Ухвала

від 29.10.2024 по справі 910/20156/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20156/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Студенець В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (головуючий суддя - Барсук М.А., судді: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 (суддя Карабань Я.А.)

у справі №910/20156/23

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"</a>,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Північно-Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області,

2. Комунальне підприємство "Спецеко",

про стягнення 163 020 грн,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"</a> (далі також ТОВ "КІГ") про стягнення суми надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 30.04.2024 у справі №910/20156/23, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 24.09.2024, позов задовольнив повністю; стягнув з ТОВ "КІГ" на користь Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області 163 020 грн грошових коштів; стягнув з ТОВ "КІГ" на користь Полтавської обласної прокуратури 2 684 грн судового збору.

ТОВ "КІГ" звернулось 14.10.2024 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.10.2024 для розгляду справи №910/20156/23 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.

Розпорядженням заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/20156/23 у зв`язку з відпусткою судді Кондратової І.Д.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.10.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 163 020 грн, що менше, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (268 400 грн), а тому у розумінні ГПК справа №910/20156/23 є малозначною.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.

Підставою касаційного оскарження ТОВ "КІГ" зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених в постановах, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

При цьому скаржник не зазначає жодних обґрунтувань, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до незгоди із судовим рішенням.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Так у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому незгода із рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність будь-якого обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "КІГ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/20156/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі №910/20156/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець