Постанова
від 28.08.2024 по справі 911/3890/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. Справа№ 911/3890/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024

у справі №911/3890/23 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріта Істейт",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Голдана Плюс",

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація, КОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веріта Істейт" (далі - ТОВ "Веріта Істейт") про усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення:

площею 1,3535 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0054,

площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0050,

площею 0,1339 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0051,

площею 0,2064 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052,

площею 0,2536 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053,

площею 0,1124 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0055,

площею 0,0946 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0056,

площею 0,0933 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0057,

площею 0,1687 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0058,

площею 0,1303 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0059,

площею 0,1309 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0060,

площею 1,2698 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0061,

площею 1,2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039, шляхом їх повернення від ТОВ "Веріта Істейт" на користь КОДА.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 №10-7695/36-15-СГ, №10-7694/36-15-СГ та від 14.08.2017 №10-15159/15-17-сг, всупереч вимог статей 19, 55, 56, 57, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 1, 2, 5, 8, 12, 16, 17, 18, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), спірні земельні ділянки відведено у приватну власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, тому подальше перебування земельних ділянок у володінні відповідача є незаконним. Оскільки у відповідача не могло виникнути права власності на вказані земельні ділянки, належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками (негаторний позов), а не їх витребування (віндикаційний позов).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.01.2024 позовну заяву Прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3890/23 за правилами загального позовного провадження.

22.02.2023 на адресу місцевого господарського суду від Прокурора надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою, або іншого виду зміни власників і первинного стану земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 заяву Прокурора про забезпечення позову у справі №911/3890/23 було задоволено.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23 у задоволенні позову Прокурора відмовлено повністю та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із підтвердження Прокурором підстав представництва держави в особі Адміністрації, однак у задоволенні позову відмовив у зв`язку з недоведенням приналежності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та передання їх у постійне користування спеціалізованому державному підприємству, оскільки 1) на момент передачі спірних земельних ділянок у приватну власність останні не відносились до категорії земель лісогосподарського призначення відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування; 2) розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 "Про погодження надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" не вирішувалося питання передання земельних ділянок у постійне користування, а лише надавався дозвіл на попередній вибір земельної ділянки, що не могло призвести до виникнення у ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою; 3) складений акт від 05.12.2006 не може підміняти собою документ, що засвідчує виникнення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення, прийнятого органом, уповноваженим на передання земельної ділянки у постійне користування;

- виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, ефективним способом захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах мала бути вимога про витребування земельних ділянок, а не усунення перешкод у їх користуванні та розпорядженні, відтак позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- враховуючи відмову у задоволенні позову та зміст позовних вимог, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності не розглядалася.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Прокурор наголосив на тому, що:

- на підставі розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 "Про погодження надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок для заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель резерву та запасу, інших не розпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, створення клонової насіннєвої плантації та оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств": погоджено вказаному підприємству оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качалівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських та Бородянської і Пісківської селищних рад; погоджено надання дозволу на вибір земельної ділянки площею 20 га для створення клонової насіннєвої плантації за рахунок земель запасу Мигалківської сільської ради; а також на підставі акту від 05.12.2006 передано в постійне користування ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" 287,5 га малопродуктивних земель запасу Мигалківської сільської ради для заліснення; зазначені земельні ділянки надалі були включені до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП "Тетерівське лісове господарство";

- при вирішенні питання щодо приналежності спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення необхідно враховувати природні і лісорослинні умови, які на них склалися, наявності природного складу лісів, тобто вкритість спірних ділянок лісовою рослинністю, та чи розроблено на них відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкувань, які у відповідності до положень 5 Прикінцевих положень ЛК України підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства;

- відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (далі - ВО "Укрдержліспроект") з долученими картографічними матеріалами від 29.11.2023 №03-1224 та листа від 30.11.2023 №692/20.15-1-2023 філії "Тетерівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" вищезазначені земельні ділянки накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, а саме на квартал 40, виділ 20, квартал 60, виділ 1 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП "Тетерівське лісове господарство" 2014 року;

- належність, достатність та достовірність документів, наданих вищезазначеним органом висловлено, зокрема у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16;

- вказаними матеріалами лісовпорядкування засвідчено, що до моменту прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказів від 25.11.2015 та від 14.08.2017 про відведення у приватну власність спірних земельних ділянок, останні були вкриті лісовою рослинністю, а саме на них зростали сосни та берези висотою 5 метрів, вік яких складав 15 років;

- місцевим господарським судом застосовано пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України у редакції чинній станом на 2024 рік, а не станом на момент виникнення спірних правовідносин, а тому висновок суду про неналежність планово-картографічних матеріалів у якості доказів перебування земельних ділянок лісогосподарського призначення на праві постійного користування є необґрунтованим;

- ефективним способом захисту в даних правовідносинах є заявлення саме негаторного, а не віндикаційного позову, оскільки 1) у випадку, коли обставини справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, зокрема тоді, коли вона перебуває в постійному користуванні спеціалізованого державного підприємства та воля на її відчуження державою в особі уповноважених органів не виявлялась, способом захисту, що відповідає суті порушеного права держави, є подання негаторного позову на підставі статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини 2 статті 152 ЗК України; 2) зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявляти впродовж всього часу тривання правопорушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (вказане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 12.05.2022 у справі №372/4154/18, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16, від 21.09.2022 у справі №367/4128/16, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, від 15.11.2023 у справі №911/351/22, від 04.02.2020 (справи №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, які прийняті з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, сформованих у постановах від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16); 3) зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цим майном, відтак ефективним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним йому майном (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №363/2877/18, від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19).

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024 апеляційну скаргу Прокурора передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Кравчука Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3890/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

21.05.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання щодо долучення до матеріалів апеляційної скарги платіжної інструкції №1263 від 14.05.2024 про сплату судового збору.

19.06.2024 матеріали справи №911/3890/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.08.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 15.07.2024.

ТОВ "Веріта Істейт" скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 15.07.2024 через систему "Електронний суд" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач наголосив на тому, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 та акт від 05.12.2006 не підтверджують виникнення у ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" права постійного користування спірними земельними ділянками;

- на момент передачі земельних ділянок у власність (2015 рік) були відсутні рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі земель у постійне користування, та затверджена належним чином лісовпорядна документація;

- Прокурором обрано неефективний спосіб захисту, оскільки у відповідності до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, щодо земель лісового фонду подається віндикаційний позов;

- на спірних земельних ділянках побудовані садові будинки, якими користується відповідач, а будь-яке втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Веріта Істейт" просило суд долучити до матеріалів справи копії доказів: адвокатського запиту від 22.04.2024 №31, відповіді Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної військової адміністрації від 01.05.2024, розпорядження Київської обласної військової адміністрації від 05.04.2024 №374, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1200432312023 від 23.05.2023, а також викопіювання з проекту землеустрою.

В обґрунтування необхідності долучення доказів відповідач вказав, що розпорядження Київської обласної військової адміністрації №374 прийнято лише 05.04.2024, тобто на момент проведення підготовчого засідання та заслуховування пояснень по суті спору такого доказу не існувало.

Згідно з пунктами 4-6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до частин 1-4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з положеннями частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Колегія суддів також зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №499/895/19.

Відповідні висновки відповідають і практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov vs Ukraine, заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Натомість, заявляючи відповідне клопотання, відповідач мав за мету сформувати додаткову доказову базу вже на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, що не відповідає цілям та завданням апеляційного перегляду рішення.

З огляду на викладене, а також враховуючи недоведення відповідачем винятковості випадку та неналежне обґрунтування об`єктивності причини неможливості подання доказів, що не залежали від нього, відповідне клопотання ТОВ "Веріта Істейт" про долучення доказів не підлягає задоволенню.

Адміністрація не скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання Адміністрація явку своїх уповноважених представників не забезпечила, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляла, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги була повідомлена належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 28.08.2024 Прокурор підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення - про задоволення позову в повному обсязі.

Представник ТОВ "Веріта Істейт" заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення - залишити без змін.

28.08.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 "Про погодження надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок для заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель резерву та запасу, інших не розпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, створення клонової насіннєвої плантації та оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств" погоджено надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок під заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель запасу, інших нерозпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качалівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради (пункт 1 розпорядження).

Також, погоджено надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельної ділянки площею 20 га для створення клонової насіннєвої плантації за рахунок земель запасу Мигалківської сільської ради (пункт 3 розпорядження).

На підставі акту від 05.12.2006, підписаного головою Бородянської районної державної адміністрації Петрушенком Д.М., начальником відділу земельних ресурсів Бульбанюком О.С., головою Мигалківської сільської ради Олексієнком Г.О. і директором ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" Колодієм Ю.О., в постійне користування ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" передано 287,5 га малопродуктивних земель запасу Мигалківської сільської ради для заліснення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 №10-7695/36-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 2, га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворфей" (далі - ТОВ "Ворфей").

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 02.06.2017 №168 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0040 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва на території Пісківської селищної об`єднаної територіальної громади Бородянського району Київської області (за межами населеного пункту).

На підставі заяви ТОВ "Ворфей" від 24.05.2018 №1575 здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 221085000:04:002:0040, внаслідок чого утворилося п`ять земельних ділянок:

1) площею 1,3535 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0054, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4408 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

2) площею 0,0526 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0050, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 №6009 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

3) площею 0,1339 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0051, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4407 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

4) площею 0,2064 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 2592 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

5) площею 0,2536 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 2594 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт".

Також, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 №10-7694/36-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2015 ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 на користь ТОВ "Ворфей".

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 02.06.2017 №169 змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва на території Пісківської селищної об`єднаної територіальної громади Бородянського району Київської області (за межами населеного пункту).

На підставі заяви ТОВ "Ворфей" від 24.05.2018 № 1575 здійснено поділ земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0041, внаслідок чого утворились сім земельних ділянок:

1) площею 0,1124 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0055, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4409 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

2) площею 0,0946 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0056, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4410 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

3) площею 0,0933 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0057, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 №6010 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

4) площею 0,1687 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0058, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2021 №2593 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

5) площею 0,1303 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0059, яка на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 №6011 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

6) площею 0,1309 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0060, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4411 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт";

7) площею 1,2698 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0061, яка на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2021 №4412 відчужена ТОВ "Ворфей" на користь ТОВ "Веріта Істейт".

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 14.08.2017 №10-15159/15-17-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,2000 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039 для ведення особистого селянського господарства на території Мигалківської сільської ради Бородянського району.

Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020 №33 відчужив земельну ділянку площею 1,2 га з кадастровим номером 3221085000:04:002:0039 на користь ТОВ "Ворфей", яке, у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2021 №6188, відчужило її на користь ТОВ "Веріта Істейт".

Станом на момент вирішення спору ТОВ "Веріта Істейт" є власником спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221085000:04:002:0054, 3221085000:04:002:0050, 3221085000:04:002:0051, 3221085000:04:002:0052, 3221085000:04:002:0053, 3221085000:04:002:0055, 3221085000:04:002:0056, 3221085000:04:002:0057, 3221085000:04:002:0058, 3221085000:04:002:0059, 3221085000:04:002:0060, 3221085000:04:002:0061, 3221085000:04:002:0039, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на майно.

До того ж, на земельних ділянках із кадастровими номерами 3221085000:04:002:0052 (декларації про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422550), 3221085000:04:002:0053 (декларація про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422703), 3221085000:04:002:0058 (декларація про готовність до експлуатації об`єкта КС101210422576) побудовані садові будинки та згідно договорів купівлі-продажу, укладених із ТОВ "Ворфей" від 30.06.2021 реєстрові номери 2583, 2590, 2591, ТОВ "Веріта Істейт" набуло у власність садовий будинок площею 189,3 кв.м, розташований на земельній ділянці 3221085000:04:002:0058, садовий будинок площею 293,9 кв.м на земельній ділянці 3221085000:04:002:0053 та садовий будинок площею 107,5 кв.м на земельній ділянці 3221085000:04:002:0052. Право власності на садові будинки також зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Веріта Істейт".

03.06.2021 між ТОВ "ФК "Голдана Плюс" та ТОВ "Веріта Істейт" було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту №ГП-03/06-01-к в розмірі 55 000 000,00 грн, а 02.07.2021 між вказаними особами укладено договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язання щодо погашення боргу, ТОВ "Веріта Істейт" передало в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0052, садовий будинок літери "А", загальною площею 107,5 кв.м, розташований на вказаній земельній ділянці; земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0053, садовий будинок літери "А", загальною площею 293,9 кв.м, розташований на вказаній земельній ділянці; земельну ділянку з кадастровим номером 3221085000:04:002:0058, садовий будинок літери "А", загальною площею 189,3 кв.м, розташований на вказаній земельній ділянці.

18.01.2022 між вказаними юридичними особами укладено ще один договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання зобов`язання щодо погашення боргу ТОВ "Веріта Істейт" передало в іпотеку: земельні ділянки з кадастровими номерами 3221085000:04:002:0050; 3221085000:04:002:0051; 3221085000:04:002:0055; 3221085000:04:002:0056; 3221085000:04:002:0054; 3221085000:04:002:0057; 3221085000:04:002:0059; 3221085000:04:002:0060; 3221085000:04:002:0061, тобто всі спірні земельні ділянки, окрім 3221085000:04:002:0039.

У зв`язку з тим, що тринадцять вищезазначених земельних ділянок всупереч вимог Земельного і Лісового кодексів України відведено у приватну власність за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, Прокурор звернувся з даним позовом до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядження вказаними земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом їх повернення від ТОВ "Веріта Істейт" на користь Адміністрації.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Виходячи зі змісту позовних вимог та заперечень відповідача, колегія суддів зазначає, що предметом доказування у межах даної справи є встановлення таких обставин:

1) наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Адміністрації;

2) обрання Прокурором ефективного способу захисту;

3) приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та передання їх у постійне користування спеціалізованому лісогосподарському підприємству;

4) пропущення Прокурором строку позовної давності.

Щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі Адміністрації.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженими на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини 1 статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина 1 та абзац 1 частини 2 статті 84 зазначеного Кодексу).

Згідно з частиною 3 статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

У відповідності до частини 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Законом №1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, розділ X Перехідні положення ЗК України доповнено пунктом 24 згідно із яким, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області від 06.12.2023 №10-10-0.222-11568/2-23 спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту.

З викладеного слідує, що Адміністрація є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Колегією суддів встановлено, що Київська обласна прокуратура звернулася до Адміністрації з листом від 20.11.2023 №15/1-1262вих-23 щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на повернення у державну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення.

На вказане звернення Адміністрація у своїй відповіді від 01.12.2023 №12234/08/09.02-№\2023 повідомила, що остання позбавлена можливості самостійно, у тому числі у зв`язку з відсутністю фінансування, вживати заходи цивільно-правового характеру щодо повернення у державну власність спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Таким чином, зі змісту вказаної відповіді Адміністрації вбачається відсутність намірів вживати необхідні заходи реагування та зайняття пасивної позиції щодо захисту інтересів держави , що беззаперечно підтверджує їх бездіяльність як уповноважених органів в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Київською обласною прокуратурою листом від 18.12.2023 №15/1-1359вих-23 додатково повідомлено Адміністрацію про підготовку Прокурором вказаного позову.

Отже, Київська обласна прокуратура зверталася до вказаного органу у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи йому можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки позивачем повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Прокурор, звертаючись з даним позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Адміністрації, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Щодо обраного Прокурором способу захисту.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що практика щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах (1) спосіб захисту має бути належним та ефективним та (2) має дотримуватися принцип процесуальної економії.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту. Під способом захисту зазвичай розуміють закріплені законом матеріально- правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених прав, оспорюваних чи невизнаних прав, відновлення майнового стану потерпілого та вплив на порушника.

Належний спосіб захисту - означає передбачений законом чи договором, при цьому йдеться не лише про статтю 16 ЦК України та статтю 20 ГК України, але й про спеціальні норми.

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Не є ефективним засобом юридичного захисту таке судове рішення про задоволення позову, яке (а) не дозволяє захистити, відновити відповідне право або інтерес позивача; (б) створює передумови для іншого судового процесу, в якому має відбутися такий захист або відновлення (встановлює факти, які сторони можуть надалі використовувати як преюдиційні, або на підставі яких можливий перегляд іншого судового рішення, що набрало законної сили, за ново виявленими обставинами); (в) об`єктивно неможливо виконати, хоча зміст спірних правовідносин зумовлює потребу в судовому рішення, що підлягає виконанню.

У cтатті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб`єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову в порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.

Так, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Згідно приписів статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Як було раніше зазначено, право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на майно, що дає підстави для висновку, що відповідач є володільцем спірних земельних ділянок.

У пункті 146 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Таким чином, Прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі КОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про їх приналежність до земель лісогосподарського призначення мав звернутися до суду не з негаторним позовом, заявляючи про усунення перешкод у користуванні майном, а із віндикаційним позовом, згідно приписів статей 387, 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правові висновки щодо ефективного способу захисту, викладені у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №363/669/17, від 12.05.2022 у справі №372/4154/18, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 07.09.2022 у справі №697/2434/16, від 21.09.2022 у справі №367/4128/16, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, від 15.11.2023 у справі №911/351/22, від 04.02.2020 (справи №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, так як судова практика з указаного процесуального питання сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Вказаний висновок пояснюється тим, що правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.

Указане узгоджується з правовими висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №910/12968/17 (провадження №12-120гс19) та в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 (пункт 9.27).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 76).

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що обраний Прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним (належним) у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У своєму позові та в апеляційній скарзі Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Прокурор у позові стверджує, що при вирішенні питання щодо приналежності спірних земельних ділянок до категорії земель лісогосподарського призначення необхідно враховувати природні та лісорослинні умови, які на них склались, наявності природного складу лісів, тобто вкритість спірних ділянок лісовою рослинністю та чи розроблено на останні відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які у відповідності до положень пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення державної власності, на думку Прокурора, підтверджується тим, що останні повністю вкриті лісовою рослинністю, становлять суцільний лісовий масив та на них розроблено відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Прокурор доводить факт перебування спірних земельних ділянок в постійному користуванні ДП "Тетіївське лісове господарство" картографічними матеріалами лісовпорядкування, які були виготовлені у складі матеріалів лісовпорядкування 2014-2015 років - Проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Тетерівське лісове господарство" Мигальське лісництво.

Крім цього, розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 "Про погодження надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок для заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель резерву та запасу, інших не розпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, створення клонової насіннєвої плантації та оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств" погоджено надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок під заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель запасу, інших нерозпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качалівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради (пункт 1 розпорядження).

Також Прокурор посилається на інформацію ВО "Укрдержліспроект" з долученими картографічними матеріалами від 29.11.2023 №03-1224, згідно якої спірні земельні ділянки накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, а саме квартал 40, виділ 20, квартал 60, виділ 1 Мигальського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП "Тетерівське лісове господарство" 2014 року.

Крім того, відповідно до інформації філії "Тетерівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" від 30.11.2023 №692/20.15-1-2023 спірні земельні ділянки накладаються на квартали 40 та 60 Мигальського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП "Тетерівське лісове господарство" 2014 року, які затверджені протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування 18.12.2014 та протоколом другої лісовпорядної наради від 10.07.2015.

Згідно проекту організації та розвитку лісового господарства Мигальського лісництва ДП "Тетерівське лісове господарство" 2015 року, а саме таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, територія земель лісогосподарського призначення у межах розташування спірних земельних ділянок має наступні характеристики: виділ 20 кварталу 40: площа 6,8 га, елемент лісу - сосна звичайна, вік 15 років, висота - 5 метрів; виділ 1 кварталу 60: площа 4,4 га, елемент лісу - сосна звичайна та береза повисла, вік - 10 років, висота - 5 метрів.

Як наслідок, як зазначає Прокурор, підставами пред`явлення даного позову слугувало те, що наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25.11.2015 №10-7695/36-15-СГ, № 10-7694/36-15-СТ, від 14.08.2017 № 10-15159/15-17-сг, всупереч вимог статей 19, 55, 56, 57, 84 ЗК України та статей 1, 2, 5, 8, 12, 16, 17 ЛК України, відведено у приватну власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України (в редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, умовою застосування вказаної норми Кодексу законодавець визначив підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування лісогосподарському підприємству.

Згідно зі статтею 16 ЛК України (у редакції, чинній станом на прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Статтею 17 ЛК України (у редакції, чинній станом на прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

У відповідності до положень статті 55 ЗК України (у редакції, чинній станом на прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За статтею 56 вказаного Кодексу землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно зі статтею 57 ЗК України (у редакції, чинній станом на момент прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14 та підтриманий у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема від 30.04.2024 у справі №913/50/22, від 17.06.2024 у справі №913/205/23).

Частиною 1 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній станом на час прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України у редакції, чинній станом на час прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702).

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній станом на момент прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За частиною 3 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній станом на час прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

У постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з частинами 1, 3, 5, 6, 7 статті 123 ЗК України (у редакції, чинній станом на момент прийняття розпорядження від 14.07.2006 №702) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Таким чином, відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а не рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проекту відведення земельної ділянки (зазначене узгоджується з висновком, викладеним у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 "Про погодження надання дозволу державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок для заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель резерву та запасу, інших не розпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, створення клонової насіннєвої плантації та оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств" погоджено:

1) надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельних ділянок під заліснення в рамках програми "Біокарбонового фонду", малопродуктивних земель запасу, інших нерозпайованих земель, де проходить природне відновлення лісу, на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качанівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради (пункт 1 розпорядження);

2) погоджено надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на оформлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в постійне користування земель лісового фонду, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качалівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради (пункт 2 розпорядження);

3) погоджено надання дозволу Державному підприємству "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на вибір земельної ділянки площею 20 га для створення клонової насіннєвої плантації за рахунок земель запасу Мигалківської сільської ради (пункт 3 розпорядження).

Дослідивши зміст вказаного розпорядження, колегія суддів дійшла висновку, що Бородянською РДА лише було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство", зокрема на земельні ділянки, що перебували у користуванні реформованих колективних сільськогосподарських підприємств на території Дружнянської, Озерської, Загальцівської, Качалівської, Майданівської, Мигалківської, Новокорогодської, Шибенської сільських рад Бородянського району і Пісківської селищної ради.

Натомість матеріали справи не містять доказів прийняття відповідним компетентним органом рішення про надання вищезазначених земельних ділянок у постійне користування ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство", що в свою чергу виключає набуття державним підприємством права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Доводи Прокурора ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 14.07.2006 №702 (частина 5 статті 123 ЗК України, яке має підготовчий (проміжний) характер, та відповідного рішення про надання землі в постійне користування (частина 6 статті 123 ЗК України), яке насправді не приймалося.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вищезазначене розпорядження у розумінні статей 116, 123 ЗК України не могло призвести до виникнення у ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою, а складений акт не може розглядатися у якості документу, що засвідчує виникнення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення прийнятого органом, уповноваженим на передання земельної ділянки у постійне користування.

Оскільки умовою застосування норми пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України є підтвердження факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування, чого Прокурором не було доведено, суд апеляційної інстанції погоджується із позицією місцевого господарського суду про те, що відсутні підстави визнавати картографічні матеріали лісовпорядкування, які були виготовлені у складі матеріалів лісовпорядкування 2014-2015 років - Проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Тетерівське лісове господарство" Мигальське лісництво, належними документами, що підтверджують право ДП "Тетерівське досвідно-виробниче лісове господарство" на них.

Крім цього, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, зазначені матеріали лісовпорядкування були затверджені лише у 2019 році, а тому не можуть слугувати доказом підтвердження статусу земельних ділянок, як таких, що відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення станом на 2015 рік, коли земельні ділянки передавались у приватну власність.

При цьому, згідно попередньої лісовпорядної документації, яка діяла з 2004 року спірні земельні ділянки не входили до складу лісів, що підтверджується копією витягу з проекту організації та розвитку лісового господарства Тетерівського ДВ ДЛІГ Київської області 2004 року - викопіювання з планшетів №2 та №3 Мигальського лісництва 2003 року, які також додано до відповіді філії "Тетерівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" від 19.02.2024.

До того ж, це підтверджується висновком земельно-технічної експертизи від 25.03.2024 №1757/03-2024, проведеною за замовленням відповідача судовим експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем та долученим відповідачем до матеріалів справи в порядку частини 3 статті 98 ГПК України, згідно якого спірні земельні ділянки та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, а саме, ділянки які відображені на викопіюванні з планшета: № 2 та № 3 Мигальського лісництва, лісовпорядкування 2003 року, що міститься в проекті організації та розвитку лісового господарства Тетерівського ДВ ДЛГ Київської області (том ІІ, книга І, частина 2), який складений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Комплексна експедиція" станом на 2004 рік, не перетинаються (не накладаються) в площині.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту віднесення спірних земельних ділянок, станом на дату передання їх у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення.

Щодо пропущення Прокурором строку позовної давності.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 04.11.1950 передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

У зв`язку з обранням неналежного (неефективного) способу захисту та недоведенням віднесення спірних земельних ділянок, станом на дату передання їх у приватну власність, до земель лісогосподарського призначення, місцевим господарським судом було правомірно відмовлено у задоволенні позову Прокурора, відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності правомірно не розглядалася судом першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи Прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги Прокурора законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Прокурора має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою у її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2024 у справі №911/3890/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3890/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці у період з 02.09.2024 по 15.09.2024 повний текст постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	28.08.2024
Оприлюднено	18.09.2024
Номер документу	121656547
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Судовий реєстр по справі —911/3890/23

Постанова від 11.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 20.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 23.10.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Постанова від 28.08.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 24.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 20.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Рішення від 17.04.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 03.04.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 06.03.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

Ухвала від 27.02.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Колесник Р.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 28.08.2024 по справі 911/3890/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/3890/23

Постанова від 28.08.2024

Постанова
від 28.08.2024 по справі 911/3890/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД