Рішення

від 17.04.2024 по справі 645/602/23

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/602/23

Провадження № 2/645/35/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Ульяніч І.В., при секретарі Циганок В.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 (не з`явився), представник позивача Мордак І., представник відповідача- ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 (не з`явилась), представник ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» (не з`явився), 3-я особа: приватний нотаріус Петриченко О.О., (не з`явилась),

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Харковіцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Компанія зуправлінняактивами «Інвестиційніпроекти»про визнаннядоговору купівлі-продажучастково недійсним,третя особа:Приватний нотаріусХарківського міськогонотаріального округуПетриченко ОльгаОлександрівна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати частково недійсним, в частині пункту 17, договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10.10.2019 року між ТОВ «Компанія з управліннями активами «Інвестиційні проекти» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Петриченко О.О., та зареєстрований в реєстрі за №7817, та стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1073,60 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що24.07.2013 року позивач уклав з відповідачкою шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 24.07.2013 року. 10.10.2022 року Октябрським районним судом м. Полтави, за позовом ОСОБА_3 до позивача про розірвання шлюбу, було ухвалене рішення про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 11.11.2022 року. За час шлюбу за спільні кошти була придбана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.10.2019 р., зареєстрованого в реєстрі за №7817. Не дивлячись на те, що майно було придбано за спільні кошти, в договорі купівлі-продажу зазначено, що квартира була придбана в особисту приватну власність відповідача, на підставі умов Шлюбного договору. Відповідно до пункту 17 договору купівлі-продажу квартири від 10.10.2019 р. №7817, зазначено таке: Мною, покупцем, вказана вище квартира, набувається в особисту приватну власність, що підтверджується Шлюбним договором, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Орловською В.Г. 10.05.2017 року за реєстровим №1085». Отже, в договорі купівлі-продажу квартири є посилання на Шлюбний договір, укладений між позивачем та відповідачем, як на підставу вважати придбану квартиру об`єктом особистої приватної власності відповідача. Однак, позивач не вважає, що вказаний об`єкт нерухомого майна, відповідно до діючого законодавства України та, враховуючи умови шлюбного договору, є особистою власністю відповідача. Відповідно до п 1.2. Шлюбного договору, майно нажите подружжям під час шлюбу, є особистою власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно. Ця умова договору є такою, що регулює правовий режим власності подружжя щодо майна, яке вже було набуте подружжям (Позивачем та Відповідачем), станом на день укладання Шлюбного договору. Що ж стосується майна, яке було нажите сторонами, як подружжям після укладення Шлюбного договору, це питання не врегульоване Шлюбним договором, а тому умови шлюбного договору не можуть розповсюджуватися на майно, придбане сторонами, як подружжям після укладення Шлюбного договору, тобто після 10.05.2017 року, в тому числі і за вищезазначеним договором купівлі-продажу квартири. Умова договору купівлі -продажу квартири від 10.10.2019 р. №7817, викладена в п.17, не відповідає дійсності, так як в шлюбному договорі (п. 1.2.) не міститься доказів того, що кошти, які були витрачені на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , були особистою власністю відповідачки. Зокрема, Шлюбний договір не містить умов, в яких обома сторонами визнавався би факт існування суми грошових коштів в розмірі 224 560,00 грн. в особистій власності ОСОБА_3 та, що саме ці кошти будуть витрачені на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на те, що нотаріусом не було встановлено належним чином обставини, яка б вказувала на те, що ОСОБА_3 набувала майно за кошти, які належали їй особисто та, у зв`язку із тим, що позивач, як другий з подружжя згоди на таке придбання майна не надавав, умова договору купівлі-продажу квартири щодо набуття вказаного майна в особисту приватну власність відповідачкою є незаконною і договір купівлі-продажу, в цій частині, підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 23.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження у зв`язку з чим призначено підготовче судове засідання.

20.03.2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Косінської О.В. надійшов Відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в обгрунтування відзову зазначила, що в період з 24.07.2013 по 10.10.2022 року сторони перебували у шлюбі. 10.05.2017 року подружжям було укладено Шлюбний договір, відповідно до п.1.2 якого майно, нажите під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно. 10.10.2019 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проект» та відповідачкою, укладено Договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно д. 17 Договору купівлі-продажу: Покупець (Відповідач) набуває квартиру, яка є предметом цього Договору, в особисту приватну власність, згідно п. 1.2. Шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г. 10.05.2017 року, за реєстровим №1085. 10.05.2017 року між Сторонами дійсно був укладений Шлюбний договір, який на період підписання Договору купівлі-продажу був чинним та ніким не оскаржений. Відповідно до п.1.2 Шлюбного договору, майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно. Згідно п. 1.3. Шлюбного договору, до особистої власності кожного з подружжя також відносяться доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності, одержаних ними пенсій, премій, гонорарів та інших грошових витрат.

В обґрунтуванні позовної заяви позивач вказує, шо не вважає об`єкт нерухомого майна, придбаний на підставі Договору купівлі-продажу, об`єктом особистої приватної власності відповідача, відповідно до діючого законодавства та враховуючи умови Шлюбного договору. Та стверджує, що умова, передбачена п.1.2 Шлюбного договору є такою, що регулює правовий режим власності подружжя щодо майна, яке вже було набуте подружжям станом на день укладення Шлюбного договору. А що стосується майна, яке було нажите ними після укладення Шлюбного договору, то, на думку позивача, це питання не врегульоване. Вважає це твердження необгрунтованим, адже позивачем здійснено невірне тлумачення словосполучення «під час шлюбу», як основний критерій розмежування особистої приватної та спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було ними набуте. Відтак, виходячи з логічного, граматичного та неологічного тлумачення словосполучення «під час шлюбу», останнє охоплює якраз період, коли особи перебувають у законному шлюбі, з моменту його реєстрації та до моменту його розірвання чи припинення. Таким чином, позивач наводить нелогічні та такі, що не відповідають нормам чинного законодавства, аргументи, які б спростовували набуття особистої приватної власності на майно відповідачем. Враховуючи чинність Шлюбного договору, та виходячи з правильного тлумачення його норм (зокрема п.1.2), то майно, яке підлягає державній реєстрації, яке могло набуватись окремо кожним із подружжя в період перебування у шлюбі, є особистою приватною власністю того з подружжя, за ким таке майно було зареєстроване. Саме тому шлюбним договором якраз визначається правовий режим майна, яке набувається з моменту укладення такого договору та до моменту припинення/розірвання. Окрім того, у позовній заяві позивач стверджує, що договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом з порушенням правил вчинення нотаріальних дій, а тому суперечить загальним засадам цивільного права, та не є чинним з урахуванням положень ст. 203 ЦК України. Однак дане твердження не відповідає дійсності, нормам законодавства та судовій практиці. Для посвідчення правочину без згоди іншого з подружжя, приватному нотаріусу достатньо встановлення однієї з умов, передбаченої п.4.4. Глави 1 Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, адже вони розділені сполучником «але». Тобто, у разі, якщо шлюбним договором передбачені умови, що нерухоме майно набувається у приватну власність того з подружжя, на кого воно буде зареєстроване, то встановлювати за які кошти таке майно придбалось не має потреби, адже словосполучення в контексті «або за кошти, які належали їй (йому) особисто» є окремою підставою для визнання права приватної власності на нерухоме майно за одним із подружжя, не залежить від наявності шлюбного договору та не використовується у поєднанні з таким договором. Саме тому, посвідчення Договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Петриченко О.О., без отримання згоди на вчинення даного правочину від позивача, є законними та відповідає положенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому позивач не довів незаконність такого вчинення, яке б спричинило визнання Договору купівлі-продажу недійсним, в тому числі, в частині визнання недійсним положення щодо визнання такої нерухомості приватною власністю одного з подружжя. Окрім того, Шлюбним договором встановлено, зокрема п.1.3., що до особистої власності кожного з подружжя також відносяться доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності, одержаних ними пенсій, премій, гонорарів та інших грошових виплат. Відтак, подружжям, було, відступлено від принципу спільної сумісної власності подружжя стосовно грошових коштів кожного з них, отриманих в шлюбі, при цьому позивач не надав жодних доказів того, що квартира придбавалась за спільні кошти подружжя, а зазначення в позові, що у Шлюбному договорі відсутня умова, що у відповідача існують особисті кошти у розмірі 224560,00 грн. на таке придбання в особисту власність відповідачем, не може вважатися належним обґрунтуванням позовних вимог. Отже, позивач жодним чином не навів законні та логічні доводи та докази, які б свідчили про недійсність п.1.7 Договору купівлі-продажу та той факт, що набута квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

30.03.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що відповідно до п. 1.2. Шлюбного договору, майно нажите подружжям під час шлюбу, є особистою власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно. Ця умова договору є такою, що регулює правовий режим власності подружжя щодо майна, яке вже було набуте подружжям (Позивачем та Відповідачем) станом на день укладання Шлюбного договору. Що ж стосується майна, яке було нажите сторонами як подружжям після укладення Шлюбного договору, це питання не врегульоване Шлюбним договором, а тому умови шлюбного договору не можуть розповсюджуватися на майно, придбане сторонами як подружжям після укладення Шлюбного договору, тобто після 10.05.2017 року за вищезазначеним договором купівлі-продажу квартири. Відповідачкою не наведено у відзиві тлумачення словосполучення «під час шлюбу» жодним із перерахованих нею способів, а по-друге якщо з тим, що зазначену умову договору можна тлумачити використовуючи логічний і граматичний способи, то що стосується теологічного способу, виникає дуже великий сумнів, що умова Шлюбного договору може і підлягає тлумаченню в рамках їх із відповідачем правовідносин з точки зору вчення про Бога. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що Шлюбний договір укладався після чотирьох років їхнього з відповідачкою перебування у шлюбі, а не перед укладанням шлюбу. З огляду на те, що Шлюбний договір укладався вже в середині строку шлюбних відносин, формулювання викладене словами які визначають дію в минулому («нажите» - минулий час), підлягають трактуванню саме як те, що вже відбулося, до того ж в договорі відсутнє формулювання «та яке буде нажите під час шлюбу», що справедливо підтверджує висновок позивача про те, що шлюбний договір регулює саме режим вже нажитого на час укладення шлюбного договору майна. Відповідачка намагається ввести в оману суд, шляхом акцентування уваги на словосполученні «під час шлюбу», в контексті спірної умови Шлюбного договору, умисно оминаючи те, що зазначене словосполучення вжите в такому значенні як «нажите під час шлюбу», отже словосполучення «під час шлюбу» для вірного тлумачення змісту спірної умови договору необхідно тлумачити нерозривно зі словом «нажите» та з урахуванням відсутності такого формулювання як «і те, що буде нами нажите». Відповідач вважає, що доводи щодо того, що в Шлюбному договорі йдеться саме про майно, яке було нажите як до, так і після укладення Шлюбного договору, підлягають відхиленню судом та не варті уваги. Що стосується позиції позивача із зазначеного питання, як сторони Шлюбного договору, то підписуючи Шлюбний договір, редакція якого була запропонована позивачу з боку відповідача, позивач тлумачив його саме таким чином, що мова йде саме про вже нажите майно, а не про те, яке буде нажите в майбутньому. Акцентує увагу суду на тому, що ініціатива укладення Шлюбного договору виходила від відповідача по справі, вона ж самостійно підготувала проект Шлюбного договору та запропонувала позивачу його підписати у нотаріуса. Позивач підписав цей договір лише виходячи із того, що в ньому не йшлося про встановлення режиму права особистої власності на нерухоме майно кожного з подружжя, яке буде придбане ними в шлюбі після укладення Шлюбного договору. Відтак, тлумачення умови Шлюбного договору, яка міститься в п. 1.2 повинно бути здійснено судом проти відповідачки та на користь позивача.

Наступна підстава, на якій ґрунтується позовна заява, це те, що умова договору купівлі -продажу квартири від 10.10.2019 р. №7817, викладена в п. 17, не відповідає дійсності, так як в шлюбному договорі не міститься доказів того, що кошти, які були витрачені на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , були особистою власністю відповідачки. Шлюбний договір не містить умов, в яких обома сторонами визнавався би факт існування суми грошових коштів в розмірі 224 560,00 грн. в особистій власності ОСОБА_3 та, що саме ці кошти будуть витрачені на придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , тому посилання в договорі купівлі-продажу квартири на шлюбний договір, як на підставу набуття відповідачкою об`єкту нерухомості в особисту власність є безпідставним. Під час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідачка не надала нотаріусу доказів того, що кошти, які витрачаються на квартиру належать їй особисто, що як позивачем вже зазначено в позовній заяві є порушенням п. 4.4. глави 1. «Основні правила посвідчення правочинів» розділу II «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Відповідачка під час укладення договору купівлі-продажу не надала нотаріусу доказів того, що на придбання квартири були витрачені її особисті кошти. Згідно з пунктом 1.3. Шлюбного договору, до особистої власності кожного з подружжя також відносяться доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності, одержаних пенсій, премій гонорарів та інших грошових виплат. Відповідно до п. 2.4. Шлюбного договору, майно, належне одному з подружжя- за даруванням, спадщиною, придбане до реєстрації шлюбу або у відповідності до цього договору, не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя і при відчуженні (продаж, міна, дарування, здача в оренду (найм) згода другого з подружжя не вимагається. Враховуючи те, що відповідачем не доведено, що грошові кошти, які були нею витрачені на придбання квартири були її особистим майном в розумінні п.1.3. та 2.4. Шлюбного договору, вона була зобов`язана отримати від позивача згоду на придбання нею квартири в особисту власність, чого зроблено не було, а нотаріус не мав права посвідчувати договір купівлі-продажу з умовою, яка міститься в пункті 17. З огляду на викладене, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви та не обґрунтовано позиції щодо відмови позивачу судом у задоволенні позову.

Крім того, позивачем надана уточнена позовна заява в частині дати укладення Договору купівлі-продажу, а саме 10 жовтня 2019 року замість 10 жовтня 2018 року.

10.04.2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Косінської О.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких представник зазначає, що у своєму відзиві відповідач вказує, що словосполучення, використане у п. 1.2. Шлюбного договору «майно, нажите під час шлюбу», слід трактувати як майно, яке вже було набуте подружжям станом на день укладення Шлюбного договору. Та надалі дається пояснення, що на майно, набуте подружжям після підписання Шлюбного договору, умови такого договору не розповсюджуються. Вважають таке трактування Шлюбного договору неправильним, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.95 СК України, якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального Посвідчення. При цьому, саме формулювання «під час шлюбу» вказує на період, коли умови про майно, визначене в п. 1.2. Шлюбного договору, починають дію - в період, коли такі особи перебувають у зареєстрованому шлюбі та до моменту його розірвання. Про це представником було вказано у відзиві. А ніяк не в редакції, яку тлумачить позивач на свою користь. Окрім того, просять Суд взяти до уваги наявність п. 2.4. Шлюбного договору, яке встановлює правовий режим майна, набуте до реєстрації шлюбу. Тобто, намагання позивача викривити тлумачення п. 1.2 Шлюбного договору на свою користь є маніпуляцією із застосуванням прийому софістики, адже зі смислового тлумачення п. 1.2 Шлюбного договору та наявності інших норм Шлюбного договору, зокрема п. 2.4, яке дійсно регулює правовий режим майна, яке набуте сторонами до Шлюбу, можна дійти до логічного висновку, що п.1.2. Шлюбного договору встановлюється режим майна, яке набувалось в період з моменту підписання договору, коли сторони перебували у шлюбі - до моменту припинення такого шлюбу.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 15.05.2023 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті у відкрите судове засідання.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. При цьому повідомив суду, що із відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 2013 по 2022 роки, від шлюбу мають спільну дитину. В 2017 році вони уклали шлюбний договір, на вимогу відповідачки, який він не читав. До укладання шлюбного договору у них була квартира, яку вони продали. Після укладання шлюбного договору відповідачка придбала дві квартири та оформила на своє ім`я. При укладанні договору купівлі-продажу він не був присутнім у нотаріуса, згоду на придбання квартир не давав, шлюбний договір не оспорював.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мордак І. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, пояснила суду про обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Косінська О.В., у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, підтримала свою позицію викладену у Відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_3 , представник відповідача ТОВ «Компанія з управліннями активами «Інвестиційні проекти» в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О. в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином. Заяв чи заперечень щодо позовних вимог від третьої особи не надходило.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 .

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 10.10.2022 року шлюб між сторонами було розірвано, рішення набрало законної сили.

Сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 10 травня 2017 року був укладений Шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловською В.Г., зареєстрований в Реєстрі за №1085.

Відповідно до пункту 1.2. Шлюбного договору передбачено, що майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації, є особистою власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно.

Згідно п. 1.3 Шлюбного договору до особистої власності кожного подружжя також відносяться доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності, одержаних ними пенсій, премій, гонорарів та інших грошових виплат.

В судовому засіданні встановлено, що зазначений Шлюбний договір сторонами не оскаржувався, недійсним не визнавався.

10.10.2019року відповідач ОСОБА_3 придбала уТОВ «Компаніяз управлінняактивами«Інвестиційніпроекти» однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 10.10.2019 р., посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О.

Відповідно до п.3 зазначеного Договору, продаж здійснено за 224560,00 грн..

Відповідно до п.17 Договору, зазначено, що "мною, Покупцем вказана вище квартира набувається у особисту приватну власність, за кошти, що є моєю особистою приватною власністю, що підтверджується Шлюбним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Орловською В.Г. 10.05.2017 року за реєстровим №1085. "

Згідно ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 СК України - сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) зазначено, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. (ст.93 СК України)

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 201/4255/16-ц (провадження № 61-9533св19) вказано, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.

Верховний Суд виходить з того, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.

Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано шлюбним договором, суд застосовує до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України.

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦПК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦПК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 4.4.Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

Враховуючи наведене, та те, що Договір купівлі-продажу квартири від 10.10.2019 року, зокрема відомості в п. 17, були внесені на підставі Шлюбного договору від 10.05.2017 року, що був узгоджений та укладений між сторонами, який не оспорювався та не визнавався недійсним, суд вважає, що підстав для визнання п. 17 Договору купівлі-продажу квартири не має, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, то зазначене клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи положення п. 12, 19 Перехідних положень ЦК України, та подачу позову в межах строків позовної давності.

Питання про розподіл судових витрат судом вирішується відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 76, 81, 95, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р I Ш И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управлінняактивами «Інвестиційніпроекти» про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольга Олександрівна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», місце знаходження: 61002, м.Харків, вул. Гаршина, буд.8;

Третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольга Олександрівна, місце знаходження: 61057, м.Харків, вул.Чернишевського, буд.13, оф.207.

Повний текст рішення складено 02.05.2024 року.

Головуючий суддя: І.В.Ульяніч