асигнувань чи власних коштів третьої особи-2) проведено оплату по додатковій угоді №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020, а тому без чіткого визначення джерела фінансування неможливо встановити чи є інтерес бюджету міста порушеним.

27.02.2024 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що відповідач вводить суд в оману відносно фактичних обставин розгляду справи №910/1009/22, оскільки суд залишив без розгляду позов поданий в інтересах КП «Спецеко» про стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020,00 грн, отже рішення по суті відносно вказаної вимоги судом не ухвалювалось, в зв`язку з чим прокурор має право звернутися до суду повторно. Наголошує, що в даній справі Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області є належним позивачем, оскільки є засновком КП «Спецеко» та власником майна, фінансує та контролює діяльність останнього, зокрема, законність та ефективність використання коштів бюджету за договорами про закупівлю, а всі прибутки які отримані вказаним підприємством є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами. Відносно заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності вказує, що такий строк є не пропущеним, оскільки в період дії в Україні воєнного стану строк позовної давності продовжується на період його дії.

05.03.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просить відмовити в задоволенні позову.

19.03.2024 від прокурора надійшли заперечення на пояснення третьої особи-2, в яких прокурор заперечує щодо обставин викладених у поясненнях та, зокрема, вказує, що третя особа-2 у спірних правовідносинах діяла лише, як розпорядних бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару в обсязі та в межах видатків, що визначені позивачем (розпорядником коштів вищого рівня), а тому кошти сплачені на виконання незаконного правочину підлягають стягненню до місцевого бюджету на користь позивача.

Крім цього, 19.03.2024 від прокурора надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача.

Також 19.03.2024 прокурором подано заяву про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2024 заяву заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про зміну підстав позову залишено без розгляду, з підстав наведених в ухвалі.

22.03.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області (позивач) є засновником Комунального підприємства "Спецеко" (третя особа-2), управляє закріпленим за підприємством майном, затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується заначене комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету. КП "Спецеко" підпорядковане Горішньоплавнівській міській раді (засновнику), а органом управління цим закладом відповідно до делегованих повноважень є Департамент житлово-комунального господарства Горішньоплавнівської міської ради.

22.07.2020 за результатами проведених публічних торгів (номер закупівлі UA-2020-06-15-00131-а) третьою особою-2 (покупець) укладено договір поставки №Т/ТЕ2020-99 з переможцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" (постачальник, відповідач) на поставку паливно-мастильних матеріалів, а саме:

- 120 000 л. дизельного пального по ціні 17,70 грн/л.;

- 20 000 л. бензину А-92 по ціні 17,70 грн/л.;

- 15 000 л. бензину А-95 по ціні 18,70 грн/л.

У договорі сторони обумовили усі істотні умови.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару здійснюється покупцем протягом тридцяти календарних днів в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі та накладній реквізити постачальника в порядку статті 49 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що при ненадходженні оплати у термін, вказаний у п.4.1 договору , постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної.

Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) - до 31.12.2020.

Пунктом 11.5. договору сторони погодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

08.09.2020, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», між третьою особою-2 та відповідачем укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару у сторону збільшення та визначено: 19,45 грн/л. за дизельне пальне; 19,45 грн/л. за бензин А-92; 20,55 грн/л. за бензин А-95.

Підставою для внесення відповідних змін до договору слугувала довідка Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №122/90 від 04.09.2020 про рівень роздрібних цін на нафтопродукти в роздрібній торгівлі на ринку Полтавської області.

У вересні 2022 року заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп", у якому просив:

1) визнати недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020, укладеного між КП "Спецеко" і ТОВ "Київ Інвест Груп»;

2) стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" на користь КП "Спецеко" 163 020,00 грн надмірно сплачених грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі № 917/1009/22 в частині позовних вимог заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" позов залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 скасував у частині відмови в задоволенні позову. Прийняв у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнив частково та визнав недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020, укладеного між Комунальним підприємством "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп". У іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі №917/1009/22 залишив без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що оскільки в судовому порядку визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020, а тому грошові кошти в сумі 163 020, 00 грн, які перерахувались відповідачу на її виконання, підлягають стягненню з останнього.

Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Так, звертаючись із позовом у даній справі прокурор, зокрема, зазначає, що оплата поставок товару за додатковою угодою, яка визнана недійсною в судовому порядку здійснена безпосередньо за кошти місцевого бюджету та кошти комунального підприємства. При цьому Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Горішньоплавнівської міської ради.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.

Відповідач та третя особа-2 заперечуючи щодо позову зазначають, що в даній справі позивач є неналежним, оскільки не є стороною правочину та прокурором не доведено, що кошти, які були отримані відповідачем на підставі додаткової угоди №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020 є коштами бюджетного фінансування, а не власними коштами третьої особи-2.

Як установлено судом у даній справі та в справі №917/1009/22, Горішньоплавнівська міська рада є засновником КП "Спецеко", управляє закріпленим за підприємством майном, затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується зазначене комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету. КП "Спецеко" підпорядковане Горішньоплавнівській міській раді (засновнику), а органом управління цим закладом відповідно до делегованих повноважень є Департамент житлово-комунального господарства Горішньоплавнівської міської ради.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до ст. 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26).

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.

Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Слід зауважити, що джерелами фінансування закупівлі зазначено місцевий бюджет та кошти комунального підприємства (власні кошти).

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №924/1283/21 (п. 44-45, 47-52, 54) зазначав, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь комунального закладу Велика Палата Верховного Суду звернула також увагу на свої висновки, викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувану. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

За висновками Верховного Суду, викладеними в підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, КП «Спецеко» у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару в обсязі та в межах видатків, що визначені Горішньоплавнівською міською радою Кременчуцького району Полтавської області (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Згідно із ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Верховним Судом зроблено висновок, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади та наявні підстави для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом ч. 3 ст. 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Частиною 7 ст. 78 Господарського кодексу України визначено, що органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

Отже, комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Такий висновок наведено Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14.03.2018 по справі№815/1216/16.

З огляду на зазначений висновок, слід зазначити, що ніяких "власних коштів" для комунальних підприємств не існує, всі витрати та прибутки комунальних підприємств впливають на майновий стан територіальної громади (власника), та в територіальної громади наявне беззаперечне право та інтерес у тому, щоб розпорядження такими коштами здійснювалося належним чином, а також має бути наявна реальна та ефективна можливість контролю за тим, щоб використання таких коштів (зокрема, здійснення закупівель) відбувалося ефективно, прозоро та раціонально, з дотриманням вимог законодавства.

Крім того, Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Тобто, навіть самим фактом включення комунальних та державних підприємств до замовників, та необхідністю здійснення ними закупівель в визначеному порядку законодавець визначив, що їх кошти не є приватними, або такими, якими підприємство може розпоряджатися на власний розсуд.

Отже, безпідставно збережені кошти, які переплачено на підставі додаткових угод, укладених з порушенням вимог закону, є коштами територіальної громади, тобто коштами місцевого бюджету та їх неефективне витрачання порушує права мешканців громади і саме Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області, як представник територіальної громади та засновник КП «Спецеко» є належним позивачем і вповноваженим органом на забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, а тому кошти сплачені на виконання недійсного правочину підлягають стягненню саме до місцевого бюджету Горішніх Планів, тобто на користь позивача, а тому суд наголошує, що Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області є належним позивачем у цій справі.

Подібна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, а також у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21.

Разом із цим відповідно до абзаців 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надіслання 17.10.2023 за вих.№52-14112ВИХ-23 та 16.11.2023 за вих.№52-15726ВИХ-23 на адресу Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області повідомлення про виявлені прокуратурою порушення та надання строку для вжиття відповідних заходів щодо стягнення 163 020, 00 грн грошових коштів. У відповідь Горішньоплавнівська міська рада листами від 15.11.2023 за вих.№03-22/4322/2904 та від 21.11.2023 за вих.№0372/4644/2972, зокрема, зазначила, що КП «Спецеко» є самостійною юридичною особою, а тому останнє наділене правом на звернення до суду самостійно. Жодних дій Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області не здійснила, що було розцінено прокурором як бездіяльність.

Суд зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №926/54/22.

Враховуючи викладене вище суд вважає підтвердженими підстави для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Що стосується позовних вимог, суд зазначає таке.

Так, як зазначено судом вище 22.07.2020 за результатами проведених публічних торгів (номер закупівлі UA-2020-06-15-00131-а) третьою особою-2 (покупець) укладено договір поставки №Т/ТЕ2020-99 з відповідачем (постачальник) на поставку паливно-мастильних матеріалів, а саме: 120 000 л. дизельного пального по ціні 17,70 грн/л.; 20 000 л. бензину А-92 по ціні 17,70 грн/л.; 15 000 л. бензину А-95 по ціні 18,70 грн/л.

08.09.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до вказаного договору, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару в сторону збільшення та визначено: 19,45 грн/л. за дизельне пальне; 19,45 грн/л. за бензин А-92; 20,55 грн/л. за бензин А-95, а також зменшено суму договору до 2 758 494,00 грн.

Тобто, додатковою угодою було збільшено первісну ціну товару, що була визначена за результатами відкритих торгів.

Згідно із звітом про виконання договору про закупівлю UA-2020-06-15-00131-а на виконання договору відповідач поставив третій особі-2 загалом 141 320 літрів дизельного палива, бензину А-92, А-95 на суму 1 855 120, 00 грн, які оплачені третьою особою-2 в повному обсязі. Вказане також підтверджується копіями видаткових накладних та платіжних доручень, що наявні в матеріалах справи.

Як зазначено судом постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020.

Разом з тим, прокурор в обґрунтування позову вказує, що оскільки вказану додаткову угоду визнано недійсною грошові кошти перераховані на її підставі підлягають поверненню на підставі ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України.

Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).\

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Так, згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як зазначено судом відповідач мав поставити товар (паливно-мастильні матеріали) у загальній кількості 155 000 літрів за ціною: дизельне пальне - 17,70 грн/літр, бензин А-92 - 17,70 грн/літр, бензин А-95 - 18,70 грн/літр, тоді як фактично поставив товар у загальній кількості 141 320 літрів, за наступною ціною встановленою додатковою угодою №2 від 08.09.2020: 19,45 грн/літр за дизельне пальне, 19,45 грн/літр за бензин А-92, 20,55 грн/літр за бензин А-95, а саме: дизельне паливо в кількості 80 000 літрів на суму 1 556 000, 00 грн, бензин А-92 в кількості 8 000 літрів на суму 155 600, 00 грн і бензин А-95 в кількості 4 400 літрів на суму 90 420,00 грн, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи.

Отже, фактично відповідачем поставлено товар на 163 020,00 грн менше чим було оплачено за договором, а тому вказані грошові кошти в сумі 163 020, 00 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на преюдиційність рішення в справі №440/4083/22 (рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023), зокрема, про відповідність додаткової угоди №2 від 08.09.2020 вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» .

Так, у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18 зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19.

Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Предметом спору в справі №440/4083/22 була вимога Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області №201631-14/857-2022 від 29.03.2022 про усунення КП «Спецеко» виявлених під час перевірки закупівлі №UA-2019-02-11-001196-а, № UА-2020-06-15-001631-а, № UА-2021-02-03-007552-а порушень, а не додаткова угода № 2.

В адміністративному процесі саме на суб`єкті владних повноважень лежить обов`язок доведення правомірності свого рішення, і саме невиконання Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області цього обов`язку стало підставою для задоволення позову та скасування оскарженої вимоги.

У той же час сформований в справі №440/4083/22 висновок про відповідність додаткових угод, укладених КП "Спецеко" в рамках процедур публічних закупівель UA-2019-02-11-001196-а, UA-2020-06-15-001631-а та UA-2021-02-03-007552-а, вимогам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції та пункту 2 частини 5 статті 41 цього ж Закону у чинній редакції, є правовою оцінкою встановлених у справі обставин. Більш того, враховуючи положення статті 204 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину, адміністративний суд був позбавлений можливості іншого висновку, за відсутності судового рішення про визнання додаткової угоди недійсною, тоді як на даний час в межах справи №917/1009/22 додаткова угода № 2 визнана недійсною, що в даній справі є преюдиціальною обставиною.

Щодо посилань відповідача на те, що судом у справі №917/1009/22 було відмовлено прокурору в стягненні з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020,00 грн, а тому звернення до суду є зловживанням Кременчуцькою окружною прокуратурою правом на звернення, суд зазначає таке.

Як установлено судом вище у вересні 2022 року Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп", у якому, зокрема, просив: визнати недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020, укладеного між КП "Спецеко" і ТОВ "Київ Інвест Груп» та стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" на користь КП "Спецеко" 163 020,00 грн надмірно сплачених грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі № 917/1009/22 в частині позовних вимог заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" позов залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023, рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 скасував в частині відмови в задоволенні позову. Прийняв в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнив частково та визнав недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020, укладеного між Комунальним підприємством "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп". У іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі №917/1009/22 залишив без змін.

Так, апеляційний суд у постанові від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 щодо вимог прокурора про стягнення з ТОВ "Київ Інвест Груп" грошових коштів у сумі 163 020,00 грн на підставі ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України зазначив наступне:

«Згідно з положеннями ч.1 ст.670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За змістом позовної заяви прокурор просить стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" надмірно сплачені грошові кошти в сумі 163 020,00 грн. саме на користь КП "Спецеко". При цьому, як зазначено вище за текстом постанови, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі КП "Спецеко" та про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі КП "Спецеко", без розгляду.

Безпосередньо у судовому засіданні 26.09.2023 прокурор усно зазначив, що Горішньоплавнівська міська рада є належним позивачем у справі, в інтересах якої можуть бути стягнуті спірні грошові кошти в місцевий бюджет.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. При цьому право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №910/17079/19.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Тотожна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21.

Прокурором заявлені позовні вимоги про стягнення надмірно сплачених грошових коштів в сумі 163 020 грн з відповідача на користь КП «Спецеко».

В апеляційній скарзі прокурор просив задовольнити позовні свої вимоги, в тому числі щодо стягнення надмірно сплачених грошових коштів в сумі 163020грн. на користь КП «Спецеко».

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 28.08.2023 прокурор зазначає, що саме «повернення сплачених підприємством коштів має відновити права КП «Спецеко» як учасника цього правочину. Інтерес Горішньоплавської міської ради як позивача полягає в тому, щоб відновити права територіальної громади міста, представником якої вона є, на ефективне і раціональне використання бюджетних коштів через повернення майна КП «Спецеко»».

Отже, враховуючи, що рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог прокурора «в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах КП «Спецеко» до ТОВ "Київ Інвест Груп" про залишення позову без розгляду є правильним, визначення прокурором в позові КП «Спецеко», як сторони недійсного правочину, на користь якої мають бути стягнуті надмірно сплачені грошові кошти за його позовом, позбавляє судову колегію можливості задовольнити такі вимоги на користь іншої особи, змінивши при цьому позовні вимоги прокурора.

Враховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "Київ Інвест Груп" 163 020,00 грн. надмірно сплачених грошових коштів на користь міської ради, оскільки в такому б випадку мова йшла би не про обрання судом іншого способу захисту а про зміну позовних вимог прокурора.»

Отже, судами в межах справи № 917/1009/22 не вирішувалось по суті питання щодо стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у сумі 163 020 грн на користь Горішньоплавнінської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, оскільки прокурор у поданому в межах справи №917/1009/22 позові просив суд стягнути вказані кошти на користь КП «Спецеко», а позов у цій частині був залишений без розгляду, а тому вказані підстави не є перешкодою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Що стосується посилань відповідача та третьої особи-2 на пропуск прокурором строку позовної давності, суд зазначає таке.

У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, оскільки, як зазначає відповідач строк позовної давності необхідно рахувати з моменту укладення додаткової угоди №2 - 08.09.2020, то, прокурор мав право звернутися для захисту державних інтересів з даними вимогами в межах визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності, тобто до 08.09.2023 включно.

Разом з цим суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває і станом на момент прийняття даного рішення.

З огляду на приписи статей 256, 258 пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за зазначеними вище вимогами.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 163 020, 00 грн грошових коштів.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, ідентифікаційний код 38744775) на користь Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39800, Полтавська область, Кременчуцький район, місто Горішні Плавні, вулиця Миру, будинок 24, ідентифікаційний код 24388291) 163 020 (сто шістдесят три тисячі двадцять) грн 00 коп. грошових коштів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, ідентифікаційний код 38744775) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, місто Полтава, вулиця 1100-річчя Полтави, будинок 7, ідентифікаційний код 02910060) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань