Постанова

від 24.09.2024 по справі 910/20156/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Справа№ 910/20156/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.

За участю представників сторін:

прокурор: Дергунов Д.С.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Коковін Д.І.;

від третьої особи-1: Хорішко А.М.;

від третьої особи-2: Баранова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024

у справі № 910/20156/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Північно-Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області,

2) Комунальне підприємство "Спецеко"

про стягнення 163 020,00 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" про стягнення суми надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 163 020,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-1, 142 Конституції України, ст.208, 236, 655, 656, 669, 670, 712 Цивільного кодексу України, ст.175, 208, Господарського кодексу України, ст.7, 22 Бюджетного кодексу України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», мотивовані тим, що в судовому порядку визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020, а тому грошові кошти, що перерахувались відповідачу на її виконання, підлягають стягненню з останнього.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/20156/23 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" на користь Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області 163 020,00 грн. грошових коштів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" на користь Полтавської обласної прокуратури 2 684,00 грн. судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що безпідставно збережені кошти, які переплачено на підставі додаткових угод, є коштами територіальної громади, тобто коштами місцевого бюджету та їх неефективне витрачання порушує права мешканців громади і саме Горішньоплавнівська міська рада є належним позивачем у даній справі.

Стосовно суті позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що фактично відповідачем поставлено товар на 163 020,00 грн менше чим було оплачено за договором, а тому вказані грошові кошти в сумі 163 020, 00 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/20156/23 від 30.04.2024 і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- постановою Східного апеляційного господарського суду у справі № 917/1009/22 визнано недійсною додаткову угоду та залишено без змін рішення про відмову у стягненні з відповідача 163 020,00 грн., що є предметом даного позову;

- рішеннями у справі № 440/4083/22 скасовано пункти 2, 3 вимоги управління Північно-східного офісу Держаудитслужби, одна з яких зобов`язувала відповідача відшкодувати збитки шляхом повернення коштів у розмірі 163 020,00 грн;

- фінансування закупівлі здійснено з власних коштів КП «СпецЕко» у розмірі 2 408 500,00 грн, що отримані ними внаслідок їх господарської діяльності, а не за рахунок коштів місцевого бюджету;

- Горішньоплавська міська рада не є стороною договору, а тому позовна вимога про стягнення коштів на користь третьої особи не може бути задоволена, оскільки не має за собою правового підґрунтя.

Рух апеляційної скарги та дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/20156/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 27.05.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20156/23.

Ухвалою суду від 10.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/20156/23 залишено без руху та надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів доплати судового збору в сумі 192, 80 грн.

Ухвалою суду від 01.07.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 23.07.2024.

Ухвалою суду від 15.07.2024 задоволено заяви представника Північно-Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області та представника Комунального підприємства "Спецеко" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.

11.07.2024 через систему «Електронний суд» від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу та заперечення проти зупинення розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.07.2024 судове засідання відкладено на 03.09.2024.

У судовому засіданні 03.09.2024 колегія суддів видалилась до нарадчої кімнати для вирішення заявленого клопотання про зупинення провадження у справі.

Колегія суддів, після виходу із нарадчої кімнати, відмовила у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 03.09.2024 оголошено перерву до 24.09.2024.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

Як вже зазначалось, 09.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення Конституційного суду України за наслідками розгляду Конституційної скарги ТОВ «РЕЙНІР БІЗНЕС ГРУП» № 16/ 59 від 22.02.2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого, частини третьої, абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що у конституційній скарзі порушується питання щодо перевірки на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

Колегія суддів у судовому засіданні 03.09.2024 дійшла до висновку про відхилення даного клопотання про зупинення провадження у справі з наступних підстав.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Враховуючи зазначені вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Колегією суддів враховано, що у провадженні Конституційного Суду України перебуває справа за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" №16/59 від 22.02.2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого, частини третьої, абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ. Другий сенат 24.04.2024 на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп". Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: "аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення".

Подібний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а та від 03.04.2024 у справі №120/14973/21-а.

На переконання колегії суддів, незалежно від результату розгляду конституційної скарги ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" у суду є достатньо матеріально - правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи № 910/20156/23, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В даному випадку в конституційному провадженні не будуть встановлюватись обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, і які створюють об`єктивну неможливість розгляду справи по суті.

З цих підстав, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість поданого клопотання про зупинення провадження у справі та про відмову у його задоволенні.

Позиції учасників справи

11.07.2024 через систему «Електронний суд» від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

16.07.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

19.07.2024 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Явка представників сторін

Представник позивача у судове засідання 24.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 24.09.2024 за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.07.2020 за результатами проведених публічних торгів (номер закупівлі UA-2020-06-15-00131-а) третьою особою-2 (покупець) укладено договір поставки №Т/ТЕ2020-99 з переможцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" (постачальник, відповідач) на поставку паливно-мастильних матеріалів, а саме:

- 120 000 л. дизельного пального по ціні 17,70 грн/л.;

- 20 000 л. бензину А-92 по ціні 17,70 грн/л.;

- 15 000 л. бензину А-95 по ціні 18,70 грн/л.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару здійснюється покупцем протягом тридцяти календарних днів в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі та накладній реквізити постачальника в порядку статті 49 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що при ненадходженні оплати у термін, вказаний у п.4.1 договору , постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної.

Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) - до 31.12.2020.

Пунктом 11.5. договору сторони погодили, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

08.09.2020, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», між третьою особою-2 та відповідачем укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару у сторону збільшення та визначено: 19,45 грн/л. за дизельне пальне; 19,45 грн/л. за бензин А-92; 20,55 грн/л. за бензин А-95, а також зменшено суму договору до 2 758 494,00 грн.

Підставою для внесення відповідних змін до договору слугувала довідка Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №122/90 від 04.09.2020 про рівень роздрібних цін на нафтопродукти в роздрібній торгівлі на ринку Полтавської області.

Згідно із звітом про виконання договору про закупівлю UA-2020-06-15-00131-а на виконання договору відповідач поставив третій особі-2 загалом 141 320 літрів дизельного палива, бензину А-92, А-95 на суму 1 855 120, 00 грн, які оплачені третьою особою-2 в повному обсязі. Вказане також підтверджується копіями видаткових накладних та платіжних доручень, що наявні в матеріалах справи.

У вересні 2022 року заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп", у якому просив:

1) визнати недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020, укладеного між КП "Спецеко" і ТОВ "Київ Інвест Груп»;

2) стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" на користь КП "Спецеко" 163 020,00 грн надмірно сплачених грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі № 917/1009/22 в частині позовних вимог заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" позов залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 скасував у частині відмови в задоволенні позову.

Прийняв у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнив частково та визнав недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020.

У іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі №917/1009/22 залишив без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 залишено без змін.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що оскільки в судовому порядку визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020, а тому грошові кошти в сумі 163 020, 00 грн, які перерахувались відповідачу на її виконання, підлягають стягненню з останнього.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.

Так, звертаючись із позовом у даній справі прокурор, зокрема, зазначає, що оплата поставок товару за додатковою угодою, яка визнана недійсною в судовому порядку здійснена безпосередньо за кошти місцевого бюджету та кошти комунального підприємства.

При цьому Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Горішньоплавнівської міської ради.

Відповідач та третя особа-2 заперечуючи щодо позову зазначають, що в даній справі позивач є неналежним, оскільки не є стороною правочину та прокурором не доведено, що кошти, які були отримані відповідачем на підставі додаткової угоди №2 від 08.09.2020 до договору поставки №Т/ТЕ2020-99 від 22.07.2020 є коштами бюджетного фінансування, а не власними коштами третьої особи-2.

Як установлено судом у даній справі та в справі №917/1009/22, Горішньоплавнівська міська рада є засновником КП "Спецеко", управляє закріпленим за підприємством майном, затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується зазначене комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету.

КП "Спецеко" підпорядковане Горішньоплавнівській міській раді (засновнику), а органом управління цим закладом відповідно до делегованих повноважень є Департамент житлово-комунального господарства Горішньоплавнівської міської ради.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до ст. 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26).

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.

Як наслідок, укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства може призвести до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету та свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Слід зауважити, що джерелами фінансування закупівлі зазначено місцевий бюджет та кошти комунального підприємства (власні кошти).

Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №924/1283/21 (п. 44-45, 47-52, 54) зазначав, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 вказала, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів, а тому є належним позивачем у даній справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

За висновками Верховного Суду, викладеними в підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, КП «Спецеко» у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару в обсязі та в межах видатків, що визначені Горішньоплавнівською міською радою Кременчуцького району Полтавської області (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом ч. 3 ст. 8 Господарського кодексу України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Частиною 7 ст. 78 Господарського кодексу України визначено, що органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

Отже, комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Такий висновок наведено Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14.03.2018 по справі№815/1216/16.

А тому доводи відповідача та третьої особи 2 про те, що поставка товару фінансувалась за рахунок власних, а не бюджетних коштів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки всі витрати та прибутки комунальних підприємств впливають на майновий стан територіальної громади (власника), та в територіальної громади наявне беззаперечне право та інтерес у тому, щоб розпорядження такими коштами здійснювалося належним чином, а також має бути наявна реальна та ефективна можливість контролю за тим, щоб використання таких коштів (зокрема, здійснення закупівель) відбувалося ефективно, прозоро та раціонально, з дотриманням вимог законодавства.

Крім того, Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Тобто, навіть самим фактом включення комунальних та державних підприємств до замовників, та необхідністю здійснення ними закупівель в визначеному порядку законодавець визначив, що їх кошти не є приватними, або такими, якими підприємство може розпоряджатися на власний розсуд.

Отже, безпідставно збережені кошти, які переплачено на підставі додаткових угод, укладених з порушенням вимог закону, є коштами територіальної громади, тобто коштами місцевого бюджету та їх неефективне витрачання порушує права мешканців громади і саме Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області, як представник територіальної громади та засновник КП «Спецеко» є належним позивачем і вповноваженим органом на забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, а тому кошти сплачені на виконання недійсного правочину підлягають стягненню саме до місцевого бюджету Горішніх Планів, тобто на користь позивача.

З цих підстав, є вірним висновок суду першої інстанції, що що Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області є належним позивачем у цій справі.

Подібна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, а також у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21.

Разом із цим відповідно приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом надіслання 17.10.2023 за вих.№52-14112ВИХ-23 та 16.11.2023 за вих.№52-15726ВИХ-23 на адресу Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області повідомлення про виявлені прокуратурою порушення та надання строку для вжиття відповідних заходів щодо стягнення 163 020, 00 грн грошових коштів.

У відповідь Горішньоплавнівська міська рада листами від 15.11.2023 за вих.№03-22/4322/2904 та від 21.11.2023 за вих.№0372/4644/2972, зокрема, зазначила, що КП «Спецеко» є самостійною юридичною особою, а тому останнє наділене правом на звернення до суду самостійно. Жодних дій Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області не здійснила, що було розцінено прокурором як бездіяльність.

Суд зазначає, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №926/54/22.

З цих підстав є вірним висновок суду першої інстанції, що у даній справі є підтвердженими підстави для представництва прокурором у суді інтересів держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було встановлено вище, 22.07.2020 за результатами проведених публічних торгів третьою особою-2 (покупець) укладено договір поставки №Т/ТЕ2020-99 з відповідачем (постачальник) на поставку паливно-мастильних матеріалів, а саме: 120 000 л. дизельного пального по ціні 17,70 грн/л.; 20 000 л. бензину А-92 по ціні 17,70 грн/л.; 15 000 л. бензину А-95 по ціні 18,70 грн/л.

08.09.2020 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до вказаного договору, відповідно до якої змінено ціну за одиницю товару в сторону збільшення та визначено: 19,45 грн/л. за дизельне пальне; 19,45 грн/л. за бензин А-92; 20,55 грн/л. за бензин А-95, а також зменшено суму договору до 2 758 494,00 грн.

Тобто, додатковою угодою було збільшено первісну ціну товару, що була визначена за результатами відкритих торгів.

Згідно із звітом про виконання договору про закупівлю UA-2020-06-15-00131-а на виконання договору відповідач поставив третій особі-2 загалом 141 320 літрів дизельного палива, бензину А-92, А-95 на суму 1 855 120, 00 грн, які оплачені третьою особою-2 в повному обсязі. Вказане також підтверджується копіями видаткових накладних та платіжних доручень, що наявні в матеріалах справи.

В той же час, постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 визнано недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020.

Прокурор в обґрунтування позову вказує, що оскільки вказану додаткову угоду визнано недійсною, а тому грошові кошти, перераховані на її, підставі підлягають поверненню.

Так, згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач мав поставити товар (паливно-мастильні матеріали) у загальній кількості 155 000 літрів за ціною: дизельне пальне - 17,70 грн/літр, бензин А-92 - 17,70 грн/літр, бензин А-95 - 18,70 грн/літр, тоді як фактично поставив товар у загальній кількості 141 320 літрів, за наступною ціною встановленою додатковою угодою №2 від 08.09.2020: 19,45 грн/літр за дизельне пальне, 19,45 грн/літр за бензин А-92, 20,55 грн/літр за бензин А-95, а саме: дизельне паливо в кількості 80 000 літрів на суму 1 556 000, 00 грн, бензин А-92 в кількості 8 000 літрів на суму 155 600, 00 грн і бензин А-95 в кількості 4 400 літрів на суму 90 420,00 грн, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи.

Отже, фактично відповідачем поставлено товар на 163 020,00 грн менше чим було оплачено за договором. З цих підстав вказані грошові кошти в сумі 163 020,00 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

При цьому судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на преюдиційність рішення в справі №440/4083/22 (рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023), зокрема, про відповідність додаткової угоди №2 від 08.09.2020 вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» .

Так, у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18 зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19.

Предметом спору в справі №440/4083/22 була вимога Управління Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області №201631-14/857-2022 від 29.03.2022 про усунення КП «Спецеко» виявлених під час перевірки закупівлі №UA-2019-02-11-001196-а, № UА-2020-06-15-001631-а, № UА-2021-02-03-007552-а порушень, а не додаткова угода № 2.

В адміністративному процесі саме на суб`єкті владних повноважень лежить обов`язок доведення правомірності свого рішення, і саме невиконання Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області цього обов`язку стало підставою для задоволення позову та скасування оскарженої вимоги.

У той же час сформований в справі №440/4083/22 висновок про відповідність додаткових угод, укладених КП "Спецеко" в рамках процедур публічних закупівель UA-2019-02-11-001196-а, UA-2020-06-15-001631-а та UA-2021-02-03-007552-а, вимогам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції та пункту 2 частини 5 статті 41 цього ж Закону у чинній редакції, є правовою оцінкою встановлених у справі обставин.

Більше того, на даний час в межах справи №917/1009/22 додаткова угода № 2 визнана недійсною, що для даної справи є преюдиціальною обставиною.

Щодо посилань відповідача на те, що судом у справі №917/1009/22 було відмовлено прокурору в стягненні з відповідача надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 163 020,00 грн, а тому звернення до суду є зловживанням Кременчуцькою окружною прокуратурою правом на звернення, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, в межах справи № 917/1009/22 прокурор заявив наступні позовні вимоги: визнати недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020 та стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" на користь КП "Спецеко" 163 020,00 грн надмірно сплачених грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі № 917/1009/22 в частині позовних вимог заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Спецеко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" позов залишено без розгляду. В іншій частині позову відмовлено.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023, рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 скасував в частині відмови в задоволенні позову.

Прийняв в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнив частково та визнав недійсною додаткову угоду №2 від 08.09.2020 до договору поставки №T/TE2020-99 від 22.07.2020.

У іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2023 у справі №917/1009/22 залишив без змін.

Так, апеляційний суд у постанові від 26.09.2023 у справі № 917/1009/22 щодо вимог прокурора про стягнення з ТОВ "Київ Інвест Груп" грошових коштів у сумі 163 020,00 грн зазначив, що визначення прокурором в позові КП «Спецеко», як сторони недійсного правочину, на користь якої мають бути стягнуті надмірно сплачені грошові кошти за його позовом, позбавляє судову колегію можливості задовольнити такі вимоги на користь іншої особи, змінивши при цьому позовні вимоги прокурора.

Отже, судами в межах справи № 917/1009/22 не вирішувалось по суті питання щодо стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у сумі 163 020 грн на користь Горішньоплавнінської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, оскільки прокурор у поданому в межах справи №917/1009/22 позові просив суд стягнути вказані кошти на користь КП «Спецеко», а позов у цій частині був залишений без розгляду, а тому вказані підстави не є перешкодою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Що стосується посилань відповідача та третьої особи-2 на пропуск прокурором строку позовної давності, суд зазначає таке.

У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, оскільки, як зазначає відповідач строк позовної давності необхідно рахувати з моменту укладення додаткової угоди №2 - 08.09.2020, то, прокурор мав право звернутися для захисту державних інтересів з даними вимогами в межах визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності, тобто до 08.09.2023 включно.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває і станом на момент прийняття даного рішення.

А тому, оскільки з огляду на приписи статей 256, 258, ЦК України пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строк позовної давності із заявленими позовними вимогами станом на дату подачу позову (26.12.2023) не сплив, суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності.

Доводи апелянта, що з огляду на відсутність будь-яких правовідносин між відповідачем та Горішньоплавнівською міською радою Кременчуцького району Полтавської області, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не мають за собою правового підґрунтя, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (у подібних відносинах у сфері публічних закупівель) вирішувала питання про можливість застосування наслідків недійсності договору на користь головного розпорядника бюджетних коштів - суб`єкта владних повноважень, який не є стороною договору, в інтересах якого прокурором подано позов, при застосуванні процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача на користь отримувача бюджетних коштів (підприємства) - замовника публічної закупівлі, який є стороною оспорюваного договору і не має статусу суб`єкта владних повноважень, та дійшла наступних висновків.

Так, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що подання прокурором в інтересах держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів (суб`єкта владних повноважень, який не є стороною договору) позову про стягнення з відповідача на користь підприємства - отримувача бюджетних коштів (сторони оспорюваного договору, який не має статусу суб`єкта владних повноважень) спірної суми коштів, отриманих за договором, не призведе до відновлення інтересів держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів, оскільки ці кошти будуть повертатися їх отримувачу як суб`єкту господарювання, а не в дохід держави.

Тобто, у такому випадку, заявляючи вимоги про, зокрема, застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину, прокурор намагається захистити отримувача бюджетних коштів (підприємство), хоча не має права вимагати стягнення на користь суб`єкта господарювання, який не уособлює державу, за захистом інтересів якої відповідний суб`єкт владних повноважень (належний позивач) звернувся з позовом до суду, та є за обставин, наведеними прокурором, організатором публічної закупівлі.

Застосування наслідків недійсності правочину на користь головного розпорядника бюджетних коштів (суб`єкта владних повноважень), який не є стороною оспорюваного договору, неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з відповідача на користь отримувача бюджетних коштів (суб`єкта господарювання) як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що у випадку визначення отримувача бюджетних коштів (підприємства) позивачем, на користь якого підлягали би стягненню бюджетні грошові кошти, отримані відповідачем за договором, задоволення такої вимоги не призведе до ефективного захисту інтересів держави в особі органу, уповноваженого на захист інтересів держави (головного розпорядника бюджетних коштів), адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень (підприємство), а є самостійним суб`єктом господарювання і не уособлює державу, оскільки у такому випадку така позовна вимога пред`являється прокурором поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням чинного процесуального законодавства.

Таким чином, прокурор, заявивши позовну вимогу про стягнення спірної суми грошових коштів з відповідача на користь Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, яка є суб`єктом владних повноважень та головним розпорядником бюджетних коштів, дотримався вимог законодавства та практики Верховного Суду, у зв`язку позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/20156/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/20156/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/20156/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/20156/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 01.10.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко