Окрема думка

від 24.04.2024 по справі 756/767/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіПророка В. В.

справа № 756/767/23(провадження № 61-4635 ск 24)

24 квітня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і ухвалою від 24 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ ПАТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06 січня 2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ПАТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями; стягнути з ПАТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення по дату прийняття рішення по справі.

2. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 18 вересня 2001 року позивач був переведений на постійну роботу головним бухгалтером ПАТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями. Наказом № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 » від 06 січня 2023 року, позивача звільнено з роботи з посади головного бухгалтера на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки ним не було допущено порушення трудових обов`язків, та в наказі про звільнення не міститься чіткого формулювання порушення, що стало підставою для його звільнення. Так, 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 було передано не завізовану і не підписану копію договору з компанією IntegraFerm e.U. 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав т.в.о. голові правління службову записку № 40, в якій вказав, зокрема, що нові проекти, пов`язані з непрофільною діяльністю та незрозумілою направленістю слід проводити після затвердження загальними зборами кошторису і економічного обґрунтування. Після подачі записки, ОСОБА_1 запропонували написати заяву про звільнення. 01 грудня 2022 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 для оплати invoice 1-17/IF-2022 dated 29/11/2022 до договору з компанією IntegraFerm e.U. Після відмови ОСОБА_1 здійснити платіж, 02 грудня 2022 року була створена комісія з проведення службового розслідування щодо відмови ОСОБА_1 від здійснення платежу та відсторонено позивача від роботи. Позивач вказує, що діяв у межах своїх посадових обов`язків, і не здійснив платіж, оскільки йому не надали оригіналу підписаного договору. Також, позивач вказує, що в наказі про звільнення не встановлено конкретно, які посадові обов`язки не виконав позивач, підстава для звільнення містить лише посилання на акт службового розслідування і чітко не сформульована. Відповідач не обґрунтував тяжкості обраного виду стягнення.

3. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що реальною причиною невиконання позивачем вказівки керівника сформувати і здійснити платіж була його незгода із запровадженням підприємством нового проекту, а не відсутність договору, на що позивач став посилатись вже після завершення службового розслідування. Також суд звернув увагу на те, що обіймаючи відповідальну посаду та маючи значний досвід роботи, позивач мав усвідомлювати значення і передбачати наслідки своєї поведінки, а також відповідальність, яка може настати у цьому випадку. Так, стаття 41 КЗпП передбачає особливу, більш сувору дисциплінарну відповідальність для спеціальних суб`єктів, через їх відповідальне становище, зокрема для посади позивача. З урахуванням наведеного, виходячи із форми вини, обставин порушення трудових обов`язків і його можливих наслідків, суд першої інстанції погодився із висновком роботодавця про кваліфікацію дій позивача як одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

5. Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року залишено без змін.

6. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що встановлений факт порушення позивачем трудових обов`язків мав умисну форму вини, яка полягала в тому, що позивач свідомо не виконав доручення керівника, оскільки не був згодний із запровадженням підприємством певного проєкту. Тим самим, позивач намагався перешкодити обраному керівництвом шляху розвитку підприємства, що не відноситься до його компетенції. Своїми діями позивач фактично перешкоджав фінансово-господарській діяльності підприємства, що могло мати наслідком невиконання договору і застосування штрафних санкцій. Також, відповідачем були надані докази і пояснення щодо особливої важливості укладеного договору для подальшого економічного розвитку підприємства, тривалості переддоговірної роботи. Крім того, окремо апеляційний суд наголосив, що сторонам була надана можливість врегулювати спір мирним шляхом, однак, сторони так і не прийшли до прийнятних умов угоди. Також апеляційний суд зазначив, що з урахуванням обставин справи, він дійшов висновків, що в ході розгляду апеляційної скарги апелянт не підтвердив належними доказами її доводів, не спростував висновків суду першої інстанції.

7. У березні 2024 року через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» адвокат Кравець Р. Ю. як представник ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

8. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

9. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує на те, що в наказі про звільнення позивача не зазначається, яка саме дія чи бездіяльність призвела до одноразового грубого порушення трудових обов`язків головного бухгалтера, в чому саме полягає одноразове грубе порушення, а суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача та не врахував висновків Верховного Суду викладених у справі № 461/4863/16-ц та № 759/5787/17. Також апеляційним судом не враховані висновки Верховного суду викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17.

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з 19 вересня 2001 року позивач обіймав посаду головного бухгалтера АТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями відповідно до наказу від 18 вересня 2001 року № 55а-к.

11. 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 отримав примірник договору між АТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями та IntegraFerm e.U. 17/IF-2022, у не підписаному вигляді. Того ж дня ОСОБА_1 подав на ім`я т.в.о. голови правління Деркачова В. І. службову записку № 40, у якій зазначив про неможливість впровадження нових проектів, пов`язаних з непрофільною діяльністю та нецільовим використанням коштів підприємства, запропонував всі непрофільні проекти і напрямки проводити після затвердження загальними зборами.

12. 01 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримав інвойс (invoice 1-17/IF-2022 dated 29.11.2022) на користь компанії IntegraFerm e.U. (Австрія) на суму 62181,00 євро, у якому міститься посилання на договір 17/IF-2022, з вказівкою від т.в.о. голови правління його оплатити. 01 грудня 2022 року та 02 грудня 2022 року платіж позивачем не проведено.

13. Наказом т.в.о. голови правління АТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями від 02 грудня 2022 року № 69-з за результатами відмови головного бухгалтера ОСОБА_1 щодо формування і здійснення платежу на адресу компанії IntegraFerm e.U. (invoice 1-17/IF-2022 dated 29.11.2022), вирішено створити комісію з проведення службового розслідування. Також наказом т.в.о. голови правління АТ «ГАЗТРАНЗИТ» з іноземними інвестиціями від 02 грудня 2022 року № 70-з, вирішено на час проведення службового розслідування, з 05 грудня 2022 року відсторонити головного бухгалтера ОСОБА_1 від здійснення повноважень.

14. Голова комісії АТ «Газтранзит» 09 грудня 2022 року повідомив т.в.о. голови правління про завершення службового розслідування.

15. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 09 грудня 2022 року голова комісії АТ «Газтранзит» повідомив т.в.о. голови правління про завершення службового розслідування. У висновках Акту від 13 грудня 2022 року зазначено, що у відмові головного бухгалтера ОСОБА_1 сформувати та здійснити платіж вбачаються порушення: основних функцій Управління бухгалтерського обліку та звітності (забезпечення обліку грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів; своєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій, що пов`язані з їх переміщенням; забезпечення достовірного обліку витрат виробництва, виконання кошторису витрат, реалізації послуг, контроль за дотриманням встановлених правил оформлення відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, штатної, фінансової та касової дисципліни); порушення функцій головного бухгалтера - взаємодія з керівництвом підприємства; порушення пункту 3.7 Посадової інструкції, а саме не забезпечення виконання та оформлення документів з фінансово-господарських операцій у відповідності з діючим законодавством; дії ОСОБА_1 могли призвести до застосування штрафних санкцій з боку контрагентів підприємства.

16. Наказом від 06 січня 2023 року № 1-к, ОСОБА_1 звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України), підстава: акт службового розслідування від 13 грудня 2022 року.

17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

18. В постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 505/1452/19 вказано, що за своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків, яке може бути зафіксоване і в інших актах.

19. Так, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

20. Грубість порушення трудових обов`язків визначається характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, передбачених статтями 148, 149 КЗпП України.

21. Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне "керування" роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21).

22. Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення саме керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 686/29270/19 (провадження № 61-1964св21).

23. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суди попередніх інстанцій встановили, що у відповідності до пунктів 1.2., 3.7 посадової інструкції, на головного бухгалтера покладено обов`язок забезпечення ведення фінансово-господарської документації у відповідності із чинним законодавством. У зв`язку із цим, головний бухгалтер має право вимагати належного оформлення документів, які йому подаються. Головний бухгалтер має право не приймати до виконання документи, які суперечать законодавству.

24. Крім того, судами було встановлено, що згідно з Положенням про управління бухгалтерського обліку та звітності, затверджене 30 грудня 2013 року, його управління очолює головний бухгалтер на основі єдиноначальності. Основними функціями головного бухгалтера є: взаємодія з керівництвом (виконання вказівок, розпоряджень, організація виконання роботи управлінням відповідно до затверджених планів, взаємодія з іншими підрозділами.

25. Пунктом 6.1 Положення передбачено право головного бухгалтера вимагати від персоналу та інших структурних підрозділів правильного оформлення первинних документів з фінансової та господарської діяльності перед поданням їх в бухгалтерію. Згідно з п. 6.2 Положення, головний бухгалтер несе відповідальність за невиконання або недобросовісне виконання своїх обов`язків.

26. На підставі пунктів 1.2, 3.7 Посадової інструкції головного бухгалтера, затвердженої 21 січня 2020 року, головний бухгалтер підпорядковується і працює під керівництвом голови правління. Головний бухгалтер повинен забезпечити виконання та оформлення документів з фінансово-господарських операцій у відповідності з діючим законодавством. Забороняється приймати до виконання і оформляти документи з операцій, що протирічать чинному законодавству і встановленому порядку по прийманню, зберіганню і витрачанню коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей.

27. Отже суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що реальною причиною невиконання позивачем вказівки керівника сформувати і здійснити платіж була його незгода із запровадженням підприємством нового проекту, а не відсутність договору, на що позивач став посилатись вже після завершення службового розслідування.

28. Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що наказ про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове порушення, в чому саме воно полягає, а не просто посилання, є безпідставними, оскільки вказане грубе одноразове порушення детально зафіксовано в Акті службового розслідування від 13 грудня 2022 року, висновки якого стали підставою для прийняття наказу про звільнення, та містить достатньо даних про таке порушення. З зазначеним Актом позивач був ознайомлений 13 грудня 2022 року та не погодившись з викладеними у ньому обставинами надавав письмові пояснення за результатами ознайомлення з матеріалами службового розслідування. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити перелік або систему порушень, за які був звільнений керівник, а лише одноразове грубе порушення, бажано, конкретних трудових обов`язків (постанова ВС від 02 лютого 2023 року у справі № 505/1452/19), а тому підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення відсутні.

29. Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що наказ про звільнення містить причину звільнення у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та посилання на Акт службового розслідування від 09 грудня 2022 року, як на підставу звільнення. Крім того, позивач був ознайомлений з актом службового розслідування, викладені у ньому висновки містять в достатній мірі чіткі і зрозумілі формулювання.

30. Протилежні аргументи скаржника зводяться до його незгоди з установленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

31. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

32. У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

33. Встановивши, що звільнення позивача з роботи було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема статті 41 КЗпП України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

34. Натомість, доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду.

35. Твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, а також у справах № 461/4863/16-ц та № 759/5787/17 підлягали відхиленню, адже є нерелевантними до правовідносин у цій справі, оскільки вони ухвалені за інших фактичних обставин та сформовані при різному правовому регулюванні, і скаржник не довів у касаційній скарзі подібність правовідносин у справах.

36. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

37. В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження

38. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

39. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

40. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Таким чином, враховуючи, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильне застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та відповідає висновкам Верховного Суду, вважаю, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду помилково дійшов висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження у справі, і належним процесуальним рішенням Верховного Суду було б постановлення ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі.

Суддя В. В. Пророк