Рішення

від 07.03.2024 по справі 911/27/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/27/24

Розглянувши матеріали справи за позовом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток»

до Учасника Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» Зазимка Костянтина Івановича

прo стягнення 30 845,64 грн.

Суддя А.Ю. Кошик

При секретарі судового засіданні Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» (надалі позивач) до Учасника Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» Зазимка Костянтина Івановича (надалі відповідач) прo стягнення 30 845,64 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.01.2024 року відкрито провадження у справі № 911/27/24 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 22.02.2024 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 19.02.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов б/н від 13.02.2024 року.

У судовому засіданні 22.02.2024 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Представник позивача у судове засідання не з`явився. Розгляд справи відкладався на 07.03.2024 року.

У судове засідання 07.03.2024 року представники сторін не з`явились, в ході розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав, відповідач протии позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 07.03.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» (далі - Громадська організація, позивач) звернулася до суду з позовною заявою до учасника Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» Зазимка Костянтина Івановича (далі - учасник, відповідач) про стягнення заборгованості по сплаті членських внесків в розмірі 25 641,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 4 066,93 грн. та 3% річних у розмірі 1137,71 грн.

Згідно з п. 2.1. Статуту, затвердженого Загальними зборами членів Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» від 06.04.2013 року № 29 (далі - Статут), метою діяльності Організації є здійснення та захист законних прав та свобод, задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів у сфері володіння, користування і розпорядження земельними ділянками та розміщеними на них об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до п. 4.8. Статуту з моменту прийняття Правлінням Організації Рішення про прийом особи до Організації, така особа набуває членства в Організації.

Відповідно до пп. 4.21.5. пункту 4.21. Статуту основними обов`язками членів Організації є своєчасна сплата вступних, членських, цільових та інших внесків у розмірах і в терміни, встановлені Загальними зборами членів Організації.

Згідно з Положенням про порядок сплати внесків та їх використання, затвердженим протоколом Загальних зборів Громадської організації від 06.04.2013 року зі змінами від 30.01.2016 року № 33 (далі - Положення), членські внески - грошові кошти, розмір яких затверджено на річних Загальних зборах, пропорційно площі земельної ділянки з розрахунку за один квадратний метр земельної ділянки, які періодично вносяться членами організації на адміністративні та експлуатаційні витрати організації. До членських внесків не відносяться платежі за електроенергію і газоспоживання домоволодінь членів організації.

Відповідно до пункту 13.1. Статуту за невиконання своїх зобов`язань члени Організації несуть відповідальність згідно чинного в Україні законодавства.

Позивач зазначає, що за заявою від 18.04.2019 року відповідач став членом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» і до 30.05.2019 року відповідач виконував обов`язки члена Громадської організації, сплачував членські внески і будь-якої заборгованості перед позивачем не мав.

Проте, з 31.05.2019 року відповідач порушив умови Статуту, не виконував рішення Загальних зборів, відмовився добровільно і своєчасно сплачувати щомісячні членські внески, зобов`язання належним чином не виконав. У зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 25 641,00 грн.

Також, як зазначає позивач, ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його невиконання.

З урахуванням вищезазначеного, позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 25 641,00 грн., інфляційні втрати у сумі 4 066,93 грн. та 3% річних у сумі 1 137,71 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасниками (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Оскільки позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем корпоративних обов`язків учасника ГО «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток», відповідний спір є корпоративним і підвідомчий господарському суду.

В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував. Зазначив про відсутність доказів прийняття відповідача до числа членів ГО «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток», тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості по сплаті членських внесків.

Також відповідач зазначає, що позивачем не доведена участь відповідача в Громадській організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» в періоди за які заявлено заборгованість по сплаті членських внесків. Позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували правильність та обґрунтованість розрахунку основної суми заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідач зазначає, що участь в громадській організації є добровільною, а законодавством та Статутом не передбачено, що громадське об`єднання може стягувати заборгованість по сплаті членських внесків в судовому порядку, єдиною передбаченою Статутом санкцією за несплату членських внесків є виключення особи із членів організації, стягнення членських внесків в судовому (примусовому) порядку є таким, що не відповідає Закону України «Про громадські об`єднання».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (ч. 1). Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (ч. 3). Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (ч. 5).

За змістом ст. 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють, зокрема, на принципі самоврядності, яка передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

За змістом ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з підпунктом 5.15.3 пункту 5.15. Статуту Голова правління очолює Правління Організації, здійснює повсякденне керівництво діяльністю Організації, забезпечує виконання рішень Загальних зборів членів Організації (зборів уповноважених) і Правління та здійснює такі функції: представляє Організацію в державних і інших органах з правом видачі відповідних доручень, відповідає за результати діяльності перед органами управління Організації.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником юридичної особи, який може вчиняти дії від імені юридичної особи є Голова правління.

За змістом ст. 57 Господарського кодексу України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання. В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб`єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. Статут суб`єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб`єкта господарювання, а також інші відомості, пов`язані з особливостями організаційної форми суб`єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Як встановлено судом, Законом України «Про громадські об`єднання» порядок скликання та проведення загальних зборів громадської організації не визначений, водночас, враховуючи, що статут позивача є його установчим документом, що містить правила, що регулюють права та обов`язки членів Організації, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадської організації, суд при вирішенні спору, керується загальними нормами Цивільного кодексу України щодо юридичних осіб та положеннями статуту Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток».

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об`єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об`єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом.

За змістом положень частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються із положеннями статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України. Зокрема, з огляду на норму ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Статтею 85 Цивільного кодексу України визначено, що непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Таким чином, позивач є непідприємницьким товариством і з огляду на визначені ст. 63 Господарського кодексу України види та організаційні форми підприємств, позивач за всіма ознаками належить до корпоративних підприємств, а за формою власності до підприємств колективної власності.

З огляду на зміст норм ст.ст. 1, 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадська організація - це добровільне об`єднання фізичних осіб з метою спільного здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів на принципах самоврядності.

Як свідчать матеріали справи, відповідач придбав земельну ділянку та будинок в с. Гора по вул. Липова,12а на території Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток», у зв`язку з чим, подавав заяву на вступ до Громадської організації, до певного часу сплачував членські внески та інші платежі, в цілому поводив себе як член Громадської організації та користувався благами, які забезпечує Громадська організація. Доказів відкликання своєї заяви про вступ до Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» чи про вихід з Громадської організації відповідачем не надано.

Таким чином, наведені факти дають суду підстави для висновку, що слід виходити з того, що відповідач скоріше є членом Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток», оскільки неспростовних даних зворотного в матеріалах справи не має.

Також, з огляду на специфіку діяльності непідприємницьких товариств, до яких за своєю суттю належить і позивач, та поширені явища безладу у веденні документації, при визначенні членства необхідно виходити з того, що особа виявила намір і відповідає критеріям членства, зокрема, є власником земельної ділянки та будинку, розташованих на території, на якій діє Громадська організація, приймає участь чи споживає результати статутної діяльності Громадської організації у сфері володіння, користування і розпорядження земельними ділянками та розміщеними на них об`єктами нерухомого майна.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що членство відповідача не є безпосереднім предметом спору у даній справі, для цілей розгляду цієї справи, суд виходитиме з того, що відповідач все ж є членом Громадської організації .

В будь-якому випадку, відповідно до пункту 4.7. Статуту у випадку відмови в прийнятті особи до Організації сплачений вступний внесок повертається такій особі протягом п`яти банківських днів з дати прийняття рішення про відмову шляхом перерахування на банківський рахунок, вказаний в заяві про прийом до Організації.

Відповідно до пункту 8.2. Статуту рішення, дії, бездіяльність керівних органів Організації можуть бути оскаржені у встановленому чинним законодавством порядку до суду.

Однак, жодне з прийнятих рішень Загальних зборів позивача щодо встановленого розміру членських внесків та порядку їх оплати не оскаржено та не скасовано, не визнано недійсним в судовому порядку Статут Громадської організації.

Відповідно до пункту 2.2 Положення про сплату внесків та їх використання, затвердженого протоколом Загальних зборів Громадського об`єднання від 30.12.2017 (далі - Положення), членські внески - грошові кошти, розмір яких затверджено на річних Загальних зборах, пропорційно площі земельної ділянки з розрахунку за один квадратний метр земельної ділянки, які періодично вносяться членами організації на адміністративні та експлуатаційні витрати організації.

Згідно з п. 8.5. Положення розбіжності та спори, пов`язані з виконанням цього Положення, вирішуються в установленому законодавством України порядку в судах.

Відповідач, як учасник Громадського об`єднання, був обізнаний щодо розміру сплати членських внесків, відповідач в певний період сплачував членські внески без заперечень.

Відповідно до підпункту 4.21.5. пункту 4.21. Статуту основними обов`язками членів організації є своєчасна сплата вступних, членських, цільових та інших внесків у розмірах і в терміни, встановлені Загальними зборами членів організації.

Також, відповідно до пункту 13.1. Статуту за невиконання своїх зобов`язань члени Організації несуть відповідальність згідно чинного в Україні законодавства.

Суд не приймає для дослідження доводи відповідача про добровільність участі у Громадській організації, оскільки в матеріалах справи наявна заява відповідача про вступ до Громадської організації, чим засвідчено добровільність його волевиявлення. Подавши заяву на вступ до Громадської організації, відповідачем не подано доказів звернення до Громадської організації про вихід з членства чи про відкликання заяви про вступ до членства, таким чином волевиявлення відповідача полягає у намірі бути членом Громадської організації та користуватись благами, які забезпечуються стутною діяльністю позивача.

Крім того, відповідач сплачував членські внески, чим додатково засвідчував намір членства у Громадській організації.

За наведених обставин, піддання сумніву відповідачем власного членства у Громадській організації має маніпулятивний характер з метою ухилення від виконання фінансових зобов`язань перед Громадською організацією.

Щодо посилання відповідача на можливість застосування лише визначеної Статутом відповідальності за несплату членських внесків у вигляді виключення зі складу членів Громадської організації, суд зазначає, що така статутна відповідальність не спростовує та не відміняє визначеної законодавством загальної відповідальності за порушення виконання грошових зобов`язань, і є додатковою визначеною відповідальністю.

Щодо правильності та обґрунтованості розрахунку основної суми заборгованості, відповідно до п.п. 4.20.1. п. 4.20. Статуту основними правами членів Організації є участь у діяльності Організації та управління його справами, право голосу на Загальних зборах членів Організації, право обирати і бути обраним до органів управління і контролю Організації вносити пропозиції щодо покращення та усунення недоліків в роботі Організації та осадових осіб.

Згідно з п.п. 4.21.1. п. 4.21. Статуту основними обов`язками членів Організації є дотримання вимог цього Статуту та виконання рішень Загальних зборів членів Організації та інших органів управління Організації.

Відповідно до п. 6.13. Статуту рішення Загальних зборів членів Організації оприлюднюються шляхом розміщення для ознайомлення на дошках оголошень не пізніше, ніж через 2 календарних дня після дати проведення Загальних зборів на термін 10 календарних днів, а також, за рішенням Правління, можуть надаватися членам об`єднання під розписку або розсилатися поштою (рекомендованим листом).

Відповідач міг і мав бути ознайомлений з протоколами зборів членів Громадської організації про затвердження Кошторисів та порядку і умов сплати членських внесків.

Щодо посилання відповідача на необхідність дослідження обґрунтованості розміру членських внесків, суд зазначає, що відповідні питання підлягають розгляду по суті у відповідному спорі про оскарження дій/бездіяльності чи рішень позивача про встановлення розміру членських внесків. В даному спорі заявлено до стягнення нараховані членські внески, тому дослідженню в межах обґрунтованості підлягає відповідність періоду нарахування та арифметична правильність, що відповідачем не заперечено.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини;2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Таким чином, несплата членських внесків має наслідком стягнення з відповідача зазначених сум за рішенням суду.

Відповідно до статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовими є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює зокрема, окремі види зобов`язань. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Постановою Верховного Суду від 09.03.2019 року у справі № 577/5360/15-ц зроблено висновок, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, за наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про доведеність факту існування простроченої заборгованості відповідача зі сплати членських внесків в сумі 25 641,00 грн., що відповідачем не спростовано. Таким чином, відповідна позовна вимога є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Як передбачено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.

Таким чином, оскільки відповідачем прострочено виконання грошових зобов`язань зі сплати членських внесків, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 066,93 грн. інфляційних та 1 137,71 грн. 3% річних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Принцип змагальності конкретизовано у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Европейський суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у свою чергу, звертає увагу на те, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позивачем надано обґрунтовані пояснення та докази в підтвердження позовних вимог, які в логічному поєднанні з фактичними обставинами справи є більш переконливими і дозволяють відтворити дійсні обставини і свідчать про наявність істотних порушень, які також порушують права та інтереси позивача, які підлягають відновленню в наведений в позові спосіб.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Також позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. З огляду на складність справи, необхідний обсяг адвокатських послуг та витрат часу адвоката, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч.4 ст.126, ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, складність справи, необхідний обсяг адвокатських послуг та витрат часу адвоката здебільшого зумовлені численними безпідставними запереченнями відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку про покладення на відповідача відшкодування позивачу 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 126, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» до Учасника Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» ОСОБА_1 прo стягнення 30 845,64 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Паспорт: серія НОМЕР_1 виданий Кіровським ВМ Кіровоградського ВМ УМВС України в Кіровоградській області, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Зелений маєток» (08324, Київська обл., Бориспільський р-он, с. Гора, код ЄДРПОУ 26541383) 25 641,00 грн. основного боргу по сплаті членських внесків, 4 066,93 грн. інфляційних, 1 137,71 грн. 3% річних, 2 684,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя А.Ю. Кошик

повне рішення складено 01.05.2024 року