Рішення

від 17.04.2024 по справі 911/3890/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3890/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Л. Українки, буд. 27/2, код: 02909996) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1, код: 00022533)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Веріта Істейт» (04074, місто Київ, вул. Бережанська, будинок 4, поверх 9, код: 43804432)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, місто Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, код: 44768034).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Голдана Плюс» (03057, місто Київ, вул. Довженка Олександра, будинок 18, офіс 36, код 42906912)

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури:Козачук В.Б.;

від позивача:не з`явився;

від відповідача:Титикало Р.С.;

від третіх осіб:не з`явились;

І. Короткий зміст позовних вимог та рух справи.

До Господарського суду Київської області 25.12.2023 надійшла позовна заява Заступника керівника Київської обласної прокуратури (надалі прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (надалі КОДА/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веріта Істейт» (надалі ТОВ «Веріта Істейт»/відповідач), в якій прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні КОДА права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення від ТОВ «Веріта Істейт» земельних ділянок: площею 1,3535 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0054, площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0050, площею 0,1339 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0051, площею 0,2064 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052, площею 0,2536 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053, площею 0,1124 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0055, площею 0,0946 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0056, площею 0,0933 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0057, площею 0,1687 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0058, площею 0,1303 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0059, площею 0,1309 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0060, площею 1,2698 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0061, площею 1,2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039 на користь КОДА.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, а їх перебування у володінні відповідача є незаконним, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду із вимогами про усунення перешкод у здійснені права користування земельними ділянками, шляхом повернення земельних ділянок з незаконного володіння ТОВ «Веріта Істейт».

Ухвалою суду від 12.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3890/23. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке судом неодноразово відкладалося, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (надалі ДСГП «Ліси України»).

На адресу суду 07.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою суду від 07.02.2024 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Голдана Плюс» (надалі ТОВ «ФК «Голдана Плюс») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

До суду 23.02.2024 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

Прокурором в підсистемі «Електронний суд» 28.02.2024 сформовано відповідь на відзив.

До суду 05.03.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому серед іншого викладено клопотання щодо встановлення додаткового строку для подання висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи.

До суду 06.03.2024 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів та письмові пояснення ТОВ «ФК «Голдана Плюс».

Відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 11.03.2024 сформовано заперечення на відповідь на відзив, в яких серед іншого викладено клопотання про поновлення строку подання відповідних заперечень, яке ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, було задоволено.

До суду 28.03.2024 надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме висновку судового експерта Свистунова І.С. за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 25.03.2024.

Ухвалою суду від 03.04.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2024.

В судове засідання 17.04.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, представники інших учасників в судове засідання не з`явилися. Прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог, а представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

ІІ. Факти та обставини справи, встановлені судом.

1. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 № 10-7695/36-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 на користь ТОВ «Ворфей».

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 02.06.2017 № 168 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва на території Пісківської селищної об`єднаної територіальної громади Бородянського району Київської області (за межами населеного пункту).

У подальшому, на підставі заяви ТОВ «Ворфей» від 24.05.2018 № 1575, здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 221085000:04:002:0040, внаслідок чого утворились п`ять земельних ділянок:

1) площею 1,3535 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0054, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4408 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

2) площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0050, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 № 6009 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

3) площею 0,1339 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0051, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4407 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

4) площею 0,2064 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 2592 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

5) площею 0,2536 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 2594 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт».

2. Також, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 № 10-7694/36-15-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015 ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 на користь ТОВ «Ворфей».

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 02.06.2017 № 169 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва на території Пісківської селищної об`єднаної територіальної громади Бородянського району Київської області (за межами населеного пункту).

На підставі заяви ТОВ «Ворфей» від 24.05.2018 № 1575 здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041, внаслідок чого утворились сім земельних ділянок:

1) площею 0,1124 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0055, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4409 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

2) площею 0,0946 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0056, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4410 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

3) площею 0,0933 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0057, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 № 6010 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

4) площею 0,1687 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0058, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 2593 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

5) площею 0,1303 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0059, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 № 6011 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

6) площею 0,1309 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0060, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4411 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт»;

7) площею 1,2698 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0061, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 № 4412 відчужена ТОВ «Ворфей» на користь ТОВ «Веріта Істейт».

3. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14.08.2017 № 10-15159/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020 № 33 відчужив земельну ділянку площею 1,2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039 на користь ТОВ «Ворфей», яке, у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2021 № 6188, відчужило її на користь ТОВ «Веріта Істейт».

Станом на момент вирішення спору ТОВ «Веріта Істейт» є власником спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221085000:04:002:0054, 3221085000:04:002:0050, 3221085000:04:002:0051, 3221085000:04:002:0052, 3221085000:04:002:0053, 3221085000:04:002:0055, 3221085000:04:002:0056, 3221085000:04:002:0057, 3221085000:04:002:0058, 3221085000:04:002:0059, 3221085000:04:002:0060, 3221085000:04:002:0061, 3221085000:04:002:0039, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на майно.

До того ж, на земельних ділянках із кадастровими номерами 3221085000:04:002:0052 (декларації про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422550), 3221085000:04:002:0053 (декларація про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422703), 3221085000:04:002:0058 (декларація про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422576) побудовані садові будинки та згідно договорів купівлі-продажу, укладених із ТОВ «Ворфей» від 30.06.2021 реєстрові номери 2583, 2590, 2591, ТОВ «Веріта Істейт» набуло у власність садовий будинок площею 189,3 кв.м., розташований на земельній ділянці 3221085000:04:002:0058, садовий будинок площею 293,9 кв.м. на земельній ділянці 3221085000:04:002:0053 та садовий будинок площею 107,5 кв.м. на земельній ділянці 3221085000:04:002:0052. Право власності на садові будинки також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Веріта Істейт».

Між ТОВ «ФК «Голдана Плюс» та відповідачем 03.06.2021 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту № ГП-03/06-01-к в розмірі 55000000,00 гривень, а 02.07.2021 між вказаними особами укладено договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язання щодо погашення боргу, ТОВ «Веріта Істейт» передало в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052, садовий будинок літери «А», загальною площею 107,5 кв.м., розташований на вказаній земельній; земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053, садовий будинок літери «А», загальною площею 293,9 кв.м., розташований на вказаній земельній ділянці; земельну ділянку з кадастровим 3221085000:04:002:0058, садовий будинок літери «А», загальною площею 189,3 кв.м., розташований на вказаній земельній ділянці.

Між вказаними сторонами 18.01.2022 укладено ще один договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язання щодо погашення боргу ТОВ «Веріта Істейт» передало в іпотеку: земельні ділянки з кадастровими номерами 3221085000:04:002:0050; 3221085000:04:002:0051; 3221085000:04:002:0055; 3221085000:04:002:0056; 3221085000:04:002:0054; 3221085000:04:002:0057; 3221085000:04:002:0059; 3221085000:04:002:0060; 3221085000:04:002:0061, тобто всі спірні земельні ділянки, окрім 3221085000:04:002:0039.

Прокурор звернувся до суду із негаторним позовом та просить усунути перешкоди у користуванні спірними земельними ділянками шляхом їх повернення державі особі КОДА оскільки вважає, що спірні земельні ділянки, всупереч вимог Земельного і Лісового кодексів України відведено у приватну власність за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

ІІІ. Аргументи та доводи сторін.

Доводи прокурора.

1) Наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області, всупереч вимог Земельного та Лісового кодексів України, відведено у приватну власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

2) Спірні земельні ділянки повністю вкриті лісовою рослинністю, становлять суцільний лісовий масив, відносяться до земель лісогосподарського призначення державної власності та згідно інформації ВО «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами, накладаються на квартали 40, 60 Мигальського лісництва за планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року.

3) До повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області належить розпорядження виключно землями сільськогосподарського призначення, а органом, до компетенції якого належать повноваження на вилучення з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб є Кабінет Міністрів України, який відповідного рішення (як про вилучення, так і про зміну цільового призначення) не приймав, а лісгосп не надавав погодження на їх вилучення з постійного користування.

4) Спірні земельні ділянки не підпадають під ознаки жодного із виключень, встановлених статтею 56 Земельного кодексу України та статтею 12 Лісового кодексу України, які передбачають можливість набуття у приватну власність земель лісогосподарського призначення, будь-які рішення щодо їх вилучення та зміни цільового призначення уповноваженими органами не приймались, а тому вони належать на праві титульного володіння державі в особі КОДА, що унеможливлює їх перебування у приватній власності відповідача.

5) Належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 Цивільного кодексу України, статтею 152 Земельного кодексу України, з метою усунення перешкод державі в особі КОДА у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

6) Обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави є цілком сумісним з гарантіями, встановленими ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи відповідача.

1) Прокурором не доведено належними та допустимим доказами, що спірні земельні ділянки належать до земель лісу, а з абрисів земельних ділянок та схем їх розташування, що є складовими проектів землеустрою вбачається, що спірні земельні ділянки не знаходяться в межах лісу, а лише прилягають до нього.

2) Прокурор безпідставно, в обґрунтування тверджень про віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, посилається на лісовпорядну документацію 2014 року, оскільки вона були затверджена лише у 2019 році та станом на дату набуття права приватної власності на спірні земельні ділянки не діяла, а з лісовпорядної документації, що була чинною станом на дату виникнення приватної власності на земельні ділянки не вбачається, що вони відносилися до земель лісового фонду.

3) На трьох земельних ділянках правомірно збудовані садові будинки, а тому витребування земельних ділянок є грубим порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства.

4) Прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

5) Прокурором пропущено строки позовної давності.

Доводи третьої особи - ТОВ «ФК «Голдана Плюс».

1) Прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

2) Втручання у право ТОВ «Веріта Істейт» мирно володіти своїм майном суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ІV. Висновки та оцінка суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Прокурор, в обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі КОДА посилався на те, що звернувшись до КОДА 20.11.2023 із листом про необхідність вжиття заходів з метою забезпечення захисту інтересів держави, у відповідь отримав лист КОДА від 01.12.2023 про те, що остання із відповідним позовом до суду не зверталася та внаслідок відсутності необхідного фінансування звернутися із позовом не може.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі, з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів, установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор належним чином дотримався наведених вище вимог та звернувся до КОДА, як до уповноваженого органу діяти від імені держави про необхідність звернення до суду із позовом.

КОДА у листі-відповіді зазначила про те, що фінансово неспроможна звернутися до суду із відповідним позовом.

Відповідач не заперечував проти наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі КОДА.

З огляду на це, суд погоджується із твердженням прокурора про те, що сам по собі факт не звернення компетентного органу до суду із позовом на захист інтересів держави, а також дотримання прокурором відповідних вимог щодо попереднього звернення до такого органу із повідомленням про необхідність звернення до суду, є достатнім підтвердженням наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, адже мотиви з яких компетентний орган не звернувся до суду із позовом не мають вирішального значення, а підставність звернення прокурора замість такого органу, підтверджується самим фактом його (органу) бездіяльності.

Щодо суті спірних правовідносин.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Прокурор у позові стверджує, що при вирішенні питання щодо приналежності спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення необхідно враховувати природні і лісорослинні умови, які на них склались, наявності природного складу лісів, тобто вкритість спірних ділянок лісовою рослинністю та чи розроблено на останні відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які у відповідності до положень п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення державної власності, на думку прокурора, підтверджується тим, що останні повністю вкриті лісовою рослинністю, становлять суцільний лісовий масив та на них розроблено відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Зокрема, прокурор посилається на інформацію ВО «Укрдержліспроект» з долученими картографічними матеріалами від 29.11.2023 № 03-1224, згідно якої спірні земельні ділянки накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, а саме квартал 40, виділ 20, квартал 60, виділ 1 Мигальського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року.

Крім того, відповідно до інформації філії «Тетерівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 30.11.2023 № 692/20.15-1-2023 спірні земельні ділянки накладаються на квартали 40 та 60 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП «Тетерівське лісове господарство» 2014 року, які затверджені протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування 18.12.2014 та протоколом другої лісовпорядної наради від 10.07.2015.

Згідно проекту організації та розвитку лісового господарства Мигальського лісництва ДП «Тетерівське лісове господарство» 2015 року, а саме таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, територія земель лісогосподарського призначення у межах розташування спірних земельних ділянок має наступні характеристики: виділ 20 кварталу 40: площа 6,8 га, елемент лісу - сосна звичайна, вік 15 років, висота - 5 метрів; виділ 1 кварталу 60: площа 4,4 га, елемент лісу - сосна звичайна та береза повисла, вік - 10 років, висота - 5 метрів.

Як наслідок, як зазначає прокурор, наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 № 10-7695/36-15-СГ, № 10-7694/36-15-СТ, від 14.08.2017 № 10-15159/15-17-сг, всупереч вимог ст. ст. 19, 55, 56, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 2, 5, 8, 12, 16, 17 Лісового кодексу України, відведено у приватну власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час передання земельних ділянок у приватну власність) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 Земельного кодексу України).

Стаття 1 Лісового кодексу України визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно ст. 8 Лісового Кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.09.2021 у справі № 373/462/19).

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).

Прокурором ставиться під сумнів правомірність прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказів, на підставі яких у приватну власність фізичних осіб відведено спірні земельні ділянки, які в подальшому видозмінювалися та неодноразово відчужувалися та остаточно набуті у власність відповідачем у справі, як з мотивів приналежності спірних земельних ділянок до категорії земель лісового фонду, що не можуть передаватися у приватну власність, так і з мотивів порушення процедури розпорядження такими земельними ділянками, оскільки зважаючи на те, що ці земельні ділянки накладаються на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні філії «Тетерівське лісове господарство» та передання їх у власність фізичним особам без їх попереднього вилучення з постійного користування у зазначеної особи, є безпідставним.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 Лісового кодексу України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.

Обґрунтовуючи твердження про приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, що перебувають на праві постійного користування філії «Тетерівське лісове господарство» прокурор посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, а також на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року.

Згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакцій чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є факт передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.

Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002.

Відповідно, посилатися на планово-картографічні матеріали, у якості доказів перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві постійного користування було б можливим, якщо б така земельна ділянка була передана відповідному державному підприємству до 01.01.2002.

Проте, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання спірних земельних ділянок чи масиву, що включав би їх, так і дату такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Філії «Тетерівське лісове господарство», та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення факту перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.

Як вже зазначалося, прокурор доводить факт перебування спірних земельних ділянок в постійному користуванні ДП «Тетіївське лісове господарство» картографічними матеріалами лісовпорядкування, які були виготовлені у складі матеріалів лісовпорядкування 2014-2015 років - Проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Тетерівське лісове господарство» Мигальське лісництво.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 48 Лісового кодексу України, матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Проте, як вбачається з відповіді філії «Тетерівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 19.02.2024, що була надана на запит представника відповідача, вбачається, що зазначений проект був погоджений листом Міністерства екології та природних ресурсів України від 26.07.2019 № 5/4.1-15/8289-19 та затверджений наказом Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 26.07.2019 № 92.

Тобто, на момент прийняття рішення щодо передання спірних земельних ділянок у приватну власність, що мало місце у 2015 році зазначений проект, ще не був затверджений та суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що матеріали лісовпорядкування можуть використовуватися та, відповідно, підтверджувати факт віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення лише після їх затвердження.

Та, оскільки, зазначені матеріали лісовпорядкування були затверджені лише у 2019 році зазначені матеріали не можуть слугувати доказом підтвердження статусу земельних ділянок, як таких, що відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення станом на 2015 рік, коли земельні ділянки передавались у приватну власність.

При цьому, згідно попередньої лісовпорядної документації, яка діяла з 2004 року спірні земельні ділянки не входили до складу лісів, що підтверджується копією витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства Тетерівського ДВ ДЛІГ Київської області 2004 року - викопіювання з планшетів № 2 та № 3 Мигальського лісництва 2003 року, які також додано до відповіді філії «Тетерівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 19.02.2024.

До того ж, це підтверджується висновком земельно-технічної експертизи від 25.03.2024 № 1757/03-2024, проведеною за замовленням відповідача судовим експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем та долученим відповідачем до матеріалів справи в порядку ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого спірні земельні ділянки та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, а саме, ділянки які відображені на викопіюванні з планшета: № 2 та № 3 Мигальського лісництва, лісовпорядкування 2003 року, що міститься в проекті організації та розвитку лісового господарства Тетерівського ДВ ДЛГ Київської області (том ІІ, книга І, частина 2), який складений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Комплексна експедиція» станом на 2004 рік, не перетинаються (не накладаються) в площині.

Отже, спірні ділянки, які були передані у приватну власність наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-7695/36-15-СГ від 25.11.2015, № 10-7694/36-15-СГ від 25.11.2015, № 10-15159/15-17-СГ від 14.08.2017, на момент їх передачі у приватну власність не відносились до категорії земель лісогосподарського призначення відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Щодо посилання прокурора на копію акту від 05.12.2006 та розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 № 702 «Про погодження надання дозволу державному підприємству «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно зазначеного розпорядження погоджено надання дозволу державному підприємству «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство» на вибір земельних ділянок під заліснення в рамках програми «Біокарбонового фонду», малопродуктивних земель запасу, інших нерозпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качанівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради (п. 1 розпорядження).

Пунктами 2, 3 цього розпорядження погоджено зазначеному підприємству оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств на території Дружнянської, Озерської, Загальцівсько, Качанівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських та Бородянської і Пісківської селищних рад. Погоджено надання дозволу на вибір земельної ділянки площею 20 га для створення клонової насіннєвої плантації за рахунок земель запасу Мигалківської сільської ради.

Згідно акту від 05.12.2006, підписаного головою Бородянської районної державної адміністрації Петрушенком Д.М., начальником відділу земельних ресурсів Бульбанюком О.С., головою Мигалківської сільської ради Олексієнком Г.О. і директором ДП «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство» Колодієм Ю.О., про передачу в постійне користування ДП «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство» 287,5 га малопродуктивних земель запасу Мигалківської сільської ради, для заліснення.

Прокурор посилається на те, що зазначені земельні ділянки були в наступному включені до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Тетіївське лісове господарство».

Проте, з огляду на дату видання зазначених документів, такі земельні ділянки могли бути включені до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які, як вже зазначалося вище, були затверджені лише у 2019 році, тобто станом на дату відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, коли діяли матеріали лісовпорядкування 2004 року, вони до земель лісогосподарського призначення не відносились, а тому зазначені докази висновків суду, що викладено вище не спростовують.

Крім того, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на дату прийняття зазначеного розпорядження та складання акту) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 1 ст. 123 цього Кодексу надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Оскільки розпорядження районної державної адміністрації від 14.07.2006 № 702 «Про погодження надання дозволу державному підприємству «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство» не приймалося з питань передання земельних ділянок у постійне користування, а передбачало лише дозвіл на попередній вибір земельної ділянки, таке розпорядження у розумінні ст.ст. 116, 123 Земельного кодексу України не могло призвести до виникнення у ДП «Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство» права постійного користування земельною ділянкою, а складений акт не може розглядатися у якості документу, що засвідчує виникнення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення прийнятого органом, уповноваженим на передання земельної ділянки у постійне користування.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірних земельних ділянок, станом на дату передання їх у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення.

Щодо способу захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов. Та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні КОДА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі КОДА.

Судом встановлено, що набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки відбулося на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із попереднім власником ТОВ «Ворфей», а право власності відповідача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому ст. 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, у п. 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У п. 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як вже зазначалося право власності за відповідачем на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірних земельних ділянок.

У п. 146 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі КОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про їх приналежність до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.

В контексті зазначених висновків суд відхиляє посилання прокурора в позові на низку постанов Верховного Суду, які начебто прийняті із врахуванням правових висновків, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, проте, в яких Верховний Суд в аналогічних справах дійшов висновків, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

А тому, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд не приймає до уваги посилання прокурора в позові на висновки, що викладено у постановах Верховного Суду, перелік яких зазначено в позові та вважає, що релевантними для розглядуваної справи є саме висновки, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, незастосовність яких до розглядуваної справи прокурором належним чином не аргументована.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, оскільки прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, розглядуваний позов, окрім того, що він не доведений прокурором в частині віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення, не може бути задоволений і з підстав обрання неналежного способу захисту права.

Щодо втручання у право мирно володіти своїм майном.

Щодо міркувань сторін стосовно виправданого/невиправданого втручання прокурором у право відповідача мирно володіти своїм майном (ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), суд не вважає за необхідне їх окремо коментувати та оцінювати, оскільки до оцінки правомірності втручання суд переходить у випадку коли доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, наслідком чого буде витребування майна у його володільця, бо саме рішення суду про задоволення такого позову призведе до позбавлення володільця відповідного майнового права.

Та, оскільки, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову, з огляду на його необґрунтованість по своїй суті, тобто за наслідком рішення, що приймається судом жодного втручання у право відповідача мирно володіти його майном не відбувається, окрема оцінка необхідності такого втручання, наявності легітимної мети та пропорційності не є необхідною для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Щодо застосування строків позовної давності.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає, що оскільки подання негаторного позову можливе протягом всього часу існування порушення, проте судом встановлено, що в цій справі негаторний позов не відповідає критеріям належного способу захисту, а самостійно застосувати до поданого прокурором позову правил та вимог, що ставляться до віндикаційного позову суд можливості позбавлений, суд не розглядає по суті заяву відповідача про застосування строків позовної давності, а у задоволенні позову суд відмовляє з мотивів як його недоведеності щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, так і з мотивів обрання прокурором неналежного пособу захисту порушеного права.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову прокурора у повному обсязі.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на прокурора.

Крім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 було вжито заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 27.02.2024.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 у справі № 911/3890/23.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.05.2024.

Суддя Р.М. Колесник